1. Спільне правління братів Kopiatobhhib на Поділлі (1340-ві- 1394 рр.): структура оточення

Одним із головних документів, який вийшов з канцелярії князів Kopia- товичів, був акт надання самоврядування, чи то магдебурзького права, місту Кам’янцю 1374 р. Щодо цього документа історики ламають списи, почи­наючи від середини XIX ст. Але насамперед ідеться про перший на україн­ських землях акт надання самоврядування місту верховним володарем не- західної традиції, до того ж не зовсім за класичними взірцями. Усі відомі списки цього привілею вказують на те, що писаний він був руською канце­лярською мовою. Ні Олександр, ані Юрій Коріатовичі у своєму привілеї не дотримуються тих засад, на яких цей тип самоврядування поширювався на цих теренах раніше (приклад Львова, на який, імовірно, вони могли взору- ватися). Але чи про це їм ішлося у момент надання? Те, що текст документа не містить згадки про міську раду, а лише визначає межі міської юрисдикції, при цьому міщанам надається 200 ланів^[107], що було удвічі більшим, ніж у при­вілеї Казимира III для Львова¹, залишає дослідникам початків історії міста широке поле для дослідження.

Варто наголосити, що надання міського права Кам’янцю майже збі­галося у часі з наданням такого права Галичу (19 листопада 1374 р.) з рук Владислава, князя ©польського^{[108] [109]. Та й не слід забувати, що ті ж таки Львів та Сянок отримали повторні привілеї на міське право у 1356 та 1366 рр.[110] Перемишль повторно одержав його аж у 1389 р.[111] Іншим прикладом слугує Коломия.}

Проблема полягає в тому, що ми не можемо дати відповідь на запитання (традиційно через брак джерел): яке право надавали містові князі Коріато- вичі? Для кого (для всього міста чи для окремої громади) вони виставляли привілей у 1374 p.? І хто реально ним користувався? Не кажучи вже про те, що спонукало їх виставити цей привілей. Не вдаючись до подальшого роз­гляду цього питання, наведу лише один факт. Протягом XV ст. камянецькі міщани, які вирішили перейти під міську юрисдикцію Львова, були винят­ково нащадками вихідців або вихідцями з німецьких земель^[114]. Це стосується

не тільки Камянця. Наприклад, у Львові у 1382-1387 рр. у міській раді се­ред лавників згадано Фрича зі Смотрича¹.,

Розглядаючи документи, які постали протягом тривалого діархічного правління князів, спробуємо окреслити структуру князівського оточення у зазначений період². На верхньому щаблі цієї соціальної драбини бачи­мо князів. Насамперед ідеться про братів Коріатовичів - Юрія, Олексан­дра, Костянтина, Бориса, Федора, Василя (Семена Юрійовича, як імовір­ного сина Юрія Коріатовича, лише раз зазначено серед свідків документа, виставленого старшим поколінням). У документах вони виступають або парою, або поодинці. Загалом, такий спосіб правління не є чимось над­звичайним для того часу. Варто хоча б згадати правління галицько-волин­ських князів Андрія і Льва Юрійовичів. Свідченням цього є документ від 9 серпня 1316 р., яким вони підтверджують і засвідчують добросусідські стосунки з Орденом. Титулатура князів у цьому латиномовному документі виглядає так: Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russiae, Galiciae et Lademiriae (Андрій і Лев, Божою милістю князі усієї землі Руської, Галиць­кої та Володимирської)³.

Певну складність з перекладом позначення самих себе у власних доку­ментах вносить лист Костянтина і Бориса Коріатовичів до папи Урбана VI з проханням про заснування єпископства на підвладних їм землях. Тут не так важливий текст документа, як титулатура князів - nobilium virorum

громадянства див. також: Заяць О. Умови та процес надання львівського міського громадянства у XV-XVIII століттях Ц ЗНТШ. - Львів, 2008. - Т. CCLVI. - С. 113-141.

Ще у 1540 р. король Сиґізмунд І надав камянецькому міщанинові Іоану Цервусу (Ioanne Ce­rvus) та його синові Симону (Simonis) війтівство у м. Бар: АЮЗР. - Ч. VIIL - Ч. І. - № LVIL - С. 89-92. Останній зазначений війтом у Барі вже в 1543 р.: Там само. - № LXTV. - C. 111. Цей факт свідчить про присутність нащадків вихідців з німецьких земель на цій території принаймні від середини XIV ст. Цей же Іоан Цервус з 6 вершниками посвідчений у роті барського старости Войцеха Стажеховського у 1540 p.: AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 39. - К. 13 v: Joannes Czer- wus eq. 6.1541 р. Симон Цервус з 4 вершниками у роті барського старости: Ibidem. - Syng. 41. - К. 31 v: Simon Czerwus eq. 4, а в 1543 p. у роті наступного старости у Барі Бернарда Претвича він посвідчений з 7 вершниками: Ibidem. - Sygn. 44. - К. 22 v: Simon Czerws eq. 7.

