§ 1. Свідчення найдавніших літописів
Поняття Батьківщини, пов'язане своєю первинною суттю з батьківським спадком, наділом, переростає для руських князів у духовну категорію не відразу. В літописах ця еволюція незмінно пов'язана з християнським благочестям.
Лише особисте хрещення Володимира та християнізація Руських земель дали можливість поступово збагатити зв'язки між володарем та його підданими незримими узами духовної єдности.Ще батько Володимира князь Святослав трактував підвладні йому землі лише як джерело надходження матеріальних благ. За “Повістю временних літ” (далі - ПВЛ.), звертаючись до матері, княгині Ольги, та своїх бояр, князь чітко декларував власну позицію: “не любо ми єсть в КиєвБ жити. хочю жити в Пєрєяславци. в Дунаи. гако то єсть среда земли моєи. гако ту вся благая сходять0. w Грѣкъ паволокы. золото. вино. и овощи разноличьнии. и ис Щеховъ. и изъ Оугоръ сєрєбро и комони. изъ Руси же скора. и воскъ. и мєдъ. и челядь”[28]. Для Святослава Руська земля була лише територією, звідки надходили хутро, віск, мед та раби. З осудженням такого ставлення князя до підвладної землі кияни, звернулися до Святослава: “ты княже чюжєи зємли ищєшь и блюдешь. а своєга са лишивъ”[29].
Християнка Ольга добро власного роду вважає невід'ємним від блага Руської землі. Намагаючись безрезультатно навернути сина, Ольга віддає цю справу на волю Божу такими словами: “аще Бъ въсхощеть помиловати роду моєго. и земли Ру°кьіє. да
Ольга вмовляє Святослава хреститися; молитва Ольги.
Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 33 зв. БАН
възлот имъ на срдце шбратитис къ Бу. гако же и мнѣ Бъ дарова. и се рекши молдшес' за сна и за люди. по всд дни и нощи”[30].
Не дивно, що й поняття малої Батьківщини, яке не вельми ко- релювалася з прийшлим характером династії руських володарів, літописці здебільшого оминали.
На цьому тлі виділяється насамперед літописна вказівка 903 р. про місце народження княгині Ольги: “Ігореви възрастъшю. и хожаше по Млзѣ и слушше єго. и прививедоша єму жену w Плескова. именемь Мльгу”[31]. Ближче не окреслена географія згаданого тут Плєскова (Пльскова, Пьско- ва) породила різні варіанти його локалізації.Питання: де і як виховувалися нащадки княжого роду, літописи зазвичай замовчують. Лише відтоді, коли княжич ставав самостійним володарем, літописці починали приділяти йому особливу увагу. Про малолітніх спадкоємців у літописах є дуже мало згадок. Першою є датована 879 р. розповідь про Рюрика, який перед смертю передав князювання Олегові, віддавши йому на руки свого спадкоємця Ігоря, “Бдше бо молодъ вельми”[32]. Під 946 р. у літописі згадано юного княжича Святослава, який розпочав битву з деревлянами, кинувши важкого списа так, що той пролетів поміж вух коня та влучив у його ногу. Автор цього повідомлення прокоментував його фразою, що княжич “бѣ бо велми дѣтескъ”[33].
Рюрик передає малолітнього Ігоря Олегові.
Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 9 зв. БАН
Малолітніх синів київського володаря Святослава Ігоровича літописець уперше згадав у статті 968 р., у якій описано першу облогу Києва печенігами. Ця подія відбулася, найімовірніше, навесні 969 р., коли Святослав перебував у Переяславці на Дунаї. За свідченням ПВЛ, княгиня Ольга з онуками Ярополком, Олегом і Володимиром заперлися тоді у городі. Їх урятував сміливий юнак, який пройшов через печенізький стан й передав на лівий берег воєводі Претичу звістку про важке становище обложених. Печеніги відступили перед загонами Претича, вважаючи їх передовим підрозділом Святослава, що й врятувало обложених. Повідомлений гінцями Святослав повернувся до Києва й відігнав печенігів у поле.
Із цієї скупої, з точки зору життєпису княжичів, згадки й розпочинається літописна біографія синів Святослава.
