3. Структура подільської шляхетської корпорації (60-ті роки XVI ст.)
Леон Бялковський у своїй книжці про історію Поділля XVI ст. пішов досить простим і прогнозованим як для себе, так і на час написання роботи шляхом. Усіх шляхтичів, яких він записав до подільської шляхти, він поділив на дві групи: руського та польського походження.
Етнічна належність виявилася настільки зручним критерієм для істориків, що позбутися такої класифікації досить складно і сьогодні. Хоча як і на чому можна достеменно простежити етнічну належність того або того подільського шляхтича у XVI ст., імовірно, так і залишиться нерозв’язаною проблемою для дослідників.Усе це змушує поставити кілька простих запитань. Шляхта, яка проживала на території Поділля в середині 60-х років XVI ст., була руською чи польською? Чи належність до котроїсь етнічної спільноти була визначальною у кар’єрі на Поділлі? Чи кар’єра залежала від заможності роду? Чи конфесійна належність мала якесь значення?
Адже, окрім православної та римо-католицької конфесій, у XVI ст. з’являється протестантський чинник. І хоча нелегко окреслити коло тогочасних подільських простестантів, варто принаймні пам’ятати про їхню присутність.
Проаналізуймо список подільської шляхти за коротенькими родинними розписами, виконаними Леоном Бялковським на підставі, насамперед, опрацьованих актових книг кам’янецького земського суду. До руської частини подільської шляхетської корпорації у XVI ст. він зараховує такі родини: Білокури, з Білої, Борзяковські, Буцні, Берлинські, Харзовські, Ходейовські, Черленевські, Дяковські, Галузинські, Голодки, Гуменецькі, Ілляшовські, Ярмолинські, Єлтухи, Карачовські, Карачинські, Кердановські, Кірдеї, Ko- цюжинські, Коротки, Козеровські, Козловські, Кудуйовські, Кумановські, Кунатовські, Гальчинські, Куриловські, Лойовські, Ластовські, Лошковські, Лисогорські, Маличовські, Маркушовські, Михоловці, Морозовські, Мит- ки, Верещатинські, Невиди, Петрановські, Печарні, Пілятовські, Плоски- ровські, Поповські, Проскури, Провороські, Передзвінецькі, Радзейовські, Сахни, Сковродки, Снітовські, Степанковські, Стрековичі, Сутковські, Свечинські, Свиньовські, Свирчковські, Торські, Басильковські, Васютин- ські, Велички, Волковицькі, Волковинські, Володийовські, Ворони, Воронячі, Задранковські, Звиногродці1.
Разом 68 родин.Кількість ця є досить умовною, адже родини у другому чи третьому поколінні змінювали свої прізвиська, закріплюючи за ними нові форми, як це видно на прикладі родини Ярмолинських, одна з частин якої ще від середини XV ст. почала йменувати себе Сутковськими, від назви сусіднього з Ярмолинцями села. На загал більшість із цього переліку прізвищ мають топонімічне походження від подільських населених пунктів і відображають посідання представниками попередніх поколінь тих населених пунктів, з якими вони посвідчувалися тривалий час у джерелах.
Чи всі з них на другу половину XVI ст. були русинами або, тим паче, православними, дати відповідь складно, але те, що певні особи, згадувані вище в цьому переліку, як-от Івахно Дяковський (Ивахно Дияковский рука власна)[1182] [1183], Назарій Пілятовський (Назарій Пилатовский наместник каменецкій рукою власною)[1184], Адам Місчовський (Адам Мицоыский руку власну, Адам Мысцовский рукою власною)[1185] [1186] та Федір, кам’янецький митник і слуга кам’янецького старости (Пан Федор мытник й дворянин старосты камянецкого)3, використовували для зізнання сплати податку кирилицю. Причому двоє останніх відсутні у переліку Бялковського[1187]. Щодо іншої за класифікацією Бялковського польської групи подільської шляхти, то її кількість становить 217 родин, що перевищує кількість руських родин у майже 3,2 разу1. Тут варто зазначити, що цей поділ є досить умовним, адже зараховані до руських родин Кірдеї, імовірно, вже на Другу половину XV ст. були католиками, а у XVI ст. їхній рід вигас. А відома у наступному столітті завдяки художній майстерності Генрика Сенкевича родина Володийовських, про конверсію котрої говорить Бялковський, використовуючи актові матеріали кам’янецького земського суду, подавалася в українській історіографії як взірцева ілюстрація покатоличення руських родин на Поділлі у середині XVI ст. Репрезентативним джерелом для певних узагальнень є два поборові реєстри з Подільського воєводства, які відбулися у 1563 та 1565 роках (див. 3.1. Вищі урядники Вища урядницька група подільської шляхти у XVI ст. пережила значну трансформацію порівняно з попередньою епохою. Поява нових лю,чей, які походили з-поза Поділля, а часом і з-поза меж Корони Польської, є яскравим прикладом того, що місце «під подільським сонцем» здобувалося завдяки протекції можновладців на королівському дворі, вдалими родинними зв’язками, насамперед одруженням із місцевими шляхтянками, та особистій вдачі і сприятливим умовам для її виявлення. Якщо вище йшлося про функціональні уряди судді, підсудка, земського писаря та підкоморія (розділ V.), то тут мова буде про сенаторські