Виникнення і розвиток князівського землеволодіння

Таким чином, як ми бачили, загальним ходом суспільно-економічного розвитку в дофеодальний період Київської Русі були створені передумови для розкладу сільської общини і для виникнення великого феодального землеволодіння.

Вивчаючи велике землеволодіння в Київській державі, треба розрізняти виникнення трьох основних типів його — князівського, боярського і цер­ковного. Подивимось насамперед, як виникло і розвивалось князівське землеволодіння — князівський домен.

В історіографії, присвяченій питанню про виникнення і початковий розвиток феодалізму в давній Русі, ніхто і ніколи не ставив питання про князівський домен; звичайно говорять про князівські села, про „окняження* землі. Не вживається й самий термін — князівський домен.

Звичайно не бачать різниці і не пробують її встановити ні в способах виникнення князівського домена, ні в організаційних формах його порів­нюючи з іншими типами великого землеволодіння — церковного чи бояр­ського. Тому мало цікавились питанням, які земельні права мали князі над територією належних їм земель-князівств у досліджуваний період. А тим часом не трудно бачити, що від правильного розв’язання питання про шляхи виникнення і про організаційні форми князівського домена зале­жить і вирішення багатьох інших питань, які мають величезне значення •в історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі, зокрема питання про роздачу князями земель їхнім боярам і дружинникам.

Матеріал, що є в нашому розпорядженні і стосується до історії вели­кого феодального землеволодіння в Київській Русі, взагалі надзвичайно бідний, але все таки можна встановити основні моменти в історії виникнення і росту князівського домена.

Одною з початкових стадій в утворенні князівського домена була організація князівських володінь, де князі експлуатували холопів і перші групи вибитого з колії і обезземеленого селянства — закупів і ізгоїв, при тих же організаційних формах і тими ж способами, як і виниклі на цей час місцеві великі землевласники.

Нам здається, що немає особливої потреби доводити, що ці князівські села повинні були з’явитись з самого моменту виникнення Київської держави.

Перші Рюрикович! не могли обмежитись самим збиранням данини з під­владного населення у вигляді меду, воску і хутра або грошей. Як ми по­бачимо далі, на повному їх утриманні була численна дружина. Дружина ця перебувала при князівському дворі, де годувалась і бенкетувала. Мож­ливо, що частину продуктів харчування збирали з навколишнього насе­лення, частину закуповували на міському ринку, але цілком очевидно, що основну частину продуктів для князівського, отже й дружинного столу могли одержувати тільки в князівських селах. До цього треба додати, що підвладне сільське населення не могло постачати дружину „войськими" кіньми; їх могли розводити, звичайно, тільки в спеціальних князівських господарствах. Таким чином питання про організацію свого господарства, про організацію своїх сіл було питанням самого існування князівської влади і, звичайно, воно повинне було бути розв’язане позитивно. Але поруч з селами, які доставляли зерно і худобу, треба було мати рибні тоні, бджільництва, „ловища", „перевесища" тощо.

Літопис починає говорити про існування князівських сіл і угідь з се­редини X ст.: „И йде Вольга по Дерьвьстей земли с сыном своим и с дру­жиною, уставляющи уставы и уроки, суть становища ее и ловища...

В лето 6455, иде Вольга Новугороду, и устави по Мьсте погосты и дани и по Лузе оброки и дани; ловища ея суть по всей земли, знамянья и места и погосты, и сани ее стоять в Плескове и до сего дне, и по Днепру перевесища и по Десне, и есть село ее Ольжичи и доселе" ¹.

В літопису згадується про село Берестово, що належало кн. Володи­мирові.

Дуже мало говорячи про діяльність князів, літопис все таки подає відомості про те, що Ольга й Володимир володіли селами. Мимоволі виникає думка, що володіння селами в X ст. було явищем рідким і, в усякому разі, незвичайним, через що і могло привернути увагу літописця.

Всі ці князівські села могли виникнути шляхом експропріації земель у общинників з дальшим їх закріпленням за князем.

Привертає увагу, що літописець багато говорить про „ловища" і „пере­весища", які освоїла кн. Ольга. Це свідчить про велике господарське значення цих володінь..

В усякому разі, аналіз відповідних місць літопису спонукує нас визнати, що хоч князівське землеволодіння і виникло в середині X ст., все таки питома вага його в економічній системі Київської Русі була мізерна.

