ХОЛМЩИНА - ЗЕМЛЯ КОРОЛЯ ДАНИЛА
істо Холм в Русі» («Civitas Cheimensis in Russia») — такий напис над панорамою міста помістив Федір Раковецький, який гравірував ілюстрації до книжки єпископа Макси- міліана Рило про коронацію в 1765 р.
чудотворної ікони Пречистої Діви Марії в холмському греко-уніатському, тобто руському, соборі. У XVIII сторіччі напис цей нікого не тривожив — адже Холмська земля була частиною Руського воєводства, і, хоч входила до складу Польської Корони, недоречним було заперечувати історичну приналежність цієї території до Русі. Був це ще час, коли історично-етнічна Русь і політична Польща співіснували на одній території. Але вже півтора сторіччя пізніше, коли й холмські русини запрагнули бути не етнографічною особливістю краю, а частиною української нації — стало тут надто тісно, і під час Другої світової війни полилася кров. Після «репатріації» (1944—1946) українського населення холмсько-підляського Забужжя до СРСР та акції «Вісла» (1947) єдиною значущою нацією на цій території залишилися поляки — під час проведеного у 2002 році загального перепису населення в усьому Люблінському воєводстві тільки 700 осіб задекларувало українську національність. Хоч руський Холм став польським Хелмом (інколи з додатком «Любельскі»), де 1944 року народилася «Народна Польща», але як українцям забути про місто, яке заснував король Данило, в якому народився Михайло Грушевський, в якому протягом століть славилася чуда- ми ікона Пресвятої Богородиці, котра після багаторічних блукань нещодавно знайшла собі прихисток у Луцьку? Земля тут досі говорить про Русь...Занесений до «Галицько-Волинського літопису» опис будови Холма князем Данилом, відноситься орієнтовно до 1237 року: «Коли він їздив по полю і діяв лови, то побачив на горі гарне й лісисте місце, оточене навкруги полем, і запитав тамтешніх жителів: «Як іменується се місце?» І вони сказали: «Холм йому ім'я є».
І уподобавши місце те [...] спорудив він [...] город, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив».Успішна оборона Холма перед Батиєвими загонами спонукала Данила до розбудови міста, яке згодом стало столицею його держави. «Коли ж побачив князь Данило, — продовжує розповідь літописець, — що Бог сприяє місцю тому, став він прикликати приходнів — німців і русів, іноплемінників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали сюди од татар — сідельники і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і наповнили вони дворами навколо города поле і села.
Звів також Данило церкву святого Іоанна Златоустого, красну і гожу. [...] І вежа стояла посеред города висока, щоб бити з неї довкола города. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена, як сир, сяяла вона на всі сторони. Близь неї був студенець, тобто колодязь, що мав тридцять і п’ять сажнів. [...] За поприще від города стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і з підніжжями — дванадцять ліктів».
Церква Іонанна Золотоустого згоріла осінню 1257 року під час величезної пожежі Холма, коли, як засвідчує літописець, «полум’я було таке, що зо всеї землі Холмської заграву було видіти. Навіть і
Холмська ікона Богородиці, гравюра Олександра Тарасевича (1640 - 1727)
зо Львова дивлячись було видно її по белзьких полях од палахкотіння сильного полум'я... і мідь од вогню повзла, як смола».
Князь однак не пав духом та відбудував місто й церкву св. Іоанна, яку освятив місцевий епископ Іоанн (єпископську кафедру в Угровеську Данило заснував ще під час княжіння у Володимирі та згодом переніс до Холма). У 1260 році на Холмській горі станув найвідоміший храм міста — собор Різдва Пречистої Богородиці: «Спорудив він також превелику церкву у городі Хол мі на честь Пресвятої Пріснодіви Марії, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами».
Згодом, у 1264 році, церква ця стала усипальницею свого фундатора: «І положили його в церкві святої Богородиці в Хол- мі, що її він сам був спорудив».З найдавніших пам'яток холмської архітектури вціліли залишки описаної літописцем кам'яної башти в Білавині. У кількох кілометрах від Холма стоїть також кам'яна вежа в селі Стовп'я яка була, мабуть, побудована раніше, може, навіть на зламі X і XI сторіч. Проте немає вже жодних наземних споруд княжої доби на території найдавнішого Данилового міста, розташованого на т. зв. Високій гірці, усипаній на окраїні Холмської гори. Але здалося, що земля й тут заговорила про Русь — польські археологи, які у 2001 р. проводили верифікаційне обстеження Високої гірки, підтвердили існування фрагментів палацу, який належав Данилу Романовичу. Відкритий мур палацу добре збережений до висоти понад 3,3 м. Тут також розташовані залишки оборонної вежі цього ж періоду.
З усіх Данилових споруд найдовше, майже сім сторіч, простояла соборна церква Різдва Богородиці. З огляду на значні пошкодження від пожежі 1640 року та невмілих перебудов, розібрано її у 30-х роках XVIII в. з наказу тодішнього уніатського єпископа Феліціана Володковича й побудовано на цьому місці набагато більшу церкву у стилі західноєвропейського бароко (1735—1756). Також внутрішній вистрій був взорований на латинських зразках, що було звичайною практикою після Замойського собору 1720 року (в місті Замості в південно-західній Холмщині), який узаконив латинізацію обряду греко-уніатської церкви. Натомість підземелля під собором, який зараз є у володінні римо-католиць- кого духовенства, походять, мабуть, із XIII ст., і є припущення, що можуть вони й досі ховати тлінні останки не лише холмських єпископів, а й руських князів — Данила та деяких його нащадків.
