Юрій І.
Після смерти Лева 1301. року його наслідником на престолі об’єднаної Галицько-Волинської держави став його син Юрій. В тому часі він був уже зрілим мужчиною, володів поважним політичним і військовим досвідом.
Одне й друге набув Юрій під рукою свого батька, для якого часто виконував відповідальні доручення, а з них важніші в війні з Польщею в 1280 рр. та при переході Волині в руки Мстислава Даниловича 1289 ∣p. З інших Романовичів тоді були ще при житті нащадки сина Мстислава Даниловича, Данила Мстиславича, Володимир і якась його сестра (Андрусяк, Баумгартен) та нащадки Романа Даниловича, що то княжив у 1250. рр. на Чорній Русі, з яких джерельно засвідчений князь Василько слонимський, відтак воєвода кн. Володимира Васильковича волинського. Не знаємо, коли помер Мстислав Данилович, але й син його, Данило Мстиславич, якому по батькові належалася Волинь, мабуть (за здогадом проф. Андрусяка), помер скоро, лишивши по собі малолітнього сина Володимира. Це мусіло статися в початках панування Юрія Львовича, бо Юрій і в титулярі, і в джерелах виступає, саме як волинський князь. З того видно, що Юрій скористав з нагоди і скоро захопив собі Волинь, в часі неповнолітно- сти волинських Даниловичів. На основі поважних даних проф. Андрусяк прийняв, що Даниловичам на прожиток дано Белз. З інших земель Галицько-Волинської держави пин- ські князі займали двозначну позицію між Волинню та зростаючою в силу Литвою. Але є дані, що позволяють добачати приналежність і Пинська, і Турова до Галицько-Волинської держави. Не згадуючи про наведений вже факт включення Турівської єпархії в Галицьку митрополію, створену 1303. р. можна згадати дані еспанської „Книги Знання” (середина 14. ст.), згідно з якими Пинськ належав до „королівства Львів”, та німецький документ, де сказано, що волинська границя десь у 1325. р. на півночі йшла близько Город- на (Пашкевіч, Кордуба, Мацяк). Мало того, треба змінити загально прийняту в нашій історіографії думку про територіальну обмеженість Галицько-Волинської держави на сході та допустити, що вона обіймала, бодай часом, і Київщину, і деякі землі на Лівобережжі.Джерельний матеріал, використаний Грушевським і його послідовниками, є такий, що він дозволяє тільки на відтворення головних ліній розвою нашої державности в першій половині 14 ст. Ми вже не диспонуємо до студій доби Юрія і його синів таким матеріалом, який все таки існував для їхніх попередників, зібраний в Галицько-Волинському літописі, найкращому з староукраїнських літописів, що охоплював рр. 1205-1292. Цей літопис урвався після опису подій на Поліссі в 1290 рр., і хоч текстові студії дозволяють припускати, що колись існувало продовження того літопису, воно або пропало в вирі подій або ще не знайдене. Тому джерельний матеріал до обговорюваних тепер часів є зпра- вила або чужого походження або неточно насвітлює події тогочасних історичних процесів, бо вони не цікавили авторів тих джерельних матеріалів.
За Юрія Львовича Галицько-Волинська держава займала сильне становище на сході Европи. Можливо, що саме тоді, а не за Лева після 1289 р., вона осягнула була вершок могутности. Докази, що воно було саме так, це те, що Юрій добився від константинопольського патріярха створення власної галицької митрополії і вживання Юрієм королівського титулу. Перше сталося 1303. року, а першим галицьким митрополитом став Ніфонт. Щодо коронації Юрія, ми не маємо жадних вісток, звідки він прийняв корону І IB яких обставинах відбулася коронація. Корону в середньовіччі можна було одержати в різних часах, з Риму або з Константинополя, при чому другий тип коронації був явищем зовсім вийнятковим. На щасливо збереженій королівській печатці Юрія бачимо зображення імпонуючого, бородатого мущину на престолі, з короною на голові та з скипетром у руці. З тої самої печатки довідуємося, що Юрій титулувався королем Руси і князем Володимирії, т. є, Волині.
На жаль, доступний джерельний матеріял не зберігає жадних прямих даних про коронацію чи взагалі які небудь зв’язки з Римом. Студент епохи, д-р Мацяк, у своїх новіших поглядах вважає доведеним, що Юрій одержав був свою корону з Риму. Подробиці його міркувань ще не опубліковані, та а пріорі можна допускати, що тодішний папа, Боніфатій III. Каетані, старався найти союзника в східній Европі проти численних західніх ворогів. Боніфатія називають „останнім середньовічним папою”. Він був дійсно останнім папою, що вірив в універсальний, духовий і світський авторитет папів, називав себе „папою й цезарем”. Він перебував у безупинній боротьбі з західніми національними державами, що саме тоді творилися чи радше, переформовувалися з пережитих уже февдальних суспільств. Знаємо мало про подробиці Боніфатієвої східньоевропей- ської політики, але відомі його змагання до відновлення королівської влади в занархізованій в ту пору Польщі, і вмішування в угорські справи. Коронація Юрія Боніфатієм тому зовсім можлива, але, повторюю, ми сьогодні не маємо жадних ближчих даних про весь комплекс питань, зв’язаних з Юріевою короною. Знаємо зате, що 1304. р. Юрій Данилович, великий князь московський, виступив з претеИ- сіями на ролю голови всіх „руських” князів. Можливо, що це була московська реакція на якийсь серйозний політичний успіх нашого Юрія, а якщо так, можна б мати в тому хоч натяк, що коронація Юрія сталася перед 1304. роком. Але не можна теж спускати з ока можливосте, що Юрій просто титулувався королем, як суверенний володар. З інших вісток, які зберегла середньовічна історіографія, часто цитуються слова польського історика Длуґоша з 15. століття про Юрія, як князя „мудрого, щедрого, для духовенства ласкавого”. В Житії митрополита Галицького, відтак „київського і всея Руси”, Петра Ратенського, говориться про „честь і багатство” держави Юрія Львовича, „Волинської землі”. Це між іншим, посередня вказівка, що за Юрія осередок сили західньої України, а через це, України взагалі, лежав саме на Волині. На це вказує і піднесення Волині в титулі Юрія, і те, що столицею його був Володимир, хоч сам Юрій мав і замок-двір уЛьвові (Курінний). Галич поволі тратив своє значення. Історик Волині, д-р Левкович, так пише про це: „Передовим центром став Холм на Забужжі, що грав чималу ролю так для Данила, з огляду на близьке положення до.... литовських земель, що в їх напрямі стала зростати територіяльна експансія Романовичів після татарської навали. Галич втрачав свій блеск і ставав провінційним містом”.Не може бути сумніву, що Галич добив напад татарів 1240. року, занепад торговельного шляху вздовж Дністра (бо торгівлю з Візантією унеможливило завоювання останньої хрестоносцями 1204. року) та побудова Львова ок. 1252. р. З упадком Галича, треба думати, підупала й Галичина.