§ 1. Торговельний шлях Булгар-Київ-Реґенсбурґ та європейська торгівля Руси

орговельний маршрут Булгар-Київ-Реґенсбурґ про­лягав суходолом. Цей давній шлях, який О. Назаренко образно назвав шляхом “з німців у хозари”^[424], віді­гравав важливу державотворчу роль.

Повний контроль над цим шляхом був, зрозуміло, життєво не­обхідний Києву, і Ольга досягла бажаного результату саме в кро­вопролитній деревлянській війні 946 р. та в марші на Лугу 947 р., який дав можливість закріпитися Русі на правобережжі Західного Бугу. Спільний кордон із Чеською державою відкривав київським володарям нові широкі можливості для торгівлі з баварським По- дунав'ям, пов'язаним із Венецією, а через південнонімецькі землі - із Францією.

Ранні торгові контакти Руси зі Східнокаролінзьким королів­ством зафіксовані в Раффельштеттенському митному статуті, який дає яву про тогочасну (початку Х ст.) дунайську торгівлю. У цьому документі є згадка про регламентацію торгівлі руських та чеських купців (Rugi та Boemani) у Східній Баварії, у володіннях маркграфа Арбо. Згадане в документі місто вже не існує, воно лежало нижче сучасного австрійського Лінца, на правому березі Дунаю, у межиріччі його приток Траун та Енс^[426]. Документ свід­чить про переважно західний вектор торгівлі Руси початку Х ст.

Серед пізніших свідчень західного вектора торгівлі Руси слід також згадати і заарештованого 1171 р. у Кельні Біньямина, ба­гатого юдейського купця “з Володимира”^[429], очевидно - з волин­ського, розташованого на Лузі. Про зв'язок між Сходом та Реґен- сбурґом через Русь свідчить також книга “Писання досконалого” (“Кетав тамім”) рабина Моше Таку (ХІІІ ст.), у якій згадано кара­їмську книгу, яка “прибула з Вавилону у Русь, а звідти її привезли до Реґенсбурґа”^[430].

У раффельштеттенському митному статуті є відомості про ос­новні товари, які давали прибутки київській скарбниці. Зокрема, у VI параграфі мовиться, що купці привозили з Руси та Чехії віск, рабів та коней. За свідченнями Ібрагіма ібн Якуба, рабів, віск та хутро юдеї та турки-мусульмани вивозили з відвідуваної русь­кими купцями Праги. Згадка про рабів та віск перегукується зі свідченнями ПВЛ про рабів (челядь), хутро (скору), мед та віск як основні експортні товари Руси, серед яких особливо прибутко­вою була работоргівля, котру контролювала держава^[431]. Було бага­то рабів і серед деревлян, яких Ольга після війни “швѣхъ изби. а другия работѣ преда мужє^м своимъ”^[432].

Отже, руські купці потрапляли до Реґенсбурґа через Краків та Прагу. З Києва шлях пролягав через Устилуг, розташований біля впадіння Луги у Західний Буг, а далі через Сандомир - до Крако­ва. Руський відтинок шляху з Києва до Устилуга докладно висвіт­лено в пізніших писемних джерелах^[433], про що вже було згадано в аналізі маршруту втечі Адальберта з Києва. На деревлянській території після Мичеська він відхилявся на північ, огинаючи лі­тописний Чортів Ліс. Загальна довжина шляху від Києва до Усти- луга становила 520-530 км.

Особливості пролягання волинської ділянки міжнародного торговельного шляху між Дорогобужем та Володимиром на під­ставі аналізу археологічних та топографічних матеріалів про­стежив С. Терський. За його спостереженнями, цей транзитний

“Руська” частина шляху Київ-Реґенсбурґ:

1 - поліська зона; 2 -лісостепова зона (за О. Моцею)

торговельний шлях оминав центральні частини значних населе­них пунктів, таких як Чемерин, Пересопниця та Луцьк. Так, ді­лянка шляху поряд із літописним Лучеськом огинала Старе мі­сто, перетинаючи Стир неподалік впадіння в нього р. Полонної (нині - р. Чорногузка), де розміщувалося острівне городище. Цей шлях особливий наявністю системи численних укріплень, розта­шованих на ключових ділянках маршруту, що давало можливість контролювати потік товарів та сприяти безпечному пересуванню та відпочинку караванів^[436]. Лише наприкінці ХІ - у ХІІ ст., коли загроза зі степу була не такою значною, виник південніший ши­ротний шлях, що пролягав із Києва через Тихомль, Крем'янець та Перемиль^[437].

