§ 2. Заснування Володимира на ‘Словенській землі’

Літописи не дають однозначної відповіді на питання про по­чатки одного зі столичних міст Волині - Володимира - й джере­ла його просторової та планувальної еволюції. Суперечки щодо достовірности літописних повідомлень про заснування міста, які досі не вщухають, негативно позначаються на інтерпретації археологічних матеріалів, гальмують вивчення ранніх етапів не тільки планувально-просторової еволюції міста, але і його історії загалом.

у пошуках початків стольного волинського города свідчення літо­писів мають вирішальне значення. Якими б дискусійними не ви­давалися літописні перекази про заснування Володимира, вони, закономірно, потребують ретельного розгляду.

У ПВЛ немає звістки про заснування Володимира. Цей во­линський город уперше згадано під 988 р. у сюжеті про розподіл уділів між синами Володимира Святославовича. Того самого року хреститель Руси передав Володимир одному зі своїх синів - Все­володу. За Лаврентіївським літописом початку XIV ст. (список 1377 р.), це повідомлення має такий вигляд: “и посади Въіше- слава в Новѣгородѣ • а Издслава Полотьскѣ • а Стополка Туро­вѣ. а Ярослава Ростовѣ • оумершю же старѣишему • Въішеславу Новѣгородѣ. посадиша Ярослава Новѣгородѣ. а Бориса Ростовѣ. а Глѣба Муромѣ. Стослава Деревѣхъ. Всеволода Володимери. Мьстива Тмуторокани”^[678].

Крім цих скупих повідомлень, у деяких літописах зберегла­ся й значно ширша, хоча й суперечлива звістка про заснування города Володимира та будівництво церкви Успіння Пресвятої Богородиці, пов'язана з іменем князя Володимира Святославови­ча і датована 988-990 рр. Зіставлення цих різночасових текстів показує низку різночитань щодо локалізації Володимира. У різ­них літописах хрестителеві Руси приписують заснування Воло­димира на ‘Словенській' чи ‘Смоленській' землях, ‘Суздальській землі', ‘Заліській землі'. Іноді уточнено, що його збудовано на річці Клязьмі. З огляду на цю обставину, дискусія щодо локаліза­ції літописного города Володимира, заснованого на зламі 80-90-х років Х ст., звузилася до питання - про який з двох Володимирів власне йдеться.

Про заснування Володимира саме на Волині вперше одно­значно висловився В. Татіщев: “О построеніи Владимира Ма­нускрипты N. 1, 3 и 4. сказуютъ, что построенъ на Волыни, или въ Червенской Руси, но въ другихъ не зная оного написали, якобы на Клязьмѣ, который отъ Георгія сына Мономахова построенъ, и есть доказательно, что его Симонъ въ 1175 г. пригородомъ Суз­дальскимъ именуетъ. На Волыни же во Владимирѣ Епископїя при Владимирѣ была, а на Клязьмѣ до Георгія нигдѣ не упоминается, особливо въ войне Мстислава съ Олгомъ естьли бы былъ, то тобъ конечно надлежало мимо итти, и его упомянуть. Епископии же в бѣлорускомъ никогда не было, Андрей первый хотѣлъ во Влади­мирѣ особую епархїю учинить, въ чемъ ему какъ Митрополитъ Кїевскїй, такъ и Патріархъ возпротивились, доказуя, что Влади­миръ сей построенъ въ епархїи Ростовской и къ ней вовсегда тотъ прѣделъ принадлежалъ”^[683].

Позицію В. Татіщева про заснування суздальського Влади­мира на початку ХІІ ст. підтримав М. Карамзін, який висловився доволі категорично: “Въ Синодальной лѣтописи временъ Василія Темнаго (въ Библ. № 349, л. 224) и во многихъ другихъ новѣй­шихъ сказано: “Мономахъ, правнукъ Великаго Князя Володимі- ра, поставилъ градъ Володимерь Залѣшьскый въ Суждальской земли, и осыпа его смомъ” (окружилъ валомъ) “и създа первую церковь св. Спаса, за 50 лѣтъ до Богородичина ставленія”. Ниже означено, что славная Владимірская Златоверхая церковь Богома­тери совершена въ 1166 году: Следственно Мономахъ основалъ городъ Владиміръ въ 1116. Но въ Харатейныхъ и другихъ лѣтопи­сяхъ относится построеніе сей церкви къ къ 1160 году”^[684].

Те, що засновником Владимира В. Татіщев вважав не Воло­димира Мономаха (*1053-↑1125), а його сина Юрія Довгорукого (*1090-f1157), пояснюється не цілком зрозумілим формулюван­ням початку цитованого в М. Карамзіна літописного фрагмента, який дає підстави для обох трактувань. В одній зі статей, що пе­редують Комісійному списку Новгородського першого літопи­су, читаємо: “Сынъ Володимеровъ Мономахъ, правнук великого князя Владимира. Сии поставил град Володимерь Залешьскый в Суждальской земле”^[685].

