Сучасний стан археологічних досліджень пам'яток Нижнього Подніпров'я 12 — початку 15 ст.

Археологічні дослідження пам'яток Нижнього Подні­пров'я 12 — початку 15 ст., що репрезентують осіле населення, розпочались у 50-ті роки 20 століття. На підґрунті археологічних, антропологічних, письмових та етнографічних джерел були запропоновані різні концепції щодо хронології цих пам'яток, походження та етнічного складу населення, а також визначення напрямків міграцій.

Визначна заслуга у виявленні археологічних па­м'яток Нижнього Подніпров'я, зокрема, доби серед­ньовіччя належить позаштатному співробітнику ІА АН УРСР О.В. Бодянському. Завдяки його зусиллям була відкрита значна кількість могильників в межах За­порізької та Херсонської областей (Бодянський, 1972, с. 245—246; 1977, с. 26—27).

У 50—70-ті рр. 20 ст. на Півдні України через по­чаток меліоративного будівництва та рекультивації земель велись значні польові дослідження археологічних пам'яток. Особли­во плідними були розкопки в зоні спорудження Каховської ГЕС. Скіфською степовою експедицією ІІМК АН СРСР на чолі з Б.М. Граковим був виявле­ний ґрунтовий могильник біля м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької облас­ті. Цей могильник дослідив Е.О. Симонович у 1952 році (Сымонович, 1956, с. 99—106; 1960, с. 108—111). На ньому відкрито 83 поховання, що були роз­ташовані неправильними рядами, відстань між ними становила 1,0—2,5 м, у 4 випадках простежено кам'яне перекриття. Кістяки лежали головою на захід (з сезонними відхиленнями), на спині, положення рук нестійке (від схрещених на грудях до витягнутих уздовж тулуба), ноги випростані.

Час існування ґрунтового могильника Кам'янка має різні хронологічні рамки. Б.М. Граков датував могильник Кам'янка 12—14 ст. (Граков, 1954, с. 42). Е.О. Симонович вважав, що могильник існував в 10—12 ст. (Сымоно- вич, 1956, с. 99—106), С.О. Плетньова датує матеріал 13—14 ст. (Плетнева, 1958, с. 185), Л.М. Рутківська визначала хронологічні рамки другою полови­ною 11 — першою чвертю 13 ст. (Рутківська, 1975, с. 440), А.О. Козловський окреслює хронологічні рамки існування могильника 12—14 ст. (Козловсь- кий, 1992, с. 120).

Етнічна належність похованих у Кам'янському могильнику розглядаєть­ся дослідниками по-різному: це — нащадки осілого степового населення, асимільованого кочівниками, його антропологічний тип має витоки серед європеоїдного сармато-аланського населення степу (Сымонович, 1956, с. 99—106; 1960, с. 108—111). С.О. Плетньова вважає населення ясами (ала­нами), нащадками салтівського населення Хозарського каганату, яке прий­няло християнство у 11 ст. та під тиском кочівників прийшло з Дінця (Плет­нева, 1958, с. 185). Близьку точку зору має О.Б. Бубенок, який вважає, що могильник Кам'янка залишили алани-яси (Бубенок, 1997, с. 102; 2001, с. 28). До кочівників відносили Кам'янку різні дослідники: Г.О. Федоров-Давидов зазначав, що могильник з'явився в золотоординський період під впливом монголів (Федоров-Давыдов, 1966, с. 200—201), Л.М. Рутківська вважала, що його залишили кочові племена (Рутківська, 1975, с. 440—441), подібної думки дотримується А.О. Козловський, який зауважує, що це місцеве насе­лення, кочівники, які осіли на землю за часів Золотої Орди (Козловський, 2002, с.

