Угорські справи. Австрійська кампанія
Наслідком татарської поїздки Данила було унормування галицько-волинських відносин з Угорщиною. Тим разом сам Беля звернувся до Данила з пропозицією союзу. „Король”, писав літописець, „побоявся Данила, бо він був у татарів і побідою закінчив війну з Ростиславом, що мав угрів”.
Для скріплення мирних відносин Беля віддав свою дочку Констанцію за Данилового сина, Лева. Зате Данило звільнив угорських полонених, забраних у пам’ятній битві під Ярославом 1245. р.Союз з угорським королем проявився в ще одній фазі Данилової заграничної політики: 1246. р. помер австрійський герцог, Фридрих II. Войовничий. Він полишив, як найближчих наслідників, сестру Маргариту й племінницю Гертруду. З Маргаритою оженився чеський король Премислав- Отокар II. і деяка частина магнатів визнала його герцогом
1252. р. Очевидно, це не було в смак Белі; він ще в 1240. рр. ворогував з Фридрихом, що, користаючи з монгольської інвазії на Угорщину 1241. р., захопив був собі деякі угорські міста. Беля ще 1248. р. радився з Данилом в справі спільної акції щодо австрійського насліддя. Беля вважався опікуном Ґертруди, і, щоб заохотити Данила до участи в поході на Австрію, запропонував Данилові одружити Ґертруду з Романом Даниловичом, який мав би дістати австрійський герцогський трон. Беля скоро пожалував свого кроку: перехід Австрії під руку Даниловича міг надовшу мету виявитися дуже небезпечним для Угорщини, яка так опинилась би між двома країнами, де володіли б князі з роду Романовичів. Оженившись з Гертрудою, Роман перебував в Австрії (гол. у Гімберґу під Віднем), рр. 1252-3. Обіцяна Белею допомога не приходила, бо Беля узалежнив допомогу від Романової згоди заміняти деякі австрійські землі за землі на Угорщині. Роман мусів протиставити Премиславові те, що мав. Сам Данило заатакував Чехію з північного боку, через Мало- польщу і Шлезьк. До речі, тепер1 його союзником виявився недавний ворог (з галицької кампанії Ростислава 1245.
р.) Болеслав Соромливий краківський, також (як Ростислав) зять Белі, одружений з КінГою. Польські сили брали участь у поході нерадо, Данило не був обзнайомлений з тереном і в багатьох відношеннях залежав від союзників. Похід був обмежений територіально до теперішнього горішнього Шлезька, і не мав впливу на положення Романа.1253. р. Роман покинув і Австрію, і Ґертруду; та його бу- дуччина була така ж незвичайна, як і початок його політичної карієри.
Середньоєвропейська політика Данила була дуже цікавим етапом галицько-волинської зовнішньої політики. Ще ніколи перед тим не траплялася нагода якомунебудь руському князеві засісти на престолі чужої країни. В добі Данила маємо таких випадків аж кілька: Роман в Австрії (пізніше на Литві), Шварно Данилович (про нього нижче; панував також на Литві), Ростислав у Мачві, Святослав у Болгарії, Лев Данилович у Польщі (Кракові). Це показує, наскільки ВІЗ. ст., після 40-літньої війни за галицьке наслід- дя та татарської навали, все ще сильною була Данилова держава, який слідний був її натиск на сусідні або й дальші європейські країни, як радо входили з нею в союзи, чи політичні комбінації, інші східньо- та середньоєвропейські держави. Добрий доказ останнього — це Мазовія по смерті пів-руського з роду князя Конрада. Його сини Болеслав і Зємовіт продовжали батьківську політику в оперті на волинських князів. Хоч Романова спроба — засісти герцогом у Відні закінчилася невдачею, все ж цікаво відмітити, що галицький князь збирався засісти в Австрії вже 550 літ перед тим, заки австрійські Габсбурги формально „засіли” у Львові 1772. р.
У світлі тих частих, але закономірних змін Данилова австрійська політика робиться чимсь природним і зрозумілим.