ТАЄМНИЦЯ ВІЩОГО БОЯНА

Факти, дослідження, гіпотези

Бонн, герой «Слова о полку Ігоревім», який «віщі персти на живі струни складав», — найзагадковіша історична особис­тість. Його ім'я, діяльність, середовище — все здається оточе­ним «синьою мглою».

Ішов час, але робота перекладачів-коментаторів із 1800 року (дата першого видання «Слова») не полегшувалась, бо не виста­чало історичних свідчень. Прив’язати Бояна до конкретного пе­ріоду здавалося неможливим. Довгий час вчені не були впевне­ні, чи реально існував віщий Боян-піснетворець узагалі. А якщо існував, то як звали людину, що стала прообразом віщого Бояна — Боянь, Боян чи Баян? Аби знайти її реальне ім’я, потрібно було визначитись із етимологією слова «Боян». От - Боян зали­шався міфічним. «Не можна йняти віри, — писав професор В.

Вещий Боян, картина М. Рериха

В. Яременко 1990 року, — аби автори «Повісті временних літ», віддаю­чи належну хвалу і шану кожному книжнику, не помітили, не згадали жодним словом славет­ного Бояна... Вони уві­чнили його, тільки ім'я того співця інше, реаль­не, не вигадане чи штуч­но утворене вченими кінця XVIII— XIX сто­річ... У літописних тек­стах вживається част­ка «бо» в незвичному для нас вигляді: «Се бо єсть бо батогъ».

Цікаво, що ще 1842 року дослідник літератури давньої Русі А. Ф. Вельтман уперше висловив думку, що Боян — то є літописний Янь. Основою для пошуків Бояна прислужились свідчення літо­писця Нестора під 1106 роком, де зафіксовано дві події, пов'язані з іменем Янь: «Повоювали половці побіля Зарічеська, і послав на них Святополк (Ізяславич. — JI. Н.) Яна Вишатича і брата його Путяту... У це ж літо помер Янь («Вишатич» — доводив академік Д. С. Ліхачов), старець добрий, жив літ дев'яносто, в старості мас­титий: жив по закону Божому, не худший перших праведників, від нього ж я чув багато словес, які і вписав у Літописець. Його ж і гріб є в Печорському монастирі, де лежить тіло його, покладене місяця червня в 24-й день».

В. В. Яременко висловив цікаве припущення: «Оце, очевидяч­ки, і є біографія Бояна. Насправді — Яна, нашого першого відомо­го піснотворця... Якщо Янь помер 1106 року в 90-річному віці, то, відповідно, народився в 1016 р.». Але надалі пріоритет віддавали думці академіка Д. С. Ліхачова, що Янь-поет, він же Янь Вишатич — київський воєвода і нащадок Добрині, брата Малуші.

Розв’язати цей вузол стане можливим лише в тому випадку, якщо знайдемо дату народження Яня Вишатича, взявши за осно­ву не дату смерті Яна-історика, а родовід воєвод із нащадків До- брині. На п’ять поколінь воєвод (Добриня, Коснятин, Остромир, Вишата та Янь) не маємо за період від 970 до 1113 pp. жодної дати народження, лише дві дати смерті (Коснятина й Остромира) та 15 датованих згадок про конкретні справи воєвод. Але, враховуючи всі ці відомості в комплексі, маємо можливість приблизно визна­чити дати народження кожного з воєвод.

Тут наводимо лише результат, поминувши розрахунки, що були зроблені автором: Вишата Остромирович з’явився на світ десь у 1012—1016 pp., Янь Вишатич — до 1043 р. У такому разі 1106 року Яню Вишатичу було не більше 63 років — вік ще воє­водський, і не міг він народитися 1016 року, бо батько його на той час був би у чотирирічному віці.

Відсутність батьківського імені поруч із ім’ям Яня-історика свідчить не про недбалість літописця, а про те, що він від

різняв Яня Вишатича від Яня «не Вишатича». Використання літописцем тільки імені є свідченням надзвичайної популярності Яня — «бо Яня», якщо з одного імені всі знали, про кого йдеться.

Отже, герой «Слова...» Боянь, по-перше — мав реальне ім'я Янь, по-друге — не Вишатич, по-третє — жив у 1016—1106 роках. Але це ще не біографія, а тільки її частка. Спробуємо знайти в літопи­сах іще якісь допоміжні факти до історичного портрета «бо Яня».

У «Повісті временних літ» ім'я Яня згадано сім разів. Особли­ву увагу звернемо на ті місця до 1106 p., де поруч із іменем Янь відсутні уточнення літописця — «Вишатич» або «воєвода». Нас зацікавила стаття під 1091 p., де йдеться про події 18-річної дав­нини:

1073 рік. «Феодосій прийшов у дім до Яна, що жив по закону Божому... та поучав про царство небесне, що його прийняти пра­ведникам».

