2. Означення подолянами своєї території в 60-ті роки XVI ст.
Питання про те, як шляхта сприймала територію, на якій проживала, в український історіографії загалом не поставало як дослідницька проблема. Винятком може слугувати розвідка Наталі Яковенко, присвячена життєвому простору та ідентичності руського шляхтича XVII ст.
Йоакима Єрлича. У ній дослідниця особливу увагу звертає на Єрличеву ідентичність, проаналізовану через призму сприйняття ним території, на якій проживав він та його велика родина. Джерелом таких висновків для дослідження послужила «Кронічка..», написана самим Єрличем1.Складність із таким географічним, історичним та адміністративним утворенням, як Поділля (Подільська земля, Подільське князівство, Подільське воєводство), полягає в тому, що, фактично, складно означити його межі.
Для прикладу, Ян Длуґош у своїй «Хроніці», описуючи природу Польського королівства у розділі «Гори Руської землі» (Montes terrae Russiae), подає інформацію про Крем’янець, який розміщений на високій горі у Подільській землі (Item Krzemyenyecz, mons altus in terra Podoliae)[1131] [1132]. Наскільки це було помилкою хроніста, який у когось запозичив цю інформацію, відповісти складно, але значна частина Руського воєводства (а саме Теребо- вельський повіт Галицької землі) фактично до початку XVII ст. часто навіть у Коронній Метриці подавалася у складі Подільського воєводства[1133]. Усе це було пов’язано з уявленням про Теребовельський повіт як частину старого Поділля, що лише 1395 р. була приєднана до руського домену короля, а після 1434р. стала ґродовим повітом у Галицькій землі[1134]. Цікавою видається ієрархія руських земль, яку зазначено у документі від 1436 р., виставленому 10 липня на з’їзді шляхти руських земель, що відбувся між Вишнею та Родатичами1. Отже, шляхта (імовірно, зазначені усі категорії тогочасного привілейованого стану, з огляду на публікацію документа з пізнішої копії: proinde nos barones milites proceres...[1135] [1136] terrigene) земель руських, а саме Львівської, Подільської, Перемишльської, Сяноцької, Галицької, Холмської та Белзької (terrarum Russiae, VidelicetLeopoliensis, Podolie, Premisliensis, Sanocensis, Haliczensis, Chelmensis et Belzensis), зав’язала конфедерацію для збереження своїх прав і вольностей. Подільська земля, була зазначена другою після Львівської серед «руських земель» Корони Польської на той час. Цікаво, що Галицька земля не була зазначена поруч, а також і те, що серед цих територій була й Белзька земля, яка на той час становила ленну територію мазовецьких князів і останньою отримала статус воєводства. Отже, під місцевим подільським регіоналізмом (мається на увазі територія Подільського воєводства) розумію усвідомлення шляхтою власної територіальної окремішності, яка склалася внаслідок специфіки проживання на прикордонні і відповідного сприйняття самої території[1137]. Для Поділля це має ще й особливе значення, адже події першої третини XV ст. привели до поділу історичного Поділля (колишнього Подільського князівства) на дві адміністративно-територіальні одиниці - власне Подільське воєводство у складі Польського королівства і Східне Поділля, або Брацлавщину, яка війдійшла до Великого князівства Литовського. Така ситуація була певною мірою подібна до ситуації з кордоном між Володимирським повітом і Холм- ською землею. У місцевої шляхти ще від першої чверті XV ст. простежується відчуття певної окремішності, що виявляється у вже цитованій відмові присягати на вірність Вітовтові у 1414 та 1418 рр. Як вже згадувалося, тільки з другої спроби, у 1418 р., Яґайлові вдалося вмовити подолян на омаж новому володареві (король у своєму мандаті таким чином звертався до подільської шляхти: ad nobiles Podolie: universis et singulis nobilibus, terrigenis, civibus et quibusquenque terre nostre Podolie)[1138]. Можливо, таке ставлення до Вітовта, хоч і тимчасового володаря, було притаманно тій частині шляхти, що була прийшлою, хоча цілком імовірно, що це відбувалося не без підтримки місцевих. До того ж не варто нехтувати присягу на вірність Владиславов! II Яґайлові, якій вони, як слуги короля, мали би бути вірними. Зі смертю Вітовта й після військових кампаній 1431-1432 рр. подільська шляхта була поділена на власне подолян, тих, хто мешкав у новоствореному Подільському воєводстві, й теж подолян, які проживали на Східному Поділлі. Для прикладу, безпосередні сусіди з-за Дністра використовували на означення шляхти Подільського воєводства термін «камянчани». Зокрема, у листі молдавського господаря Стефана ПІ до короля Казимира IV, він скаржиться на кам’янецького біскупа Мацея зі СтароїЛомжи (Матыяса), мовляв, він (господарь) має велику шкоду від кам’янчан (имаемь велми великую щко- ту отъ каменъчанъ)1. Це, очевидно, робилося, аби відрізняти їх від зем’ян- шляхги Східного Поділля. У XVI ст. у джерелах спостерігаємо певну уніфікацію щодо окреслення Поділля і подолян, яка не завжди була послідовною. Так, великокнязівська канцелярія називала підданих Східного Поділля за географічними ознаками двох найбільших замків - Брацлава і Вінниці. Для прикладу, в листі до волоського воєводи від 11 липня 1541 р. їх названо «подданымъ нашимъ тамошнимъ браславскимъ и веницкимъ»[1139] [1140]. Так само в акті від 1527 pt, який укотре регулював прикордонні стосунки, зокрема злочини між мешканцями Польського королівства (Подільського воєводства і Галицької землі Руського воєводства) та Молдавським князівством, на означення Поділля вживається термін «Подільська земля», «Поділля» (zyemy podolski, spodola, do podolia), а місцевих жителів названо «подолянами» (podolyanym). Те, що йдеться саме про Подільське воєводство, видно з використання пари «галицька і подільська землі» (spodolya abo s Iialiczkizyemye)[1141]. Певною зміною у сприйнятті Поділля з боку Молдавського князівства у середині XVI є використання означення «на тій україні» (па tey ukraynie). Те, що йдеться саме про Подільське воєводство, засвідчує згадка про кам’янецького старосту, якого звинувачують у пияцтві[1142]. Отже, на Поділлі (йдеться про велике Поділля) сформувався своєрідний внутрішньоетнічний кордон, який добре промарковано проведеним полисом щодо розмежування Корони Польської та Великого князівства Литовського 1546 р.1 Для нас особливо важливим є розмежування кордону між Подільським воєводством і Східним Поділлям (Брацлавським воєводством ця територія стала 1566 p.). Якравим прикладом для ілюстрації уявлень про територію, на якій проживала місцева подільська шляхта, є Комісарські свідчення під час ревізії, що відбулася від 4 грудня 1563 до 21 березня 1564 р. за постановою сейму в Пйотркові 1562-1563 рр.[1146] Власне, після запеклих дискусій на наступному сеймі у Варшаві 1563-1564 рр., де шляхта Руського і Подільського воєводств домагалася вирішення земельного питання на свою користь, проведена в той час ревізія стала основою для визначення статусу королівських володінь[1147]. Отже, цілком імовірно, що на час укладання «Ревізії» подільська шляхетська корпорація повністю усвідомлювала як свою регіональну окреміш- ність, так і своє значення, яке вона використовувала у боротьбі за посідання королівщин упродовж другої половини XVI - першої чверті XVII ст. Тут слід згадати ще один момент, вартий уваги: як сприймали Поділля або, точніше, Подільське воєводство в Короні Польській. Часом ця територія не сприймалася як окреме воєводство. Принаймні у запеклій дискусії на варшавському сеймі 1564 р., коли посли Руського та Подільського воєводств наполягали на тому, що тільки особисто перед королем покладуть свої привілеї для проведення ревізії. Сама «Ревізія листів...» у Короні відбулася від 4 грудня 1563 до 21 березня 1564 р. за постановою вже сейму в Пйотркові 1562-1564 рр.[1148] [1149] Як видно з комісарських свідчень під час ревізії листів у Подільському воєводстві, ця акція тривала з 31 січня до 20 березня 1564 р. і була передумовою проведення першої люстраційної акції 1564-1565 рр.[1150] Ці свідчення є певним додатком або юридичним коментарем до тих документів, котрі шляхта, посесори королівщин надавали під час ревізії. Зібрання копій цих документів було вписано до окремого фоліанту, що зберігається у Головному архіві давніх актів у Варшаві1. Географія населених пунктів, поданих у «Комісарських свідченнях» до розділу ≪PALATINAΓUS PODOLLE», охоплює передусім територію Подільського воєводства. Але трапляються документи, що стосуються сіл, розташованих у Галицькій землі Руського воєводства. Насамперед ідеться про Теребовельський повіт[1151] [1152]. З подальшого розгляду комісарських свідчень видно, що для шляхти з Подільського воєводства наче не існує кордону з Руським воєводством. Це було для неї досить очевидним на той час явищем. Звісно, аналізуючи лексику цього вельми цікавого документа, слід пам’ятати, що документ не фіксує прямої мови осіб, що свідчили перед комісарами, до того ж нам невідомі ані імена комісарів, ані імена писарів, що укладали і