ВЗАЄМИНИ РУСІ З ХОЗАРАМИ ТА БУЛГАРАМИ.
ід час навали кочовиків на Східну Європу до VII-IX ст. старослов'янські поселення вкривали густою мережею області Сівер- ського Дінця, Дону, північночорноморського та азовського узбережжя.
Перед натиском степовиків, особливо аварів, слов'янське населення змушене було відступити північніше на тривалий час у лісо-степову смугу, залишивши здебільшого в руїнах місця своїх давніх поселень на узбережжі Чорного моря.Кочовиків приваблювали в Європі не лише багаті об- шири соковитих пасовищ. Варвари нападають на цівілі- зовані держави з метою пограбування їх багатств. Війни становляться метою збагачення їхніх військово-племінних вождів та їх родів. Об'єктом грабунку ставала здебільшого Візантійська імперія — «Золотий» міст між Європою і Малою Азією, за висловом К. Маркса. Величезні багатства тримав у своїх руках і Західний Рим. На Візантію, Західну Європу та області Середземного моря насамперед були спрямовані удари варварів. У своєму могутньому потокові кочовики зносили все, що поставало на перешкоді їхньому швидкому проникненню за Дністер і Дунай. Так були зруйновані вщент слов'янські поселення та укріплення в районах Сіверського Дінця, Дону, всього Приазов'я та Північного Причорномор'я. Минали століття за століттям. У своєму поступальному русі мінялися суспільні відносини. На зміну рабовласницькому ладу приходив і перемагав феодальний. Слов'яни в силу
КИЇВСЬКА РУСЬ У БОРОТЬБІ З КОЧОВИКАМИ В IX — НА ПОЧАТКУ XICT.
різних історичних обставин обминули рабовласництво як формацію. Думається, не пізнали рабовласництва й їхні пізніші сусіди на сході — хозари та волзькі булгари. Вони, як і слов'яни, перейшли від первісно-общинних патріархальних відносин до феодальних, принаймні з того часу, як хозари й булгари на Волзі зіштовхнулися вперше зі слов'янами в IX ст. Мова може йти лише про данницькі відносини хозар зі слов'янами. До кінця VII — початку VIII ст.
влада хозар поширилась не тільки на степи Приазов'я та Північного Причорномор'я, а й значно далі. Хозари стали межувати з основними територіями східних слов'ян. У прагненні за збиранням данини вони поширили владу над слов'янськими племенами в напрямкові від Волги до середньої течії Дніпра.Староруські літописи в освітленні подій IX ст. свідчать про те, що племена в'ятичів на Оці й радимичів на Сожі були підвладні хозарам, платили їм данину. Збирання данини поширювалося також і на полян. Отже, хозарське панування досягало аж Києва та його околиць.
А втім у «Повісті минулих літ» ми зустрічаємо оповідь про те, як хозари набрели на полян і зажадали від них данину. Поляни ж не довго думали й надіслали чужинцям від кожного «диму» (тобто від кожної сім'ї)...меч. Хозари швидко зметикували, що це не данина, а загроза. «Не добра се данина... Ми здобули її однобічним оруж- жям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Ci будуть брати данину і з нас, і з інших земель», — так розшифрували цю «данину» хозари. Звичайно, не слід і недооцінювати рівень загрози хозарського поневолення, прочитавши ці рядки з літопису, адже вони написані вже потому, коли військо Святослава Ігоревича розгромило хозар і від них майже сліду не лишилось. А тоді, наприкінці VII — у першій половині VIIIct., очевидно, становище східних слов'ян було далеко не безхмарним. Тож цілком не випадково збільшилася тоді кількість скарбів, заритих на деяких східнослов'янських поселеннях. Так, згідно археологічних досліджень стали відомі сліди юртоподібних жител, що раптом з'явилися на східнослов'янських землях.
Про перебування хозарів на землях східних слов'ян свідчать і інші літописні оповідки та топонімічні назви. Приміром, у Києві існувала хозарська колонія [ПСРЛ, с. 17]. Поблизу Києва, що на північний захід, є село Ko- заровичі. Ми володіємо також даними про перебування хозар у Чернігово-Сіверській землі. Про це свідчать назви поселень, які збереглися до наших днів у межах Чернігівщини.
