§ 3. Родовід Малковичів
Питання родоводу нащадків літописного Малка Любчанина - діда по матері князя Володимира Святославовича - розглянув свого часу Д. Прозоровський, обґрунтовуючи суперечливу гіпотезу щодо тотожности цього Малка з деревлянським князем Малом[241].
Дослідник звернув увагу на приписку диякона Григорія до Остромирового Євангелія (1057), у якій замовник рукопису Остромир (у хрещенні - ‘Иосифъ’) названий ‘близоком’, тобто кровним родичем князя Ізяслава Ярославовича[242]. Спираючись на ту обставину, що син Малка Любчанина, новгородський посадник Добриня, був дядьком Володимира Святославовича, а при Ярославові в Новгороді відомий “посадникъ Косндгинъ. снъ До- бръінь”[243], Д. Прозоровський висунув припущення, що Остромир був сином згаданого Коснятина й, таким чином, й справді був би троюрідним дядьком князя Ізяслава.У записі писаря Григорія згадана й сім’я Остромира, якій книжник бажає “мънога лѣт(а)” не лише замовнику, а й “подру- жию его Феофанѣ, и чядомъ ею, и подружием чядъ ею”[244]. Лінію нащадків Остромира Д. Прозоровський починає з Малка Любчанина й доводить до сина Яня Вишатича, першого ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Варлаама. Таким чином, у родовідну таблицю боярської династії Малковичів, що перебуває в родинних стосунках із Рюриковичами, дослідник записав сім поколінь.
Дещо раніше від Д. Прозоровського аналогічних висновків дійшов і М. Погодін[245]. Саме він і звернув увагу на літописні свід-
Родовідна таблиця Малковичів (за Д. Прозоровським)
чення, збережені під 1043 та 1064 р., у котрих згадано, що Вишата був батьком Яня та сином Остромира. Це дало підстави вибудувати генеалогічний ланцюжок від Остромира до Яня. Крім того, М. Погодін та Д. Прозоровський покликалися на свідчення Софійського I[246] та Новгородського IV[247] літописів, що братом Яня Ви- шатича був згадуваний у ПВЛ київський тисяцький та воєвода - Путята.
Вони ж припускали, що Янь тотожний з боярином князя Ізяслава Ярославовича Іоанном, якого в “Житії Феодосія Печер- ського” названо батьком преподобного Варлаама.Генеалогічні роздуми Д. Прозоровського щодо особи Малка Любчанина ускладнив О. Шахматов, дослідження якого призвели не лише до ототожнення батька Малуші з деревлянським князем Малом, але й дали підстави ідентифікувати їх як одну особу із літописними Лютом Свенельдичем та Мистишею Свенельдичем. За О. Шахматовим, князь Ігор воював за деревлянську данину з воєводою Свенельдом і був убитий його сином - Лютом/Мисти- шею/Малом/Малком Любчанином[248]. Складні, розлогі й надзвичайно гіпотетичні побудови О. Шахматова, властиво, не змінили родовідної таблиці Малковичів, лише пов'язали її з воєводою Свенельдом й, таким чином, зробили її старшою на один щабель.
Генеалогічну реконструкцію, за якою Добриня, Коснятин, Остромир, Вишата, Янь та Варлаам були представниками одного роду, підтримав Д. Лихачов. Вважаючи, що Янь Вишатич та його предки проявляли цікавість до свого родоводу і всіляко підкреслювали свою спорідненість із Рюриковичами - через Малу- шу, сестру Добрині та матір Володимира - відомий текстолог обґрунтував концепцію “усного літопису” цього боярського роду[249]. Дослідник виділив статті, в яких мовиться про Добриню та його сина Коснятина Добринича, роль яких в історичних подіях постійно підкреслюється, й наголосив, що вони мають усний, а не писемний характер.
До важливих спостережень Д. Лихачова належить його заперечення новгородського походження згаданих усних джерел, про що писав О. Шахматов, вважаючи, що вони були використані укладачем Новгородського літопису. Однак Д. Лихачов підкреслив, що Новгородський літопис “никогда на протяжении всех веков, вплоть до XV в. (точнее, до свода 1448 г.) не пользовалась ни устными преданиями, ни рассказами старожилов”[250]. Дослідник, зокрема, визнав непереконливими докази О. Шахматова щодо новгородського походження літописної статті 970 р.
про розподіл уділів між синами Святослава, у котрій викладено деталі родоводу Володимира Святославовича по материнській лінії. Добриня брав участь у новгородських подіях, але в Новгородському літописі він не фіґурує, а лише у Київському, тобто - “новгородські” леґенди були записані київським літописцем, до того ж - у їх тісному зв'язку з переказами про Свенельдичів[251].На зв'язку Добрині і його нащадків із Південною Руссю акцентував увагу у своїх працях і В. Янін. Розглядаючи посадництво в системі київського управління Новгородом, він підкреслював, що новгородські посадники ХІ ст. були “неновгородського походження”. Якщо з літописів не відомо, чи був Остромир новгородцем, чи його прислали з Києва, то за спостереженням над діяльністю його потомків дослідник дійшов до висновку, що його рід пов’язаний з Південною Руссю. З державними заходами київських князів, які не мали прямого стосунку до Новгорода, В. Янін пов’язує й діяльність Добрині[252].
Питання генеалогії Малковичів розглянув також Т Гімон. Дослідник підкреслив, що Початковий літопис містить дуже мало свідчень про родинні зв’язки осіб некняжого звання, однак аж десять із дванадцяти таких свідчень належать до родини Яня Вишатича (Малковичів). До того ж, за поодинокими винятками, Варяжко (980) та Туки (1068) - лише представники цього роду дають князям поради, а проявляючи хоробрість та благородство, виголошують промови[253]. На мою думку, є всі підстави погодитися з висновком Т. Гімона, що незважаючи на гіпотетичність генеалогічних реконструкцій Прозоровського-Шахматова-Лихачова, все ж “налицо ряд черт, роднящих между собой летописные сообщения о Свенельде, Добрыне, Коснятине, Остромире, Вышате и Яне”[254]. Проте аналізовані розрізнені літописні свідчення про Свенельда, Малка Любчанина та їхніх нащадків здатні поєднати не лише текстологічне споріднення, але й зв’язок цих повідомлень з географічними реаліями південного заходу Руси.
Так, південноруське походження має й зауважений Д.
Лиха- човим зв’язок переказів про Добриню із тмутороканськими ві- домостями[255]. Один із таких тмутороканських переказів викладено в літописі під 1064 р. у зв’язку з його нащадком - Вишатою Остромировичем. Він розповідає про втечу до Тмуторокані засновника першої галицької династії Ростислава Володимировича. Серед його супутників був і “Вышата снь Мстромирь. воеводы Новгородьского”[256]. Через передчасну смерть свого батька, новгородського князя Володимира Ярославовича, Ростислав опинився у статусі князя-ізгоя. До Тмуторокані Ростислав утікає з Прикарпаття (очевидно, з Перемишля)[257], що проявляється вже у третій чверті ХІ ст. у боротьбі його нащадків за волості на Волині, об’єднаної на той час із Прикарпаттям. Ростиславовичі тримаються разом із Давидом Ігоровичем й заспокоюються лише тоді, коли отримують від князя Всеволода Перемишль і Теребовлю.Припускаю, що південна (зокрема й волинська та перемишльська) орієнтація устремлінь Ростислава Володимировича спрямовувалася Малковичем із походження - Вишатою Остромирови- чем (с. Вишатичі розташоване за 12 км на північний схід від Перемишля)[258]. Походження назви цього населеного пункту можна було б пов’язати з іменем іншого Вишати - воєводи князя Данила Романовича, якого згадано в Галицько-Волинському літописі під 1245 р. як учасника війни з польським князем Болеславом Стид- ливим. Проте назва сусіднього з Вишатичами с. Малковичі[259] (від імени Малко) пов’язує обидва населенні пункти з Вишатою Остромировичем. Звісно, не можна виключити й того, що однойменний воєвода князя Данила, як і боярин Давид Вишатич (згаданий 1231 р. в описі оборони підперемишльського Ярослава від угрів), належав до його нащадків. Про давність Малковичів, як єпископського маєтку свідчить датований 1353 р. акт розмежування цього населеного пункту від сусідніх Оріхівців[260]. Про подальшу долю цього села повідомляє грамота польського короля Владислава ІІ 1407 р., у якій це село (Malkowice) згадується в переліку населених пунктів, що віддавна належали храму св. Івана Перемишльського владицтва[261].
Наведений приклад демонструє південноруські устремління Малковичів. І це прагнення аж ніяк не можна назвати спонтанним. Воно пов'язане передовсім із конкретною територією межиріччя Бугу та Луги у Волинській землі, де локалізуються маєтності роду Малка Любчанина. І саме туди, в село Будятине (тепер - с. Будятичі) Ольга відправила Малушу.