Дещо відкориговані звістки про побудову міста Владимира зусиллями саме Володимира Мономаха є й у Літописі Авраамки та Львовському літописі. Про те, що Володимир Святославович заснував город Володимир на Словенській землі, укладач Літо­пису Авраамки повідомив під 989 (6497) р.^[686] Під 1117 р. йдеть­ся уже не про заснування города, а тільки спорудження у ньому церкви Спаса: “Въ лѣта 6625. Пріиде князь Володимеръ Моно­махъ ис Киева въ Володимерь градъ, и постави церковь камену святого Спаса, и поиде въ свой градъ Киевъ”^[687]. Обидві згадки є й у Львовському літописі, проте з тією відмінністю, що Володи­мир Святославович під 988 (6496) р.

Поява одного города завдяки зусиллям двох володарів із хро­нологічним розривом у понад сто років була очевидною пробле­мою для літописця й вимагала додаткових пояснень: “Въ лѣта 6616. [...] Того же лѣта свершенъ бысть градъ Владимѣръ Залѣшь- скій Володимеромъ Мономахомъ, и созда въ немъ церковь камену святага Спаса, а заложилъ его бѣ преже Володимеръ Кіевскій”^[689]. В одному зі списків того ж літопису чітко прочитуються вагання: “а заложилъ [...] киевскиі нѣтъ”^[690].

Узгоджуючи обидва аналізовані свідчення, укладач Супрасль- ського літопису об'єднав їх у недатованій вступній частині під назвою “Сказание о вѣрных святых князеи руських”. Серед за­слуг хрестителя Руси згадане й заснування міста Владимира на Словенській землі, на річці Клязьмі: “Потомь поиде в Словен­скую землю, на реце на Клязмѣ постави город именемь Влади- мер, во свее имя ветшано город и постави, и зборную церков свя­тую Богородицю дрѣвяную, и спомь осыпа, и стави церковь, и крести люди, и посади намѣсники, и иде в Киев. И минув много лѣть, и потомь други приде князь Владимер Мономах ис Киева жь во Володимерь град и постави церков камену святого Спаса у Златых врать, а самь поиде в Киев”^[691].

Незважаючи на принципову обставину, що на території Вла­димира археологи не виявили культурного шару не те що X, а й навіть XI ст., цитовані літописні фрагменти й досі живлять па­тріотичні почуття краєзнавців та істориків Суздальщини. Витяги з літописів на користь його раннього датування найдокладніше проаналізував О. Рапов у своїй праці, присвяченій християнізації Руси^[692]. Висновки вченого стали важливим арґументом обґрунту­вання ідеї повторного святкування “ювілею” Владимира. Перший такий 850-річний ювілей, відзначений у 1958 р., був прив'язаний до дати, що фіґурує у Львовському літописі, де під 1108 (6616) р.

Збережені свідчення про заснування Володимира мають, во­чевидь, новгородське походження - передані за новгородським посередництвом. Чи не найраніше з відомих зафіксоване у Новго­родському четвертому літописі (далі - Н4Л), який хронологічно є другим зі збережених, після Новгородського першого літопи­су старшого зводу, й передує Новгородському першому літопису молодшого зводу. Спільний для обох текст закінчується 1428 р., який, на думку текстологів, близький до дати його формування. Повідомлення Н4Л лаконічне й позбавлене низки деталей, які додано у пізніших літописах: “В лѣто 6496. И пришедъ (Воло­димир Святославович. - Ю. Д.) ис Киева во Словеньскую землю, и постави градъ в свое имя Володимеръ, и спомъ осыпа, и цер­ковь сборную святую Богородицю древяную постави, и вся люди крести Рускыя и намѣстници”^[694]. Ідентичний текст відомий і за пізнішим Новгородським літописом у списку Петра Дубровсь- кого, який зберігся у копії XVII ст., що включає новгородський літописний звід XVI ст., доведений до 1539 р.: “В лѣто 6496. И пришед ис Киева во Словенскую землю, и постави градъ во имя Володимеръ, и спом осыпа, и ц(е)рк(о)вь соборную с(вя)ту(ю) Б(огородиц)ю древяную постави, и вси люди крести руския и намѣсници”^[695].

З цитованих текстів довідуємося про такі звершення Володи­мира Святославовича:

• заснував на Словенській землі город і назвав його своїм іменем - Володимиром;

• оточив город оборонним валом (“спом осыпа”);

• збудував дерев'яну соборну церкву Богородиці (очевидно, у городі, в межах згаданого валу);

• хрестив руських людей та намісників.

Останній пункт цього переліку зберіг важливу вказівку, яку нелегко пояснити однозначно. Згадка про хрещення намісників може свідчити про існування населеного пункту, який мав пере­дувати новозаснованому городу. Інакше довелося б припустити, що Володимир спершу призначив намісників-язичників, а пізні­ше їх охрестив. Якщо йшлося про навернення руської людности на всій Словенській землі, то літописець міг повідомити й про на­місників інших тогочасних городів. Подив викликає і назва землі, на якій відбувалися викладені події. Словенську землю, де збудо­вано город Володимир, аж ніяк не можна ототожнювати з Новго­родською землею. Адже города з такою назвою у ній не існувало, що для новгородських книжників було очевидним.

