3. Велике землеволодіння на Русі

Невдачі спроб дати задовільні конкретно-історичні й разом з тим досить універсальні пояснення причин настання удільної роздробленості створили можли­вість для такої емоційної заяви: “Відсутність в істо­ричній літературі праці, яка б поєднувала досліджен­ня відносин землеволодіння й міжкнязівських відно­син, на нашу думку, не є випадковим.

Здається все ж таки, що могла існувати певна загальна причина настання роздроблення Русі на уділи — соціально-економічний чинник, що розкру­чував пружини політичного, суспільного й іншого життя в державі, починаючи з перших років XII ст. Такий чинник- мав діяти разом з іншими, й не тільки соціально-економічними. Він, на мій погляд, лежав у сфері феодального землеволодіння — князівського й боярського. А саме — в різній природі одного й іншого.

Більше того, за характером і змістом боярське землеволодіння суперечило князівському. Боярські й князівські інтереси в цьому пункті рішуче розхо- дались. Але проявились вони лише тоді, коли в суспільній правосвідомості виникло саме поняття індивідуального земельного володіння (кінець X — початок XI ст.),³² а вже потім князівські й боярські володіння оформляються юридично (друга половина XI — XII ст.). Така суперечливість і обумовлювала різну поведінку князів і бояр у суспільно- політичному житті Давньоруської держави доби удільної роздробленості.

А взагалі проблема виникнення великого феодаль­ного землеволодіння на Русі — князівського та боярського — належить до найбільш складних і неоднозначних. Вона й досі не знайшла вичерпного пояснення в історіографії — при тому, що до неї звертались мало не всі дослідники соціально-еконо­мічної історії Київської держави.

Думка про виникнення земельних володінь у князів і бояр у IX — X ст. належить ще історикам середини — другої половини XIX ст.³³. Не знаходячи джерельних підтверджень такої тези, Б.Д.Греков, однак, погоджувався з подібним датуванням і стверджував, що політична могутність бояр IX-X ст. мала спиратись на якісь земельні володіння.-** С.В.Юшков припускав наявність земель у власності бояр у другій половині XI ст.³⁵.

Строго побудовані на джерелах дослідження Л.В.Черепніна щодо закономірностей і особливостей земельної власності в ранньосередньовічній Русі внесли певну ясність у проблему. Вчений, котрий присвятив їй чимало праць, дійшов висновку, що для періоду X-XI вв. панівною формою феодальної власності на Русі була державна ( в її основі лежить корпоративна власність панівного класу на землю). А на XII ст. складаються землеволодіння князівське (доменіальне), боярське і церковне”.³⁶

Однак і Л.В.Черепніну, головним чином через візначену вже бідність і суперечливість джерельних свідчень, не пощастило аргументовано відповісти на основне питання, що неминуче постає перед дослідниками генезису феодального землеволодіння на Русі: коли і яким чином виникають а) князівські й б) боярські вотчини. Вчений із зрозумілою в нашому випадку обережністю припускав: “Раніше інших, напевне, створюються князівські домени (тобто маєтки, що належали не державі, а самим князям як феодалам)”.³⁷

Л.В.Черепній скептично ставився до того, що термін “село” стосовно князівських маєтків вживається джерелами XI-XII ст.,.але в розповідях про події, починаючи з X ст.

Л. В.Черепній вказує на Правду Ярославичів (близько 1072 р.) як на джерело, що “вже безсумнівно свідчить про наявність князівського домена”.³⁸ Ще упевненіше висловився з цього приводу О.О.Зимін: “Статті 19—40 Короткої Правди (створеної в часи князювання Ярослава Мудрого. — М.К.) становлять єдине ціле, що його можна назвати Уставом Ярославичів, тому що вони, при загальній стрункості й цілеспрямованості; малюють живу картину великого князівського землеробського господарства”.³⁹ Подібна оцінка цієї юридичної пам’ятки видається перебільшеною. В кращому разі в ній хіба що проглядають риси майбутнього князів­ського домена. Далі мною буде наголошено на обе­режному ставленні до Руської Правди як джерела вивчення еволюції великого землеволодіння в країні.

Не можна ототожнювати- ранньофеодальне панське господарство з поняттям “двір”, тим паче з поняттям князівського домена, що нерідко робиться в історичній літературі.⁴⁰ Двір, як слушно зазначає М.Б.Свердлов, був резиденцією феодала — князя чи боярина. І тільки! Ні з Короткої редакції Руської Правди, ні з літописів, — звичайно, при спокійному й об’єктивному тлумаченні їхніх свідчень, — не можна зробити висновку, що двір був осередком феодального маєтку, вотчини.⁴¹ Тому не може бути прийнятним поширене в літературі використання як тотожних і взаємно замінюваних термінів “двор” і “вотчина”

Говорячи про наявність або відсутність великого землеволодіння на Русі, слід пам’ятати, що в це поняття історична наука вкладає не лише його розміри, а й феодальний характер самого володіння, коли воно обов’язково поєднується з експлуатацією залежного населення у формі ренти.⁴²

Першим, на мою думку, безсумнівним свідченням на користь існування індивідуального князівського землеволодіння є добре відома історикам розповідь “Повісті временних літ” під 1093 р.

Для наступного, XII ст. кількість відомостей літописів про існування князівського землеволодіння можна дещо збільшити, але все ж таки їх мало.** Це може свідчити і про нерозвиненість такої форми власності й про незацікавленість князів, котрі часто переміщувалися з однієї волості до іншої, в маетностях у тих волостях. Отож, князівська земель­на власність у літописах майже не відбита.

‘Йдеться, насамперед, про князів-ізгоїв, небожів Всеволода: чернігівських Святославичів — Олега, Давида та Ярослава й Давида Ігоревича-.

” Л.В.Черепнін змушений був визнати, що й для XII ст. “прямих вказівок на них (князівські села — М.КУ не так вже й багато”, проте вважав безсумнівним наявність у той час на Русі розвинутого князівського доменіального володіння (Черепнин'Л.В. Спорные вопросы... — С. 159).