Перемога над Ольговичами
Але вже в 1242. р. Ростислав відновив свої зв’язки з Белею. Тепер Беля був надобре зацікавлений. Він був видатним володарем, куди кращим від свого недолугого попередника Андрія.
Його панування було суцільною добою боротьби за скріплення прав короля супроти угорських магнатів, які скоро знайшли собі „анти-короля” й підтримували його проти Белі. Останній, зокрема після татарського погрому в квітні 1241. р., який знищив його армію та спустошив країну, старався знайти піддержку в широких масах населення. Тому то він спровадив до Угорщини рештки половців, татарських недобитків, джерела кажуть, що не менше 40,000 родин. У зовнішній політиці Беля старався скріпити міжнародне положення Угорщини; поширення впливу на Галичину з одного боку, а на Польщу й Австрію, з другого, саме йшло по лінії тих намагань.1242. р. Ростислав оженився з дочкою Белі, Анною, що була сестрою Кінґи, жінки Болеслава Соромливого краківського, ворога Конрада мазовецького, давного союзника Романовичів. Ціла ця, до речі, остання вже фаза боротьби за Галичину набрала не лиш льокального, але загальноєвропейського значення: по боці Данила виступає Конрад ма- зовецький і Литва Мендовга, по боці Ростислава •— Угорщина Белі IV., Болеслав Соромливий краківський. Походи й протипоходи ведуться на велетенському просторі від середнього Буга по Краків.
По кількох дрібніших спробах Беля і Ростислав рішилися 1245. р. на остаточне зусилля. Був організований великий похід на Галичину з участю дружини Ростислава, угорських та польських військ. Армія Ростислава йшла через територію Болеслава Соромливого. До історичного бою дійшло над Сяном коло Ярослава, там де здавна вирішувалася доля Галичини: 1099. р. за Ростиславичів, у війні Володимирка з Ізяславом київським і т. д. 17. серпня 1245. р. почався великий бій, уперше детально обслідуваний Пашу- том. Бій скінчився погромом угорсько-польських військ та дружини Ростислава.
Останньому прийшлося відмовитися від Галича. Витягнув висновок з невдачі зятя й сам Беля, який був зарозумний, щоб не бачити, до чого веде така галицька політика Угорщини. Відтоді на 100 літ Галичина мала святий спокій з боку як Угорщини, так і Польщі. Деяку честь приносить Белі факт, що він по невдачі не „пустив від себе” (стереотипний вислів літописця, коли когоне- будь прогавили по втраті ласки) Ростислава, а зробив його баном в своїх слов’янських володіннях. Зрештою, годі сказати, чи робив це Беля для Ростислава, чи для своєї дочки.„Банував” Ростислав довгі роки, спершу в Славонії, а відтак у Мачві. Цікаво, що в тому самому приблизно часі, лиш дещо на схід від Мачви, в західній Болгарії сидів ва- салем угорського короля другий руський вигнанець (до 1272), князь Святослав, чи не з Інґваровичів луцько-київських. Одна з дочок Ростислава стала жінкою болгарського царя Михайла Асеня (1246-57), а Святослав був одружений з дочкою імператора візантійського Івана IV. Ласкара (1258-61). Так ці два юнязі-вигнанці причинилися до за- тіснення балкансько-українських взаємин у ті часи. Треба додати, що старша Ростиславна, Кунгута, перейшла до європейської історії (і літератури), як друга жінка чеського короля Премислава-Отокара II, ворога австрійських Габс- бурґів. Про Кунгуту є тепер нова джерельна розвідка др. Г. Лужницького.
1245. рік приніс великий, на свій спосіб остаточний успіх Данилові й Василькові. Ціле покоління вперто трудилося над відбудовою Галицько-Волинської держави в тій формі, в якій залишив її Роман. Скільки крови й поту му- сіло политись, заки відбудова завершилася успіхом, скільки самих битв, облог, воєнних походів, мусів перебути Данило, чи й Василько, чи хто з їхніх воєвод, що дожили тріюм- фу в літі 1245. р.! Якої титанічної сили волі, якого характеру треба було людині — Данилові, щоб не зневіритися, не махнути на все рукою, не осісти в якомусь провінційному волинському містечку й займатися адміністрацією, будовою церков, чи хочби ловами, як зробив кн.
Володимир Васильковий покоління пізніше... Де є в нашій історії другий державний муж, щоб дитиною сказав собі,„Се ли, ово ли, а Володимер будеть наю”, і жив, щоб бачити той Володимир „наю” (наю — нашим; мова йде й про Василька). Та не тільки Володимир і Галич, і Київ опинилися під владою братів. Де є другий такий, щоб цілу свою молодість стратив у боях,, інтригах, походах, політичних махінаціях, все лиш ради переказаної батьком ідеї, батьком, якого не міг і пам’ятати, якого знав лиш з оповідань матері?Трагедією Данила було, що тріюмф 1245. р. не був, бо не міг бути, повним тріюмфом. Ситуація, серед якої прий- шлося діяти Данилові, була не та, коли діяв Роман: за Данила українська державність набула ще одного грізного ворога, — татарів. Дотепер про татарів були лиш згадки в тексті. Це було зроблено навмисне, щоб підкреслити суцільність розвитку подій, які вели від об’єднання Волині в кінці 1220. рр. до об’єднання Галичини в 1240. рр. Та тепер крайня пора розглянути весь комплекс питань, звязаних з присутністю татарів на українських землях. Для цього мусимо завернутись дещо назад.