Обидві суперечливі вказівки - як про хрещення намісників, так і про назву землі - спонукали пізніших компіляторів вноси­ти до тексту корективи. Так, звістка про хрещення посадників зазнала змін у тексті літописного збірника, відомого як Літопис Авраамки, основа якого датується кінцем 60-х - початком 70-х років XV ст. і вважається складеною на основі Н4Л. “В лѣто 6497. И потомъ пришедъ изь Киева въ Словеньскую землю. И постави градъ въ свое имя Володимеръ, и постави церковь древяну святую Богородицу съборную, и спомъ осыпа, и люды крести, и намѣст- никы посади, и пріиде въ Киевъ”^[696]. Тут згадано винятково хре­щення населення (‘людей’), натомість намісників Володимир не хрестив, а “посади”. Тотожний виклад зі заміною звістки про хре­щення посадників на їх призначення через додавання слова ‘по­сади’ є й у скороченому літописі (близькому за складом до Н4Л), який вміщено в Супрасльському літописному збірнику першої половини ХѴІ ст.^[697]

Первинна згадка про хрещення посадників, а не їх призначен­ня фігурує також у Софійському першому літописі (далі - С1Л) старшого зводу, пов’язаному з Н4Л спільним протографом - нов­городським зводом початку XV ст. Якщо Н4Л ліг в основу низки новгородських літописів, то С1Л започаткував московське літо­писання другої половини XV і ХѴІ ст. Порівняно з Н4Л, аналі­зований уривок С1Л принципово відрізняється локалізацією но- возбудованого Володимира не на Словенській, а на Смоленській землі: “Пришедъ ис Киева въ Смоленьскую землю и постави градъ въ свое имя Владимеръ, и спомъ осыпа, и ц(е)рк(о)вь С(вя) тую Б(огороди)цю зборную древяну постави, и вси люди кр(е) сти рускыя и намѣстнѣци”^[698]. Чому укладач С1Л розмістив Во­лодимир саме на Смоленській землі, пояснити непросто. Заува­жу тільки, що про Смоленську землю найбільше згадано власне в північноросійській літописній традиції. Започатковане в С1Л відсилання до Смоленської, а не Словенської землі дослівно збе­режене у Вологодсько-Пермському літописі, складеному вже на початку XVI ст.: “В лѣто 6496. Пришед ис Киева в Смоленскую землю и постави град въ свое имя Владимеръ, и спомъ осыпа, и церковь зборную святую Богородицю древяну постави, и вся люди крести Русския и намѣстники”^[699].

Ця тема є й у північноросійських скорочених літописних зво­дах (далі - СЛЗ) кінця XV ст. У СЛЗ 1493 р. Володимир хрестить як Смоленську, так і Суздальську землі: “В лѣто 498. Иде Воло- димеръ въ Соуздальскую землю, въ Смоленскую землю, и тамо крести всѣ тѣ земли и заложи тамо въ свое имя градъ Володимер на рѣцѣ Клязмѣ, спомъ осыпа и церковь в нем постави дрѣвяну Оуспения святыа Богородица, и вся люди крести”^[700]. Це поєднан­ня можна потрактувати своєрідним ваганням компілятора. Він вважав за потрібне зберегти вказівку протографа на Смоленщи­ну, проте додав ідентифікацію міста з Владимиром-на-Клязьмі на Суздальській землі. У СЛЗ 1495 р. немає звістки про хрещення Суздальщини, проте з нею ототожнено згадану Смоленщину й саме до неї прив’язано Владимир: “В лѣто 498. Иде Володимеръ въ въ Смоленскоую землю, и тамо крести всѣ тѣ земли, и зало­жи тамо въ свое имя град Володимерь на рѣцѣ на Клязмѣ, спомъ осыпа и церковь в немь постави древяноу Оуспение святыа Бого­родица, и вся люди крести”^[701].

Звістка про заснування міста Володимира на Смоленській зем­лі є також у Холмогорському літописі XVI ст. (список XVII ст.): “В лето 6497. [...] Пришед князь Владимер ис Киева в Смолен­скую землю, постави град в свое имя Владимер и церковь Пречи­стую древяну постави”^[702]. Укладач Устюзького літопису XVI ст. (списки XVII ст.) локалізував новозбудований Володимир на р. Клязьмі на Словенській землі^[703]. А за Вологодським літописом кінця XVII ст., Володимир Святославович будував город на Суз­дальській землі^[704].

У викладі Супрасльського літопису, який є найповнішим спи­ском другої редакції білорусько-литовського літопису 1446 р., Во­лодимир Святославович заснував на Словенській землі “во свее имя ветшано” город, локалізований на Клязьмі. Посадників князь не хрестив, а призначав^[705].

