ВИНИКНЕННЯ ПАТРІАРХАЛЬНОГО РАБСТВА

Досліджений нами процес розкладу сільської общини останньої стадії первісного комунізму був зв’язаний з виникненням класів у Київській Русі. Як і скрізь, у цю стадію суспільно-економічного розвитку виникають перші класи —клас рабовласників і клас рабів¹.

У нас є надзвичайно мало даних для вивчення цього процесу. Дже­рела— як іноземні, так і руські, — що дійшли до нас, говорять голов­ним чином про торгівлю рабами на східних і візантійському ринках. Але, звичайно, це зовсім не значить, що раби були тільки експортним товаром: при розкладі общин чимраз більше почали використовувати і робочу силу рабів.

Хто в першу чергу ставав рабовласником? Немає сумніву, що насам­перед обростали челяддю князі як київські, так і місцеві. Можна припус­кати, що в їх руках була зосереджена зовнішня торгівля рабами. Свято­слав хвалився тим, що йому доставляли з Русі челядь. Слідом за князями йшли їх найближчі помічники — дружинники і родоплемінна знать. Можна думати, що оскільки в надрах общин, які розкладались, почало з’явля­тись велике землеволодіння, то ці перші великі землевласники також стали купувати рабів.

Ми не маємо даних, на основі яких можна було б установити основні джерела рабства в цей період. Але безперечно, що основнеє значення напочатку мали продаж дітей у рабство, самопродаж, зака'балення. Коли ж процес розкладу общини почав виявлятись усе дужче, коли почала роз­ширюватись галузь застосування рабської праці, то князі і верхівка тодішнього суспільства вже почали „ополонятися челядию".

Хоч, як сказано, матеріал про рабство в дофеодальний період Київ­ської Русі надзвичайно бідний, всё таки ми можемо рішуче настоювати на патріархальному характері експлуатації рабів. Про це говорять на­самперед лінгвістичні дані. Раби, холопи позначались збірним терміном— чада, челядь. Звідси раби, холопи ще в XI-XII ст. часто називаються челядинами.

Свого часу в деяких радянських істориків з’явилась була тенденція перебільшувати роль рабства в Київській Русі. Були спроби поставити питання про розвиток рабовласницької формації в добу Київської Русі. Як відомо, ця тенденція була піддана рішучій критиці з боку ленінград­ських істориків і вже, оскільки відомо, не виявлялась ні в історичній літературі, ні в викладацькій роботі.

„Для того, щоб рабська праця стала пануючим способом виробництва в цілому суспільстві, суспільство мусить досягти значно вищого розвитку виробництва, торгівлі і нагромадження багатства", — говорить Енгельс^{[42] [43].}

Короткий огляд економічних відносин у дофеодальний період Київ­ської Русі показує нам, що того рівня суспільно-економічного розвитку, який за Енгельсом був потрібний для виникнення рабовласницької су­спільно-економічної формації, звичайно, ми не спостерігаємо: сільська община була далека від остаточного розкладу; ремесло щойно почало відділятись від сільського господарства; торгівля не зачіпала глибин народного господарства; рабство, природно, не встигло вирости в Київ-

ській Русі в розвинуту рабовласницьку систему господарства, в особливу рабовласницьку суспільно-економічну формацію. В Київській Русі відбу­вався процес, за формулою Леніна: „від первісних форм рабства до крі­посництва" ^[44]. _>

Але рабство, виникле в умовах і обставинах розкладу общини, почало грати велику роль у справі дальшого її розкладу. За допомогою рабства найсильніші общинники діставали змогу підсилювати свій економічний вплив, створювати обстанову, сприятливу для експропріації земель зака- балених членів общини, для встановлення дальшої і більшої їх залежності,— словом, рабство ставало засобом перетворення общинної власності у фео­дальну, а вільних общинників — у феодально залежне і кріпосне селянство.

Підсилюючи розклад сільської общини і тим самим створюючи перед­умови для переходу в феодально-суспільну економічну формацію, патріар­хальне рабство почало перетворюватись у кріпосництво.

VIL