Старі мадяри
Мова йде про середньовічних мадяр — предків сучасних угорців — які відносилися до угро-фінської мовної сім’ї і на протязі K ст. перекочовували у західному напрямі в пошуках «нової батьківщини» (вони її знайшли за Карпатами).
Але це не було зовсім стрімке переміщення: спочатку їх з території сучасної Башкирії витіснили печеніги; перебравшись через Волгу і Дон вони на якийсь час оселилися між Доном та Дніпром у місцевості, що стримала назву Леведія — за ім’ям їхнього вождя тих часів. Далі переселення відбувалося в основному через причорноморські степи на землі між Дніпром та Дунаєм у місцевість, котра отримала назву Етелькез/Ателькуза (із угорської мови — «межиріччя»). А вже далі шлях йшов до Карпатської котловини, де предки сучасних угорців й створили власне державне об’єднання, підкоривши собі місцевих слов’ян. На цьому шляху непростими були взаємовідносини із східними слов’янами у подніпровському регіоні, про що свідчать як давньоруські літописи, так і деякі угорські (зокрема «Хроніка» Аноніма XII ст.).Та історичні події третьої чверті IX ст. обернулися так, що уграм не було коли думати про завоювання східнослов’янських земель. Печеніги, які спочатку витіснили старих мадяр із Леведії, зробили це і у відношенні Ателькузи. Візантійський імператор Константин Багрянородний — безпосередній свідок тогочасних процесів і подій — повідомляє у своєму відомому творі «Про управління імперією»: «через деякий час пачинакіти (тобто печеніги — О.M.), нападаючи на турків (у даному випадку — угрів — О.М.) вигнали їх разом із їх архонтом Арпадом». У X ст. Атель- куза — це вже земля печенігів.
Існують два варіанти маршруту угрів у західному напрямі. Один — через Суздаль, Київ, Володимир-Волинський, Галич, а потім вже через Карпатські перевали. Інший — через причорноморські степи та прилеглі до них території південніше Карпат. Подібним чином рухалися всі, без виключення, кочівницькі спільноти — як задовго до угрів, так і у більш пізніші часи. Та і нечисленні старомядярські археологічні старожитності на сьогодні зафіксовані виключно в південних районах як сучасної Росії, так і України (на східноєвропейських землях).
Як і інші народи, які входили до ареалу хозарського впливу, давньоугорський союз племен основою свого господарського укладу мав кочове скотарство і, в значно меншій мірі, плужне землеробство. Відомо, що такий спосіб існування характеризується як напівкочовий. Жива угорська мова зберегла групу слів алансько- го та болгаро-тюрського походження, котрі певною мірою були пов’язані із землеробством, але також із торговельною діяльністю.
Вже після переходу мадяр на «нову Батьківщину», причорноморські степи зайняли печеніги, торки та половці, про яких і піде мова далі.