Про те, що князівський домен був ще в зародковому стані, свідчить і той факт, що Князі в X ст. мали свої „власні" міста. Це означає, що права князя над територією не могли бути названі феодальними, домені- альними правами. Князі мусять самі організувати ці міста і тим самим добувати особливі права над ними.

За літописом, у кн. Ольги було власне місто Вишгород („Бе бо Выше- город град Вользин"^{[64] [65]). У кн. Володимира, крім одержаного в спадщину Вишгорода, був ще й Білгород („В лето 6499. Володимир заложи град Белъгород, и наруби в нь от инех городов, и много людий сведе в онь: бе бо любя град сь“[66]). Ці міста відрізнялись від інших міст Київської Русі; вони перебували в приватному володінні князя. Безперечно, що в міру процесу феодалізації число таких міст почало зростати.}

Можна, наприклад, думати, що всяке місто, збудоване з ініціативи князя і на його кошти, належало йому на особливому праві. Нам здається, що княжими містами були міста по Росі, засновані кн. Ярославом і за­селені полоненими, захопленими у війні з Польщею. Літопис так пові­домляє про збудування цих міст: „Ярослав и Мьстислав собраста вой мног, идоста на Ляхы, и заяста грады Червеньскыя опять, и повоеваста Лядь- скую землю, и многы Ляхы приведоста, и разделиста я; Ярослав посади (своя) по Ръси, и суть до сего дне.

В лето 6540. Ярослав поча ставити городы по Ръси"¹.

В історичній літературі зовсім не ставили питання про ці „власні* князівські міста. Тому ніхто не порушував питання про відмінність цих міст від міст інших, які входили в'загальну адміністративну систему. Через це на цьому питанні треба спинитись дещо докладніше. Що являло собою місто в Київській Русі в добу становлення феодалізму — про це ми бу­демо говорити окремо, але тепер треба підкреслити, що новоорганізо- вані князями міста — це феодальні центри, „бурги", навколо яких і під охороною яких з часом стало жити міське торговельне і ремісниче на­селення. В цьому місті основною силою були місцеві феодали, що мали там свої двори. Таким чином місто було опорним пунктом феодального панування. Але власні князівські міста були феодальними центрами ще більше, ніж міста, які входили в загально-адміністративну систему. Нам здається, що ці міста були центрами, де зосереджувалось не тільки військово-адміністративне, а й адміністративно-господарське управління князів.

До них належали безпосередньо князівські волості і села. Можна ду­мати, що в місті були склади продуктів, одержуваних з князівського гос­подарства. Літопис^{[67] [68], наприклад, говорить про склад меду („медуши") в м. Білгороді, яке належало князеві. Можна думати, що й форми експлуа­тації князями своїх міст і міського населення не обмежувались ніякими умовами чи побутовими моментами. Очевидно, жителі міст з самого по­чатку були княжими людьми, а не „підданими". Якби князі не мали змоги експлуатувати міське населення своїх міст багато інтенсивніше, ніж то було можна в інших місцях, то їм не було б рації їх будувати і орга­нізувати.}

Безперечно також, що князівські міста були опорними пунктами в справі поступового освоєння прилягаючої до міста території, а також у справі організації на цій території сіл та інших угідь.

* Як виникали князівські міста? Можна припускати, що їх могли органі­зувати князі на пустому чи мало заселеному -місці (наприклад, міста по Росі); князі або приводили населення з інших частин Київської Русі (на­приклад м.

В XII ст. князі моцли добувати міста, захоплюючи їх у інших князів і далі закріпляючи їх за собою як власні володіння. Цей спосіб був особливо можливий щодо прикордонних міст.

Нарешті, князі могли організувати міста, притягаючи туди як поселенців купців і ремісників, а також, можливо, селян, даючи їм пільги. Можливість цього останнього способу підтверджується деякими літописними даними. Саме в Іпатському літопису розповідається про благодіяння Андрія Бого- любського Володимирській церкві.

Серед переліку майна, переданого князем, між іншим вказуються „сло­боди, куплені з даниною". В дальшому ж оповіданні про ці слободи не згадується, а говориться вже про міста. Як відомо, Ростиславичі відібрали те, що подарував князь Андрій, і коли їх вигнали, то церкві були повернені „городи св. Богородицы, яже бе от’ял Ярополк". Отже ці міста були колись слободами^[69].