Ґрунтовно картографічно простежена й лівобережна ділянка раннього торговельного маршруту між Булгаром та Києвом. Її ре­конструйовано внаслідок роботи спільної українсько-татарської експедиції у 1989-1991 рр., включно із зупинками-днюваннями через кожні 35-40 км, облаштованими на відстані денних перехо­дів валок^[438]. Шлях було поділено на дві, майже однакові частини. Західна - підпорядковувалася Київській державі, а східна - була в зоні впливу Волзької Булгарії.

Як місце збуту руських товарів у Середньому Подунав’ї, баварський Реґенсбурґ (нім. ‘Regensburg’, бав. ‘Rengschburg’, лат. ‘Castra Regina’ та ‘Ratisbona’) заслуговує на більшу увагу. Тим паче, що назва цього давнього міста на Дунаї прямо стосу­ється родини святого Володимира по матері - Малковичів та їхніх вірогідних нащадків - волинських зем’ян Резановичів, власників с. Будятичів (літописного Будятиного села).

Очевидно, що їхнє прізвище, як і прізвисько брата Малуші Добрині Резановича, не випадкове. Слов’янська назва Реґенсбур­ґа - Резно, що закріпилася передовсім у чеській та верхньолу- жицькій мовах (ч. ‘Rezno’, вл. ‘Rezno’), прямо вказує на торго­вельні орієнтири Малка та його нащадків. Це цілком логічно, адже географічне розташування їхніх маєтностей на міжнародній магістралі Київ-Краків-Прага-Реґенсбурґ біля західного кордо­ну Руси давало їм низку переваг власне у західній торгівлі.

Серед важливих свідчень тривалої руської присутности у Ба­варській східній марці є також зафіксована у Раффельштеттен- ському статуті й використовувана під час обчислення митних збо­рів шкала грошових одиниць. Вона складається із перелічених у порядку зниження вартости чотирьох номіналів: ‘солід’, ‘треміс’, ‘сайга’ та ‘скоті’. Причому ‘скоті’ (‘scoti’, який дорівнює 1/20 ‘соліда’) у документі дорівнює півдрахми. Як доводить О. Наза­ренко, руські купці поширили у Середньому Подунав’ї не лише арабське срібло (‘дирхеми’), а й навики рахунків по 20 долей та давньоруську назву ‘скотъ’, трансформовану у східнобаварський термін ‘scoti’^[440].

Шлях із Булгара до Києва:

1 - вихідні пункти; 2 - зупинки-днювання; 3 - траса шляху (за О.

У цьому контексті слід звернути увагу на те, що одним із но­міналів давньоруської грошово-вагової системи є ‘резана’ - обрі­зані у коло дирхеми. Існувало кілька різновидів резан - із вагою приблизно 1 г, 1,35 г та 1,7 г. За О. Назаренком, ця назва згодом закріпилася за першою з них, оскільки становила півкуни “Русь­кої правди”. Вага цієї резани також збігається із середньою вагою західноєвропейського денарія^[441]. Зважаючи на те, що з початку ІХ ст. денарії карбували також у Реґенсбурзі (Резно), при пускаю, що назва ‘резана’ не так пов’язана із технологією обрізання араб­ських дирхемів, як засвідчує зв’язок її номіналу із грошовими одиницями, якими руські купці оплачували в тому ж Резно.

