12. Служба при старості. Приклад кар’єри кам’янецького підстарости Яна Срочицького

Першим зафіксованим у фрагментарних джерелах підстаростою в Кам’янці при Станіславі Лянцкоронському був Якуб Осецький (Iacobo Ossyeczki). Він отримав 3 січня 1514 р. від короля Сиґізмунда І село Дераж- ню в Летичівському повіті, порожні села Криничі та Окнин і королівські села Вишнівець та Біла із записом на них 60 гривень, а також запис 40 гри­вень на с. Чермну^[1035]. Можливо, ще 8 лютого 1513 р. він уже був підстаростою в Лянцкоронського, коли отримав запис на 40 гривень на с. Чермна. Дру­жиною Осецького була Анна з Балина, яка другим шлюбом була одружена з Мацеем Радецьким¹.

Найдовше підстаростою у Станіслава Лянцкоронського був Ян Cpo- чицький, принаймні від 1521 до 1541 рр. він фігурує у джерелах на цьому уряді^{[1036] [1037]. Про самого Яна, на відміну від його попередників, маємо чимало ін­формації (див. нижче).}

До цього переліку треба зарахувати ще й згадуваних писарів ґродського суду: Вацлава, який фігурує в джерелах у 1510-1511 рр.^[1038], та Анджея Чер- менського у 1521 р.^[1039] Останній принаймні від 1511р. був пов’язаний з Лянц- коронським, коли служив у його роті^[1040].

Посідання Аянцкоронським неґродового староства у Скалі дало змогу йому певною мірою підпорядкувати або вплинути на шляхту, осілу в дав­ньому Скальському повіті. Зокрема, під 1530 р.

З певним припущенням до старостинського оточення Станіслава Лянц­коронського можемо зараховувати і свідків його документів. Так, 1522 р. свідками старостинського документа стали брат старости Прецлав Лянцко- ронський, Анджей Черменський, Ян Срочицький, Ян Чепловський, Павло Конюший, Мацей Радецький, Анджей Бонк, Миколай Вольський^{[1042] [1043]. 1535 р. серед свідків документа старости під час локації с. Осова зазначені Фелікс Ґоласький, Ян Боровський, Єжи Чаплінський, Станіслав Лапка, котрі фігу­рують як слуги старости (familiaribus nostris)s.}

Серед низки привілеїв, які дійшли до нас із старостинської канцеля­рії Лянцкоронського, привертає увагу документ, виставлений у Кам’янці 17 травня 1527 р. для кам'янецького підстарости Яна Срочицького на пляц біля м. Кам'янця¹. Сам документ відомий нам з копії, яка була вписа­на до підтверджувального привілею короля Сиґізмунда II Авґуста від 26 лютого 1554 р. у Любліні підчас сейму із заголовком Confirmatio donationis areae Capitaneatus Camenecen[si] generoso Stanislao Srocziczki (Підтверджен­ня надання пляцу у Кам'янецькому старостві шляхетному Станіславові Срочицькому).

Власне, документ, виставлений у Кам'янці 27 років перед підтверджен­ням для підстарости Яна Срочицького, походив зі старостинської канцеля­рії Станіслава Лянцкороньського, на той час кам'янецького (подільського) генерального старости^{[1044] [1045]. Це перший з відомих нині привілеїв зі старостин­ської канцелярії у Кам'янці, писаний польською мовою[1046]. За браком ґрод- ських книг кам'янецького суду за XVI ст. ми не можемо достеменно ствер­джувати, коли польська мова почала проникати в документальний обіг Подільського воєводства[1047].}

Як уже зазначалося, згідно з привілеєм від 29 жовтня 1442 р., староста, як королівський намісник у Кам'янці, мав право від імені короля заставля­ти королівську власність, але, як видно з практики XVI ст., не тільки села, а й ділянки та будинки для шляхти за певну суму грошей - до 50 гривень монетою у польській лічбі.

