<<
>>

Володимир Василькович

Вже було сказано вище, що на володимирському дворі заступали думку про обов’язок боротьби з татарами в ду­сі ідеалів Данила. Володимир Василькович, що вступив на володимирський престіл у 1270.

році, по смерті батька, зробив свою столицю осередком глибокого культурного руху. Ми мало знаємо про його ідеологічні основи, зате краще знаємо, як він проявлявся назовні (освіта, мистец­тво, будова церков, переписування книг). Але часово Во­лодимир Василькович стоїть уже близько (помер 1289. р.) таких явищ, як намагання кн. Юрія Львовича (а може ще й самого Лева) роздобути своїй державі власного митропо­лита (що й сталося, 1303. p.)j змагань зубожілого Києва відновити власну митрополію (pιpι. 1352-4), буйного куль­турного руху в Сербії та Новгороді. Можливо, що Волинь була тоді помостом між тими двома слов’янськими земля­ми. Все це вказує, що в Володимирі треба вбачати не недолугого святошу (Володимир був важко хорий на рака долішньої щоки, а окрім того хромав на ногу), але пред­ставника певних інтелектуальних кругів, що шукали виходу з ситуації, в яку ставило Україну близьке сусідство з та­тарами. Не знаємо, на жаль, нічого про наставления Воло­димира до католицького світу (зате відомо, що Володимира дуже шанували жиди), ані чи мав він які конкретні полі­тичні плини в положенні, серед якого жив.

Амбіцією Володимира було перешкодити тому, щоб по його смерті Волинь перейшла в руки нелюбого Володими­рові Лева. Для того прийшлося пожертвувати принципами: на Гарантів свого завіщання Володимир вибрав... знена­виджених татарів. Своїй вдові він записав Кобринь з во­лостю, а ціле князівство надав Мстиславові Даниловичеві, до того часу, можливо, князеві луцькому. Мстислав був мало заміткою постаттю, сидів у провінційному князівстві й нічим особливим не визначався. Очевидно, що по об’єд­нанні цілої Волині в Мстиславових руках його престіж від­разу зріс.

Литовці самі запропонували йому Волковийск, щоб забезпечитися миром від півдня. Князь мазовецький Конрад Зємовітович спеціяльно просив умираючого Воло­димира, щоб його наслідник Мстислав надалі мав у своїй опіці Мазовецьке князівство.

Заслугою Пашута є виявлення даних, які вказують, що Мстислав Данилович, до 1289. р. прихильник Володимира Васильковича, змінив орієнтацію після об’єднання Волині в своїх руках і ступив на шлях співпраці з Левом, признач ючи йому провід у політиці держави, як цілости. Таким чином, можна сказати, що по 1289. р. Галицько-Волинська держава була сконсолідована кріпше, ніж колиінебудь по смерті Данила. Левів син Юрій одідичив по батькові сильне, об’єднане князівство.

Галицько-Волинський літопис закінчується оповіданням про пинсько-турівські справи під 1292. роком. Про дина­стичні зміни в Пинську та Степані на Поліссі пишеться в такому тоні, що видно, що Турово-Пинське князівство в ті часи було певного сферою впливів галицько-волинського князя. Це, зрештою, видно і з того, що коли 1303. року ор­ганізувалась Галицька митрополія,, то турівське єпископс­тво ввійшло в її склад.

Мстислав Данилович мав при кінці 13. століття вже до­рослого сина Данила. Коли помер Мстислав, невідомо, і не відомо, чи його син перебрав по ньому Володимир і Во­линське князівство. Але природним є припускати, що так саме й сталося, а недавні досліди проф. Андрусяка виявили, що нащадкам Мстислава прийшлося ще грати важну ролю в українській історії.

<< | >>
Источник: ПАВЛО ГРИЦАК. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. Видано Науковим Товариством ім. Шевченка в ЗДА і Видавництвом „Обнова” 1958. 1958

Еще по теме Володимир Василькович: