Витоки
ЕФЕКТ ВИСОКОГО НЕБА
«День» публікує лекції професора, доктора філософських наук Сергія Борисовича Кримського про скарбницю воістину світового значення — Софію Київську. Ми відвідали разом із нашим постійним автором цю пам’ятку давньоруського зодчества.
Цикл незвичайний тим, що вдумливий, мудрий філософ буде проводити імпровізовані бесіди, використовуючи свої знання про пам’ятки архітектури, топоніміку Києва — «Другого Єрусалима». Ми йшли до цих лекцій багато місяців, зрештою знайшовши потрібний контекст, в якому буде розгорнута своєрідна антологія софійності (мудрості) минулих століть на тлі знакових пам’яток культури столиці України.ПРИЄДНАННЯ ДО БОЖЕСТВЕННИХ СМИСЛІВ НАДАЄ РАДІСТЬ БУТТЯ
Смисл книги — всередині книги. А смисл архітектурної споруди залежить від місцевості. Вона «виростає» з певного контексту; треба знати контекст і коли дивитися — вранці, увечері, взимку чи влітку. Я написав статтю про українське бароко. На Україні немає такої барочної споруди, до якої я б не потрапив пішки — на заході чи сході. На підставі таких особистих вражень і написана ця робота. Спочатку треба відчути екстер'єр.
Софія Київська — пам'ятка світового значення. Такого ж значення, як грецький Парфенон і римський Колізей. Справа ось у чому: зазвичай християнські церкви присвячуються або святу (Різдва, Стрітення, Великодня...) або якому-небудь святому (Павлу, Миколаю, Петру...). А такої християнської святої, як Софія, до XV століття не було. Це просто образ мудрості. Рідкісний, особливий випадок, щоб до XV ст. християнська церква називалася ім'ям Софії.
Річ у тім, що можна говорити про певну паралель між афін- ським Парфеноном і київською Софією. Подібно до того, як афін- ський Парфенон збудовано на місці історичної битви з персами
— київську Софію збудовано на місці історичної битви з печенігами, після якої ці кочівники взагалі зійшли з історичної арени.
Літописець пише: «Многие утопиша, многие погибаша, а иные бегают до сих пор неизвестно где...»Так само як Парфенон присвячений богині мудрості Афіні, київська Софія присвячена Софії, тобто мудрості. Якби ми з вами поставили перед собою таке завдання: дати лаконічне визначення, що ж таке античність, то якою була б відповідь? Це концепція софійності світу.
Античні греки дійшли такої думки — є два типи мудрості. Є мудрість, яка в голові — «Логос»; є мудрість, яка в бутті, в речах — це «Софія». І тому греки дійшли висновку, що світ — це книга. Світ читається, як ми читаємо книгу. У книзі кожний розділовий знак, кожне слово щось значать. Так само й у світі речі мають деякі приховані, божественні смисли і приєднання до цих змістів надає радість буття, радісне мистецтво. І дає, так би мовити, залучення до певної життєвої благодаті. Тому світ — книга... Це поняття виявилося надзвичайно важливим для християнства. Справа в тім, що християнство — це теїстична релігія, тобто Бог у ній не субстанція, і Бог там — не енергія, як у брахманізмі, Бог
— особистість, така ж особистість, як кожний із нас. Ця особистість має біографію (Євангеліє), у неї є характер; відомо, що Ісус плакав, але ніколи не сміявся.
Отож, як зв'язати Бога зі світом, якщо він є субстанцією чи енергією? Зрозуміло, можна сказати, що в основі усього — Бог. А як зв'язати зі світом особистість? І тоді згадаємо античну концепцію софійності світу. Світ, згідно з нею, — це текст Бога, це слова Бога. Звідси «спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було — Бог». Таким чином і сам Ісус — це Слово з великої букви, що було на самому початку. І звідси такий особливий піїтет перед знаками навколишнього світу. Скажімо, київський літописець може описувати історичну битву; і в нього ж... «пройшла корова». Те, що пройшла корова, має не менше значення, ніж сама битва! Це знамення, знак чогось, якихось дуже важливих смислів, можливо, божественних смислів.
Чому — тепер нам стане зрозумілим — у Києві виникає храм Софії? Київська Русь, і, відповідно, Київська держава, народилася на березі великого степового океану.
Уявіть собі Великий Степ, що починається біля Великої Китайської Стіни — степи Монголії, степи Середньої Азії, степи Прикаспію, степи Уралу і степами України та Угорщини вона закінчується біля Альп. Великий степ, що охоплює два континенти! Цей Степ був етнічним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилі навал кочівників.До речі, цікава деталь: у нас «відкрилася» тема української культури. І як завжди, коли відкривається щось нове (як скажімо, Америку відкрили), туди кинулися авантюристи. Ось і зараз в українську культуру кинулися авантюристи, які пишуть казна- що. Я вже не кажу, що дуже шкідливий вплив справила діаспора, у якої не було серйозних матеріалів. Представники діаспори «наговорили» таке, що сприймається тепер як остання істина. От, скажімо, пишуть: «українська культура — селянська». Та взагалі ніяка культура не може бути селянською! Культура виробляєть-
«Київську Софію збудовано на місці історичної битви з печенігами... Вона — альтернатива хаосу степу... Чому 13 куполів? 13 апостолів, чи то враховуючи Христа, чи то враховуючи Юду... 13 руських племен: поляни, древляни, кривичі, угличі, в'ятичі...» ся в містах. І Україна — особливий регіон світу. Тут до середини XVII століття сіл не було як таких. Натиск степу могли витримати тільки укріплені місця — міста. Те, що так називалося (потім, звичайно, виникали села), — це були козачі хутори. А козачий хутір — це не село; у козаків розмовна мова — латинь — у «Тарасі Бульбі» головний герой говорить: «І я Горація латиною читав». Тобто це було зовсім інше середовище, щоправда, дуже цікаве — воїн-селянин, воїн-землероб.