¹ На це звернув увагу у своєму дослідженні Владислав Абрагам див.: Abraham W. Zalozenie biskupstwa Iaciriskiego w Kamiericu Podolskim / / Ks⅛ga pami⅞tkowa ku uczczeniu 250-tej rocznicy zalozenia Uniwersytetu Lwowskiego przezkr61ajana Kazimierza. - Lwriw, 1912. - T. I. - S. 10. Згадки про Фрича зі Смотрича див.: Najstarsza ks⅛ga miejska 1382-1389 / WydalAleksandr Czolowski // Pomniki dziejowe Lwriwa z archiwum miasta. - T. I. - Lwriw, 1892. - № 1,85,142,233,350 a, 453.

² Остання узагальнююча публікація про документи князів Коріатовичів: T⅞gowski J. Doku- menty Koriatowiczriwwladcriw Podola wXIV wieku. Tendencje kulturowe Podola za Koriatowiczriw 11 Tekst zrridla. Krytyka.

³ Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої полови­ни XIV століть. Дослідження. Тексти. - Львів, 2004. - № 4. - С. 145-152.

C[onstantinus] et B[oris] ducum Podolie (шляхетних володарів¹ (достойних мужів) Костянтина і Бориса, князів Поділля)^{[115] [116]. Але варто зауважити, що йдеться про звертання до Святого престолу, і тут могла бути зовсім інша традиція формуляра[117].}

Далі поруч бачимо князя, можливо, залежного або близького співпраців­ника - Василя Винницького. На думку Яна Тенговського, згадуваний Василь Винницький або Божський, є протопластом цілої низки князівських родин на українських землях, а саме: Збаразьких, Порицьких, Вишневецьких та Воронецьких^[118]. Цій проблемі дослідник присвятив кілька окремих праць, де обґрунтував думку, що згадуваний Василь Винницький, найімовірніше, може бути батьком Федька Несвізького^[119]. Цю ж думку підтримує у своїй останній публікації і Януш Куртика^[120]. Від себе зазначу, що аналіз документів, пов’язаних із князем Василем і Федьком Несвизькими, а також історичних подій від кінця XIV до кінця 30-х років XV ст. провокує до висування робочої гіпотези про локалізацію міста Божський на місці сучасного м. Летичів^[121].

Наступний щабель посідають пани. Панами в документах князів Kopia- товичів означено вісім осіб; ними були: пан Гринько, власник Сокільця, пан Немиря, власник Бакоти, пан Рогозка, власник Язлівця, пан Бедришко, пан

Вишко Толстий, пан Прокіп, пан Павел Слупич, пан Михайло Процевич. Із цієї групи панів маємо і князівських урядників - Гринька, який був червоно- гродським і подільським старостою, Рогозку - старосту в Смотричі та Яз- лівці (див. біограми).

Решта свідків, які згадуються в документах, належать до нижчої групи - зем’ян та бояр або князівських слуг та двірських¹. Певну ієрархію цієї нижчої групи можемо побачити в привілеї Юрія та Олександра Коріатовичів для міста Кам янця у 1374 p.:...Ktδry Bojarzyn, albo sluga Kniazyi albo Ziemianin... або...Ktory Bojarzyn, albo Sluzebnik Kniazi, albo Ziemianin... (...котрий боярин або слуга князя або зем янин...). Далі у тексті цього документа бачимо та­кий перелік:...Jesli bςdzie Kniasz, Ziemianin albo Dworzanin... (якщо князь, земянин або двірський)^{[122] [123].}

На превеликий жаль, лише назначна кількість із цих осіб згадується у дже­релах бодай ще один раз. Зазвичай це єдині згадки про цих осіб у джерелах. Із зрозумілих причин особи, знання про яких обмежуються лише їхніми іме­нами, залишаються неідентифікованими. Загалом проблема їх ідентифікації спричинена не так слабкою джерельною базою, як передусім різночитанням тих самих осіб у документах руської чи латинської традицій. Зокрема, остан­ні, що дійшли до нас у пізніших копіях (а це копії другої половини XVIII ст.), ставлять перед дослідниками складні завдання з ідентифікацією цих осіб.

Якщо подивитися на сусідню територію, то, вилучивши з ієрархічної драбини князів (бо йдеться про руський домен короля^[124]), ми бачимо ті самі категорії майбутньої шляхти. У вже згадуваному документі Владислава II Яґайла від 16 жовтня 1395 р., виставленому в Галичі, яким король надає міс­ту Коломиї право щотижневого торгу і міський герб, трапляється перелік тогочасної шляхетської номенклатури:...Quocirca vobis omnibus et singulis Capitaneus, Baronibus, Nobilibus, Tenutarys, Woiewodis Ceterisque terre nostre Russie¹ (...Тому всім вам і кожному зокрема, старостам, панам, шляхтичам, земянам, воєводам та іншим усієї нашої Руської землі... ). Отже, бачимо старост (намісників), панів, бояр або зем'ян, державців та воєвод. Ще од­ним документом, де простежується структура шляхетського соціуму не тільки Корони Польської, а й Великого князівства Литовського, є відомий акт адаптації литовських шляхетських родів до гербових братств корон­ної шляхти. З боку Корони ми бачимо: Proinde nos praelati, barones, nobiles et proceres regni Poloniae... (Тож ми прелати, пани, шляхта й васали Королів­ства Польського...) та...nobilibus boyaris terrarum Lithuaniae... (...шляхті, боя­рам Литовських земель...) або... baronum et nobilium terrarum Lithwaniae...² (...панам та шляхті Литовських земель...). Наочним прикладом міг би слу­гувати начебто білінгвічний документ від 19 жовтня 1404 р. про суперечку між королем Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою і Ельжбетою Пілецькими