уряди подільського воєводи та кам’янецького каштеляна, які хоч і втратили своє первісне функціональне значення порівняно з попередньою епохою, але надавали місце в сенаті, зобов’язували брати участь у сеймах і ставали етапом кар’єри для одних або їх вершиною для інших. Власне, сенат у XVI ст. є місцем, звідки стартують приголомшливі кар’єри нових можновладців, які в останній третині XVI ст. та у наступному XVII ст. стають магнатами. Це, передусім, Замойські, Собеські, Жулкевські, Оссолінські, Потоцькі та ін. Прикметною виявилася поява нових родин, для яких Поділля стало тим краєм, завдяки якому слава роду піднялася на найвищі щаблі. Насамперед це Лянцкоронські, Потоцькі і Влодки. Перші від початку XVI ст. завдяки посіданню уряду кам’янецького старости протягом першої третини століття укорінилися на новій території. Другі ж, розпочавши кар’єру в середині століття, досягай сенаторських урядів уже після 1572 р., але уряд королівського намісника у 1570-1571 рр. був першим з поважних урядів для цієї родини. Воєводи Протягом XVI ст. подільськими воєводами були: Павел Коля з Далейова (1502-1509), Otto з Ходчі (1509-1515), Марцін з Каменця Каменецький (1515-1530), Станіслав Лянцкоронський (1530-1533), Ян з Тенчина (1533-1535), Станіслав Одровонж зі Спрови (1535-1542), Ян Творов- ський з Бучача (1543-1547), Ян з Мельця (1547-1561), Ян Стажеховський (1562-1567), Єжи Язловецький з Бучача (1567-1569), Миколай з Мельця (1569-1585)1. З цього переліку видно, що стара подільська родина панів з Бучача, хоч і втратила вплив, який мала у XV ст., все одно була представлена серед най- вищихурядників воєводства. Імовірно, уряд подільського воєводи для Otto з Ходчі та Станіслава Одровонжа зі Спрови був продовженням діяльності родини на руських землях Корони. Поява представників шляхти як із сусіднього Руського воєводства (Ян Коля з Далейова), спорідненого з Бу- чацькими, так і малопольських можновладців, насамперед панів з Тенчина, з Каменця (Малопольща) та Мельця, є спробою розширення діяльності у східних землях Польського королівства. Для Станіслава Лянцкоронсько- го уряд воєводи був, очевидно, винагородою за тривале старостування у Кам’янці, але так і не став вершиною його урядницької кар’єри, яким для нього був більш престижний уряд сандомирського воєводи. Принагідно зазначимо, що впродовж тривалого часу він посідав лише скромний уряд сандомирського чашника. Присутність серед цих осіб Яна Стажеховського, на перший погляд, може видаватися дивною, зважаючи на його попередню урядницьку кар’єру в сусідньому Руському воєводстві. 1548 р. він отримав Дрогобицьке староство, в 1548-1556 рр. уряд самбірського войського, а в 1556 р. - перший сенаторський уряд - перемишльського каштеляна, на якому перебував до 1561 р.[1190] [1191] Наступного року він обійняв уряд подільського воєводи, на якому і був до 1567 р. Принагідно в 1564 р. він отримав дуже прибуткове Самбір- ське староство, чи не одне з найбагатших у Польському королівстві. Своєю кар’єрою він завдячував насамперед батькові, котрий був першим ровським (барським) старостою після викупу Рова з прилеглими володіннями королевою Боною. Каштеляни У XVI ст. каштелянами у Кам’янці були: Ян Домарат зі Шлядкова (1505- 1506),ЯкубПодфіліпський (1506-1517),Ян з СеннаіГологор (1518-1519), Ян Творовський (1519-1543), Миколай Язловецький (1543-1559), Єжи Язловецький (1563—1567), Геронім Сенявський (1569-1575)1. Порівняно з переліком подільських воєвод тут впадає в око те, що спочатку ми бачимо осіб з грона середньозаможної подільської шляхти, яка принаймні у другому поколінні проживає на цій території, а її поява тут, як- от з предком Яна Домарата, датується початком 30-х років XV ст., а предок Подфіліпських присутній у подільських документах від середини минулого століття. І хоча, на перший погляд, певний дисонас у цей перелік вносить особа Яна з Сенна, але й вона є теж прикметною. Шлюб Яна з Анною, донькою подільського воєводи Давида з Бучача, приніс йому розлогі маєтки на Поділлі та можливість претендувати на уряд у новому для себе і родини воєводстві[1192] [1193]. І хоча перебування на цьому уряді було нетривалим через похилий вік Яна, воно добре ілюструє тезу про вдалий шлюб з представниками місцевої шляхти для укорінення і отримання уряду. Час для родини Сененських на Поділлі настане аж наприкінці XVI ст., коли Ян Сененський з Сенна стане подільським воєводою (1588-1597)[1194]. Наступний каштелян був теж пов’язаний з родиною панів з Бучача, адже остання представниця старшої гілки Катажина Бучацька була дружиною Яна Творовського, кар’єра якого була пов’язана з тривалою службою у війську, де він протягом 1509-1520 рр. очолював поточну оборону[1195]. Йому першому з-поміж каштелянів XVI ст. вдалося заступити уряд подільського воєводи. Наступні два каштеляни, представники родини Язловецьких (лінія Теодорика з Бучача на Яз- лівці) цілком пасують до цього сенаторського уряду, з огляду на походження роду і певний ренесанс, який ця гілка переживала від середини століття. 