Те, що на Русі прижився термін ‘резана’, похідний від чесь­кої назви Реґенсбурґа (‘Rezno’), - очевидний факт, адже західна торгівля Руси здійснювалася за чеським посередництвом. Чеські володарі (як Пшемисліди, так і Славниковичі) також карбували свої срібні монети, серед яких виділяють і денарії реґенсбурзько- го типу (‘rezenskeho typu’)^[442]. Чеські дослідники припускають, що срібло з копалень у Малині (Кутній Горі) руський літописець зга­дав у виголошеній Святославом фразі з переліком благ, які прибу-

вають звідусіль до Переяславця на Дунаї^[443]. Серед іншого князь назвав “ис Щеховъ. и изъ Оугоръ серебро и комони”^[444]. Очевид­но, що зв'язки з Прагою Пшемислідів, Лібіце Славниковичів та Реґенсбурґом були серед торговельних пріоритетів Святослава.

Тут слід навести порівняння можливих варіантів походження прізвиська Малка Любчанина: з ободритського города Любіце/ Старий Любек (Lubice/Alt Lubeck) у Ваґрії або ж із чеського горо­да Лібіце (Liubuz, Lubik, Liubycz, Lubic). У контексті сказаного про чесько-баварську торгівлю Руси гіпотеза І. Мицька про чесь­ке походження Малка Любчанина видаеться цілком прийнятною. Можливо, не варто пов'язувати його появу на Русі з приїздом мі­сії Адальберта, але на ймовірний вплив батька Малуші на хрис­тиянський вибір Ольги, звичайно, також треба зважати.

Цей західний вектор міг сповна реалізуватися лише після 947 р., коли княгиня Ольга після деревлянської війни забезпечи­ла контроль над стратегічно важливим та безпечним (з огляду на печенізьку загрозу) торговельним шляхом, який через покриту лісовими масивами Деревлянську та Волинську землі зв'язував Булгар і Київ із ринками збуту на баварському Подунав'ї, звідки відкривалися шляхи на захід та південь Європи^[445].

Масштаби міжнародних торговельних операцій на широких просторах Європи та Азії засвідчує арабський географ ІХ ст. Ібн Ходарбег. У своїй “Книзі шляхів та держав” він характеризує шляхи купців-русів та юдейських купців ‘ар-разанія’ (ар-Раза- ні). За словами Ібн Ходарбега, діяльність купців ‘ар-разанія’ по­ширювалася “від ал-Машріка до ал-Магріба і від ал-Магріба до ал-Машріка суходолом і морем”^[446], тобто від Іспанії та Франції до Китаю^[447]. Ті купці, які спілкувалися арабською, персидською, румійською, французькою, андалузькою та слов’янською мовами, торгували слугами-євнухами, невільницями, слугами-хлопчика­ми, парчею, заячими шкурами, хутром, соболями та мечами^[448]. Походження купців-юдеїв ‘ар-разанія’ досі не з’язоване. Назву ‘разаніти’ пояснювали як ‘люди з Рони’, переінакшували в ‘ар-ра- банія’ за назвою юдеїв-рабиністів (на відміну від юдеїв-караїмів), називали провансальськими юдеями чи підданими Карла Вели­кого. Врешті, цих торговців пов’язували із мединськими юдеями, виселеними мусульманами й поселеними в Сирії. Відтак назву ‘ар-разанія’ трактували похідною від назви села Разан, розташо­ваного поблизу Медини^[449]. Дослідник О. Пріцак уважав, що оби­дві згадані Ібн Ходарбегом групи міжнародних тоговців виникли в римській Ґаллії. Юдейські ‘ар-разанія’, яких О. Пріцак називає ‘раданітами’, сформувалися навколо Марселя й Арля (шлях ріки Рони-Родану), а торговельна компанія ‘Рус’ - на території пів­денної частини Центральної Франції, поблизу Родезу, колишньої Рутенії^[450].

