Татари. Калка
Початок монгольського імперіалізму зв’язаний з діяльністю Темуджіна, сучасника Ярослава Осьмомисла, що покорив ряд монгольських і турецьких племен середньої Азії й проголосив себе Джінґіс-ханом.
Цей титул має різні пояснення, хоч навіть сьогодні важко вважати його достаточно виясненим. Від початку 13. століття нестримний похід на захід і південь є основним змістом всієї монгольської історії. У вир монгольської експансії попадає середня Азія, Персія, Кавказ. На степах обабіч Дону приходить у 1220. рр. до зудару з половцями, який кінчиться розгромом останніх. Під проводом хана Котяна, звертаються половці в розпуці до руських князів просити допомоги проти непобіди^ мого, а скоро, мабуть, спільного ворога. Котян, варто па- м’яти, був тестем Мстислава Удатного, тодішнього галицького князя. Галицький князь займаві тоді почесне місце в українській політичній системі. В Україні існувала тоді своєрідна ліга трьох провідних князівств, одночасно представників головних княжих династій: смоленських Mo- номаховичів, до яких належав сам Мстислав Удатний, другий Мстислав Романович, київський, та з чернігівських Ольговичів — Мстислав Святославич і Михайло Всеволодович, якого ми вже пізнали. Данило, представник волинських Мономаховичів, займав до ліґи, головним завданням якої було зберігання існуючого стану, опозиційне становище, назовні злагіднене зятівством у Мстислава Удатного. Данилова політика в ті часи, як ми бачили, була наскрізь реві- зіоністична, отже в ласках у трьох Мстиславів він ніяк бути не міг.Коли Котян звернувся за допомогою до Мстислава, цей скликав конгрес українських князів до Києва з метою запланувати спільну акцію. На конгрес прибули три Мстислави, Данило, Михайло чернігівський та половці. Присутність Данила має своє пояснення в принциповому характері нарад і спорідненні з Мстиславом Удатним. Натомість не брав участи в конференції суздальський князь, якому чужі були життєві для України проблеми.
Князі врадили „совокупити землю руську”, вийти в степ і злучитися з половцями. Цікаво, що як побічний продукт тієї конференції, охристив- ся половецький -князь Басти. В цьому часі', підо впливом українського сусідства, половці наблизилися культурно до українського населення й охрищення серед половців не були нічим рідким.До бою дійшло над „озівською річкою” (Крип’якевич) Калкою, 31. травня 1223. р., хоч з різних причин сама ця дата ані не така певна, ані остаточна. Битва над Калкою — це був зудар двох світів, двох цивілізацій і, очевидно, двох воєнних концепцій. В основному, це була боротьба середньовічного війська західньоевропейського типу з масою легко узброєної, дуже рухливої, високо здисциплінованої кінноти, що живо реагували на нові тактичні ситуації, та частини якої добре розуміли свої окремі завдання на полі бою. Монголи мали велику перевагу вже в цьому, що вони творили одну армію. Армія руських князів була, натомість, чисто механічним зліпком поодиноких княжих армій. Мстислав Удатний косим оком споглядав на двох других Мстиславів. Він не радився, ні не тримав зв’язку з їхніми військами „зависти ради, бо була між ними велика незгода”, писав про це літописець. Наслідком такого стану речі був погром українського війська, смерть шести князів та десяток тисяч вояцтва. Згинули два Мстислави, Мстислав чернігівський та Мстислав київський... Ціла битва над Калкою була лиш епізодом у відвічній боротьбі України з степом, бо татари не задумували використовувати свою перемогу. З точки зору українських князів це була ще одна невдала 'битва з степовиками. Данило її пережив, вернувся на свою Волинь (брат його Василько не брав участи в поході), і все пішло по-давньому.