1563 p., отримавши цей уряд, Єжи Язловецький виїхав на чолі посольства до турецького султана1. Результатом цієї місії було ахднаме султана, виставлене у Стамбулі в жовтні 1564 р.[1196] [1197] Геронім Сенявський, син коронного гетьмана Миколая, перед тим як стати сенатором від подільського воєводства, був тривалий час кам янецьким підкоморієм (1553-1559)[1198]. Старости Серед кам’янецьких генеральних старост у XVI ст. Серед цього переліку (про Станіслава Лянцкоронського див. розділ V.11, Миколая з Іскшичина див. підрозділ V.6), окрім Єжего Язловецько- го (через нетривалість його перебування на цьому уряді та належність до роду панів з Бучача, гілка по Теодорику), привертають уваги дві особи: Мацея Влодка з Германова та Миколая Потоцького. Не тільки через те, що обидва були останніми старостами у Кам'янці за Яґеллонської доби, а й через численні родинні зв’язки між двома родинами1, завдяки яким Потоцькі досить комфортно змогли почуватися у подільській шляхетській корпорації. Якуб Потоцький, батько Миколая, розпочав службу у війську ще на початку XVI ст., коли у 1513 р. його з 3 кіньми було посвідчено у пописі війська2. Його служба тривала понад 25 років, коли він, як ротмістр поточної оборони, фіксується у джерелах ще у 1539 р3. Головним здобутком перебування на Поділлі для Потоцьких стало одруження Якуба з Друзяною (пом. 1544 р.), донькою кам’янецького каштеляна Миколая Язловецького4, що значно підняло престиж останнього в очах місцевої шляхти. Незважаючи на те, що у першій половині XVI ст. Бучацькі не посідали впливових урядів на теренах Подільського і Руського воєводств, їхній рід, імовірно, сприймався як один з найдавніших і найзаслуженіших на цих землях. Якщо перший заслуговує на окрему увагу, то особа Миколая цікава не стільки самим фактом старостування у Кам’янці наприкінці правління останнього Яґеллона, як через те, що він був першим представником родини Потоцьких герба Пилява, які, вкорінившись у середині XVI ст. у Подільському воєводстві, почали посідати впливові уряди на новій для своєї родини території. Старт кар’єри як королівського двірського від 1543 р. та у s Czarnowskymy па tey ukraynie nydi sye пуе syedzaia abi... ti dwie granycze, abi za ich Sprawamy zly Iiudzie karany bily... A tak Wyelokroczpyschepan nasch Iysti do niego yak do swoyego sina dawayaczyemu w tim znaczyzbi Syepowscziagnal tegopyczia a Sprawiedlywoscz z obudwu stron abi bila czinyona, aby tez trzeswi bil na teygranyczi. A on odpyssal do naschegopana Iystpowyedayaczyzes sam Ugorschipyyanycza nyzlyya. A tarn na tim zamku na Camienczu trzeba bicz Starosczie zawsdj trzeswiemu. Pan nasschyemo m. na przyasn у emu posila Iystij a on tak takyemupanu odpyssue>>. Corfus I. Documente privitoare la istoria Romaniei culese din archivele polone. Secolul al XVI-lea. - № 43. - P. 75. 1Анджей Потоцький, брат Миколая був одружений з Кристиною з Влодків, а його племінник Ян був одружений з вдовою самого Мацея Влодка, яка була донькою ротмістра поточної оборони Яна Каменецького, герба Пілява: Spieralski Z. KamienieckiJan h. Pilawa (1524-1560) // PSB. - Т. XI. - S. 513-514. Сам Ян був сином подільського воєводи Марціна і Ядвіґи Сененської. 2 Ibidem. - Sygn. 12. - К. 37: Jacob[us] Potoczki eq. 3. У цьому пописі зазначений і Лукаш Потоцький: Ibidem. - К. 42 v: Lucas Potoczki eq. 3. 3 AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Syng. 36. - K. 1 a: Russiae 14. Jacobi Potoczki eqt. 100. 4 DworzaczekW. Genealogia. Tablicy. - Tab. 110; Kowalska H. PotockiJacub h. Pilawa (zm. 1551) //PSB.-T XXVIII/1.-Wroclawetc, 1984.-S. 18. виконання посольських доручень на дворі молодого Сиґізмунда II Авґус- та, а також тривала, від 1549 р., служба у війську на прикордонні були тим підмурком, на якому Миколаєві вдалося досягти економічної потужності роду на Поділлі1. Співпраця з братом Анджеем, який був королівським двірським від 1562 р. та кам'янецьким хорунжим (1565-1572)[1202] [1203], а також одруження з Анною Черменською сприяли цьому. Адже наприкінці XVI ст. і аж до турецької окупації Поділля у вересні 1672 р. 6 представників родини Потоцьких були старостами у Кам'янці[1204], а власне Миколай, як кальвініст, був похований у мурованому стовпі на території кам'янецького замку, між костелом св. Станіслава та церквою Покрови Богородиці, де було поховано, найімовірніше, Олександра Ko- ріатовича[1205]. Принаймні це єдине знане нині у джерелах старостинське поховання на території кам’янецького замку. Імовірно, що цей мурований стовп був уфундований сином Миколая Яном Потоцьким, досить впливовою людиною не тільки на Поділлі, а й у всій Речі Посполитій, зважаючи на його протестантське віровизнання (кальвінізм) та посідання уряду польного писаря. Мачей Влодек з Германова Найдовше у XVI ст., 27 років, був на уряді кам янецького генерального старости Мацей Влодек[1206]. Про нього Миколай Рей з Наґловіц у своєму «Звіринці...» писав, що