Володимир Василькович
Вже було сказано вище, що на володимирському дворі заступали думку про обов’язок боротьби з татарами в дусі ідеалів Данила. Володимир Василькович, що вступив на володимирський престіл у 1270.
році, по смерті батька, зробив свою столицю осередком глибокого культурного руху. Ми мало знаємо про його ідеологічні основи, зате краще знаємо, як він проявлявся назовні (освіта, мистецтво, будова церков, переписування книг). Але часово Володимир Василькович стоїть уже близько (помер 1289. р.) таких явищ, як намагання кн. Юрія Львовича (а може ще й самого Лева) роздобути своїй державі власного митрополита (що й сталося, 1303. p.)j змагань зубожілого Києва відновити власну митрополію (pιpι. 1352-4), буйного культурного руху в Сербії та Новгороді. Можливо, що Волинь була тоді помостом між тими двома слов’янськими землями. Все це вказує, що в Володимирі треба вбачати не недолугого святошу (Володимир був важко хорий на рака долішньої щоки, а окрім того хромав на ногу), але представника певних інтелектуальних кругів, що шукали виходу з ситуації, в яку ставило Україну близьке сусідство з татарами. Не знаємо, на жаль, нічого про наставления Володимира до католицького світу (зате відомо, що Володимира дуже шанували жиди), ані чи мав він які конкретні політичні плини в положенні, серед якого жив.Амбіцією Володимира було перешкодити тому, щоб по його смерті Волинь перейшла в руки нелюбого Володимирові Лева. Для того прийшлося пожертвувати принципами: на Гарантів свого завіщання Володимир вибрав... зненавиджених татарів. Своїй вдові він записав Кобринь з волостю, а ціле князівство надав Мстиславові Даниловичеві, до того часу, можливо, князеві луцькому. Мстислав був мало заміткою постаттю, сидів у провінційному князівстві й нічим особливим не визначався. Очевидно, що по об’єднанні цілої Волині в Мстиславових руках його престіж відразу зріс.
Литовці самі запропонували йому Волковийск, щоб забезпечитися миром від півдня. Князь мазовецький Конрад Зємовітович спеціяльно просив умираючого Володимира, щоб його наслідник Мстислав надалі мав у своїй опіці Мазовецьке князівство.Заслугою Пашута є виявлення даних, які вказують, що Мстислав Данилович, до 1289. р. прихильник Володимира Васильковича, змінив орієнтацію після об’єднання Волині в своїх руках і ступив на шлях співпраці з Левом, признач ючи йому провід у політиці держави, як цілости. Таким чином, можна сказати, що по 1289. р. Галицько-Волинська держава була сконсолідована кріпше, ніж колиінебудь по смерті Данила. Левів син Юрій одідичив по батькові сильне, об’єднане князівство.
Галицько-Волинський літопис закінчується оповіданням про пинсько-турівські справи під 1292. роком. Про династичні зміни в Пинську та Степані на Поліссі пишеться в такому тоні, що видно, що Турово-Пинське князівство в ті часи було певного сферою впливів галицько-волинського князя. Це, зрештою, видно і з того, що коли 1303. року організувалась Галицька митрополія,, то турівське єпископство ввійшло в її склад.
Мстислав Данилович мав при кінці 13. століття вже дорослого сина Данила. Коли помер Мстислав, невідомо, і не відомо, чи його син перебрав по ньому Володимир і Волинське князівство. Але природним є припускати, що так саме й сталося, а недавні досліди проф. Андрусяка виявили, що нащадкам Мстислава прийшлося ще грати важну ролю в українській історії.