водства. Цей термін є коректним з погляду історичної відповідності тим процесам, що відбува­лися на цій території. Адже використання терміна Галичина е неприйнятним з точки зору його пізньомодерного походження, а термін Червона Русь (Rus Czerwona), притаманний польській історіографії, не має жодного підкріплення у тогочасних джерелах. Достатньо подивитися титу- латуру володарів цієї території з середини XIV ст., де вони себе називають володарями і госпо­дарями Руської землі. їхні намісники, починаючи від 50-х років XTV ст., означуються як старости Руської землі (див. приклади у тексті). Використання цього терміна є слушним для території майбутнього Руського воєводства від середини XIV до 1434 р. Що стосується Поділля, то тут треба зважати на статус і підпорядкування як цілої, так і окремих частин цієї території після 1394 р. Мається на увазі частина Західного Поділля у 1395-1399 рр. як територія, передана на княжому праві Спиткові з Мельштина. Подільське князювання Свидриґайла тривало у 1400­1401 рр., Яґайлова зверхність над цілим Поділлям у 1402-1411 рр., дожиттєве подільське воло­дарювання Вітовта у 1411-1430 рр. Останній відтинок часу - після смерті Вітовта, коли Поділля стає ареною боротьби між Владиславом II Яґайлом та Свидриґайлом, що завершується укладан­ням перемир'я у 1432 р. і поділом Поділля на Східне та Західне. Західна частина від 1434 р. стає Подільським воєводством у складі Корони Польської.

¹AGZ. - Т. III. - № LIX. - S. 111.

² Akta unji Polski z Litw⅞. 1385-1791 / Wyd. S. Kutrzeba і W. Semkowicz. - Krakow, 1932. - № 49. - S. 53,54. Виставлений у Городлі 2 жовтня 1413 р. документ, яким окреслювався характер об'єднання Великого князівства Аитовського з Короною Польською і який надавав шерег привілеїв литовській шляхті, але тій, яка буде використовувати герби, надані їм коронною шляхтою, ілюструє нам такі категорії шляхти:...baronum, nobilium, procerum et boyarorum eiusdem terrae Lyttwaniae...*, ці ж категорії У польськомовному перекладі цього привілею, зробленому в 1499 р., ці ж групи осіб зазначені як... pan6w, slachty_jprzelozonyh і bojar6w wolq tejze ziemie Iitewskiej.... Ibidem. - № 51. - S. 53.

щодо м. Тичин і Заліської волості, адже маємо два документи, скріплені пер­гаментним шнурком, один з яких писаний руською, а другий латинською мовами. Але, на превеликий жаль, у руському варіанті немає означень ка­тегорій свідків, малопольського панства та руського зем’янства. Натомість лантиномовна версія документа використовує знані нам означення: шляхта та зем’яни Руської землі (nobiles et terrigene terre Russie)¹.

Приклади з документів, писаних руською мовою, на означення шляхти залежно від персонального складу:... а при том были бояре земяне (1378);...иных добрыхъ людии землянъ много было (1391);...иных при томъ веле добрыхъ велебныхъ шляхетных было (1414);...А на то были сведце, добрии панове... (1421)^{[125] [126].}

Отже, строката структура привілейованого прошарку на руських землях у XIV ст. сприймалася як певний симбіоз двох систем. З одного боку, більш іє- рархізована та змішана (мається на увазі виокремлення старост і воєвод у корон­ній структурі) система Корони Польської, що складалася з панів, шляхти та дер­жавців. З другого, руського та литовського, боку - бачимо панів, зем’ян та бояр. Якщо додати до цих двох груп князів, то все одно литовська структура є більш складною та ієрархізованою за походженням, тоді як коронна має дві ознаки: ад­міністративно-урядницьку та за походженням. Князі, як це видно з аналізу свід­ків документів Коріатовичів, не завжди належали до клану Ґедиміновичів.

Персональний склад співпрацівників князів Коріатовичів видається до­сить строкатим, і це при тому, що згадуються вони у джерелах лише кілька разів. Аналіз імен свідчить про певну кількість прибульців із заходу. Про такий стан справ на руських землях маємо гарну згадку в документі для Ходка Че- мерецького: «и иныхъ много было при томъ добрыхъ людий: Полянъ и Руси»^[127].

Коріатовичі, встановлюючи власну адміністрацію на Поділлі, намагалися відштовхуватися від тогочасної системи замків. З цим пов’язані знані нам з дже­рел замкові воєводи у Кам’янці, Смотричі, Червоногроді та Язлівці. На жаль, ⁿP^o урядників в інших подільських замках - центрах округ нам нічого не відомо, але тут важливими є надання для Немирі на Бакоту і Гриньку на Сокілець. Ці два великі надання можна прирівняти до посідання уряду замкового воєводи, та й отримали їх люди з найближчого оточення князів, особливо це стосується Гринька та Немирі. Поза джерелами залишилися замки Меджибіж, Скала, Бож- ський, Вінниця, Брацлав, Черкаси, Звенигород. Існування воєводи у Язлівці дає змогу припустити присутність їх у досить невеликих населених пунктах. Таку практику можна побачити у XV ст. на прикладі Рова, Зінькова, Сатанова, коли більш-менш невеликий замок ставав центром замкового повіту¹.