Гектор (ототожнючи його з античним героєм) ніколи не був суддею і підсудком, як справжній вояк, давав швидку відповідь, яка лякала його супротивників. Влодек був для нього уособленням справжнього шляхтича-воїна, який, не будучи спритним у праві (Acz піе dba, aby w prawie bytjakim doktorem), добре володів шаблею1. Військова кар’єра Влодка з Германова герба Суліма, що у Львівській землі, розпочалася від середини 20-х років XVI ст. Попис війська, зроблений у Баворові у 1526 р., фіксує серед ротмістрів двох Влодків[1207] [1208]. Уже в 1527 р. серед попису війська Мацей Влодек зазначений як очільник роти з Белзького воєводства, наступного року від Руського воєводства Мацей і Марк Влодки керували підрозділами по сто вершників[1209]. Під час кампанії 1531 р. Мацей мав під командуванням хоругву у 200 коней і в битві під Обертином прославився під час оборони табору від нападу молдавських військ[1210]. Імовірно, 1534 р. за заслуги отримав уряд кам’янецького хорунжого, який тримав до середини 60-х років[1211]. Цей уряд залишився єдиним земським урядом у його кар’єрі. Тридцять років (1526-1556) Влодек по- свідчується у джерелах як королівський ротмістр[1212]. Під час битви з волохами на річці Серет 1 лютого 1538 р. його було взято у полон (solus Wlodek rothmagister captus), а з його роти загинули Уланський, Маковський та Ґрумковський[1213]. Уже в наступному 1539 р. він зазначений з ротою з Холм- ської землі і Белзького воєводства, яка налічувала 149 вершників, а сам Влодек виставив ЗО коней1. Кількість вершників у його роті зменшилася у 1540 р., коли під час попису він виставив особисто 24 коней зі IOO2. Фактично кожного року він посвідчений у джерелах з ротою вершників. Певним винятком є власноручно засвідчений у липні 1547 р. в Кам’янці список роти з 60 піхотинців3. За період його старостування маємо значну кількість осіб з урядом підстарости: це Кшиштоф Псарський (1548-1550)4, Якуб Неліський (Нелож- ський) (1551-1552)5, вдруге Кшиштоф Псарський (1553)6, Каспер Віл- ковський (1560)7. Найдовше підстаростою у Влодка був Єжи Суліма, який посвідчується у джерелах з цим урядом у 1565-1570 рр.8 Про те, як сам Влодек ставився до своїх старостинських обов’язків і перекладав їх на своїх підстарост, знаємо з інструкції молдавського господаря для свого посла Абрама Баніловського, котрий їхав до короля Сиґізмунда І наприкінці 1546 р. На переконання господаря, Влодек не «чинив справедливості» щодо його, господаря, підданих, а їздив по своїх маєтках. Замість себе залишав у кам’янецькому ґроді свого підстаросту, якого тут названо 1AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 36. - K. 1 a. Chel: et Bel: 16. Domini Mathie Vlodek eqt. 149) 73-73 V. У цій роті з 5 кіньми служив і Фелікс Влодек: Felix Vlodek 5. - К. 75 v. 2 Ibidem. - Sygn. 39. - К. 44. D[omini] Mathie Wlodek equitum 100. Solusprefecti eq 24. У цій же роті служив Венцеслав Влодек з 8 кіньми: Venseslaus Wlodek eq 8. - К. 47 v. 3Ibidem. - Sygn. 51. - К. 55-56. Власноручний підпис: Macziey Wlodek chora: a staros. Camie- nieczky. 4 AGAD. - MK. - Sygn. 77. - К. 197-197 v; Sygn. 78. - К. 440 v-441 v. Упорядники списку подільських урядників, посилаючись на працю Л. Бялковського і камянецьку земську книгу, подають час його підстаростування на 1545-1555 pp.: Urz⅞dnicypodolscy XIV-XVIII wieku. Spisy. - №557.-S. 131. 5 AGAD. - MK. - Syng. 80. - К. 190 v; К. 113....Jacobo Nyeloszki Vicecapitaneo Camenecensi...) Sygn. 83. - К. 448 v....Jacobo Nieliski Vicecapitaneo Camenecensi. 6 Ibidem. - Syng. 84. - K. 43-44. У 1541 p. Кшиштоф Псарський служив у роті Єжего Язловецького: Ibidem. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 40. - К. 21: Cristopherus Psarski eq. 6. Уперше посвідчений у роті Мацея Влодка у листопаді 1544 p.: Ibidem. - Sygn. 48. - К. 35: Cristopherus Psarski eq. 5. 7 Ibidem. - MK. - Sygn. 95. - К. 316 v-317. 8 Вперше Єжи Суліма з’являється в роті Мацея Влодка у 1548 p.: AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 52. - К. 6: Georgius Sulima eq. 6. Автори списку подільських урядників подають час його підстаростування тільки на 1565-1568 рр, хоча він е з цим урядом і в 1569 p.: Ibidem. - MK. - Syng. 117. -,K. 192 v. З цим же урядом він зазначений в інвентарі Кам’янецького староства, укладеного після смерті Мацея Влодка наприкінці 1570 p.: Ibidem. - ASK. - Dz. LVI. - Sygn. 4-K∕l. Inventarz Zamku і Starostwa Kamienieckie [go] oddany przes Vrodzone Stanislawa Wlodka z Her- manowa, i Jerze [go] Sulime podstaroscie[go] Kamienieckie [go] Vrodzonemu Stanislawowi Wrze- sczowi Komornikowi Krola Je[go] M[osci]: dnia 20 grugnia Roku 1570. - K. 23. Наприкінці цього інвентаря є відбиток його печатки та підпис - Georgius Sulima ma[nus] propria. - К. 34 v. злодієм1. Звісно, супротивна сторона бачила ситуацію дещо в іншому світлі. У своїй відповіді господарю Сиґізмунд І зазначив, що Влодек їздить як з наказу короля, так і у власних потребах, а якщо є якась