переписували цей документ. Хоча можна припустити, що вони були місцевого походження, принаймні з руських земель Польського королівства. Тож, імовірно, маємо справу з уявленнями про територію Поділля ширшого кола шляхти, яка, втім, не виходила за межі руських воєводств Корони. Наперед зазначу, що ревізована територія сприймалася шляхтою на різних рівнях- від загальних («край», «Поділля», «прикордоння») до окремих частин воєводства, які окреслювалися «кутками». Під «краєм» розумілося не тільки Поділля, Подільське воєводство, а й загалом територія на сході. Коментуючи представлені Ормянчиком (сином або внуком Амброзія) документи, комісари написали, що він має дім у підгородді Скальського замку, адже «у цьому краї» шляхта повинна мати біля замків двори (А кісти powiadaiq, zeby tham w them kraiu byla potrzeba slachczieprzi zamczech dwori miewacz.)[1153]. Так само вони прокоментували документи Яна Черменського, який представив привілей на порожній пляц біля Кам’янця (... Isz tham snacz w thym Craiupotrzebna, aby sliachcziczy miely przi zamczech pliacze i domy.)[1154]. Цим словом означувалися й села, де шляхта була посесорами. Територія їхнього розташування окреслювалася словосполученнями: в тому краї, з тамтих країв (A crol Ie[go] M[otc] pothem, iz Wthamthem Craiunarevisiq,... Stamtychkraiow...;...у пе Stamtych Icraiow...) (села Вербка і Крутнів Якуба Чепловського)1, тамтого краю (...tham tego craiu...) (с. Левківці Щенсної Вороничової)[1155] [1156], тамтих країв (... tham tych kraiow.) (с. Багринівці Чеклінських)[1157], в тому краї подільському (... w thamtem Craiupodolskiem...) (с. Роствяни Станіслава Струся)[1158]. Іншим означенням території, яким користувалися комісари, було «Поділля» в кількох варіантах - від старого і вживаного від середини XIV ст. словосполучення «подільська земля» до офіційної назви «подільське воєводство», яке від середини XVI ст. починає витісняти в документах стару назву. В кількох випадках використовуються варіанти «на Поділлі» та «в Поділлі». Подільська земля згадується у свідченнях Катажини Бучаць- кої на села Кужельова, Присілок та Песець (... w ziemi podolskiei, a powieczie Camienieczkiem... )[1159], Яна Черменського на села Мельниця, Звиняна і Волков- ці (... w ziemie podolskiei, a Camienieczkiempowieczie Iiezqczich...;...w ziemi podolskiei a powieczie haliczkiem Iiezqczei pod zameczkiem pustem Swiniacze nad Niestrem... )[1160], Станіслава Струся на сумах, записаних йому на м. Хмільнику та с. Роствяни (... w ziemi Podolskiei Iiezqczich)[1161] [1162], та в авантюрній спробі Кшиштофа Лясоцького «повернути» собі усю Подільську землю (... па ziemie Podolskq)3. На противагу цим варіантам комісари лише один раз використали нову назву «подільське воєводство», а саме - біля документів Івана Сутковського на села Ольховець і Гірчична (... w Voiewocztwie podolskiem Iiezqcze... )[1163]. «На Поділлі» - позначені були свідчення Ядвіґи, дружини покійного Кшиштофа Псарського, на села Чуково і Домброва, які він отримав за службу проти турків та татар (...za sluzby Ictore па Podoliu czyniwal, przecziwko turkomy tatarom...)[1164] [1165], хоча тут ішлося про місце служби Псарського. Про пустки на Поділлі йдеться біля справ Мацея Вілковського на Внуч- ківці (Iszpustinia па Podoliu...) та Йолтуха на с. Маркушовці (Izpustinia па Podoliu... )u. Лише один раз використано варіант «в Поділлі» біля свідчень Героніма і Балтазара Залеських на села Окунів та Воєводинщ (... w Podoliu etdistrictu bacotensi Iiezqczich)1. Зважаючи на прикордонний статус Подільського воєводства, варто було очікувати і появи такого означення, як «на пограниччю» або «на кордоні». Біля документів Миколая Вілковського на Криничинці було позначено, що це надання було зроблене старостою для Kacnpa Вілковського, який ніс службу «на пограниччю» (...starosta Casprowi Wilkowskiemi, za sluzbi ie[go] ktore napograniczu czynil... )[1166] [1167]; там слово «кордон» мало кілька маркерів. У справі Станіслава Струся комісари зазначили, що с. Руда і ліс Рашків знаходяться на самому «валаському кордоні» і під самим Хотином (... па samei graniczy walaskiei pod samem Choczimiem)[1168]. А пустка Уланів, яка належала на той час руському воєводі Миколаю Сенявському, знаходилася за дві милі від Хмільника «на татарському кордоні» (...dwie milie za Chmielnikiem, па graniczy tatarskiei liezqcze[go])[1169] [1170]l Наступним рівнем регіональної ідентифікації виступають різні частини Подільського воєводства, які