Персональний склад воєвод, за наявними джерелами, виглядає так: кам’янецький - Малинтович Осафій Матвій (1374), смотрицький - Олеш- ко (1374), Рогозка (1375); червоногродський - Гринько (1374)^{[128] [129].}

Серед цього загалу вирізняється уряд Гринька, майбутнього володаря Co- кільця. 1375 р. Гринько зазначений як подільський староста. Поруч, у Русь­кому домені короля, існує від середини 50-х років XIV ст. уряд генерального руського старости (пан староста Руської землі Otto Пілецький (1359,1368), пан Андреяш староста руський (1377)^[130]; Capitaneus noster generalis, Capitaneus terre Russie generalis^[131]), який існує незалежно при будь-якому верховному во­лодареві цієї території. Чи це уряд, який 1375 р. був головним і став невдовзі прототипом уряду генерального подільського старости, через брак джерел невідомо. Але навряд чи ми можемо припустити для подільського старости іс­нування такої формули, як «сталося при державе пана Omu Старости руської землі»^[132], адже на Поділлі староста мав над собою князя, точніше гроно кня­зів «постійно». Й урядування старости з рук князя, імовірно, відрізнялося від старостування на теренах Руського домену короля. Отже єдиним поділь­ським старостою, згаданим у джерелах, є Гринько (1375).

Наявність підчашого може свідчити про спробу заснування ієрархії урядників князівського двору на взірець двору Казимира, Людовика або Владислава, князя Опольського^[133].

Підчаший - Франчко (1388).

А інформація про трьох писарів упродовж 18 років говорить про потре­бу у їхній праці.

Писар - Супрон (1375); Морхина Андрій (1391); Грегор (1392).

Персональний склад свідків за збереженими документами із листами свідків виглядає так:

1374

Свідки документа 1374 р. Юрія та Олександра Коріатовичів на міське право для Кам’янця за копією з 1791 р.: «А Swiadkowie па to. Kamieniecki Wojewoda Ostaphy Matwy Malintowicz, у z Bratem swoim Semianem, Hryiiko Czerwonogrodzki Wojewoda, Olesko Smotrycki Wojewoda, Olesko Holodanic, Wasko Kobiac.... A pisan List w Zamku Kamienieckim... Rςkq Suprona Pisarza Kniazego>>¹.

1375.

У документі Олександра Коріатовича для смотрицьких домінікан свід­ками є: «... Гринко панъ староста подольский, смотрицкий воєвода Рогозка, Прокоп, Семенко Карабчеевкий... »^г.

1375

Документ того ж таки Олександра для купців краківських. Без свідків^{[134] [135] [136].}

1385

Документ Костянтина для краківських купців. Без свідків^[137].

1388

Документ Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту з селами Студениця, Привороття, Підтеремці, Ходоровці, Борсуківці, Молодове, Онисимовці, Бронниця, Лядава і Бучаї. Свідками цього до­кумента є: «...knjaz' Semen Jurievic, knjaz' Vasilij Vinnickij, pan Hrynko Sokoleckij, Pavel Slupic, VySko Tolstyj, Chodko Cemerevic, Vysko Chudyj, Pasko VasnoviS, Adamko SverSSkovskij, Bedrysko, Hotart PeS, Francko kniazy poSaSyj, Bernart MeSkovskij, Michajlo ProceviS, JakuS Cietko, Michal Popovic^ Lutko Hnievomir, Chodor Verozub, Plomen Skerdo, Pasko Buslovic, Jacko... »¹.

1391

20 червня 1391 р. у Смотричі князь Федір Коріатович надає своєму слузі пану Гриньку на Сокілець з прилеглими селами. Серед свідків цьо­го документа зазначені: «...панъ Немиря Бакотьскии, Янушко Скепець- скии, Михайло Процевичъ, Павелъ Ступич, Печь Шюмозкии, панъ Рогозка, панъ Бедришко, Ходко Верозубъ, панъ Вышко Толъстыи, Ходъко Чемеревич, панъ Прокопъ, Пашко Васнович. А писалъ листъ княжии писарь Аньдреи Морхына... »^{[138] [139]}

1392

Федір Коріатович надає Бедришкові чотири села. Свідками доку­мента є: «...pan Niemierza Bakocki, p[an] Pawel Stupicza, p[an] Michaito Proczowicz etc. і wiele inszych dobrych ludzi, ku temu na posluch. A pisal ten list Hreor pisarz...» ^[140]