несправедливість, то король дізнається про все й каратиме винних?. Цим «злодієм», який так дратував молдавського господаря, ймовірно, міг бути Кшиштоф Псарський. З цього всього уряд старости у Кам’янці міг бути певним винятком се- кред аналогічних урядів на руських землях Польського королівства, адже коли «прості» вояки, як Мацей Влодек з Германова, отримували його від верховного володаря, то це може свідчити про їхній безпосередній контакт з королем. Ще однією причиною такої кар’єри Мацея міг бути шлюб з Ель- жбетою Каменецькою - донькою ротмістра поточної оборони Яна і Анни з Косцелецьких (її батько був ленчицьким воєводою)[1214] [1215] [1216]. Тут вкотре бачимо, що шлюби відбуваються серед родин, які служать у війську саме на Поділлі. 3.2. Середня і дрібна шляхта та їхні слуги Потреба реформування системи функціонування королівського скарбу, а разом з тим визначення прибутковості королівщин, що впливало на розмір війська, змусила короля Сиґізмунда II Августа і шляхту до впровадження люстрацій королівщин. Але інформація, вміщена у них, повідомляє лише про власників королівщин, які за певну суму грошей тримають конкретний населений пункт. Ще одним важливим джерелом для з’ясування землевласницької ситуації, а водночас і складу дідичів подільського воєводства є поборові реєстри того часу. Найцікавішим є побор від 1563 р., вчинений, можливо, напередодні або паралельно з люстраціей) королівщин. Цінність цього документа полягає в тому, що шляхта власноруч підписувала та скріплювала свої свідчення (кількість плугів, млинних кіл, храмів у власних маєтках, які, нагадую, не були королівськими) печатками, що ні до, ані після цього побору (за наявними джерелами) не простежується. Проведений черед два роки на межі 1565-1566 рр. наступний побор фіксує таку саму сутуацію і лише додає нові імена осіб до тих самих груп шляхетської корпорації. Можна виокремити такі основні групи подільської шляхти з поборових реєстрів 60-х років XVI ст.: землевласники, які особисто або через родичів чи приятелів сплатили побор і засвідчили актуальний стан посідання; клієнти і слуги заможної та урядницької шляхти, які у поборі окреслюються різними означеннями від «управитель» (factor, administrator, provisor), або навіть «старший над урядниками» (starsy nad Urzednykami) до «слуга» (familiaris). Іншу, кількісно меншу, групу становили замкові слуги, переважно з-під Бара. У джерелах їх означено як васалів барських (vasalus Barensi) або слуг барського старости (nobilem ad Capitaneum Barensi). Також згадано бояр Скальського замку, який не так часто, як Бар чи Хмільник, фігурує в тогочасних джерелах. Клієнти, приятелі, слуги Вельми цікавою є присутність з-поміж клієнтів середньозаможної шляхти осіб, що сплачували побор, - слуг. Вони здебільшого, як це видно з наведених нижче прикладів, займалися господарськими справами. Серед них трапляються й такі, для яких, це, мабуть, було основним родом занять і яких можна було назвати досвідченими управителями з огляду на кількість маєтків, якими вони опікувалися. Прикладами можуть бути Станіслав, який опікувався численними маєтками Лянцкоронського, Ян Ясенський, Миколай Незабитов- ський, Ян Луб ятовський - у барського старости Марціна Гербурта й Міхал Слупський, якого зазначено як старшого над урядниками ЄжиЯзловецького. Майже всі особи з урядницького середовища Подільського воєводства мали у своєму розпорядженні шляхтичів, що управляли їхніми маєтками. Це одразу вирізняє їх від малозаможної шляхти, яка мусила особисто сплачувати побор, аби користуватися послугами приятелів або сусідів. Група слуг, яку ми бачимо під час сплати поборів, переважно не посідала маєктів на території воєводства. Серед них ми можемо виокремити тих, які були тільки управителями маєтку або групи маєтків, і тих, хто був урядником у ґроді: Ян Кольбус, кам’янецький ґродський суддя; Миколай Вронов- ський, писар замку в Зінькові; Станіслав, писар замку в Скалі; Ян Токарський, підписок кам’янецького земського писаря Станіслава Вольського; урядник старости - Ян Бжовський; писар кам’янецького старости, Kacnep Ґусовський; писар скальського старости або взагалі шляхтича - Анджей, писар ротмістстра Миколая Потоцького. З-поміж осіб ціє групи можна виокремити Станіслава Добека-Лов- човського, який 1563 р. сплатив побор з маєтку Вишнівець, що належав скальському старості Геронімові Лянцкоронському, і самого Станіслава Добека-Ловчовського було окреслено управителем1. Тут цікавим прикладом є те, що Станіслав, на відміну від більшості осіб, які зазначені управителями, мав земельну власність у воєводстві. Так, під час ревізії листів він надав комісарам документи на с. Летове Дворище, від якого відмовився у 1552 р. Геронім Лянцкоронський[1217] [1218].1559 р. він фіксується у джерелах як підстароста у Скалі[1219]. Вершиною його урядницької кар єри став уряд кам янецького земського судді, який він посів 1569 р.