Оскільки княжий собор був зовсім зруйнований, його історію спробував описати Яків Суша (1610—1687), ректор василіян- ської школи в Холмі (згодом холмський єпископ). Він склав польською мовою, насиченою притаманними цій епосі латинськими макаронізмами, твір, який ще за його життя витримав три видання (Замостя, 1646,1684; Львів, 1653).
У цей час жители Холма вже забули найдавнішу історію свого міста, який з ролі столиці Галицько-Волинської держави деградований був до рангу повітового містечка, а разом з цим забули й історію Пречистенського собору та його чудотворної ікони Богородиці. Не мавши й гадки про існування «Галицько-Волинського літопису», мусив Я. Суша спертися на усні перекази, пам'ятки матеріальної культури, врешті, на власні здогадки. Через те пов'язав він початки холмського Пречистенського собору з особою Хрестителя Русі Володимира Великого — саме така традиція була записана в пергаментових книгах в Юрієвській церкві волинського міста Любомля, а в самому соборі «число на склепінні мальованому, року тисячного першого по грецьку написане... від давності зотліле, немалим було доказом. [...] Адже і мури стародавні, як з олова вилиті, нічого іншого а старовинність оповідають». Також князеві Володимирові, хрещеному під іменем Василія, Суша приписував фундування холмської церкви св. Василія.Однак основним об'єктом опису вченого монаха була старовинна ікона Богородиці й чуда, які при ній відбувалися. З'ясуванню обставин появи її в Холмі також послужила усна традиція, яка розповідає, «що її з дорогими скарбами і духовними клейнотами (дорогоцінностями) з Константинополя від грецьких царів ставши християнином, нібито вивіз в подарунках посажних князь руський Володимир». Записав також Суша традицію старих людей про перше чудо Богородиці, яке мало статися під час облоги Холма татарами 1241 року: «Дві дівчини, княжни холм- ські, коли татарин під Холмську притягнув гору, для спасіння свого присягу при цьому Св. Образі вічного дівоцтва і чернечого життя склавши і церкву прикрити черепицею обіцявши, Образ цей Чудотворний на вали як міцний винести наказали щит. Тоді ворог, що мав йти на Холм, поневолі взад відходив. А гора Холм- ська здавалася йому своєю в хмари входила висотою. Звідти приказка ворожа й по сьогоднішній день поміж людьми по-руськи славиться цими словами: «Холм городок під небеса висок».
Коротку згадку про Холмську ікону маємо й у творі найвідомі- шого українського проповідника XVII ст. Іоанікія Ґалятовського «Небо Новоє з новими звіздами сотворенное, то єсть Преблагословенная Діва Марія Богородиця з чудами своїми» (Львів, 1665). У розділі «Чуда Пресвятої Богородиці от Образов Єї» читаємо: «Чудо двадцат осмоє. Холм єст місто знаменитое в землі Руськой, названое от холму, то єст пагорку, же на холмі, на пагорку висо- ком маєт своє положенье. В том місті єст Образ Пречистої Діви Борогородици, в котором образі знайдуются рази (сліди ударів. — Ю.Г.). Єден раз на лівим раменю, тятий шаблею татарскою, другій раз на правой руці, стрілою татарскою учинений, але татарове за тоє посліпли і голови їм завернулися ».
Визначною пам'яткою релігійної культури княжої доби є також «Холмське євангеліє» (апракос) з кінця XIII ст.,
Меморіальна дошка на будинку в Холмі, де народився Михайло Грушевський
церковнослов'янський текст якого має виразні риси української фонетики (зараз зберігається в Москві, у Бібліотеці ім. Леніна).
Після смерті Данила Холмом володів Шварно, потім Лев Данилович і його нащадки. Коли у 1340 році помер останній з нащадків короля Данила — Юрій II, спалахнула багаторічна боротьба поміж Великим князівством Литовським і Польщею та Угорщиною — за землі Галицько-Волинської держави. Унаслідок цієї боротьби значно потерпів і Холм, який остаточно перейшов у 1387 році у володіння Корони Польської та отримав статус центру Холмської землі у складі Руського воєводства. Про його величне минуле нагадував лише вцілілий з лихоліття собор Богородиці з монастирем, в якому надалі резидували православні єпископи (наприкінці XVI ст. на Холмщині нараховувалося біля 160-ти парафіяльних церков). Само місто, хоч у 1392 р. отримало Магдебурзьке міське право і вважалося торговельним осередком, не було великим. У 1564 р. було тут всього 250 будинків, з яких 100 в самому місті, оточеному дерев'яним парканом, а решта — на передмістях.
Хоч у містах Холмщини поселилося до цього часу багато поляків і євреїв, все ж таки зберігали вони переважно український характер. У Хол мі зі згаданих 100 будинків у центрі більше 30-ти належало українцям, а у передмістях жили майже самі українці. Такі міста, як Городло та Грубешів, мали майже повністю українське населення, яке переважало також у Тишівцях, а в Краснос- таві складало близько третини міщанства. Повністю руський характер мали сільські місцевості.
Отже, хоч у минуле відійшла руська державність, Холмщина надалі продовжувала жити на культурних та релігійних началах, закладених тут князем і королем Данилом, якого прийнято звати Галицьким, хоч не менше підстав іменувати його й Холмським. Адже це він забужанську периферію Волині підніс до рангу важливого регіону, в якому й досі бринить голос української старовини.
Юрій ГАВРИЛЮК 23 квітня 2005 р.