§ 4. Висновки
Але наша критика уявлення про віче як про постійний споконвічний і повсюдний орган не виключає питання про оцінку віча, вічових зборів у загальній політичній системі давньої Русі.
Ми визнаємо, що віча скликались не тільки в дофеодальний період, а й у період феодальний. Ці вічові збори іноді скликались в XI-XIII ст. Про це літопис вичерпно говорить. Звичайно, як визнає й Сергеевич, на вічі необов’язкова присутність всіх жителів і навіть маси жителів. Але ми будемо говорити не тільки про ці „напіввіча", а про віча — масові збори жителів міста, і будемо ставити питання про їх значення.Ми вважаємо, що ці вічові збори відбувались далеко частіше, ніж указує літопис, що ці масові збори були не звичайні збори — це були віча. Сама назва свідчить про якийсь специфічний зміст поняття віче. Очевидно, що ця назва не вмирала, а знову випливала при відповідних моментах політичного життя. Було б простим науковим формалізмом відмахнутись від віч, як тільки була доведена неможливість існування їх як постійного органу влади. На нашу думку, віча — це були масові збори керівних елементів міста її землі для розгляду найважливіших питань. Це були надзвичайні збори, і тому про них збереглось мало відомостей.
їх скликали або тоді, коли правляча феодальна верхівка розколювалась на ряд груп, або коли треба було спертись на широкі маси феодалів міста й землі і навіть, коли треба було спертись на масу міського населення, включаючи торговельні міські елементи, звичайно, керуючи ними і використовуючи їх у своїх класових інтересах. Нарешті, віче могло збиратись і в надзвичайних випадках під час війни. Всі літописні свідчення дуже добре підтверджують цей надзвичайний характер віча. Ми маємо три віча під час облоги міста, два —для обміркування питання пре? князя (збори коло Турової Божниці і в Полоцьку) і два —скликані самим князем у хвилину величезної небезпеки, князем Ізяславом в боротьбі з кн. Юрієм.
Печать надзвичайності і революційності лежить на всіх подіях, що передували скликанню віча.
Безперечно, скликання віча як надзвичайного органу широких феодальних шарів і іноді всього населення головних міст мало величезне політичне значення. Тут, очевидно, ухвалювали постанови, які надовго визначали зовнішню і внутрішню політику. Досить згадати про раду „киян“ (втім, літопис не називає цієї ради вічем), тобто впливових феодальних груп під час повстання. Безперечно, що ці події надовго визначили політику Володимира Мономаха.
VI.