[1220] [1221] і, що цікаво, був одним з тих, хто поставив свій підпис на акті Унії 1 липня того ж року в Любліні (Stanislaw Dobek Lowczowski sςdzia kamieniecki)s. Для нього це був третій поспіль сейм, на який його було обрано послом від шляхти Подільського воєводства. 1566 р. Станіслав був послом на сеймі у Любліні у 1567 р. - у Пйотркові, 1569 р. - у Любліні[1222]. Одним з найцікавших прикладів, які рідко можна застосувати до Подільського воєводства у той час, є тестаменти заможної шляхти. Приміром тес- тамент барського старости Марціна Гербурта, укладений 3 квітня 1570 р. уЛьвові, в якому зазначено чимало його слуг, серед яких є знані особи з Поділля. Так, своїм слугам він заповів одноразові виплати (Summa infrascriptis famulis suis singulariter singulis modo infrascripto): Станіславові Єдлецькому (Stanislao Jedleczki) ЗО флоренів, Войцехові Чацькому (Alberto Czaczky) 20, Миколаєві Незабитовському (Nicolao Niezabytowski) 20, Філіпові, бара- баннику (Philippo Tympanistae) SO[1223] [1224]. Серед його слуг зазначений ще Пйотр Клоницький (Petrum Kloniczki), а присутніми, окрім духовних осіб та міщан, були Ян Вроницький (Ioanne Wroniczki), Ян Бочковський (Ioanne Boczkowski), Ян Домброський (Ioanne Dambroski) та Якуб Незабитовський (Jacobo Niezabitowski)3. На листі свідків бачимо теж слуг: Яна Забицького (Ioanne Zabiczki), Адама Добжинського (Adamo Dobrzinski), Петра Сухо- рабського (Petro Suchorabski), Бартоша Залеського (Bartholomeo Zaleski), яких і означено «наші слуги» (familiantis n[ost]ris)[1225]. Серед зазначених осіб Войцех Чацький і Незабитовські були клієнтами барського старости Марціна Гербурта протягом 60-х років XVI ст., що виразно видно з нищенаведених прикладів, коли вони сплачують побор за свого патрона. На жаль, таких прикладів, які виразно означили б клієнтарну залежність дрібної шляхти, у нашому розпорядженні мало. Слуги, що сплатили побор за своїх патронів у 1563-1570 рр. Вавжинець Вільчопольський, управитель (factor) Наталії Подфіліпської у Піщатинцях, Стрілківцях, Верхняківцях1. Мацей Борковський, управитель (administrator) Наталії Подфіліпської у Крикові, Суходолі та Поросяткові, Вербці, Михалківцях[1226] [1227]. Марцін Верзейський, управитель (provisor) Яна та Флоріана П’ясецьких у Ступинцях, Ріпинцях, Климківцях, Водичках, Юхимівцях, Бачаловцях, Гричовцях, Санах, Данюках, Остатках, Мартині, Війтівцях, Педосах, Лозовій, Тимкові, Літнівцях, Чорнокінцях[1228].1565 р. платив побор від імені барського старости із сс. Попівці, Щодрова[1229]. Андрій Стогнєв, управитель (factor) руського воєводи у Тисуловцях[1230]. Ян Будзишовський[1231] сплатив за руського воєводу побор із с. Іваниківці[1232]. Марцін Слєдзьовський, управитель (factor) та слуга (familiari) Анни Pa- децької - вдови Мацея Радецького з Крюкова, кам’янецького земського судді, у Нетечинцях та Женишковцях[1233] [1234]. Войцех Найк, управитель (factor) Пйотра Бонка в Калині, Княжому та Деревянах? Станіслав Ванявський, урядник Миколая Чурила у Блищанівцях, Воні- ковцях[1235] [1236]. Станіслав Порожинський, слуга Яна Поляновського у Почапинцях11. Єжи Борецький, управитель (factros) Єжи Струся у Гаврилівцях, Бориш- ківцях, Війтківцях, Руді[1237]. Ян Бжовський, писар кам’янецького старости[1238]. Імовірно, був адміністратором у маєтках Мацея Влодка2. Анджей Славожеський, управитель (factor) кам’янецького старости в Кулявах, П’ясечній, Чорниводі3. Миколай Вроновський, писар замку в Зінькові (notarius castri Zinkowiensi, pissarzgroczki Zinkowski)4. Войцех Ґробський, пахолок Kacnpa Вілковського5. Станіслав Жераковський, управитель (provisor) П’ясецькиху Бакоті6. Станіслав7, писар замку в Скалі та управитель (provisor) маєтків Ге- роніма Лянцкоронського Ярослав, Кочубіїв, Пудлівці, Глубочек, Лоя- нівці, Жилинці, Звяглівці, Зозулинці, Залісся, Сілець, Росохатець, Іл- ляшківці, Шманьківці, Швайківці та маєтків, прилегих до староства8. Валентій Бужинський, управитель (provisor) Поляновського у сс. Ky- рилівцях та Борсуківцях9. Від свого патрона Яна Поляновського отримав 1568 р. запис 100 злотих (centum flor[eno]s) на с. Бережани10. Томаш Лончський, управитель (provisor) руського воєводи Миколая Ce- нявського в селах Чехи, Аркадіївці, Печища, Ходаківці[1239]. Ян Вітовський, слуга (familiari) хмільницького старости Єжи Отруся12. Ян Токарський, підписок (vicenotarius) кам’янецького земського писаря Станіслава Вольського13. Ян Золчинський, управитель (factor) барського старости в Крутиборо- динцях1. За вірну службу отримав від Миколая Гербурта запис 300 злотих на частину села Олешківці або Жучківці разом із ставом і млином Безрад- ківським на р. Смотрич (...ticentus flor[enos]... sorte sua ville Olesslcowcze al[ias] Zuczlcowcze una cu[m] piscina et molendino Bezradkowsley... in fluvius Smotrycz iacent[is])[1240] [1241]. Ян Ясенський, управитель кам’янецького підкоморія Героніма Сеняв- ського у Речинцях, Западинцях, Дещовцях, Буяловцях, Грабовцях, Іллятці, Тележинцях, Іванівцях, Русановцях[1242]. Миколай Незабитовський, управитель (provisor) барського старости Марціна Гербурта з Фелыитина у маєтках староства[1243]. Марчін (Мартин) Поплавський, управитель (factor) Язловецького в Ольхівці Напольному, Чубарівцях[1244]. Ян Луб’ятовський, управитель (provisor) Гербуртів та Свирчів у Купині, Скіпчах, Сервачинцях, Яромирці, Трісчинцях, Олексинцях, Коритній, Жучках, Іваровцях, Остапківцях, Жоравинцях, Андрониківцях, Сяглівці, Скотиничах, Кузьмині, Кременній, Новосілці[1245].1565 р. був посесором села Гербуртів Купин[1246]. Міхал Слупський, старший над урядниками (starsy nad Urzednykami) кам’янецького каштеляна Єжи Язловецького з Бучача[1247].1577 р. дістав від Яз- ловецькиху посесію с. Хорошовці[1248]. Станіслав Добек-Ловчовський, управитель (provisor) у Скалі, сплатив побор з маєтку скальського старости Героніма Лянцкоронського в с. Вишні- вець[1249] [1250]. Анджей, писар ротмістстра Миколая Потоцького, сплатив побор із а Криків11. Федір, митник, кам’янецький слуга (так у тексті кирилицею. - В. М.) кам’янецького старости[1251]. • Семен Івановський, слуга (servitor) Творовського, сплатив побор з Шманьківців і Швайківців1., Каспер Ґусовський (notarium suum, famulum), писар та слуга скальського старости Лянцкоронського, сплатив побор із сілЛояновець, ЗагуковатаВишнівця[1252] [1253]. Ян Кольбус, кам’янецький ґродський суддя (judicem castrensem Camene- censem), сплатив побор з Яниковець, Копистина, Колибань, Свинної, Первинки за Претвичову[1254]. Якуб Виржиковський, управитель (factor) кам’янецького ротмістра Яци- мірського у а Ушиця, сплатив побор[1255]. Чацький, управитель (factor) барського старости у селах Ольховець, Ho- восілка, Кудринці[1256]. Яя Вольський, управитель (factor) Подфіліпської у Ппцатинцях, Стріл- ківцях[1257]. Бартодзєйський, слуга (servitor) Потоцького, сплатив побор із с. Михалків[1258]. Пйотр Білоскурський, управитель (factor) Іванової Свирчовської в її частині с. Свирчовці[1259]. Бенедикт (Беняш) Скотницький, слуга (famulus) кам’янецького каштеляна Миколая Язловецького, сплатив побор із цілої низки сілу Подільському воєводстві[1260]. Хоментовський, управитель (factor) руського воєводи (Сенявського) в Іваниківцях, Тисуловцях[1261] [1262]. Слуги замкові Нижчий щабель у суспільній ієрархії становили замкові слуги11. Як видно з наведених нижче прикладів з люстрації Хмільницького староства, не всі вони могли бути шляхтою або навіть напівшляхтою, боярами. Але те, що їх відрізняло від селян-підданих, - це абсолютна свобода від сплати будь-яких поборів, і те, що частина з нихнесла кінну службу як старості, так і посесорові маєтку. На середину XVI ст. найбільшу кількість замкових слуг, завдяки люстра- ціям 1564 та 1570 рр., бачимо довколо Бара та Хмільника. Також поборові реєстри та люстрація 1569-1579 рр. фіксують аналогічні групи, що несуть службу Скальському замку. Про орієнтовну кількість бояр або замкових слуг, які були приписані до Скальського староства, а отже були залежні від Станіслава Лянцкоронсько- го, свідчить люстрація 1569-1570 рр. Зокрема, у місті налічувалося 25 домів, де проживали сгаростинські слуги для замкової служби (Domow, s Icthorich Zadenplath nie ydzie, yesth 25, w Idhorich sludzi Stharosezini mieskaiq, па posludze zamkowey szq)[1263]. Згідно з цією ж люстраціей» в с. Цигани проживало 2 бояри (boiarow yesth 2)[1264]. Іншою була ситуація довкола Бара. Люстрація 1564-1565 рр. фіксує в місті 16 слуг, які служать старості й не сплачують чиншу (Natdo sluzk6w jest 16, Idorzy nie nie dajq, tylko р. staroscie sluzq)[1265]. Менша кількість слуг у місті Бар, порівняно з віддаленою Скалою, пояснюється двома чинниками. Насамперед тим, що майже в кожному із приписаних до староства сіл, які не мали посесора, люстрація фіксує певну кількість слуг: Слобідка - 6, Головчинці - 1, Лука Присілок - 4, Іванівці - 7, Карачинці Римові - 2, Деражня Дворецька - 3, Лука Деражня - 3, Деражня Калінська - 5, Покутинці - 5, Макаров - З[1266]. До того ж було чимало осаджених на різному праві шляхтичів, зем’ян або бояр на пустках і землях, що належать Барському староству. І якщо кількість цих сіл і осіб у 60-ті роки XVI ст. була порівняно незначною, то інвентар Барського староства за 1613 р. демонструє нам значне збільшення кількості сіл, які було поділено в ньому вже на дві частини - шляхетські й боярські[1267]. Цікавою та важливою, з огляду на зміст терміна служка (sluzka), є інформація з люстрації Хмільницького староства за 1569-1570 рр. Отже, у місті Хмільнику було зазначено 46 домів, які належать служкам, що несуть службу на користь замку й серед яких є й ремісники, пушкарі, а також ті, хто кінно служить[1268]. З цього роз’яснення, яке зробили люстратори, виходить, що не всі служки, які підпадали під цю категорію, були шляхтою або й навіть напівшляхтою - боярами. Адже важко зарахувати до шляхти ремісників та пушкарів. Особливу увагу привертає група, яка служить кінно й проживає в самому місті, а не в селах староства. Можливо, представники цієї групи