§ 1. Волинські Будятичі та ототожнення їх з літописним Будятиним селом
Найдавніша відома документальна згадка про село Будятичі - 31 грудня 1450 р., коли великий князь Свидригай- ло за вірну службу надав “вѣчно на вєки нєпороушно” Миткові, племіннику луцького старости Немирі Резановича, село Липу у Перемильському повіті та кілька сіл, серед яких і Будятичі у Володимирському повіті, в місцевості названій ‘на Погорьи': “оузрѣвши есмо знаменитою намъ слоужбоу а николи незамеш- коноую слоуги нашого вѣрного пана Митка, племѣньика пана Немири старосты лоуцкого, и мы добравши са с нашими кнази, с нашими паны, с нашею радою дали есмо емоу село Липоую оу перемильскомъ повѣте съ обѣма береги ставоу и со млиномъ и со мшанцом, с митомъ; а дроугое село на погорьи оу володимерь- скомъ повѣте БоудАтичи, а Тишковичи, а Доубровица, а Лѣшная, а Стаги со всѣми тимы доходы и приходы”[219].
Очевидно, йшлося про підтвердження давніх володінь, бо 1452 р. уже Казимир Ягел- лончик знову надає ті самі села тому ж власнику і знову ж таки - “вѣчно а нєпороушно”[220].В останній третині XV ст. Будятичі належали вже іншим власникам, про що свідчить шлюбна угода від 11 вересня 1471 р. За цим документом волинський зем'янин Юшко Камка дає своєму сестринцеві Стецькові Шишкиничу с. Будятичі, забезпечуючи його під час одруження з Матрушкою, донькою волинської зем'янки Марії Вохнової: “а панъ Юшко Камка далъ пану Стецку
Панорама м. Володимира з Успенським собором ХІІ ст.
Шишкиничу, противъ нашого села, таково ж село сестренцу своему и дотце моей, на ймя Будятичи, со всимъ с тымъ, какъ онъ самъ держалъ. А посватавшися есмо, дали своимъ детомъ тые сельца свои имъ вечно и непорушно”[221].
Під 1545 р. в описі стану городень Володимирського замку згадано городню, за якою доглядали Солтан, Богдан та Іван із Будятичів: “Солътана а Богдана а Ивана з Бутетичъ, тад добра есть”[222].
Пізніше серед власників Будятичів згадані Ставецькі, Малюшинські, Чарторийські, Чацькі, Пашкевичі, Дверницькі та Бобки[223].Таким чином, с. Будятичі має давню історію та унікальне сусідство. Про те, що воно тотожне із Будятиним селом, куди княгиня Ольга відправила вагітну Малушу, свідчить низка важливих аргументів. Так, назва ‘Будятине село' (‘Будотине село' чи ‘Буду- тина весь') трактується як село якогось Будяти/Будимира - його засновника чи власника. Саме такою патронімічною назвою, по-
Вали дитинця м. Володимира
хідною від особової назви ‘Будята’ із архаїчним слов’янським закінченням на ‘-ичі’ і є ‘Будятичі’. Первісне значення: ‘будятичі’ - рід або піддані ‘Будяти’. Семантичним способом цей патронім перейшов на назву поселення зі значенням: населений пункт, який заселяють ‘будятичі’. Отже, волинський топонім ‘Будятичі’ є прямим етимологічним відповідником села Будятиного.
Сусідні з Будятичами Низкиничі належали волинській шляхетській родині Киселів. Згаданий у їхніх родових леґендах Свя- тольд (Свенельд) був сучасником подій, пов’язаних із висланням Малуші до Будятиного села. Таким чином, ім’я воєводи Свенель- да пов’язує обидва західноволинські топоніми подіями Х ст.
Ян Длуґош не випадково пов’язав Низкиничі із деревлянським князем Малом, називаючи його “dux Drewlyanorum Niszkina”. Характерні топоніми Побужжя із коренем ‘древ’/‘дерев’ (зокрема, сусіднє із Низкиничами с. Древині (‘Drywicze’, ‘Drzewino’, ‘Drze- winy’) дали йому підставу, аби вважати, що деревлянські події відбувалися на Західній Волині. В “Annales” цей факт наглядно демонструє зміна назви деревлянського Овруча на Варяж - населений пункт руського Забужжя.
Проте аби називати Мала Низкинею, польський історик (чи його інформатор) мав й іншу вагому причину: сусіднє з Низки- ничами с. Будятичі цілком упевнено можна називати родинною
Панорама околиць с. Будятичів біля святого джерела
маєтністю матері Володимира - Малуші. І якщо й пов’язувати появу назви ‘Низкиничі’ з прикметником ‘нискыи’ (‘низъкыи’), то підставу для цього давало не ім’я Мала деревлянського, а ім’я самої Малуші чи її батька - Малка Любчанина, діда Володимира Святославовича по материнській лінії.