З усього грона свідків на документах князів Коріатовичів не так багато родин, а ще менше осіб зробили подальшу кар'єру на Поділлі за наступних володарів. Серед них варто згадати пана Бедриха (Бедришка), який отри­мав надання від князя Федора у 1392 р. чотирьох сіл у Скальському пові­ті. Він був вихідцем із Сілезії та користувався гербом Свєрчик, через що його нащадки йменувалися Свєрчами (Свирчами). Його появу на Поділлі можемо пов язати з діяльністю Владислава, князя ©польського, а врахову­ючи той факт, що більшість родин, які користувалися цим гербом, походять з околиць Намислова та Ополя¹, це припущення видається слушним. Уже його син, Миколай Бедрих (або просто Бедрих, через що у давнішій лі­тературі їх часто плутають і вважають однією особою), отримавши ше­рег надань під час Вітовтового володіння Поділлям (1411-1430), вийшов на чільне місце серед місцевого панства. Не дивно, що саме він згаданий у джерелах як перший кам’янецький каштелян (1436/1437-1441 рр.)^{[141] [142]. До сілезької «діаспори» можемо залучити ще й його дальнього родича Адамка зі Свєрчкович та Пашка Бусловича.}

Приклад Ходка Чемеровича, імовірно, шляхтича з Перемишльської зем­лі, де є село Чемеровичі, з яким пов’язана у XV ст. родина Чемеровських (Чемерських)^[143], є доволі цікавим, якщо подивитися на участь цієї особи як поважного свідка на різноманітних актах того часу (князя Федора Коріато- вича у 1391 р., Федора Любартовича у 1411 р.) При цьому варто пам’ятати про його бенефіції від Яґайла й участь у вирішенні суперечки між тим-таки Яґайлом та його майбутніми тещею Ядвіґою Пілецькою (яка була йому хре­щеною мамою) і дружиною Ельжбетою у 1404 р.^[144] Можливо, деяка частина панів та зем’ян намагалася не полишити старі стосунки з представниками династії Ґедиміновичів, але в нових реаліях змушена була маневрувати між королем та удільними князями. Для прикладу, панЛенько Зарубич, староста і воєвода жидачівський князя Федора Любартовича, після 1430 р. перебуває в оточенні князя Свидриґайла й отримує від нього низку сіл у Луцькій та Крем’янецькій волостях, серед яких є Олика^[145]. Решта осіб, присутніх у ролі свідків на цих документах, згадується за наявними джерелами тільки у них.

Через часту зміну верховних володарів та їхніх представників, а також зважаючи на статус Поділля, подібні практики трапляються за часів Вітовта, коли пани з Бучача, згадуваний вже Бедришко та інші, були до певного часу лояльними до литовського князя, але з його смертю швидко зробили свій вибір на користь Яґайла. Яскравим прикладом є участь братів Бучацьких у захопленні Кам’янця наприкінці 1430 р., про що йтиметься далі.

* * *

З наведених прикладів (зважаючи на наявну джерельну базу) можна зро­бити певні висновки. Коріатовичі прагнули впровадити певну адміністра­тивну модель, прив’язану до тогочасної системи замків Поділля, та утвори­ти власну як надвірну, так і земельну урядницьку ієрархію. Про це свідчить наявність старост, воєводи замкового та підчашого. На жаль, з відомих при­чин ми не можемо чітко зазначити, а тим паче відтворити всю її структуру.

Зіставлення свідків відомих на сьогодні документів Коріатовичів за на­явними джерелами другої половини XIV - першої третини XV ст. дає змогу в певному наближенні побачити їхнє оточення. Серед найближчих співпра­цівників князів у їхній діархічній моделі правління Поділлям бачимо сина старшого брата, залежного від них або такого, що співпрацює з ними князя Василя Винницького, місцевих панів, панів з інших руських земель (зокре­ма Перемишльської), прибульців з польських етнічних територій (про що свідчать їхні імена і прізвиська-прізвища). Наявність у цій групі вихідців із Сілезії є підтвердженням співпраці та контактів з Владиславом ©польським та його оточенням за часів його володарювання руським доменом короля у 1372-1378 рр., а можливо, також і фіксацією у джерелах певної кількості мандрівних рицарів, які чи то внаслідок безземелля, чи то в пошуках служби мандрували на Схід.

Отже, з певними застереженнями можемо означити соціальну структу­ру місцевої еліти як триступінчату, де на вищому щаблі, поза володарями, перебувають князі - представники родини, залежні або князі - співпраців­ники. Наступний щабель займають пани. А на нижньому ми бачимо бояр, зем’ян, княжих слуг та двірських.

Біограми

Адамко зі Свєрчковець - свідок документа (Adamko Sversifcovskij) Кос­тянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту з прилеглими селами (T⅞gowskiJ. Sprawa przylqczenia Podola. - S. 171). Вірогідно походив із сілезьких Свєрчків, які прибули разом з Владиславом ©польським. Жодне з опрацювань не згадує Адамка зі Свєрчковець. Лише у генеалогії Свирчів з Ожка (de Orzedi, de Orzek) є Адам (Зиґмунт), батько ксьондза Францішка (Dunikowsld J. O rodzie Jiwierczkow па Rusi w wieku XV і pocz¾tkach rodziny Dunikowskich // Miesi⅞cznik Heraldyczny. -1931. - Т. 10. - № 9 - S. 208; № 10. - S. 217).