виконували різноманітні кур’єрські доручення старости або його урядників. Поряд із цією групою в місті зафіксовано 14 шляхетських будинків, які не сплачують нічого, тільки несуть службу із старостою, якщо на те є потреба1. Аналогічно окреслені функції слуг, які проживали в містечку Шарівка в 1564-1565 рр., де таких домів зафіксовано 31. Частина слуг несла ремісничу службу замкові, а друга частина кінно служила панові Претвичові[1269] [1270]. Після жахливого для Шарівки татарського наїзду в 1567 р. їхня кількість зменшилася, але наступна люстрація зазначає, що ці слуги несли кінну службу вже посесорові, хоча містечко було приписане до Кам’янецького староства. Про те, що вони могли бути вищого статусу, ніж селяни й ремісники, є інформація люстрації 1569-1570 рр., де в описі містечка Шарівка зазначено, що в разі виступу проти неприятеля вони стають «вождями», імовірно, очолюють невеликі підрозділи з місцевих жителів[1271]. Така ситуація може пояснюватися тим, що від 1546 р.[1272] Шарівкою володів Бернард Претвич і саме він міг осадити там певну кількість досвідчених слуг, які в разі потреби очолювали невеликі підрозділи. Наприклад, поборовий реєстр 1563 р. згадує ще кількох осіб, які входять до цієї соціальної групи: Федір та Павлик Харчовські, бояри Скальського замку (boyari ad castrum Skalensi), сплатили 1563 р. побор зі свого села Xap- човці[1273]; Дмитро Козеровський, або Верхладинський, васал барський (nobiles DmytrKoziarowsky, Dmitr Werchladinsky vasalus Barensi) сплатив у 1563 р. побор зі свого села Верхладинів або Козеровці[1274]; Іван, Степан, Гринець Голузинські, служилі шляхтичі барського старости (Iwan, Sthepan, Hriniecz Holuzinskych nobilium ad capitaneum Barensi servitium), хоча побор із Голузинець 1563 ρ. сплатив за них старостинський урядник Миколай Незабитовський[1275]; Герман, Степан, Гарасим (Herman, Stepan, Harasym), служилі шляхтичі барського старости, сплатили 1563 р. побор із села Ходаки1; НічинтаЯким (Niczin et Jakim), служилі шляхтичі барського старости, 1563 р. сплатили побор з Новосілки або Срачинців (Nowosiolka alias Sraezinezi)1. Прикладом особливого статусу ремісника, прив’язаного до замку, може слугувати привілей кам’янецького старости Мацея Влодка, виставлений у Кам’янці 1 червня 1569 р. для слюсаря Кам’янецького замку Іванка[1276] [1277] [1278]. Цей приклад цікавий тим, що особа нешляхтського походження, яка є ремісником і виконує послуги на користь Кам’янецького замку, отримує поруч із цим замком пляц. Усе це оформлюється як стандартна процедура застави королівської нерухомості, що було в компетенції кам’янецьких старосте ще від XV ст. Сума запису становила 20 гривень і була підтверджена відповідним королівським привілеєм вже за Стефана Баторія 1578 р. Свідками цього акта є земський урядник та найближче оточення старости - кам’янецький войський Станіслав Срочицький, підстароста Єжи Суліма, іродський суддя Вавжинець Мілеський[1279], Марек Островський, старостинський слуга Адам Місчовський[1280]. Отже, тут маємо справу з досить широким розумінням вживаних у лю- страціях і документах термінів «слуга», «служка», під якими можуть бути «сховані» особи від дрібного шляхтича, який кінно служить старості або посесорові (приклад служби у Шарівці для Якуба Претвича), до замкової служби і ремісників (приклад слюсаря Іванка). Усі ці особи були не обтяжені жодними поборами. Присутність цих осіб у поборових реєстрах дає змогу з великою долею імовірності зараховувати їх до шляхти. Інші Очевидно, що до цієї групи можна зарахувати і війтів численних містечок, статус яких вимагав запровадження такого уряду. Прикладом особи, що, як і інші слуги, сплатила побор за свого господаря, є Федір, війт у м. Яз- ловець, він це зробив за Миколая Монастирського1, якого в документі помилково означено кам’янецьким старостою (capitanei Camenecensi)1. Ще однією особою є Блажей, бакалавр мистецтв та ректор кам’янецької школи (artium bacalaureum seu rectorem scholae Camenecensis). Він зазначений як слуга скальського старости Лянцкоронського, що сплатив побор із сіл Цигани, Залісся[1281] [1282] [1283]. Цей приклад цікавий з огляду на можливий патронат Лянцкоронськими над школою у Кам’янці[1284], адже керівником зазначено їхнього слугу, котрий отримав село, приписане до Скальського староства, яке протягом XVI ст. знаходилося в руках цієї родини. * * * З побіжного огляду наведених прикладів видно, що фактично будь-який середньозаможний шляхтич, який не посідав навіть жодного земського і ґродського уряду, мав у своєму розпорядженні певну групу залежних слуг, шляхетського походження. Шляхта активно вдавалася до використання родинних, сусідських та приятельських стосунків у залагодженні публічних справ (або їх так окреслювали ті, хто сплачував побор, чи урядники, відповідальні за його проведення). Імовірно, за умови кращої збереженості актових книг ми краще бачили б вияви суспільного життя, взаємодопомоги та взаємозамінності у справах.