ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА - ЧАС ЗБИРАТИ КАМІННЯ
Коли київський князь Володимир прийняв християнство і хрестив своїх підданих, він перш за все побудував храм-палладіум — «духовну охорону» всієї країни. Нею стала перша на Русі кам'яна київська Десятинна церква, присвячена Богородиці й поставлена поряд із княжими палатами; освячував церкву Київський митрополит Леонтій, а її першим настоятелем став — за Нестором- літописцем — Анастасій Корсунянин.
Будівництво церкви було завершено 996 року — майже 1010 років тому. Є дані, що освячено Десятинну церкву 11 чи 12 травня і що цей день став першим по- місним річним християнським святом на Русі.Богородичний Десятинний храм (назва походить від «десятини» всіх княжих доходів, які жертвувалися на цю церкву) став високим зразком для східнослов’янських зодчих подальшого часу. Він вважався чи не чудом світу: русини-сучасники та мандрів- ники-іноземці порівнювали його з небесами — такий він був великий, просторий, спрямований уверх і так гарно прикрашений фресками, незрівнянними візантійськими мозаїками, мармуровими колонами, шиферними різьбленими плитками, фігурними карнизами тощо.
У цьому світі одні будують храми, інші — їх руйнують. Уперше Десятинну церкву зруйнували татаро-монголи (XIII ст.). Через 400 років митрополит Петро Могила повелів «Десятинну церкву Пресвятия Діви, находящуюся у ворот київських, викопать із мрака і открить днівному світу». Тоді до однієї з уцілілих стін храму було прибудовано церковку в пам’ять про стару святиню; 1842 року за проектом російського архітектора В. Стасова тут була зведена велика (однак менша за церкву князя Володимира) Десятинна церква, яку 1936 року підірвали більшовики. Із того часу церква тисячолітньої давнини майже щезла з лиця землі — наче перевелися в народі високі майстри, наче нікому й ні за що більше молитися під величними склепіннями Десятинної!
Щойно вийшла з друку гарно ілюстрована книга «Мати церков руських.
Десятинна церква в Києві — настав час її відродити», укладена архієпископом Димитрієм Рудюком, намісником Свято- Михайлівського монастиря, ректором Київських духовних академії і семінарії (владика Димитрій — історик, закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Т.Шевченка, кандидат богословських наук). Його книга — це ще одна спроба переконати суспільство, владу, фахівців у необхідності відбудови Десятинної. Книга містить чимало репродукцій, насичена яскравими історичними фактами, цитує думки літописців, видатних людей.Остання частина книги — невеликий, але добірний альбом «Мати церков руських», який переконливо демонструє «генетичне» походження київських, чернігівських, новгородських, смоленських та інших храмів — «паростків» Богородичної церкви.
Ідея відбудови церкви спричинилася до ще одного поділу українського суспільства — частина науковців та політиків (а вірніше — науковців-політиків) енергійно противиться «воскресінню з попелу» Десятинної церкви. Одним із приводів (не причин) є начебто нагальна необхідність вивчення фундаментів Володимирової Десятинної церкви — для наших науковців виявилося замало 70-ти років! Хоча йдеться, нагадую, про першу кам'яну християнську церкву Київської Русі, яка згадується чи не в усіх давніх пам'ятках. Але повернемося до фундаментів. Загальновідомо, що відбудова храму зовсім не обов'язково приводить до знищення його залишків: існують стандартні технології не тільки їхнього збереження, але й забезпечення доступу до них. Так робиться в усьому світі в подібних випадках.
Другий аргумент проти відбудови Десятинної є більш серйозним — це неможливість, за браком інформації, точно й детально реконструювати стародавню церкву. Так воно і є. Попри це, Десятинну церкву можна досить точно відтворити за зразками візантійських церков X століття (візантійських зодчих аж ніяк не можна звинувачувати у надмірному розмаїтті). Типові риси візантійської архітектури того часу добре відомі сучасним археологам, історикам, мистецтвознавцям.
Нагадаємо також, що в Константинополі (Стамбулі) та в інших містах колишньої імперії Ромеїв досі збереглися церкви того періоду. Наприклад, церкви монастиря Хосіос Лукас у Фокиді.У будь-якому разі, церква у візантійському стилі буде значно краще пасувати Києву, ніж незчисленні однотипні храми у псев- до-візантійсько-російському стилі, регламентованому російськими імператорами. Або у «стилі» сучасного храмового будівництва столиці, який не піддається ідентифікації, що, очевидно, не хвилює противників відновлення Десятинної церкви. А хвилює їх, наприклад, те, що «сегодня строят копии в современных материалах». «Мы не можем воссоздать, скажем, плинфу, а также камень и шифер, которые применялись во времена Киевской Руси», — говорить академік Толочко. Те саме думає і доктор архітектури Асеев: «Этобудет «новодел», построенный «наглаз». Гораздо важнее сохранить аутентичные фундаменты памятника».
Якби людство так цінувало історичні руїни, як це роблять деякі українські вчені, всі міста і містечка на землі прикрашалися б сьогодні тільки руїнами. У Варшаві не було б Старого міста, в Лондоні — собору Петра і Павла, в Санкт-Петербурзі — Бурштинової кімнати та ін. Не згадуючи вже про Успенський собор, відбудований, як відомо, за допомогою сучасної техніки та сучасних матеріалів!
Автор книги «Мати церков Руських» архієпископ Димитрій пише: «Немає сумнівів у тому, що все це (кампанія проти відбудови Десятинної) робиться свідомо тими, хто заперечує будь-яку історичну тяглість, спадковість і безперервність української історії; хто Україну любить не духовно, а лише з корисливої цілі». Важко вести дискусії, де кожен слухає тільки себе. Із цього приводу архієпископ Димитрій згадує у своїй книзі Клірика Острозького (XVI), який говорив: «Непристойна це річ із розслабленим про силу, із сліпим про світло, із розбійником про мир і згоду, із блудником про чистоту говорити і радитися».
Є люди, які щиро не люблять «нового» старого — тобто відновлених історичних пам'яток. Але ж іноді варто подивитися на проблему з іншого боку. Якщо надійно й майстерно збудувати Десятинну, то через якихось тисячу років важко буде вважати її « новодєлом ». І наші нащадки матимуть тоді в Києві дуже древню і шановану Богородичну церкву у візантійському стилі й будуть пишатися нею перед іншими народами. Гріх думати тільки про «тепер», панове!
Клара ҐУДЗИК, 13 травня 2005 р.