Можна думати, що цей спосіб утворення князівських міст шляхом на­давання пільг поселенцям, як такий, що не вимагав особливих організа­ційних зусиль і коштів, був одним із звичайних способів.

Виникнення власних князівських міст, безперечно, мало дуже велике значення в рості князівського землеволодіння, князівського домена. Маючи ці опорні пункти, князі захоплювали і навколишню територію. Оскільки до міст, що були в загальній адміністративній системі, належали волості, цілі комплекси володінь і общин, можна було чекати, що князі органі­зовуватимуть і свої князівські волості і що ці останні, подібно до міст, не повинні будуть входити в загально-адміністративну систему князівств.

Пам’ятники справді чимало говорять про ці князівські волості. Так, за Іпатським літописом, князь Ярополк Ізяславич, що вмер в 1086 р., віддав Печорському манастиреві „всю жизнь свою, Небльскую волость и Дерьвскую и Лучьскую, и около Киева". Досить багато волостей, якими, за свідченням літописів та інших пам’ятників, володіли церковні установи, безперечно, належали раніш князям і були пізніше передані ними церкві.

Питання про те, як виникли князівські волості, не можна з’ясувати через цілковиту відсутність даних. Можливі тільки припущення. Так, можна думати, що вони могли утворитись у наслідок об’єднання в одну адміністративну одиницю суміжних князівських сіл і володінь; при цьому можливо, що деякі посмужні землі, які не входили в склад князівських володінь, включались у територію волості для округлення; цілком мож­ливо також, що волості ставали князівськими в наслідок звичайного за­хоплення їх у інших князів; нарешті, можна припускати, що дану волость князь міг організувати і заселити на зовсім новому, ніколи не зайнятому місці.

Являючи собою володіння, які не входили в загально-адміністративну систему, власні князівські міста,й волості могли бути відчужені і пере­дані спадково, як усяке володіння, на праві феодальної власності.

Волості кн. Ярополка названі його „жизнью". В заповіті Володимира Васильовича, що належить навіть до пізнішого часу, належні йому волості виділені з князівства і передані іншим спадкоємцям на основі іншого титула.

Князь Андрій Боголюбський в 1159 р. за заповітом батька свого віддав Печорському манастиреві м. Васильїв на р. Стугні і містечко Мичеськ на р. Миці. Князі міняли міста на волості і, можливо, й на інші володіння. Так, місто Полонне митрополит обміняв за волость. Дуже характерно, що князі могли володіти цими містами й волостями в чужому князівстві. Принаймні, Андрій Боголюбський віддав міста Васильїв і Мичеськ Печор­ському манастиреві в 1159 р., а тим часом у цьому році Андрій ще не володів Київщиною.

Таким чином у XII ст. князівський домен дуже виріс. У землі-князівстві починають виникати великі комплекси княз'вських володінь, опорними пунктами яких є міста. Так звана Правда Ярославичів дозволяє нам уста­новити наявність дуже зміцнілої і розвинутої князівської сільськогоспо­дарської адміністрації. А літописи дають нам ряд подробиць про великий розмір князівських володінь і про багатство продуктів і скоту в них. Так, літопис говорить про величезне господарство Святослава Ольговича, на путивльському дворі якого було 700 холопів. Там були склади, обори, льохи, де стояло 500 берковців меду, 80 корчаг вина. В сільці в його брата Ігоря Ольговича було 900 стогів сіна (?). Під Новгород-Сівер- ськом князі, що воювали з Ольговичами, захопили в їх селах 3000 кобил і 1000 коней.

Дальший розвиток князівського домена йде по лінії поступової кон­солідації князівських міст і волостей з містами і волостями, які були в загальній адміністративній системі землі-князівства. Систему панування і підлеглості, що встановилась у цих містах і волостях, князі намагаються перенести на всі інші адміністративні одиниці. Найбільший успіх у цій справі князі повинні були мати в XII — XIII ст., коли експлуатація селян- общинників, що не входили в склад робочої сили князівських, церковних і боярських володінь, своїми організаційними формами і кількістю та тяж­кістю данини, оброків і повинностей різнилась мало або майже зовсім не різнилась від експлуатації князівських, церковних і боярських селян. Можливо, в деяких землях-князівствах князям удавалось добитися цього злиття, і таким чином усі землі, що не входили в склад церковних і бо­ярских сеньйорій, почали складати князівський домен. Князі в цьому ви­падку могли експлуатувати всі володіння однаково і розпоряджатись у них на свій розсуд.

