§ 1. Трактування повідомлення про “сани” в Плескові як свідчення мандрівки Ольги на Північ
Буквальне прочитання уривку про сани начебто переконує читача, що протягом тривалого часу у Пскові (літописному Плескові) зберігалися сани княгині Ольги, у яких вона мандрувала на північ своєї держави.
Згадана літописна цитата неодноразово привертала увагу медієвістів. Незважаючи на те, що від часу Ольжиної подорожі 947 р. до початку XII ст., коли написано протограф сучасних списків ПВЛ, минуло близько 150 років, й те, що демонстративна реалістичність згаданого “факту” разюче контрастує з міфологізованим образом самої княгині Ольги, дослідники здебільшого довірливо ставилися до можливости зберігання саней як реліквії, тим паче, що цей транспортний засіб літописець “прописав” у місті, яке традиційно вважають батьківщиною княгині Ольги. Не вдаючись до дискусії щодо псковського походження Ольги - сприйняття літописного виразу “ш Плескова” не однозначне[489], - розгляну дотеперішні трактування неординарного повідомлення про сани.На доказ правдивости літописного переказу про зберігання саней княгині Ольги у Пскові П. Бутков навів приклад, що на Колимажному дворі у Москві зберігалися “сани Царские, выходные, рѣзные, золочене, сдѣланные въ 1682 году для царя Федора Алексеевича”, хоча й сумнівався щодо Ольжиних саней, чи це могли бути “такія сани, на которыхъ ѣздят зимою”[490]. Зусиллями популяризатора псковської старовини А. Князева в місцевій краєзнавчій традиції утвердилося глибоке переконання, що сани Ольги зберігалися на погості Либути (Вибути), начебто в дерев’яній церкві пророка Іллі, попередниці мурованого храму XV ст.[491]
А. Карпов розглядав Ольжині сани у ширшому контексті, нагадуючи про залишені княгинею “знаменія”, які він уважає “зримым подтверждением ее личного присутствия в той или иной области ее державы”[492]. Збереження саней у Пскові пояснювали, звичайно, зміною погодних умов упродовж тривалої поїздки.
За А. Карповим, появу саней “объяснить не трудно: надо полагать, что Ольга прибыла в Псков зимой или в начале весны, по санному пути, а возвращалась обратно уже после того, как снег сошел и дороги просохли, - это обычное дело для древней Руси. Но важнее другое: ее сани были сохранены в Пскове как реликвия, предмет особого почитания, вероятно, даже как своеобразный оберег; предназначенный для защиты города и напоминания всем - и друзьям, и недругам - о том, что он находится под покровительством великой правительницы. Впрочем, дальнейшая судьба Ольгиных саней неизвестна. Скорее всего, они утрачены - возможно, во время одного из псковских пожаров. Во всяком случае, псковские летописи, составление которых относят ко времени не ранее ХІІІ века, ни словом не упоминают о них”[493].Припускалося також, що слово ‘сани’ в тексті літопису могло замінити первісне ‘сени’. Підставою для цього твердження давала нотатка про князювання Ігоря, Ольжину деревлянську помсту та встановлення погостів зі Збірника Рум’янцевського музею XV чи початку XVI ст., що її навів Олександр Востоков, де замість ‘сани’ читається “сени Млгины стоат в Псковѣ”[494]. Як вважає І. Щукін, згадані ‘сени’ - це “отдельная столбовая летняя постройка, хорошо известная как по летописным миниатюрам, так и по данным археологических раскопок”, й у ХІІ ст. такі ‘сени’ цілком могли зберегтися у середньовічному Пскові у складі садиби княгині[495]. На це О. Карпов зауважив, що слово ‘сани’ є у всіх ранніх літописних списках, а у Новгородському першому літописі йдеться про ‘санки’[496], що начебто заперечує можливість помилки.
Кардинально протилежну позицію зайняв відомий текстолог О. Шахматов. Він вважав літописний уривок про подорож Ольги до Новгородської землі пізнішою вставкою новгородських редак- торів[497]. У його реконструкції “Давнього київського зводу” згадки про сани у Плескові немає. Врешті, сумніваючись у достовірності фрази “и сани еѣ стоят Пльсковѣ и до сего дьнѣ”, закреслив її і пізніший редактор Іпатіївського списку[498].
Отже, сумніви в достовірності літописної згадки про подорож Ольги до Новгорода і заснування погостів по Мсті та Лузі залишаються. Поважних аргументів для абсолютної довіри до неї немає. А відтак питання про Ольжині сани у Пскові та можливість їх своєрідної “музеє- фікації[499] потрібно розглянути критично й у ширшому контексті.По-перше, не витримує критики практичний аргумент А. Карпова, що літописні Ольжині сани могли залишитися у Пскові через зміну пори року під час тривалої мандрівки. Зважаючи на те, що дороги через заболочені та лісисті місцевості були важко- прохідними, їждження колісним (безресорним) транспортом було майже неможливим і дуже обтяжливим. Ще наприкінці ХІХ ст. селяни Вологодської, Костромської та Олонецької губерній і взимку, і влітку їздили на санях-дровнях та волокушах[500]. Так, на шляху від міста Повенца Олонецької губернії до Сумського посаду прочан, що мандрували до Соловецького монастиря, через брак возів перевозили лише на санях[501]. До того ж, як свідчать літописи, сани влітку були значно комфортнішим видом транспорту, аніж колісний, тому ними перевозили поранених та хворих. Під 1194 р. літопис повідомляє про перевезення влітку на санях князя Святослава Всеволодовича, у якого була хвора нога: “и воз- вратисд Стославъ ис Карачева съ Юрьева дни. и ѣхаша лѣтѣ на санехъ. бѣ бо нѣчто извергълося емоу на нозѣ”[502]. Отож нагальної потреби змінювати полозний транспорт на колісний у княгині Ольги не було. Відтак поява літописної згадки про Ольжині сани повинна мати інші, й, очевидно, не сезонні, практичні причини.