У 1954 році загін Горностаївської археологічної експедиції Інституту ар­хеології АН УРСР на чолі з Є.В. Махно дослідив ґрунтовий могильник у с. Каї- ри в Херсонській області. Було відкрито 89 поховань, які розташовувались нерівними рядами; більшість ям (68) були перекриті кам'яними закладами, кам'яні ящики знайдені в 46 похованнях (60 %), біля деяких поховань про- стежені залишки дерева (4 поховання). Поховані лежали на спині, головою на захід з сезонними відхиленнями, положення рук різноманітне, ноги вип­ростані. Більшість поховань безінвентарні — 89 %, у 9 випадках знайдений інвентар — особисті прикраси: буси, ґудзики, деталі одягу; побутові речі: залізні гвіздки, прясло. Існування могильника дослідниця відносить до 10— 11 ст., можливо, 12 ст. (Махно, 1961, с. 146). С.О. Плетньова припустила, що Каїри залишені ясами, нащадками салтівського населення (Плетнева, 1958, с. 185). Одноманітність поховального обряду дала можливість Є.В. Махно зробити висновки про те, що населення належало до однієї етнічної гру­пи — слов'ян. Підтримала цю ідею А.Т. Сміленко, яка вважає, що поховання могильника Каїри та інших ґрунтових могильників степового Подніпров'я ви­конані за обрядом, який існував на давньоруських могильниках Середнього Подніпров'я. Вона зазначає, що краніологічна серія чоловіків з могильника Каїри представлена доліхокранними черепами, однак визнає, що ця ознака не може свідчити на користь слов'янського походження населення, тому що доліхокранний антропологічний тип належав не тільки слов'янському, але й аланському населенню Подніпров'я (Сміленко, 1975, с. 188—189, 351— 352).

А.О. Козловський зазначає, що населення могильника Каїри має не слов'янське походження та вважає, що жінки складали місцеву частину на­селення, а чоловіки — прийшлу (мігранти), можливо це населення Волзь­кої Булгарії та Передкавказзя, яке під тиском монголо-татар просунулось та осіло у степовому Подніпров'ї (Козловський, 1992, с. 120, 159—162). Нині він вважає, що це — місцеве населення, яке продовжувало існувати з більш раннього періоду (Козловський, 2002, с.

У 1979 році біля с. Благовіщенка Слов'янською Дніпровською експеди­цією ІА АН УРСР під керівництвом А.Т. Сміленко були проведені досліджен­ня ґрунтового могильника (Сміленко, 1980, с. 339). Співробітником експе­диції А.О. Козловським було відкрито 41 поховання, які розташовувались неправильними рядами. У дев'яти випадках знайдені рештки перекриття та дерев'яних гробовищ з залізними скобами та гвіздками. Майже 50 % по­ховань мають інвентар, більша частина його — особисті прикраси та деталі одягу: намисто, сережки, скроневі кільця, персні, а також нашивні бляшки, ґудзики, пряжки, залишки парчового пояса зі срібним шитвом. Речовий інвентар дозволив О.А. Козловському датувати могильник 12—14 ст. (Коз- ловський, 1992). Він вважає, що могильник залишило місцеве населення, яке існувало на цій території з більш раннього періоду (Козловський, 2002, с. 132). О.Б. Бубенок зазначає, що могильник Благовіщенка залишили на­щадки алано-болгар (Бубенок, 2004, с. 174—175).

Ґрунтовий могильник Мамай Сурка відкрив О.В. Бодянський біля під­ніжжя Мамай Гори у с. Велика Знам'янка Запорізької області.

На думку М.В. Єльникова, наявність у поховальному обряді елемен­ту знешкодження небіжчика, може свідчити про переміщення у Нижнє Подніпров'я алан з Північного Кавказу (Єльников, 2002, с. 73).

О.Б. Бубенок зазначає, що поруч з могильником Мамай Сурка існував великий економічний та торговий центр, населення якого було як місцеве, так і прибуле з різних районів Золотої Орди. Він вважає, що в могильнику Мамай Сурка поховані алани, які мали місцеве та північнокавказьке поход­ження. (Бубенок, 2004, с. 185—187).

А.О. Козловський зауважує, що могильник Мамай Сурка залишило на­селення, яке мешкало в великому селищі, що мало статус адміністративно- релігійного центру регіону. В етнічному плані населення цієї пам'ятки було дуже змішаним (Козловський, 2002, с. 132).

До теми етнічного складу населення 12 — початку 15 ст. Нижнього Подніпров'я зверталися окремі автори в загальних роботах, матеріали цього періоду використовувались при вирішенні питань етногенезу східноєвро­пейських народів, у тому числі українців.

