§ 2. Добриня Резанович, волинські Резановичі та воєвода Козарин
Зв’язок Будятичів (у найдавніших задокументованих відомостях) із родиною Резановичів є прямим свідченням давньої на- лежности цих земель родині Малуші та Добрині. Адже, як уже згадувалося, у билинах та творах книжного походження, зокрема у деяких літописах XV-XVI ст., брат Малуші та вихователь Володимира відомий саме як Добриня Резанович.
В аспекті цих легендарних свідчень документальні відомості XV ст. про рід власників Будятичів волинських зем’ян із родинним придомком ‘Резановичі’ стають переконливими аргументами, які доводять тотожність волинських Будятичів із Будятиним селом, де народився князь Володимир Святославович.Власник Будятичів Митко згадується як племінник луцького старости Немирі[224], котрий, як і його брат Козарин, послідовно називав себе своїм родовим прізвищем ‘Резановичі’. Цей рід зник уже у другій половині XV ст. Його останнім представником був син Немирі Резановича Война (Яків Немирич), який, помираючи від рани, переписав у своєму заповіті частину своїх значних маетностей своїй матері Анні Немирівні, а іншу частину - своїй дружині Марії[225]. Незабаром, по смерті Войни, його вдова вдруге вийшла заміж за Семена Збаразького і згодом весь спадок Резано- вичів перейшов до князів Чарторийських[226].
Обидва брати - Немиря та Козарин - були свідками під час надання племіннику Миткові сіл, серед яких згадуються і Будя- тичі. Брат Немирі Козарин фігурує дещо раніше як свідок у грамоті великого князя Свидригайла від 14 липня 1446 р.[227] Про їхнє походження мало що відомо, зокрема Н. Яковенко припускає, що Резановичі є вихідцями з Галичини[228]. Про можливе галицьке коріння Резановичів, на думку І. Мицька, може свідчити датований 1427 р. документ, в якому фіґурує Kozarzin de Olesko[229]. Маєтність цього Козарина І. Мицько ідентифікував із с. Голешовим, неподалік якого також є с.
Козарі. Оскільки обидва населені пункти (Kozara та Oleszow) у 1419 р. не належали згаданому Козарину,I. Мицько припускає, що цей боярин перебрався з Галичини на Волинь і у документі 1427 р. може фігурувати його однойменна волинська маєтність - любомльський Олеськ[230]. 100 грн. з половини Олеська, записаних дядьком Козарином Резановичем своїй жінці, згадує у своєму заповіті Война Немирич.
Можливо, що до поділу Галицько-Волинських земель між Польщею та Литвою рід Резановичів володів маєтностями по обидва боки пізнішого кордону, свідченням чого справді можуть бути однойменні назви населених пунктів на підпольських та під- литовських українських землях, пов’язаних з іменем Козарин.
Родинне ім'я волинських Резановичів ‘Козарин’ може мати й давнішу метрику. Так, І. Мицько припускає, що Козарин Резано- вич може бути героєм билини про Козарина “из Волынца Гали- чья”[231]. Проте ця билина відображає раніші події, відображені у літописній оповіді 1106 р. про погром половців воєводою, який також мав ім’я ‘Козарин’, на що звертав увагу В. Міллер[232]. Звістка про погоню за половцями від волинського Зарічеська (нині - с. Заріцьк біля Рівного) свідчить про зв’язок літописного Коза- рина саме з Волинню, а відтак не виключено, що волинські Реза- новичі XV ст., серед яких відомий представник на ім’я Козарин, можуть бути нащадками волинського воєводи Козарина.
У літописній оповіді про волинський погром половців привернули до себе увагу різночитання у переліку ватажків. Спочатку В. Міллер[233], а за ним і М. Грушевський[234] відзначили, що у різних літописах цей перелік різниться. За Лаврентіївським літописом, князь Святополк послав навздогін за половцями двох воєвод “Яна. и Иванка Захарьича Козарина”[235]. В Іпатіївському літописі натомість ідеться про “Яна. Иванка. Захарьича. и Козари- на”[236]. Відмінність у тому, що Іванко Захарович в одному випадку є Козарином, а в другому - Янем.
До того ж, в Іпатіївському тексті є додаткові приписки. У полі над рядком дописано “Вышатича”, у нижньому полі дописано “и брата его Путяту”, так що текст читається: “Яна Вышатича и брата его Путяту. Иванка. Захарьича. и Козарина”[237]. Таким чином, учасниками погоні стають чотири особи: Янь Вишатич, його брат Путята, Іванко Захарович та Козарин. Ще по-інакшому список учасників цих волинських подій викладено у Радзивіллівському літописі, в якому начебто йдеться про кілька імен одного персонажа без згадки про Козарина: “Яня, Иванка Захарьича”[238]. Правда, в Московсько-Академічному списку Радзивіллівського літопису з’являється сполучник ‘и’, який розділяє імена між двома особами: “Яня и Иванка Захарьича”[239].Ні В. Міллер, ні М. Грушевський не мали переконливої відповіді на питання про те, скільки було головних персонажів і який зв’язок вони мали між собою. Український історик припускав, що первісно у записі фігурувало ім’я Івана Захаровича Козарина. Ім’я Яня Вишатича начебто було приєднано з наступної звістки про його смерть, а вже потім було долучено й ім’я Путяти. Водночас не виключено, що звістки про головних героїв половецького погрому на Волині та смерть воєводи Яня Вишатича походять з одного джерела. З приводу зазначених різночитань В. Міллер слушно зауважив, що “известие об этом событии, свершившемся в Волынской земле, не дошло до киевского летописца с достаточной точностью и полнотой”[240].
Очевидно, що цитована за різними літописами звістка прийшла саме з Волині й аналізоване переплетіння імен ватажків погоні має місцеве волинське походження. Причину відзначеного неузгодження та змішування імен цієї події можна добачати як у їх волинському походженні, так і в родинній спорідненості. Вигнання половців із Волині було, очевидно, родинною справою Малковичів з походження. Ім’я воєводи Козарина початку ХІ ст., правдоподібно, вказує на зв’язок із волинськими Резановичами початку XV ст., в колі яких відоме це особливе ім’я. Родинне ж прізвище власників Будятичів Резановичів пов’язує їх із Добри- нею Резановичем. Своєю чергою брат Малуші Добриня Малкович вважається предком Вишатичів, згаданих у подіях 1106 р.