Бедришко (Бедрих) - свідок документа (Bedrysko) Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту з прилеглими селами (T⅛gowski J. Sprawa Przylqczenia Podola. - S. 171). Посвідчив у 1391 р. документ для Гринька на Co- кілець (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Буслович Пашко - свідок документа (Pasko Buslovic) Костянти­на і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту з прилеглими селами (TjgowskiJ. Sprawa przy⅛czenia Podola. - S. 171). Місцевість із назвою Бус- лавіци знаходимо у Раціборському повіті (Slownik geograficzny Krdlewstwa Polskiego і innych krajriw slowiariskich / Pod red. F. Suliniirskiego і in. - Warszawa, 1880. - Т. I. - S. 481). З певним припущенням можемо зарахувати Бусловича до прибульців із Сілезії.

Василь Винницький, князь - свідок документа Костянтина і Федо­ра Коріатовичів для пана Немирі на Бакоту із селами (Tjgowski J. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171.). На думку Тенговського, князь Василь є то­тожним з князем Василем Божським (Wasilio duce dicto Boszki - Zbi6r dokumentow znajduj⅞cych si ⅞ w Bibiliotece Hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A. Chmiel. - Krakow, 1890. - №VI. - S. 12), свідком документа Свидри- ґайла для кам’янецьких домініканів у 1401 р., а також, як припускає дослід­ник, батьком князя Федька Несвизького (Tjgowski J. Jeszcze о pochodzeniu kniazia Fiodora Nieswickiego / / Genealogia. 1996. - Т. 8. - S. 87-90).

Васнович Пашко - свідок документа (Pasko Vasnovic) Костянтина і Фе­дора для пана Немирі на Бакоту із селами (TjgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171); свідок документа (Пашко Васнович) Федора Коріатови- ча для Гринька на Сокілець у 1391 р. (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Верозуб Ходор - свідок документа Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту в 1388 р. (TjgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171). Ходко Верозуб є серед свідків документа князя Федора для Гринька на Сокілець (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134). На документі Свидриґайла для кам’янецьких домінікан у 1401 р. присутній Дем’ян Верозуб, можливо, брат (Zbi6r dokumentow znajduj⅞cych si j w Bibiliotece Hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A. Chmiel. - Krakow, 1890. - №VI. - S. 12).

Вишко Толстий - свідок документа Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту у 1388 р. (Tjgowski J. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171). Пан Вишко Толстий засвідчив документ Федора Коріатовича для пана Гринька на Сокілець у 1391 р. (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - C. 134).

Вишко Худий - свідок документа Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту в 1388 р. (TjgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171).

Ґиєвомір Аютек - свідок документа Костянтина і Федора Коріатови­чів для Немирі на Бакоту в 1388 р. (Tjgowski J. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171). У Перемишльській землі є два села з назвою Аютек. Серед знаних Лютковських (Лутковських) немає нікого з іменем Ґнєвомір (Пашин С.

Перемшшльская шляхта. - С. 72). Можливо, маємо справу з неправильним прочитанням копіїста цього документа у XVIII ст.

Голоданець Олешко - свідок документа Юрія та Олександра Коріато- вичів для Кам’янця у 1374 р. (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/ІП. - С. 2).

Грегор - писар князя Федора Коріатовича (Zrodla dziejowe. - Г. V. - S.22).

Гринько з Сокільця - на документі Юрія та Олександра Коріато- вичів для міста Кам’янця 1374 р. червоногродський воєвода (Hrynko Czerwonogrodzki Wojewoda) (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/ІП. - С. 2.). 1375 р. як староста поділь­ський Коріатовичів (Гринко панъ староста подольский) є свідком докумен­та князя Олександра для домініканського монастиря у Смотричі (Розов В. Українські грамоти. - № 10. - С. 20). 1391 р. отримує Бакоту з низкою сіл від князя Федора (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 130-134). Присутній (Hriczkone de Sokolicz) на листі свідків докумен­та князя Свидриґайла для кам’янецьких францисканів у 1400 р. (Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszkanδw kamienieckich z Iat 1400 і 1402 / / Roczniki Historyczne. Poznan, 2001. - R. LXVII. - S. 163), свідок (Rincone de Sokolecz) документа князя Свидриґайла для кам’янецьких домінікан у 1401 р. (Zbi6r dokument∂wznajduj⅞cych siφ WBibiliotece Hr. Przezdzieckich w Warszawie ∣ Wyd. A. Chmiel. - Krakow, 1890. - №VI. - S. 12). 1404 р. є се­ред учасників ікринко Соколецкий) урегулювання суперечки між Владисла­вом II Яґайлом та Ядвіґою Пілецькою з донькою Ельжбетою за місто Тичин та Заліську волость (Розов В. Українські грамоти. - № 38. - С. 70)^[146].

Карабчіївський Прокіп - свідок документа Олександра Коріатовича для смотрицьких домінікан у 1375 р. (Розов В. Українські грамоти. - № 10. - С. 20). Олександр Груша припускає, що пан Прокоп, свідок документа для Гринька на Сокілець, може бути тотожним з Прокопом Карабчіївським (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Карабчіївський Семенко - разом з Прокопом Карабчіївським і смо- трицьким воєводою Рогозкою посвідчив документ Олександра Коріатовича для смотрицьких домінікан (Розов В. Українські грамоти. - № 10. - С. 20).