Вважаю, що радикальні розбіжності у трактуванні походжен­ня ‘ар-разанія’ ґрунтуються на нехтуванні слов’янських впливів. Є всі підстави пов'язати цих юдеїв-торговців з їхнім осідком у дунайському Реґенсбурзі, який слов'яни знали як Резно. Юдей­ські купці перекуповували невільників у торговців-русів і їхні торгово-економічні зацікавлення тісно перепліталися саме у Рез­но. До того ж, як твердив Ібн Ходарбег, ‘ар-разанія' добре знали слов'янську мову, а тому цілком логічно, що назва купців-юдеїв із Реґенсбурґа стала відомою в арабському світі у слов'янській фор­мі. Нагадаю дотично і слов'янський іменослов юдейських персо­нажів (Сіверята, Гостята), відомий з листа, написаного в Х ст. у середовищі київсько-хозарської громади та адресованого єдино­вірцям за межами Руси^[451].

Цей відступ, який підкреслив активність торговельних опера­цій русів на міжнародних шляхах та їхні контакти з купцями-юде- ями, вкотре доводить важливість для Києва контролю значного відтинку торговельного маршруту з Булгара до Реґенсбурґа, що пролягав територією деревлян та волинян. Саме про це повідом­ляють літописні статті 946-947 рр. - підкорення Ольгою дерев­лян, та заходи, спрямовані на підпорядкування Волині.

Західна політична та військова активність княгині Ольги у середині Х ст. стала логічним продовженням зв'язків Руси з Се­реднім Подунав'ям ІХ ст. За лінґвістичними спостереженнями О. Назаренка, інтенсивні контакти носіїв імени ‘русь' з представ­никами південнонімецьких діалектів припадають на час ніяк не пізніше початку ІХ ст. Свідчення про русько-південнонімецькі зв'язки набагато давніші за відомості про русько-німецькі кон­такти в Балтійському реґіоні. Повідомлення про Русь у німецьких документах, пов'язаних із балтійською торгівлею, з'являються лише у ХІІ ст., а до того німці не запливали у східному напрям­ку далі Ґотланда. Це спостереження “заметно подрывает позиции тех историков Руси которые [...] ищут ее очаги ІХ столетия не-

167

id="Picutre 40" class="lazyload" data-src="/files/uch_group74/uch_pgroup257/uch_uch7201/image/image039.jpg">

Деревлянська та Волинська землі в системі сухопутних та водних торговельних шляхів X ст: 1 - сухопутний гилях Булгар-Київ-Реґенсбурґ; 2 - кордони племінної території деревлян; З - водні шляхи (суцільним пунктиром виділено гилях Бугом); 4 - волоки на водних шляхах

РОЗДІЛ 7

пременно только на севере Восточной Европы - будь то в Ладоге, Поволховье или Ярославо-Ростовском Поволжье, т. е. в областях достаточно массового распространения скандинавских древно­стей ІХ-Х в.”^[452]

За О. Назаренком, Русь ІХ ст., яка контактувала із баварським Подунав’ям, не просто володіла слов’янською мовою, а воліла користуватися слов’янською формою самоназви з кореневим ‘й’ (гйзь), що не дає можливости прийняти дск. ‘*ro^smenn’ чи інший аналогічний композит як гіпотетичний прототип слов’янсько­го ‘русь’^[453]. Це дало досліднику підстави стверджувати, що до- Олегова Русь тяжіла до півдня Східної Європи та була віддалена від власне скандинавських земель і, відповідно, позбавлена мож- ливости отримувати звідти масове підкріплення^[454]. Тому й кому­нікаційний каркас ранньої Руси мав вигляд хреста з перетином широтних та меридіональних шляхів у Середньому Подніпров’ї, в районі Києва^[455]. Його слід доповнити ще одним балтійським відгалуженням - по Бугу.

Контроль за волинським відтинком шляху Київ-Реґенсбурґ, що сягав Луги та Західного Бугу, давав Києву ще одну велику перевагу, а саме - прямий (без ладозького чи полоцького посе­редництва) вихід Бугом та Віслою до Балтики. Тому відразу після підкорення деревлян (яке забезпечувало Києву нагляд над деревлянським відтинком шляху) Ольга сконцентрувала зусил­ля на тому, аби закріпитися на правобережжі Бугу, обладнуючи його праву притоку - Лугу: “и оустави по мьстѣ. (після помсти. - Ю. Д.) погосты и дань. и по Лузѣ погосты и дань и шброкы”.