в комісарських свідченнях позначаються словом «куток» з різноманітними відтінками. Так, служебні бояри Барського замку Берлинські позначили місцезнаходження с. Берниці «в тому кутку» (Iz thorn w them kqczie, a sq snacz sluskowie Barowie potrzebni)s. Біля свідчень уже згадуваного Якуба Чепловського на с. Крутнів комісари зазначили, що воно знаходиться «у небезпечному кутку» або ж «в тому пустому кутку 1 небезпечному» (A Wsakze iz tez w temtham kqczie nieprzespiecznem...;...w Ihamfhempustem kqczie і nieprzespiecznem... )[1171]. У свідченнях скальського старости Героніма Лянцкоронського щодо м. Давидківці та сіл Рогозна і Сви- дерів було сказано, що «куток», у якому вони знаходяться, «подільський» (A wsakze iz w thamthem Icqcziepodolskiem...)[1172]. А от у свідченнях Пйотра Пен- ґовського про с. Попрушна зазначено, що воно знаходиться у «хмільницькому кутку» (A wsakze iz tez fham w them kqczie chmielniczkiem... )[1173]. Імовірно, що означення «кут» і похідне від нього «куток» є віддзеркаленням старої традиції називати невеликі території кутками. Для прикладу, в сусідньому Молдавському князівстві у документах, писаних руською мовою, у локаційних формулах привілеїв вживали слово «кут»: 1436 «...w6e чясти куті, и на Тутове, где есть Микля штъ Бахна, и повыше, на оустіе Стръмбъ... колко възможетъ собе села и прикутки...»1; 1438 «...йодли прикоутъковъ Хръловскыхъ, да си осадитъ село»[1174] [1175]; 1439 «...и за Прутомъ, противъ Подоленъ, обе коуты... и на оусти Студенца, Темешещи где были, оба коуты...»[1176].. Служила шляхта Хмільницького староства під час побору 1563-1564 рр. послала на сплату податку свого представника Анджея Цвикловсько- го або Земброського, аби той від імені хмільницької шляхти (od slachty Chmyelnyeczkye) сплатив побор з цілої низки сіл староства[1177]. Тобто вже тоді шляхтичі, які проживали і несли службу довкола Хмільника, отожнювали себе з цією невеликою територією Поділля. Подібна ситуація повторилася 3 хмільницькою шляхтою і 1565 р., коли побор від значної частини сіл староства сплатив війт Хмільника Ян Тшемеський[1178]. Паралельне використання кількох географічних означень водночас демонструють приклади родин Плоскировських та Снітовських. Село Лоди- жинці, на яке комісарам представили документи Плоскировські, було зазначене у Летичівському повіті, а от службу його власники мали нести вже старості барському (... wies Lodizincze, w powieczie Iiaticzowskiem Iiezqczq. Stq conditiq, zeby czasu Wtargnienia nieprzyaczielskie[go], albo w ynnich wsitkich potrzebach Rzeczipospolithei і czasu ruszenia pospolite[go], byl siς powinien Starosczie barskiemu przilqczicz... )[1179]. Наявність Барського повіту фіксується у цьому документі неодноразово. Снітовські ж несли службу Кам янецькому замку, а при цьому село Снітовка розташовувалося у Летичівському повіті (... па wies Sniethowk^ wpowieczie Iiaticzowskiem Iiezqczq s Zachowaniem sluzby ku zamku Camienieezkiemu)[1180]. В останньому прикладі Кам’янець, імовірно, був головним маркером, зважаючи на належність Летичева до Камянецького генерального староства, що видно з люстрацій та інвентарів за другу половину XVI - початок XVII ст. f Ще одним прикладом є справа Єжи Язловецького, який подав документи про заміну сіл, розташованих у Короні Польській, Камянецькому та Коломийському повітах і у Великому князівстві Литовському - Брацлав- ському та Вінницькому староствах. Останні були зазначені як прикордонні (...и/ Camienieezkiem і colomyskiem powiecziech Iiezqcze...;...wsi w braczlawskiem... w Viniczkiem Starostwach Iiezqcze;.... wsziam swem Iitewskiem...,...wsi Xziξstwa Litewskie[go]...;... tychstarostwpogranicznich...)[1181]. Тож, як видно із зазначених прикладів, територія Подільського воєводства мала кілька варіантів назв: від загального «край» до «Подільська земля», «Подільське воєводство». Хоча слово «край» у польській мові XVI ст. означає країну або державу, тобто Польське королівство, саме воєводство уявлялося як територія, що поділяється на повіти, прив’язані до замків (що відображає старий волосний поділ), та менші території, що звалися «кутками». «Кутки» свідчать про існування на той час серед шляхти уявлення про територію свого проживання та служби. Великою мірою такий спосіб конструювання та уявлення простору Подільського воєводства у середовищі місцевої шляхти пов’язаний з прикордонним статусом території та несенням військової служби в умовах постійної загрози з боку татар і волохів.