Становлення Монгольської держави
Чингісхан.
Китайський малюнок XIII cm.
Засновник Монгольської імперії — Чингісхан — народився приблизно 1155 р.
(або 1162 р.) біля урочища Дслюн-Болдох на березі річки Ohoh (точне місце невідоме, можливо, — південніше від Байкалу, нині урочище Делюн-Булдак в Читинській області Російської Федерації). Ecy- гай-багатур з роду борджигін-кият, батько Чингісхана, нарік сина Тему- джином (Темучином) — за ім’ям татарського вождя, узятого в полон того ж дня, коли на світ з’явився хлопчик. За легендою, він народився зі згустком крові в правій руці, що віщувало йому славне майбутнє володаря народів. У той час Есугай-бага- тур був головою улусу (від монг. — народ, володіння, територія, держава), який об’єднував низку монгольських племен. Коли Темуджину виповнилося дев’ять років, його батька отруїли давні вороги — татари. А сталося це так: за традицією, що вимагала вибору нареченої за межами місцевої кочової общини (щоб уникнути шлюбів близького ступеня спорідненості), Есугай з Темуджином розпочали пошуки молодої. Вони потрапили до вождя племені унгіратів, тож Есугай заручив Темуджина з дочкою Дай-Сечена — десятилітньою Борте. Як приписував звичай, він лишив сина в юрті майбутнього тестя. На зворотному шляху Есугай зустрів у степу групу татар, які запросили його розділити з ними трапезу. В їжу підмішали отруту, однак він помер не одразу і встиг попередити Темуджина про зраду татар.2 Зо.тотоорлинські часи на укр. землях
17
Після смерті Есугай-багатура його вдову Оенул-еке з дітьми залишили усі піддані. Оскільки Темуджин був іще дитиною, його підлеглі приєдналися до племені тайчжиутів того ж улусу. Коли Темуджин підріс, тайчжиути, побоюючись помсти, захопили майбутнього великого кагана і наділи йому на шию дерев’яне ярмо — ошийник раба.
Темуджину вдалося втекти, і молоді роки його пройшли в безперервній боротьбі за владу у своєму улусі. Немає підстав вважати, що він від початку поклав собі за мету завоювати так багато земель, проте міжусобна боротьба, в якій висунувся Чингісхан, не могла закінчитися інакше як об’єднанням Монголії. Навесні 1206 р. на великому з’їзді усіх монголів — курілтаї (курултаї) — Чингісхана підняли на білій кошмі й проголосили каганом (великим ханом) усіх монголів. Державу назвали Ix (Iex) Монгол улус — Велика держава монголів, а її прапором стало біле знамено з дев’ятьма прикріпленими до нього бунчуками з кінських хвостів.Чингісхан об’єднав під своєю рукою всіх монголів та деякі сусідні немонгольські племена і на основі родової ознаки створив військо, якому в XII-XIH ст. у середньоазіатських державах, на Русі чи в Європі рівних не було. Країна поділялася на військово-адміністративні одиниці — тисячі, залишати які прикріплені до них мешканці не сміли під страхом смерті. Рядовою одиницею цього війська була десятка — сім’я, найближчі родичі однієї юрти, одного аїлу. Вищою була сотня, до неї входили люди одного роду. Тисяча могла об’єднувати два або три а'іли (територія кочування споріднених племен), далі йшла тьма (тумен) — десятитисячний загін. У війську Чингісхана діяв закон: якщо в бою хтось із десятки побіжить від ворога, то страчують всю десятку; якщо в сотні побіжить десятка — то усю сотню, якщо побіжить сотня і відкриє прохід ворогу — страчували всю тисячу. Було створено гвардійський передовий корпус із найкращіх воїнів — кешинтенів (від монг. «хошут» або «кешит», «кошун» — дзьоб), який очолив молодший брат Чингісхана Хабуту- Xacap.
Головним законом стала «Велика Яса» — кодекс законів, заснований на монгольському звичаєвому праві. Яса передбачала смерть ні убивство, зраду, блуд, обман, крадіжку, а також за порушення принципу взаємодопомоги. Останнє могло розцінюватися навіть як убивство, якщо несвоєчасна допомога спричинила чиюсь смерть. Яса закріпила кровну помсту, за цим кодексом вважалося, що «друг мого ворога — мій ворог».
Найтяжчим гріхом було зрадницьке вбивство. Так, убивство посла чи парламентера — «людини, яка довірилась» — монголи розцінювали як великий гріх. Послів зустрічали й проводжали з великими почестями. За переказами, Чингісхан був доволі віротерпимою людиною. Саме йому належать слова: «Шаную і шанував усіх чотирьох (Будду, Мойсея, Icyca, Мухаммеда) і прошу того, хто з них насправді наймогутніший, щоб він став моїм помічником». Цей принцип закріплено у «Великій Ясі» — люди, що робили релігійні відправи (за здоров’я великого хана), були позбавлені тягаря податків, а їхнє майно вважалося недоторканним.На певний час у Монголії припинилися степові міжусобиці, грабунки торгових караванів, крадіжки худоби в сусідів і продаж одноплемінників у рабство. Але це виявилося надовго — почалися тривалі загарбницькі походи. Власне військові напади на сусудні народи не допомогли монголам розвинути свою державу. Числені війни зменшували тубільне (корінне) населення, а конкуренція іноземних ремісників, захоплених у полон, консервувала розвиток вітчизняних ремесел.