Привертає до себе увагу лише сентиментальний акцент цієї оповіді: після повернення Святослав “цѣлова мтрь свою. и дѣти свога. съжа- лиси w бьівшє'"' w Пченѣгъ”[34]. Цей фрагмент свідчить, що Святослав до народжених від різних матерів синів ставився однаково. Троє синів у той час виховувалися разом при київському дворі, під наглядом княгині Ольги. Проте так було не завжди, - принаймні щодо Володимира достеменно відомо, що він народився поза Києвом і перші роки провів із матір'ю поза межами княжого двору.
Княгиня Ольга з онуками після печенізької облоги вийшла до човнів. Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 35 зв. БАН
Про маму Володимира Святославовича та її найближчих родичів відомо з літописного повідомлення, яке дійшло до нас у датованій 970 р. статті ПВЛ. Тут мовиться про розподіл уділів між синами Святослава Ігоровича: “Отославъ посади Мрополка в Киевѣ. а Мльга в Деревѣхъ. в се же времА придоша людьє Нооу- городьстии. просАще кназа собѣ. аще не поидете к намъ то налѣземъ кназа собѣ. и реч к нимъ Отославъ. а бъі пошелъ кто к вамъ и ЙпрѣсА. Мрополкъ и Млеть. и реч ДобръінА просите Володимера. Володимеръ бо бѣ отъ Малуши ключницѣ Мльзинъі. сестра же бѣ ДобръінА. шць же бѣ има Малък Любечанинъ. [и] бѣ Добръі- на оуи Володимеру. и рѣша Нооугородьци Стославу. въдаи нъі Володимира. шнъ же реч имъ вото въі есть. и погаша Нооугородьци Володимера к собѣ. и иде Володимиръ съ [До]бръіною воемь своимь Нооугороду. а Отославъ Переяславьцю”[35]. Описана в цьому літописному фрагменті подія, головні дійові особи та характеристики їх досі викликають зацікавлення в істориків.
За цитованим свідченням Лаврентіївського літопису, мати Володимира - донька Малка Любчанина й сестра Добрині Малуша - була ключницею княгині Ольги.
Ключницею Малуша фігурує також у Радзивіллівському літописі, Академічному списку ПВЛ, списках Новгородського І літопису тощо, натомість в Іпатіївсько- му літописі та Погодінському списку ПВЛ Малушу названо ми-
Княгиня Ольга з онуком зустрічають Святослава після печенізької облоги. Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 35 зв. БАН
лосницею княгині[36]. В Іпатіївському літописі мовиться: “Воло- димиръ бо бѣ w Малуши милостьницѣ Мльжины. сестра же бѣ Добрыня. йць же бѣ има Малъко Любчанинъ. и бѣ Добрыня. оуи Володимиру. и рѣша Новгородци Стославу. въдаи ны Володимира. и погаша Новвгородьци Володїмира себѣ. и иде Володимиръ съ Добрынею оуєм своим к Новугороду”[37].
Таким чином, з цього повідомлення довідуємося про діда Володимира Святославовича Малка Любчанина та його двох дітей - сина Добриню та його сестру Малушу, матір княжича. Написання імен родичів Володимира по матері у різних списках літописів дещо відмінне. Принципові розбіжності є в написанні імени Малка Любчанина. Воно фігурує як Малък Любєчанинь, Малко Люб- чанинъ, Малко Любчані'нъ, Малъко Любчанинъ, Малъко Люб- чднинь, Малко Любцанинъ, Малко Любцатинъ, Малъкъ Любе- чанинъ, Малъко Любьчанинъ. Прочитання цього імени ускладнюється тим, що літера ‘ъ’ (єр) на той час ще не втратила свого звучання й могла вимовлятися як ненаголошені голосні ‘а’, ‘о’ чи ‘ы’. Тому й припускають, що ім’я діда Володимира могло звучати не лише як ‘Малк’ чи ‘Малко’, а навіть як Малык’[38]. Натомість в
Новгородці просять Володимира за князя.
МініатюраРадзивіллівськоголітопису. Арк. 37. БАН
написанні імен його дітей принципових розбіжностей немає. Ім'я сина читається як Добриня, а ім'я доньки - Малуша.
Крім того, з Малушею гіпотетично пов'язують коротке повідомлення, вміщене в ПВЛ під 1000 р.: “Преставися Малъф- ридь”[39]. На думку О. Шахматова, який припускав, що Малфрідею названо Володимирову матір Малушу, цю звістку літописець міг запозичити з княжого синодика[40].