Другим важливим моментом у процесі організаційного оформлення князівського домена є поступове втягання в систему цього домена воло­дінь боярства, яке не входило в дружинну організацію. Цього доходили, поширюючи васальну службу на все боярство. Немає ніякого сумніву в тому, що боярство повинне було комендуватись на службу князеві і, звичайно, комендуватись з усіма своїми володіннями, якщо воно мало надію дістати імунітет.

Але треба мати на увазі, що процес утворення князівського домена мав великі відмінності в кожній землі-князівстві. В деяких землях кня­зівський домен включав більшу частину території князівства; у князя було багато сіл та інших угідь, багато власних міст і волостей; князеві вдавалось поступово поширювати доменіальні права на всі інші землі. Такими землями, наприклад, нам здається, були землі Київська, Черні­гівська, Переяславська, Новгород-Сіверська, Рязанська і, особливо, Суз­дальська.

В інших землях князеві не вдавалось у потрібний момент захопити велику територію для свого домена і доводилось з великими труднощами збільшувати його, натрапляючи на опір з боку місцевих феодалів, що давно освоїли землю. Такою, наприклад, землею була Галицька Русь. Нарешті, була земля, де князі не мали ніякої змоги утворювати домени — це була земля Новгородська. За договорами, які складала новгородська влада з князем, йому заборонялось не тільки купувати землі в Новго­роді, а й набувати їх безплатно, і при тому це заборонялось не тільки князеві, а й княгині, боярам і дворянам його. Заборонялось також прий­мати і закладників, бо це могло потягти за собою освоєння князями їх земель.

Розвиток князівського домена є одним з основних моментів феодалі­зації в Київській Русі. Насамперед, у князівському домені швидше ніж в інших феодальних сеньйоріях склалися форми експлуатації різних груп феодально-залежного селянства. Як нам здається, у великих князівських володіннях скоріше проходив процес поступового перетворення холопів, посаджених на землю, в кріпосне селянство (руський серваж), бо князі мали змогу встановити спеціалізацію праці холопів, відірвати їх віл ^сзого двору, чого не могли робити дрібні землевласники.

На нашу думку, тільки в князівському домені смерди з найбільш пригніченої групи данників перетворились у феодально-залежне кріпосне селянство. Князі, в руках яких перебував урядовий апарат, скорше ніж хто інший змогли освоїти цей розряд сільського населення і зробити смердів своїми людьми, підкоривши їх своїй юрисдикції і обмеживши на свою користь їх спадкові права. Ні боярство, ні церква не мали таких організаційних засобів і якщо й володіли смердами, то спочатку тільки тими, яких дарував їм князь.

Нам здається, що в князівському домені скорше ніж деінде встанов­лювалась залежність вільного сільського населення, вільних общинників,, бо князям, використовуючи адміністративний апарат, удавалось краще- обплутати їх путами всяких додаткових оброків і повинностей.

В князівському домені ізгої раніш ніж деінде поступово були осе­лені в селах і перетворились в одну з великих груп залежного селянства; так само князі розвинули, очевидно, і інститут закладництва, який вико­ристовували для збільшення робочої сили в своїх селах і волостях.

Маючи урядовий апарат, князі швидше ніж хто інший могли добитись закріпачення деяких груп селянства.

Разом з тим треба відзначити, що в князівському домені були най­більші, найінтенсивніші і найкраще організовані господарства, що в ньому вперше склались організаційні принципи феодальної експлуатації розви­нутого типу, бо саме в князівському домені право землевласника орга­нічно зливалось з правом носителя державної влади. Таким чином, князівське володіння було й організаційним типом для інших феодальних сеньйорій, зразком для наслідування як у внутрішньому розпорядку, так і в відношеннях до зовнішнього світу.

Нарешті, треба вказати, що князівське землеволодіння було одним з основних джерел росту церковного й боярського землеволодіння. Як ми побачимо далі, перші землі церква одержала від князів і продовжу­вала одержувати їх і далі. Боярство також одержувало від князів землю на різних підставах.