ВОЛОДИМИРСЬКА ЗЕМЛЯ
Володимирська земля (князівство) простягалася на захід до Бугу, на північ до Верхньої Прип’яті, на схід, приблизно до р. Стохід*.
Столичне місто, Володимир, одержало назву від Володимира Святославича**.
Укріплений центр міста знаходився між річками Дуга і Смоч. В часи Данила замок мав міцні фортифікації, і угорський король Бела, побачивши його, заявив: “Такого града не знайшов я і в німецьких країнах”. Оцінюючи стратегічне значення міста, татарський хан Бурундай наказав 1259 р. не тільки спалити стіни міста, а й розкопати його вали[49] [50]. Літопис вказує на існування міських воріт — Київських і Гридшиних[51]. Місто мало собор, побудований Мстиславом Ізяславичем, де ховали волинських князів^. Навколо замку далеко простягалися передмістя з численними дворами, монастирями й церквами. Володимир був великим торговельним осередком із заможним патриціатом, серед якого були також переселенці з Німеччини та з інших міст “ новгородці, сурожці[52]. Зберігся лист володимирської старшини 1324 р. з печаткою міста. Володимир зазнав багато ворожих нападів, облог і руйнувань.
Бронзова лампада XII~XIII ст. з Дорогобужа
Прилеглі до міста волості були густо заселені. На південь від Володимира, в с. Зимному, стояв монастир Свята Гора[53] [54]. В Устилузі 1150 р. Ізяслав Мстиславич поставив на “покорм” угорців^. У Свинюхах і Хвалимичах 1157 р. перебували Юрій Мономахович (Долгорукий) і Ярослав Галицький[55]. В Житані, П’яти днях і Бужковичах стояли війська татарських ханів Бурундая (1259) і Телебуги (1286)[56]. До Володимирської землі належало с. Городел (Городло). Тут, на лівому березі Бугу, була митниця[57] [58]. Любомль був улюбленим містом Володимира Василь - ковича. Він побудував тут кам’яну церкву св. Юрія та прикрасив її іконами, срібним посудом, дорогоцінними тканинами, дзвонами “чудного голосу” та подарував церковно- службові книги. Володимир перебував у Любомлі під час своєї хвороби і помер тут 1288 p.1θ Під Любомлем розташовувався княжий двір Рай. Села Березовичі і Сомино Володимир Василькович заповів своїй дружині[59]. Турійськ, Мельниця, Струга, Кам’янець (або Камінь) згадуються з нагоди розповідей про набіг литовців[60]. Цей Кам’янець — тепер м. Камінь-Каширський. Є припущення, що тут мали свою волость малолітні Данило і Василько, але правдоподібніший Кам’янець на р. Горині.