Книжники північно-східних земель кінця XV - XVІ ст. прак­тично одностайно пов’язували Володимир Х ст. із Суздальською (Заліською) землею. Звісток про хрещення посадників або немає, або ж з’являється уточнення, що їх хрестили по всій землі. Варто згрупувати такі приклади, виділяючи свідчення про локалізацію новозбудованого города (1) та сюжет про посадників (2):

• Єрмолинський літопис XV ст.^[706]: 1) на Суздальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадників не згадано.

• Московський звід XV ст. за Ермітажним списком (руко­пис XVII ст.)^[707]: 1) на Суздальській землі; 2) намісників хрестив по всій землі.

• Типографський літопис XV ст. за списком XVI ст.^[708]: 1) на Суздальській землі; 2) намісників хрестив по всій землі.

• Літописний звід 1497 р.^[709]: 1) на Суздальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадників не згадано.

• Літописний звід 1518 р.^[710]: 1) на Суздальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадників не згадано.

• Владимирський літописець ХѴІ ст. ^[711]: 1) на Заліській зем­лі; 2) посадників не згадано.

• Короткий Владимирський літописець ХѴІ ст.^[712]: 1) на За- ліській землі; 2) посадників не згадано.

• Львовський літопис XVI ст.^[713]: 1) на Суздальській землі; 2) посадників не згадано.

• Тверський літопис XVI ст. (список ХѴІІ ст.)^[714]: 1) на Слов’янській землі, страні Заліській, Суздальській та Ро­стовській областях; 2) посадників хрестив по всій землі.

• Воскресенський літопис XVІ ст.^[715]: 1) на Суздальській землі; 2) намісників хрестив по всій землі.

• Ніконовський літопис другої чверти XVІ ст.^[716]: 1) на Суз­дальській землі, на річці Клязьмі; 2) посадників не згада­но.

Отже, аналіз літописних повідомлень про те, як Володимир Святославович заснував город “во свое имя Володимеръ”, наоч­но засвідчує вторинність локалізації міста на Суздальській зем­лі. Найраніші відомі літописи - Н4Л (від нього походить низка новгородських літописів) та С1Л (ліг в основу московського літописання другої половини XV - ХѴІ ст.) - не мають згадок про Суздальську чи Заліську землю й не співвідносять місто з річкою Клязьмою. Незважаючи на походження цих літописів, як вважається, від єдиного протографа, вони розходяться у визна­ченні території, де хреститель Руси заснував город Володимир. За Н4Л, місто збудовано на Словенській землі, а в С1Л вказано землю Смоленську.

Пізніші компілятори користали з обох джерел, пристосо­вуючи їх до початків Владимира. Укладачі деяких літописів ви­дають нерозуміння та розгубленість, згадуючи як Смоленську, так і Суздальську землі й розташовуючи Володимир Х ст. на Клязьмі на Смоленщині. У намаганні пов'язати заснування Володимира із Суздальщиною останню ототожнено зі Словенською землею, трансформуючи її на географічно нейтральну ‘‘слов'янську” тощо.

Впадають у вічі й спроби узгодити повідомлення про засну­вання однойменних градів заходами князів Володимира Свято­славовича та Володимира Мономаха. Якщо в пізніших новгород­ських та північноросійських літописах наявні якісь вагання та прочитуються спроби поєднати свідчення протографів про Воло­димир Х ст. зі знаннями про город на річці Клязьмі, то питомо московська літописна традиція послідовно безапеляційна. Вона відкидає будь-які географічні альтернативи, а город князя Во­лодимира рішуче локалізує на Ростово-Суздальській (Заліській) землі.

Так, Владимир отримує двох засновників, а повідомлення, що Володимир Мономах заклав город на річці Клязьмі, підкріплює уточнення: “заложилъ его бѣ преже Володимеръ Кіевскій”^[717]. Можна припустити і таку можливість за умови, що це були авто­номні дільниці з окремими периметрами оборонних укріплень, споруджених зі столітньою різницею у часі. Нагадаю хоча б “город Володимира” та ‘город Ярослава' як послідовно зведені частини Києва. Заснування нової дільниці Києва за часів Володимира Свя­тославовича підтверджує Супрасльський літопис: “А сам сѣде в Киевѣ и в прочих градѣх. И заложи град Киев большии”^[718]. До­тичне до цього повідомлення раніше свідчення знаходимо в Іпа- тіївському літописі: “В лѣ^т • s • ф • нв • (6552 - 1044) Выгребена быста • в • кнАЗА Ярополк ъ • и Щлегъ • сна СтославлА • и кр^стиша кости єю • и положи я вь цркви стыя Бца в Володимѣри”^[719]• Йдеть­ся, очевидно, про перепоховання останків дядьків князя Ярослава Володимировича у великокняжій усипальниці - Десятинній цер­кві, розташованій у межах ‘города Володимира', що й наголоше­но промовистою фразою “вь цркви стыя Бца в Володимѣри”^[720]•