Кобіяк Васько - свідок документа Юрія та Олександра Коріатовичів на міське право у Кам’янці (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф.141. - Спр. 2250/Ш. - С. 2).

Малинтович Остафій Матвій - як кам’янецький воєвода посвідчив акт надання міського права Кам’янцю Юрієм та Олександром Коріатови- чами (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф.141. - Спр. 2250/Ш. - С. 2).

Малинтович Семен - брат кам’янецького воєводи Остафія Мат­вія. Посвідчив документ Юрія та Олександра Коріатовичів на міське пра­во у Кам’янці (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/Ш. - С. 2).

Мєшковський Бернат - свідок (Bernart Meskovskij) документа князів Костянтина і Федора на Бакоту для Немирі (T⅛gowski J. Sprawa przy⅛czenia Podola.-S. 171).

Морхина (Морхиня) Андрій - писар князя Федора. Списав документ для Гринька на Сокілець у 1391 р. (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Немиря з Бакоти - 1388 р. отримав від князів Костянтина і Федора Ба­коту та низку сіл довкола Бакоти (T⅞gowski J. Sprawa przyl⅞czenia Podola. -

S. 171). Свідок документа князя Федора для Бедришка у 1392 р. на низку сіл (2rδdla dziejowe. - Т. V. - S. 22). 1415 р. якийсь Немиря є серед свідків документа князя Свидриґайла для костела у Жидачеві (AGZ. - Lw6w, 1870. -

T. IL - № XXXIX. - S. 65.). Чи є він тотожним з Немирею володарем Бакоти, сказати складно, але до такого припущення підштовхує спостереження над оточенням князя Свидриґайла та приклади співпраці інших руських панів з князем, як-от Ленька Зарубича, Данила Задеревецького та Ходча Чемерича.

Олешко - смотрицький воєвода у 1374 р. Посвідчив документ князів Юрія та Олександра, котрим вони надавали місту Кам’янцю міське пра­во (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф.141. - Спр. 2250/Ш.-С. 2).

Пєч Ґотард - свідок (Hotart Pec) документа князя Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі (T⅞gowskiJ. Sprawa przyl¾czenia Podola. - S. 171). Документ для Гринька посвідчив якийсь Пєч Шемюзкий (Груша А. Невя­домая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 133). Чи то та сама особа тільки з іншим патронімом-прізвиськом? '

Пломен Скердо - свідок документа Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі на Бакоту в 1388 р. (T⅞gowskiJ. Sprawa ρrzyl⅞czenia Podola.-S. 171).

Процевич Михайло - 22 червня 1388 р. разом з Грицьком Кірдейови- чем та Прокопом з Поділля був свідком з прикріплення своїх печаток (vel litteras sub sigillis ipsorum) у міському суді Львова (Najstarsza ksi⅞ga miejska 1382-1389 I Wydal A. Czolowski // Pomniki dziejowe Lw6wa z archiwum miasta. - T. I. - Lw6w, 1892. - № 606. - S. 100). Свідок документа князів Костянтина і Федора для Немирі на Бакоту 19 вересня 1388 р. (Tfgowski J. Sprawa przylqczenia Podola. - S. 171). Свідок документа князя Федора для Гринька на Сокілець у 1391 р. (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 133). Засвідчив документ князя Федора для Бе- дришка у 1392 р. на низку сіл (ZDz. - T. V. - S. 22). 1404р. е серед учасників (Михайло Процевич) урегулювання суперечки між Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою Пілецькою з донькою Ельжбетою за місто Тичин та Заліську во­лость (Розов В. Українські грамоти. - № 38. - С. 70).

Попович Михайло - свідок документа Костянтина і Федора Коріато- вичів для Немирі (TfgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171).

Рогозка з Язлівця - 1373 р. свідок ерекційного документа Міхала Ав- данця для римо-католицької парафії у Бучачі (Rohoslca de Jazlowycz). Дату цього документа подаю як 1373, погоджуючись із зауваженням Єжи Cnep- ки щодо його датації, у літературі цей документ фігурує з датою 1379 р. До­слідник звернув увагу, що свідки документа Ґумперт і Ян з Ілогова не могли бути із зазначеними урядами у 1379 р. Тут варто звернути увагу на ще одно­го свідка - Стефана, званого Касиром, зазначеного як воєвода язловецький (Sthepano dicto Casper woywoda Jazlowycensi) (Tylus S. Fundacje kosciolow parafialnych w Sredniowiecznej archidiecezji Iwowskiej. - S. 108). Рогоз­ка позначений воєводою у Язлівці лише раз у 1375 ρ. (SperkaJ. Otoczenie Wladyslawa Opolczyka w Iatach 1370-1401. - S. 292-293). Януш Курти- ка припускає, що Стефан був воєводою у Язлівці з рук Рогозки і що Роз- гозка позбувся Язлівця перед 20 червня 1391 р., коли він, як пан Рогозка (без Язлівця), посвідчив документ князя Федора (Kurtyka J. Repertorium podolskie. - № 18. - S. 154). 1375 р. Рогозка, як смотрицький воєвода, по­свідчив документ Олександра Коріатовича для смотрицьких домінікан (Розов В. Українські грамоти. - № 10. - С. 20.). Свідок документа для Гринь­ка на Сокілець, виставленого у 1391 р. (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134), Владислав Семкович припускає купно у Рогозки чи його нащадків Язлівця перед 1424 ρ. (Siemkowicz W. R6d Awdanc6w w wiekach srednich. - Poznafi, 1920. - S. 267-268). Перебування Рогозки, дідича Язлівця, серед найближчого оточення князів Коріатовича може дати змогу зафіксувати західний кордон Поділля на середину 1375 р. по р. Стрипа, що, можливо, і стало прецедентом до його фіксації в середині XV ст. як межі Подільського воєводства.