Дослідження та узагальнення матеріалів давньоруських пам'яток Сте­пового Подніпров'я було проведено А.Т. Сміленко (Сміленко, 1975). Ав­тор дослідження підкреслює, що поховання Степового Подніпров'я 11—

13 ст., за матеріалами ґрунтового могильника Каїри, мають аналогії серед слов'янських могильників Середнього Подніпров'я. Вона вважала, що по­селення нащадків уличів зберігаються на означеній території до 12 ст., у цей же час з'являється значна кількість поселень з давньоруським матеріа­лом, що на думку дослідниці, свідчить про нову міграцію слов'ян, очевид­но, насамперед, із Середнього Подніпров'я. Культура населення Степового Подніпров'я 12 — початку 13 ст. зберігає характерні риси давньоруської культури (Сміленко, 1975, с. 176—177, 189).

Для визначення етнічного складу населення Нижнього Подніпров'я 9—

14 ст. А.О. Козловський залучає писемні джерела, археологічні та антропо­логічні матеріали (1992, с. 152—175). Історію осілого населення означеного регіону він поділяє на три хронологічних періоди: перший — 9—11 ст., дру­гий — 12 — перша половина 13 ст., третій — друга половина 13 — 14 ст. В перший період населення складалося з алано-болгарських племен та нащад­ків племен уличів. У другій період серед населення переважали слов'яни, які мігрували з Середнього Подніпров'я, можливо, частина населення мала по­ловецьке походження. В третій період відбуваються значні зміни в етнічно­му складі, пов'язані з переміщенням населення під час монголо-татарського нашестя. У цей період воно складалося, очевидно, з місцевих жителів, що проживали на цій території у попередній період, та з кочівників, які осіли. На думку А.О. Козловського, етнічний склад населення Нижнього Подніпров'я дуже строкатий, значну частину його складали слов'яни, особливо, у 12 — першій половині 13 ст., процес осідання кочівників на землю проходить до­волі активно у 9 — 11 ст. та другій половині 13 — 14 ст. У попередній період в 9 — першій половині 13 ст. етнічний склад осілого населення був складним, але його основу становили слов'яни (Козловський, 2002, с. 127). Низка да­них дозволяє говорити про безперервність перебування осілого населення у степу протягом 9—14 ст. (Козловський, 1985, с. 62—71; 1992, с. 172—175). У другій половині 13 — 15 ст. на території Нижнього Подніпров'я прожи­вала значна кількість поліетнічного осілого населення (Козловський, 2002, с. 133).

О.П. Моця вважає, що у 13—14 ст. у Нижньому Подніпров'ї проживали групи східнослов'янського населення (Моця, 1993, с. 118).

Питання етногенезу тюркомовних народів півдня Східної Європи за доби середньовіччя (6—15 ст.) розробляє останнім часом О.Б. Бубенок (Бубенок, 1997; 1998; 2000; 2001; 2004; 2006). Він зазначає, що осіле населення Ниж­нього Подніпров'я генетично пов'язане з нащадками алано-болгар басейна Сіверського Дінця і вважає, що з аланами слід пов'язувати населення, яке залишило могильники Кам'янка, Благовіщенка та інші подібні ґрунтові мо­гильники, які виникли до монгольської навали та продовжували існувати за часів Золотої Орди (Бубенок, 2001, с. 29). О.Б. Бубенок наполягає на пере­буванні слов'янського населення у Північному Причорномор'ї напередодні монгольської навали. За часів Золотої Орди відбуваються нові міграції насе­лення з різних районів Улусу Джучі, в тому числі, з північнокавказької Аланії (Бубенок, 2001, с. 31—33). Так, О.Б. Бубенок зауважує, що могильник Каїри залишили алани (яси), які переселилися з Північного Кавказу за часів Золотої Орди, що, в першу чергу, стосується чоловіків — найбільш мобільної части­ни суспільства (Бубенок, 1998, с. 659). Пізніше він зазначив, що північнокав- казьке походження має населення, поховане в могильниках Каїри та Мамай Сурка, в останньому могли бути присутні також алани місцевого походжен­ня (Бубенок, 2004, с. 181—185, 187). Таким чином, враховуючи писемні дже­рела, дані топонімії, археології та антропології, О.Б. Бубенок зазначає, що в причорноморських степах у 13—14 ст. проживало аланське населення, яке пережило монгольську навалу і зберігалось там у золотоординський період. У цей час аланський елемент у Золотій Орді займав більш суттєві позиції, ніж вважалося раніше (Бубенок, 2004, с. 168—189, 291). Порівняльний аналіз письмових джерел, археологічних та антропологічних досліджень демонс­трує наявність двох груп населення Золотої Орди, яке мешкало у 13—15 ст. в різних місцях Східної та Центральної Європи. Перша група — це місцеве населення, його походження пов'язане не тільки з хозарським періодом, а й з гунською та пізньосарматською епохою. Друга група — у домонгольсь- кий та золотоординський періоди у Східній Європі зберігалось населення, що переселилося з Північного Кавказу до початку 13 ст. Можливо, що за­лишки аланського населення у степах Північного Причорномор'я могли зли­тися або з ногайськими татарами або зі слов'янськими переселенцями та започаткували формування степової групи українців (Бубенок, 2004, с. 291, 292, 294).

