«Монголо-татари»
Більшість дослідників виводять походження слова «татар» з китайської мови. Іменем «та-та», «да-да» або «та-тань» китайці з VIII ст. називали всі монгольські й немонгольські (тюркські) племена, що жили на північ від них, на території сучасної Зовнішньої і Внутрішньої Монголії, а також Західної і Південної Маньчжурії, та постійно надокучали їм своїми військовими набігами.
В окремих діалектах китайської ці племена називали «татари, та-та-ре» (вони розрізняли культурних та диких татар, а серед «диких» — білих і чорних) [7]. Ця назва у значенні «варвар» потрапила до арабських і перських джерел, а згодом і до Київської Русі та Європи [8]. До «чорних татар» (власне монголів) китайські хроніки XIII ст. зараховували й засновника Монгольської імперії Чингісхана.Татари — це загальна назва численних спорідненних монгольських і тюркських племенних союзів, що кочували на початку XIII ст. на величезній території від Великої китайської стіни до озера Байкал. Племена називалися по-різному: меркити, кераїти, наймани, ойрати, монголи, татари і т. д. Але назву державі дало саме плем’я монголів, з якого походив Чингісхан. Згідно з монгольськими джерелами, Чингісхан за знущання, завдані його племені татарами (та-тами), заявив: «З давніх часів татарський народ нищив наших батьків і дідів. За батьків і дідів помстою відплатимо» [9].
Розбивши татар, монголи знищили тих із них, які були «вищими за вісь возового колеса», інших — роздали між племен. Існує думка, ніби поширенню назви «татари» сприяло те, що в монгольському війську попереду повинні були йти і першими вступати в бій загони, сформовані зі скорених народів: «Придатних для битви воїнів і поселян татари [тобто монголи — М. Є.], озброївши, посилають попереду себе. Воїнам, яких женуть у бій, подяка невелика: якщо загинуть у бою — про них ніхто не турбуватиметься, але якщо в бою відступлять — на них чекає жорстока страта». Певно, в монгольському війську, особливо в початковий період завойовницьких походів, були і татарські воїни.
З писемних джерел відомо про існування двох значних військових об’єднань, створених із числа скорених татар, які залишилися живими після їхнього остаточного розгрому 1204 р. Татарські воїни відіграли значну роль у підкоренні китайських, східно- і середньоазіатських земель. Тому вислів «татари йдуть» переносився на все монгольське військо. У наступних військових походах, особливо в Європі, татари не могли бути значною часткою монгольської армії. Передові загони зазнавали найтяжчих втрат і поповнювали їх уже не татарами, а представниками інших завойованих народів. Зокрема, значну частину кочового населення новостворенної держави складали половці («кипчаки» арабських хронік). Міжетнічною мовою спілкування дуже швидко стає кипчацька. Визначною пам’яткою половецької мови є словник початку XIV ст. «Кодекс Куманікус» (Codex Cumanicus, 1303 р.), який було знайдено в архіві італійського поета і гуманіста Петрарки. Цей словник призначався для послів, торговців, дипломатів, що відправлялися в Золоту Орду.Відповідно до писемних джерел, Чингісхан заборонив називати монголів ненависним йому ім’ям «татари», про що спеціально нагадували європейським мандрівникам і послам, які прибували до ставки великого хана. Але ця назва потрапила до Європи ще до монгольської навали, бо монголів ототожнювали з «тартарами» — вихідцями з «Тартарії», тобто з того світу («тартар» за давньоримською міфологією — пекло). Як і китайці, середньовічні європейці уявляли себе центром культурного світу, тому монголів-кочівників вважали варварами, тобто тартарами. Штучний термін «монголо- татари» з’явився лише в першій чверті XIX ст. та мав на меті примирити невідповідність назв «татари» і «монголи». На жаль, він ще більше заплутав справу, зберігшись і донині.