Семен Юрійович, князь - свідок документа для Немирі на Бакоту в 1388 р. (Tjgowski J. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171). Це єдина згадка про нього у джерелах. Ян Тенґовський з певними припущеннями зараховує його до Коріатовичів як брата і співволодаря Поділля, який або помер після цієї згадки під Ворсклою, або він є сином Юрія Коріатовича (Tjgowski J. Pierwsze pokolenie Giedyminowicz6w. - S. 169-170).

СкепецькийЯкушко - свідок документа Федора Коріатовича для Гринь­ка на Сокілець у 1391 р. (Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 133)..

Слупич Павел - свідок документа для Немирі на Бакоту в 1388 р. (TjgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171); засвідчив документи Федора Коріатовича для Гринька на Сокілець у 1391 р. (зазначений як Павел Ступин) та дляБедришкау 1392р. (ГрушаА. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г.-С. 133; Zrodladziejowe.-TV.-S. 22). У листі того ж таки Федора Корі­атовича до князя Скирґайла, знаного нам з реґесгу, названий кам’янецьким во­єводою (servum SuumPaulum Slupicz Vieuodam Camenecensem) (Halecld О. ZJana Zamoyskiego Inwentarza Archiwum Koronnego. Materiaiy do dziej6w Rusi і Litwy WXVwieku. - Krakow, 1917. - S. 20; KurtykaJ. Repertorium. - № 28. - S. 158).

Супрон - князівський писар документа Юрія та Олександра Коріатови­чів, котрим вони надають місту Кам’янцю міське право (ЛНБ HAH України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф.141. - Спр. 2250/Ш. - С. 2).

Франчко - 1388 р. князівський підчаший, свідок документа Костян­тина і Федора Коріатовичів для Немирі (Tjgowski J. Sprawa przylqczenia Podola.-S. 171).

Цєтко Якуш - свідок документа Костянтина і Федора Коріатовичів для Немирі (TjgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171).

Чемерович Ходко - свідок документа для Немирі на Бакоту в 1388 р. (TjgowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171), документа Федора Коріатови­ча (Ходько Чемеревич) для Гринька на Сокілець (ГрушаА. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134). 1 жовтня 1399 р. уЛьвові отримав від короля Владислава II Яґайла села Надієво з присілком та Кропивники з усіма правами (Archiwum Lubartowicz6w Sanguszkow - Т. L - № XXII. - S. 22; Розов В. Українські грамоти. - № 32. - С. 58-59). 23 квітня 1400 р. учасник дільчого акту (пан Чемер) старости Руської землі Яна Тарновського між селами Лопат­ники і Верчани на прохання Михайла Процевича (Купчинський О. Забуті і не­відомі українські грамоти. - С. 349.) 1404 р. один з учасників (Ходко Чемер) урегулювання суперечки між Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою Пілецькою з донькою Ельжбетою за місто Тичин та Заліську волость (Розов В. Українські грамоти. - № 38. - С. 70). Учасник і свідок (пан Ходко Чемеръ), який завісив власну печатку (а к тому и нашихъ слугъ землянъские печати пана ходкова чеме- рева печать) на розмежувальному акті князя Федора Любартовича між Дани­лом Дажбоговичем Задеревецьким та братами Облазницькими в Жидачеві 17 грудня 1411 (Розов В. Українські грамоти. - № 43. - С. 77-70. Тут див. історію публікацій та критику цього документа). 15 серпня 1412 р. князь Федір Лю- бартович встановив межу між землями, належними панам Іваськові Дідошиць- кому та Федору Чолганському в Галицькій землі. Межа проходила біля села Ha- дієво, що належало Ходкові Чемеру (thu Chodkowe Czemierowo ки Nadziiewu) (Купчинський О. Забуті і невідомі українські грамоти. - С. 352). Чемеровичі - село в Перемишльській землі (Makarski W. Nazwy Jtniejscowosci dawnej ziemi przemyskiej. - Lublin, 1999. - S. 58-59). Про Чемеровськиху XV ст. див. у до­слідженні Пашина (Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV - начала XVI века. - С. 73 (Чемешовские)).

Яцко - свідок документа Федора Коріатовича у 1388 р. для Немирі на Бакоту (T⅞gowskiJ. Sprawa przyl⅞czenia Podola. - S. 171).