М.В. Єльников опублікував низку статей, присвячених матеріалам з ґрун­тових та курганних могильників Нижнього Подніпров'я та загальній ситуації у цьому регіоні в 12 — початку 15 ст. Розглядаються питання історії вивчен­ня пам'яток, які залишило кочове та осіле населення, піднімаються питання про рівень заселення та міграції населення нижньодніпровського регіону, питання хронології, обряд поховань та археологічний матеріал з могиль­ників, поселень і городищ (Ельников, 1997; 1999; 2000; 2001; 2001a; 2006; Ельников, 2001б; 2002; 2004; Ельников, Локарев, 1995). Він дослідив один з найбільших у Східній Європі ґрунтовий могильник Мамай Сурка, який на­раховує 1160 поховань. На думку М.В. Ельникова, у Нижньому Подніпров'ї в 12 — на початку 15 ст. проживало неоднорідне населення, що мешкало на цій території ще в попередні часи, серед них були: слов'яни, вихідці із Середнього Подніпров'я, алани та болгари, нащадки населення салтово-ма- яцької культури, яке входило до складу Хозарського каганату, а також кочо­вики, що співіснували з осілим населенням (Ельников, 2001, с. 22, 27, 28). Обряд поховання на некрополях Мамай Сурка та Каїри може свідчити про можливість пересування у Нижнє Подніпров'я частини аланів з Північного Кавказу (Ельников, 2002, с. 73).

Більшість дослідників підкреслюють неоднорідність етнічного складу населення Нижнього Подніпров'я напередодні монгольської навали. У той час переважав слов'янський компонент — нащадки уличів і тиверців та слов'яни з Середнього Подніпров'я, присутні нащадки алано-болгар. Аналіз археологічних пам'яток періоду Золотої Орди означеної території свідчить, що тут мешкали слов'яни, які мігрували із Середнього Подніпров'я та на­щадки населення салтово-маяцької культури — алани та болгари, а також кочовики (Ельников, 2001б, с. 20—28).

Ґрунтові могильники Нижнього Подніпров'я за хронологічними рамка­ми поділяються на декілька груп. Могильники Благовіщенка та Кам'янка іс­нували з домонгольського періоду, вони з'явилися у другій половині 12 ст. та припинили своє існування у 30—40 рр. 13 ст. За часів Золотої Орди з'явилися могильники Каїри (60-ті рр. 13 ст. — початок 14 ст.) та Мамай Сурка (кінець 13 — початок 15 ст.). На всіх могильниках зафіксований безкурганний обряд та рядність планування (Ельников, 2002, с. 72).

У 14 ст. у нижньодніпровському регіоні відбувається збільшення кіль­кості осілого населення. Вірогідно, у цей період відбуваються значні міграції до Нижнього Подніпров'я алан Північного Кавказу та частини міського насе­лення Поволжя (Ельников, 2001а, с. 169). Великі розміри ґрунтового могиль­ника Мамай Сурка, на якому досліджено 1160 поховань, та, за підрахунками М.В. Ельникова, зруйновано водами Каховського водосховища ще близько 1000 поховань, свідчать про динаміку демографічних процесів на Півдні Ук­раїни за доби середньовіччя. Він вважає, що Нижнє Подніпров'я входило до західного локального варіанту степової золотоординської культури (Ельни­ков, 2001a, с. 167—169, 171).

Дискусія щодо етнічного складу населення 12 — початку 15 ст. Нижнього Подніпров'я триває. Складність та неоднорідність етнічної структури дослід­никами не заперечується, але питання про основні компоненти та їх роль у процесі формування середньовічного населення ще залишається відкри­тим. Вирішенню цієї проблеми, в значній мірі, сприяє залучення антрополо­гічного матеріалу з розглянутих пам'яток.