Літописи повідомляють і про заснування київського “города Ярослава”: “Въ лѣ^т • s • ф • ме • (6545 - 1037) Заложи Ярославъ • городъ великыи Кьщвъ • оу негоже града врата суть златая^”^[721] У пізніших літописах з'являється навіть порівняльна характеристи­ка обох градів: “Въ лѣто 6525^ [•••] Заложи Ярославъ градъ Кіевъ, болѣ пръваго”^[722]• Важливо, що кожен з цих етапів розбудови Ки­єва та його оборонних ліній верифікують археологи Натомість заснування города на Клязьмі у Х ст, як зазначалося, не має жод­ного археологічного підтвердження^

До того ж, згадана фраза протографів Н4Л та С1Л “и вся люди крести Рускыя и намѣстници”, яку через нерозуміння або усува­ли з пізніших текстів, або ж змінювали її зміст, може свідчити й про існування города (де й перебували ‘намісники') ще до прихо­ду Володимира Святославовича^ Владимира, на території якого немає культурного шару Х-ХІ ст., таке припущення, звичайно, ніяк не може стосуватися.

Доводиться визнати, що пізні літописні свідчення про засну­вання заходами князя Володимира Святославовича города на Клязьмі, які суперечать переказам Н4Л та С1Л, - не більше, ніж патріотичне намагання новіших книжників узгодити текст прото­графа з відомими географічними реаліями Московської держави Розвиваючи подібний “патріотичний порив” та обґрунтовуючи 1000-літній ювілей Владимира, сучасні російські автори навіть готові стверджувати: “Не является неопровержимым аргументом поздней датировки основания Владимира и то обстоятельство, что в городе не найден культурный слой X-XI веков, - археологи­чески не подтверждены многие древние города”^[723].

Пояснення літописних назв землі, на якій князь Володимир Святославович заснував “градъ въ свое имя”, є важливою перед­умовою локалізації города Володимира Х ст. Щодо цього роз­ходяться уже тексти початку XV ст., в основі яких лежить один протограф. У Н4Л ідеться про “Словенську землю”, натомість С1Л називає її “Смоленською”. Чи не єдиний спробував знайти пояснення такому “різноголоссю” О. Рапов: “Несколько смущает примененный летописцем термин “Словенская земля”. Однако следует учитывать то обстоятельство, что словене действитель­но населяли наряду с кривичами и мерей Ростово-Суздальскую область и, в частности, знаменитое суздальское ополье”^[724]. Далі, покликаючись на міркування В. Сєдова з приводу напрямків слов'янської колонізації Волго-Окського межиріччя, дослідник ствердив, що в ІХ - на початку ХІ ст. “имело место лишь про­никновение небольших изолированных групп кривичей. В то же время со стороны Новгородской земли через бассейн Мологи в срединные области междуречья Волги и Клязьмы хлынул значи­тельный поток переселенцев”. Відтак підсумовано: “Таким обра­зом, словене занимали в Ростово-Суздальской области домини­рующее положение. Отсюда и ее название: “Словенская земля”^[725].

Проте ця археологічна аргументація має очевидні хиби. Циту­ючи В. Сєдова, О. Рапов не зауважив його важливого повідомлен­ня, що новгородські ‘словени' не однорідні з походження: “Кроме пришлых носителей славянского языка, в составе новгородцев был значительный процент местного финского населения. И это прекрасно иллюстрируют Ярославские курганные могильники. Среди погребений в этих курганах выделяются финские захо­ронения, которые составляют весьма значительный процент”^[726]. Тому думка О. Рапова, що нібито словени домінували у Росто­во-Суздальській області, є науковим перебільшенням.

Важливіше інше: географічний світогляд книжників аж ніяк не залежав від археологічних узагальнень кінця ХХ ст., а форму­вався переважно на підставі свідчень відомого їм кола писемних пам'яток. Джерелом географічної інформації для літописця зде­більшого були протографи використаних літописів. Так, орієнти­ром території словен є сам Новгород: “а Словѣне въ Новѣградѣ свое”^[727], кривичі “Сѣдятъ вверхъ по Волзѣ, и вверхъ по Двинѣ и вверхъ Днѣпра. Ихъ же градъ есть Смоленескъ”^[728]. Промови­стий й етнонімічний перелік із території майбутньої Ростово-Су­здальської землі: “А на Бѣлѣезерѣ сѣдять Весь, а на Ростовьскомъ езерѣ Меря, а на Клещинѣ езерѣ сѣдятъ Меря же; а по Оцѣ рѣцѣ, идѣже вошла въ Волгу, сѣдять: Мурома языкъ свой, Мещера свой, Мордва свой, Черемиса свой”^[729]. Їх об'єднано фразою “а се суть иныи языци”. Отже, територія Ростово-Суздальщини як у ранній, так і в пізньолітописній традиції ніколи не називалася ‘Словен­ською землею'. Саме тому московські книжники послідовно змі­нювали ‘Словенську землю' в аналізованому тексті на ‘Суздаль­ську', ‘Ростовську' чи ‘Заліську' й демонстративно пов'язували її з р. Клязьмою.