Біля верхів'я Остра відоме село Біловеж, що явно збігається з назвою хозарського укріплення на Дону — Біла Вежа. На шляху від Носівки до Козель- ця розташоване село Козари.Той факт, що сіверяни платили данину хозарам свідчить літописна оповідка про походи князя Олега на хозар [ПСРЛ, с. 17]. А на Слобожанщині, зокрема на Харківщині, збереглися сліди перебування хозар у топонімічних назвах. У 8-10-ти кілометрах від Валок, поблизу с.Ков'ягів лежить Хозарське городище; від нього десь у кілометрах трьох є урочище Хозарське. В тридцяти п'яти кілометрах від тих же Валок, що біля р. Березової, існує селище Заказарівка та інші дещо інакше фонетизовані назви [Аристов, 1877, с. 1-2].
До IX ст. ніяких суперників хозари в Східній Європі не знали. Як вірно зазначає М. Артамонов, Хозарська держава протягом не менше півтора сторіччя була цілковитим господарем південної половини Східної Європи й являла собою могутню греблю, що тримала на замку Урало-Каспійську браму з Азії в Європу. Впродовж цього часу Хозарський каганат стримував натиск кочовиків зі Сходу. В IX ст. у цій греблі з'явилися тріщини, через які із Зауралля, перетнувши Волгу, в Причорноморський степ нахлинули нові кочові орди. Першими викинула хвиля натиску мадярів. Услід за ними з'явилися печеніги. І саме в цей час у східних слов'ян на Середньому Дніпрі виникла войовнича держава Русь, існування якої стало катастрофою для Хозарського каганату [див. докладніше про відносини Русі з хозарами: Багалей, 1882, с. 32-52; Артамонов, 1962, с. 365-385]. Так, є всі підстави вважати, що вже за часів князів Аскольда і Діра (60-80-ті рр. IX ст.) хозарська експансія була подолана в межах Руської землі. А Олег, посівши київський княжий стіл, у 884 і 885 рр. звільняє від данини сіверян (напевно, східних) і радимичів [ПВЛ, ч. 1, с.20, 47]. До цілковитого знесилення і розпаду Хозарського каганату
ВЗАЄМИНИ РУСІ
З ХОЗАРАМИ TA БУЛГАРАМИ
КИЇВСЬКА РУСЬ У БОРОТЬБІ З КОЧОВИКАМИ В IX — НА ПОЧАТКУ XICT.
призвели знамениті походи князя Святослава Ігоровича.
Починаючи саме з цих походів пролунало Святославово: «Іду на ви!» В 964 р. походом на Оку київський князь звільнив від залежності хозар в'ятичів, що межували безпосередньо з Хозарією й негайно пішов на хозар, перемігши їх. Князь Святослав Ігорович також подолав ясів та косогів (предків осетинів та черкесів), витиснувши їх до Кавказьких гір і заволодів областю між Волгою й Доном. На Кавказькому узбережжі між Чорним і Азовським морями було започатковано староруську колонізацію й заснування Тмутараканського князівства.Своїми походами на Волгу та в Приазовья й Причорномор'я дружини київського князя Святослава остаточно вирішили долю Хозарії, зруйнувавши каганат та його укріплення Ітіль, Саркел, Білу Вежу. Високу оцінку руським дружинам, особливо їх військовому мистецтву перемагати, дають візантійські історики Лев Диякон (X ст.), Кедрин і Скиліцій (XI — початок XIIct.). Сучасник Святослава арабський географ X ст. Ібн-Хаукаль залишив яскравий опис, як Русь зруйнувала Булгарію на Волзі і спустошила землі буртасів. Після походів русів, пише Ібн-Хаукаль, «не залишилося й сліду ні від Булгара, ні від Буртаса (мордви; — В. T.), ні від хозар, бо руси знищили їх усіх» [Гаркави, 1870, с. 218]. Русь звільнилася від данинної залежності, але над нею нависла ще сильніша небезпека. З приуральських степів через нижню течію Волги в південні давньоукраїнські степи нахлинули угри та печеніги.
У взаємозв'язках двох держав — Русі та Хозарії — досі переважала теза про безперервну й запеклу боротьбу між ними. Тож про позитивні наслідки у взаємостосунках цих давніх східноєвропейських могутніх держав майже не йшлося. А проте вони були досить вагомі й про них потрібно завважити хоча б у кількох словах. По-перше, під час становлення Русі східні й південно-східні кордони її були відносно захищені під «патронатом» Хозарії, по-друге, східнослов'янські племена, а невдовзі й молода Києворуська держава мали тісні торговельно-економічні зв'язки як з Хозарським каганатом та Волзькою Булгарією, так і безпосередньо
з усім Сходом, адже торговельний шлях пролягав саме через землі Хозарії, які були «мостом» між Сходом і Заходом.
3.