ЗАКЛЮЧЕНИЯ
Наприкінці XI ст. відбулися значні зміни в економіці й соціальному житті Київської Русі, які потребували пристосування до них політичних структур. Головним осередком господарської і політичної діяльності стає земля.
Кожна земля знаходилась під зверхністю окремої гілки розгалуженого роду Рюриковичів. З'єднання територіальної влади з доменіальною робило династів справжніми господарями землі.Чернігівська земля наприкінці XI ст. вже мала власну династію Святославичів, до яких була дуже прихильна. Внаслідок ізгойської політики великих київських князів Святославичі були виключені з боротьби за київський стіл, тобто позбулися старшинства між Рюриковичами. Однак така ситуація сприяла значному економічному розвитку Чернігівщини, зростанню її військового потенціалу і політичного авторитету. Все це разом зі зміцненням становища князівської династії Святославичів у своїй землі згодом надало змогу чернігівським князям розпочати успішну боротьбу за великокняжий стіл.
У середині XII ст. головною метою династії Святославичів був київський стіл і прагнення помститися за виключення їх лінії з родового старійшинства. Активна зовнішня політика династії зумовлювалась двома чинниками: виключно вигідним стратегічним положенням і значним економічним потенціалом. Велике значення мала внутрішня консолідація, так зване "одиначество" династії. Після вигасання лінії Давидовичів згуртована династія розпочала боротьбу за гегемонію в Південній Русі, яка обумовлювалась об'єктивною необхідністю з'єднання українських земель у єдиній державі. Закінчилася вона невдачею як і спроби політичного об'єднання країни з боку інших династій. Особливості державного розвитку територіальних князівств- земель, слабкість економічних зв'язків між ними, а також безперервне втручання з боку впливових суздальських князів заважали проведенню успішної об'єднавчої політики.
І напередодні монголо-татарської навали Ольговичі продовжували боротьбу за гегемонію в Південній Русі.
їх головними конкурентами виступали Романовичі. Навіть монгольське нашестя не припинило змагань за об'єднання південноруських земель. Тривала боротьба ускладнювалась втручанням інших династій, а також намаганнями сусідніх країн скористатися міжусобицями. Країна була групою князівств-земель, окремих держав. На їх базі відбувалися складні етнічні процеси. Проте в українських землях не існувало об'єднуючого центру. За геополітичними поглядами ним не могла бути Галицько-Волинська держава. Подніпров'я було дуже послаблено, а Чернігівська земля не спроможна була відігравати роль об'єднуючого центру українських земель у силу поліетнічного характеру населення, а також невдалого стратегічного положення.Монгольська навала завдала значного удару українській державності, проте не змінила політичного устрою. Князівська влада була обмежена в військовій, фінансовій і деяких інших сферах. Небезпечне сусідство примусило чернігівських князів переносити свої резиденції в більш небезпечні райони. Роздрібленість володінь чернігівських князів пов'язана з намаганнями ханів затримати об'єднавчі процеси. Особливо це відносилося до чернігівської династії завдяки винятково важливому стратегічному значенню краю з боку контролю за євразійским степом.
Приєднання чернігівських і сіверських земель до Великого князівства Литовського пов’язане з правлінням князя Ольгерда. Хоча князівські столи і посіли представники роду Гедиміновичів, характер української державності не змінювався, вона зоставалася територіальною. Литовські князі швидко пройнялися інтересами земель, почали виконувати волю місцевого боярства, намагалися проводити незалежну від великого князя політику. З метою посилення централізації країни великий литовський князь Вітовт проводив адміністративну реформу. Першим він усунув новгород- сіверського князя Дмитра-Корибута Ольгердовича, згодом - й інших. Була остаточно ліквідована українська державність завдяки змінам у князівствах династів на урядових намісників. Доба розвитку територіальних князівств закінчилася. Землі стали етнографічним і адміністративним терміном. 