З цим погодився й О. Рапов, пояснюючи причини побутуван­ня назви “Смоленська земля”. Вважаючи її вторинною й коменту­ючи появу в літописах другої половини XV - XVI ст., він писав: “В некоторых летописях (например, в сокращенном летописном своде 1495 г., в Вологодско-Пермской летописи, в Русском хро­нографе) вместо “Словенская” стоит “Смоленская”. Ясно, что создатели этих памятников не смогли разобраться в древней тер­минологии. По всей вероятности, они уже не понимали названия “Словенская земля” и заменили его более понятным для них эт- нонимом”^[730]. Проте здебільшого автори кінця XV - XVI ст. відки­дали обидві ранні назви як неактуальні.

Застосування назви ‘Смоленська земля' випливало з істотної історичної підстави. Так, О. Шахматов, підкріплюючи власний здогад про колонізацію области мері зусиллями саме кривичів, покликався на свідчення Уставної грамоти 1151 р. князя Ростис­лава Мстиславовича для Смоленської єпископії. Згідно з її пере­казом, Суздаль та його володіння платили данину Смоленську^[731]: “Суждали залѣсская дан., аже воротить Гюрги, а что будетъ въ ней, с тог Стѣи Бци десдтина”^[732]. Існування такої данини свідчи­ло про давнє підпорядкування суздальських володінь Смоленську (кривичам), що й мала підтвердити фраза про будівництво Влади­мира на Смоленській землі.

Появу цього смоленського акценту можна обережно пов'яза­ти з діяльністю митрополита Герасима (↑1435). Московит з по­ходження, він між 1417 та 1433 рр. очолював Смоленську єпи­скопську кафедру, а восени 1433 р. відбув до Константинополя, звідкіля повернувся наступного року вже в митрополичому сані. Поставлений “на всю Руську землю”, новий митрополит через московські усобиці зупинився у Смоленську. Через два роки князь Свидригайло за звинуваченням у співпраці зі своїм противником - князем Сиґізмундом Кейстутовичем, його стратив. “Смоленський епізод” може бути й відображенням уцілілого у відредагованих текстах переказу реальної історичної ситуації, зафіксованої у найдавнішому літописанні. Водночас немає підстав відкидати й можливість випадкової заміни під час редагування ‘Словенської' землі на ‘Смоленську'.

Крім того, О. Шахматов згадав свідчення Воскресенського лі­топису за 1471 р., у якому прихильники московського князя на ві­чевому зібранні у Новгороді нагадували новгородцям походження московських великих князів від Рюрика й у переліку хрещених за Володимира Святославовича племен називали ‘білозерську весь' під її паралельною назвою - ‘кривицька весь'^[733]: “А изначала от­чина есмя тѣхъ великихъ князей, отъ первого великого князя на­шего Рюрика, его же по своей воле взяла земля наша изъ Варягъ княземъ себѣи съ двѣма брати его; потомъ же правнукъ его князь Владимеръ крестися и всѣ земли наши крести: Рускую, и нашу Словѣнскую, и Мерску и Кривичску весь, рекше Бѣлозерскую, и Муромъ, и Вятичи и прочая”^[734].

Білозерський край був московською територією, що безпо­середньо межувала зі Словенською землею. Іменування білозер- ської весі кривицькою не тільки засвідчує словенсько-кривицький дуалізм новгородсько-московського прикордоння, а й пояснює причини, чому вжита у С1Л назва ‘Смоленська земля' (кривиць­ка) прижилася саме в північноросійській літописній традиції.

На цій підставі можна констатувати:

• Назву ‘Словенська земля' застосовували передовсім нов­городські книжники для окреслення території, де напри­кінці Х ст. Володимир Святославович заснував город, іме­нований Володимиром.

• Назва, яка зафіксована найраніше у Н4Л на початку XV ст., можна вважати первісною.

• Неприйняття назви ‘Словенська земля' у тогочасній та пізнішій літописній традиціях виявилося унаслідок послі­довного намагання замінити її іншими.

• У С1Л, який походить від спільного з Н4Л протографа, за­фіксовано паралельне функціонування назви ‘Смоленська земля', походження якої є підстави пов'язувати з докумен­тально підтвердженою давньою данницькою залежністю Суздальщини від Смоленського князівства.

• У літописах другої половини XV - ХѴІ ст. - як обидві ранні - назви ‘Словенська' та ‘Смоленська' змінювали на ‘Суздальська', ‘Суздальська і Ростовська', ‘Заліська' й до­давали вказівку, що Володимир Святославович заснував город саме на р. Клязьмі.

• Заміни назви ‘Словенська земля' мали за мету пов'язати згадку про заснування Володимира Х ст. із однойменним городом на Клязьмі, заснованим на початку ХІІ ст. захо­дами Володимира Мономаха, про що літописи зберегли паралельні свідчення.