Щось спільне вбачається у словах, які характеризують духо­вну основу Яна, що його відвідав Феодосій 1073 р., та друга Не­стора, Яна-історика, який помер 1106 року. Відомо, як чорнори­зець Нестор характеризував людей із свого оточення:

— про Феодосія 1073 р. — «Добрий пастух, блаженний отець наш, що здолав супротивника диявола і підступи його та пере­можцем з'явився,...з праведниками упокоївся,...а мощі поклали в рідній йому церкві»;

— про Яна 1073 р. — «Жив по закону Божому, розумна овця доброго пастуха; Феодосій научав його про милість до убогих і про царство небесне, що його прийняти праведникам»;

— про Яна у статті під 1106 рік — «старець добрий,...муж благ, кроток і смирен,...не худший первих праведників, його ж гроб є в Печерському монастирі, у притворі» — писав Нестор про свого друга-історика у літописному «некролозі».

Слід акцентувати увагу на двох моментах:

— слово — «праведник» (1073 р.

— місце — Печорська церква (тут поховані мощі Феодосія, який научав праведності якогось Яна 1073 року, та тіло «кротко­го» Яна, який помер 1106 року).

Маємо досить вагомі свідчення, аби припустити, що людина, яку відвідав Феодосій, та друг-історик Нестора — це та ж сама особа. Тільки Янь 1106 року — це дев’яносторічний «благий» «бо Янь», а Янь 1073 року — той же «бо Янь», але згаданий іще п’ятидесятисемирічним учнем Феодосія-праведника. Таким чином нам пощастило знайти ще одну літописну згадку до 1106 р. про «бо Яня»-історика, з якої стає зрозумілим, чому «бо Яня» поховали в Печерському монастирі, конкретно ж в Успенській церкві.

Знайдена літописна сторінка доповнює біографію Бояня май­же містичними подробицями: 1073 (як згадка у статті під 2091 рік) — Саме тоді, «коли Феодосій держав ігуменство,...особливо дбав про синів своїх духовних,...іноді в доми їх приходячи і бла­гословення їм даючи... Так одного разу він прийшов у дім Янів до Яня і до жони його Марії, — бо Феодосій любив їх за те, що вони жили обоє по заповіді господній і в любові жили, — так от, коли він якось прийшов до них обох, то поучав він їх про милість до убогих, і про царство небесне, що його прийняти праведникам, а грішним — муку, і про смертний час. Та коли він се говорив, і про покладання тіл їх обох у гробі, то сказала їм жона Янева: «хто зна, де ото мене положать?». Сказав тоді їй Феодосій: «Воістину, де ото я ляжу, там і ти похована будеш».

Сталося саме так, як напророчив Феодосій:

— 14 серпня 1091 р. — «Мощі Феодосієві. який помер З трав­ня 1074 p., із печери принесли і положили у власній його церкві, у притворі на правій стороні».

— 16 серпня 1091 — «Преставилася жона Янева на ім’я Марія, чорноризці принесли і положили її в церкві святої Богородиці на­впроти гробу Феодосія, на лівій стороні. Так збулось пророцтво отця нашого Феодосія».

Вивчення «Повісті временных літ» розширило коло літопис­них знань про героя «Слова...» Бояня — Яня: 1016 р.

А це є найкращим свідченням, що Боянь, друг св. Феодосія і св. Нестора, не був ані поганином, ані «керівником поганських свят», ані перевертнем, бо сам чорноризець св. Нестор назвав ша­нованого Яня праведником, а св. Феодосій побажав, аби той ліг поруч з ним у Печерській церкві.

У 1960-х pp. археолог В. В. Висоцький знайшов на стіні Софії Київської графіті, яке засвідчувало покупку Бояневої землі вдо­вою князя Всеволода за 700 гривен. Чи міг такими землями воло­діти не князь і не воєвода? Міг, свідчить «Слово о полку Ігоревім», адже «Боянь пісні творив», причому пісні, достойні літописних текстів. Виходить, за часів київських князів Ярослава Мудрого та його синів (після 1054 до 1074 p.p.) така унікальна творчість Боя- ня, схованого в літописі під іменем «Янь», дорого цінувалась.

Віддамо й ми належне видатному киянину, якому за два роки виповниться дві ювілейні дати — 900 років від дня смерті Бояня і того ж року 990 років від дня його народження.

Людмила НАСТЕНКО-КАЛАЛЄТ

11 березня 2005 р.