• Із пізніших літописних компіляцій послідовно усували чи переінакшували наявну як в Н4Л, так і в С1Л згадку про хрещення посадників новозаснованого города, яка давала підстави припускати, що Володимир Святославович роз­будовував населений пункт, який уже існував.

Усе це дає підстави ствердити, що суздальська (заліська) вер­сія пізньолітописної локалізації города Володимира Святосла­вовича, заснованого “въ свое имя”, є книжною гіпотезою, спря­мованою на вивищення та прославлення однойменного города, збудованого більш ніж століття по тому зусиллями Володимира Мономаха на тодішній далекій північно-східній окраїні Київської держави. В основі цього намагання лежить очевидна потреба “належного заповнення” “порожнього” найдавнішого періоду ви­разно молодшої московської історії за посередництвом “зістарен- ня” визнаного московською традицією своїм попередником Вла­димира. Сучасні спроби обґрунтувати його 1000-літній ювілей, найочевидніше, іґнорують не тільки увесь комплекс літописних свідчень у їх непростому власному історичному розвитку, а й вод­ночас демонстративно нехтують браком археологічного підтвер­дження “потрібних ювілейних дат”.

Проаналізований літописний сюжет про заснування заходами князя Володимира Святославовича Володимира на ‘Словенській землі' на конкретному вимовному прикладі демонструє досить безцеремонне втручання пізніх редакторів у давніх літописні тек­сти і глибоке переінакшення їх “на потребу”. Розглянутий сюжет на винятково яскравому матеріалі ще раз наголошує на потребі критичного сприйняття російської пізньолітописної традиції та ретельного вивірення її викладу.

Єдино можливою альтернативою суздальської леґенди засну­вання города Володимира у Х ст. є волинська версія. Сформульо­вана ще на початку XVIII ст. думка В. Татіщева, що в аналізованій літописній згадці йдеться про Володимир на Волині, потребує прискіпливої уваги. Зі зрозумілих причин це питання залиши­лося поза науковими зацікавленнями новітньої російської меді­євістики, проте й вітчизняні дослідники теж не вивчали його. І принциповим завданням, що вимагає з’ясування, є узгодження з волинськими реаліями літописного переказу про заснування Во­лодимира на “Словенській землі”, який занотований лаконічним й позбавленим пізніших нашарувань свідченням Н4Л. Оскільки в пізньолітописних трактуваннях сюжету про заснування города Володимира Х ст. саму його локалізацію на “Словенській землі” традиційно намагалися обійти чи переінакшити, розглянемо таку можливість насамперед з огляду літописної географії недатованої частини ПВЛ.

Уже зазначалося (за викладом Ніконовського літопису XVI ст.), що територію майбутніх Ростово-Суздальської землі та Московського князівства зламу XV-XVI ст. літописець трактує неслов’янською. Укладач цього московського зводу, заздалегідь наділеного значенням офіційного тлумачення історичних подій, не відступив від принципу Початкового зводу, у якому основними географічними орієнтирами слугували гідроніми: “на Бѣлѣ шзерѣ сѣддть Вѣсь. а на Ростовѣ шзерѣ Мерд а на Клещинѣ шзерѣ. сѣддть мѣрд же. а по Мцѣ рѣцѣ кде втечеть. въ Волгу языкъ свои Мурома. и Черемиси свои я зыкъ. и Мордва свои языкъ”^[735]. Зга­дані автохтонні племена промовисто охарактеризовано фразою “Ї се суть инии языцѣ. иже дань даю^т Руси”^[736]. Цілком очевидно, що в цьому переліку немає місця для ‘Словенської землі’, де, згідно з пізнішими свідченнями, наприкінці Х ст. Володимир Святосла­вович заснував город “в свое имя”.

Натомість у слов’янському переліку племен найбільше уваги надано саме Волині: “се бо токмо Словѣнескъ языкъ в Русі. Полд­не Деревлдне. Новъгородьци. Полочане. Дьрьговичи. Сѣверо. Буж^не. за® сѣддть по Бугу. послѣже не Волындне”^[737]. Волин­ський Володимир згадано і в “Списку руських городів”, відомому під оригінальною назвою “А се имена всем градом Русским даль­ним и ближним” у літописах та збірниках ХѴ-ХѴІІ ст.^[738] Як і в етнонімічному переліку ПВЛ, р. Західний Буг у “Списку” також слугує гідронімічним орієнтиром: “А се Волыньскыи: Степань. На Горыни. Остро. Хороборь Луческ Великий на Стыре. Ивань. На Икве Кременець. Белз. Дубичи. Теребовль. Любно. Зудечев. Холм. Другобець. На реце Солонои. Изборско. Львов Великий. Волынь. На Бугу. Володимерь”^[739].

Слов'янськість Побужжя очевидна не тільки з археологічно­го, але й етнографічного та історичного оглядів. Тому характе­ристика Волині назвою ‘Словеньская земля' є цілком правомір­ною без додаткових обґрунтувань, чого об'єктивно потребували спроби пов'язати згадку про Володимир Х ст. з територією Волго- Окського межиріччя. Наявність Волині в “словенському” списку етнонімічного переліку ПВЛ дає поважні підстави, аби вважати, що аналізована звістка - “И пришедъ (Володимир Святославо­вич. - Ю. Д.) ис Киева во Словеньскую землю, и постави градъ в свое имя Володимеръ”^[740] - стосується саме Волині й не має нічого спільного з Ростово-Суздальською (Заліською) землею.

На підтвердження того, що старокиївський літописець на­зивав Словенською землею саме землі слов'янського Побужжя, слід пригадати низку інших важливих доказів. Найперше - не прокоментовану в історичній літературі згадку Іпатіївського списку ПВЛ про “землю волыньскую” (в інших списках фіґурує - “словѣньская”, “словеньская”, “словеньска”), яку начебто захо­пили угорці за Карпатами, в Подунав'ї: “и оустремишасд чересъ горы великыя. иже пр^озвашасд горы Оугорьскыя. и почаша во- євати на ж^ивущага ту. сѣддху бо ту преже Словене. и Волохове. переяша землю Волъіньскую. по семъ же Оугре прогнаша Во- лохы ^. и наслѣдиша землю ту ^. и сѣдоша съ Словеньми. покорив­ше я подъ сд. и йтолѣ прозвасд землд Оугорьска”^[741].

Археологічні об’єкти Городка-Надбужного:

1 - ‘Княжичева могила1А - Городище літописного Волиня (за Є. Кусьнєжем)

До того ж, описуючи городище давнього Волиня, на початку ХІХ ст. З. Доленга-Ходаковський відзначив його характерну на­зву: “городъ Волынь при устьѣ той же Гучвы, которого обширный вал, съ особеннымъ городком Словенскимъ, съ множествомъ мо­гил внутри того вала и на восточной стороне Буга, видны по сію пору”^[742]. Назва ‘Словенський городок', закріплена за городищем давнього історичного головного города Волинської землі, під­тверджує думку, що у фразі “и пришедъ Киева во Словеньскую землю” мовиться про заснування Володимира саме на Побужжі.

У літописному повідомленні про заснування Володимира у Словенській землі згадано також про хрещення намісників. Як можна здогадуватися, йшлося про намісників города, який на той час уже існував: “церковь сборную святую Богородицю древяную постави, и вся люди крести Рускыя и намѣстници”^[743]. У цьому контексті варто звернути увагу на розташування збереженого досі (перебудованого) собору Успіння Богородиці у Володимирі поза межами дитинця. Найвірогідніше, збудована заходами князя Во­лодимира Святославовича того ж посвячення церква-попередни- ця (очевидно, дерев'яна) розташовувалася на тому самому місці. Територія, яку князь Володимир огородив валом (“спомъ осыпа”) навколо церкви Богородиці (пізнішого собору), є тільки пригоро­дом старшого города (дитинця) - його вали (острівне городище так званого волинського типу) збереглися досі. Князь Володимир насправді не збудував, а тільки розбудував цей волинський город і назвав його на свою честь - з огляду на його народження у Будя- тичах неподалік. Відтак цілком логічною сприймається й літопис­на звістка про хрещення намісників.

Крім цього висновку, окремо слід наголосити на збереженні автентичного переказу про територію Побужжя, ототожнювану первісно зі ‘Словенською землею', у Н4Л. Розташований на ‘Сло­венській землі' город, названий на початку 90-х років Володими­ром Святославовичем “в свое имя”, логічно ототожнити з Новго­родом, згаданим у поході Ольги на Лугу. Той самий город фігу­рує в ранніх літописних переліках слов'янських племен Східної Європи. Як згадувалося, у другому переліку ‘словени' розташо­вуються “въ Новѣгородѣ” відразу після деревлян та дреговичів. Промовистим є й розміщення ‘новгородців' у третьому переліку відразу за ‘деревлянами'.

Літописні етнонімічні переліки відтворюють географічну си­туацію, висвітлену в літописному сюжеті 947 р., де описано похід Ольги “к Новугороду” після деревлянської помсти (“по мьстѣ”), у який київська княгиня вирушила з метою облаштування захід­них кордонів Руси, зміщених після деревлянської війни аж до Західного Бугу. Той самий Новий город, уже як центр уділу Свя­тослава, згадував під назвою ‘Немоґард' і Константин Багряно- родний. Новгородців Святослава (як учасників балканських воєн середини Х ст.) під іменем народу ‘нукарда' знав і Аль-Мас'уді. На початку 90-х років Володимир Святославович розбудовує цей город (розташований на ‘Словенській землі') й називає його Во­лодимиром.

У світлі викладених фактів, що засвідчують існування у Х ст. на Побужжі Нового города, стають зрозумілими і географічні ре­алії опису Руси Я. Длуґоша, які викликали здивування в істориків та змушували вдаватися до змін оригінального тексту в його пе­рекладах.