Тут ми маємо справу з нерухомістю, яка входила до складу старостин- ського комплексу маєтків і була у повному розпорядженні старости, та й виділялася вона підстарості, першому помічникові, котрий входив до клієнтурного угруповання С. Лянцкоронського¹.

Сам документ можна поділити на кілька частин. Інвокаційна клаузула містить інформацію про старосту, від імені якого відбувається надання не­рухомості й перелічується його титулатура. Далі йдеться про право, надане йому королем, і особа, яка отримує у своє володіння пляц із зазначенням, що це робиться за численні заслуги під час служби в камянецькому ґрод- ському суді. Наступна частина документа містить локаційну формулу, де описується місце розташування пляца. Після цього названо обов'язки, які має нести на потребу шляхетний Ян Срочицький, та права, які дає йому во­лодіння цим пляцем. Завершується документ датаційною формулою.

У документі пляц локалізується в такий спосіб: ^{[1049] [1050]. Серед головних реперів - став, вірменський млин, Руська брама, дім Пісончиний (?), дорога. Саме тут виникають певні труднощі. Адже серед цих орієнтирів ми можемо з упев­неністю вказати лише на один - Руську браму, гідротехнічний оборонний комплекс, який був південними воротами до міста.}

Найбільш згадуваним після Руської брами є, звісно, вірменський млин. Але серед наявних у нашому розпорядженні джерел лише план Кам'янця 1672 р. містить інформацію про нього. Та й він викликає більше запитань, ніж відповідей. У збережених інвентарях Кам'янецького староства, де міс­тяться докладні описи міста й старостинських доходів (а млини були сут­тєвою статтею доходу староства у той час), також немає переконливої ло­калізації вірменського млина^[1051]. Отже, жодне з джерел не подає нам чіткої та достовірної локалізації цього об'єкта.

У своїй книзі про Кам'янець Олександр Прусєвич, використавши інфор­мацію плану Кипріана Томашевича (1672 р.) та описуючи частину вулиці Руської біля саду коменданта Вітте, пише, що вірменський млин був поруч з пороховим млином, навпроти будинку електростанції (будинок було розі­брано 1997 р.), де у XVII ст.

Зокрема, на плані Томашевича вище за течію від Руської брами справді фіксуються два млини. Згідно з експлікацією, вміщеною у нижньому лівому куті, під № 13 і 14 зазначені: Molendinum Armenicum та Molendinum pro conficiendo pulvere nitrato, vulgo Prochownia¹. Що ж до згадуваного ставу то, очевидно, малася на увазі р. Смотрич, зважаючи на існування шлюзів у Русь­кій брамі^{[1053] [1054] та відвідні канали до кіл млинів. Адже у каньйоні річки довкола міста складно уявити існування ставу. Те, що млин був на старому місці, за­свідчує королівський привілей від 23 грудня 1521 р., за яким кам янецьким вірменам дозволялося збудувати млин на старому місці (in loco antiquo)[1055].}

Найбільшу складність маємо з локалізацією дому Пісончиного (у тексті - domem pisanczinim). Варіантів для міркування у нас мало, зважаючи, що ми не можемо знати, якою мовою спробував передати це писар документа, та й наша інформація походить від пізнішої копії. Це міг би бути і дім мірош­ника, адже поруч згадуються млини, а латиною мірошник pistrinarius. Мож­ливо, йшлося про якогось писаря, адже польською писар - pisarz_j а похідна від цього писаря -pisarczyna. Імовірно також, що йдеться про якесь прізвище чи прізвисько. Очевидно, що саме цей пляц згадується у джерелах на початку 80-х років XVI ст., коли король Стефан Баторій надає його кам янецькому лов­чому Касперу Вілковському (area Pisczowska noncupata sub Castro Camenecensi ad fluvium Smotricz sita), подана тут локалізація досить умовна^[1056]. Свідченням, що цей терен біля Руської брами був під королівською юрисдикцією, а отже у розпорядженні старости, можуть бути наведені нижчі приклади.

1555 р. Сиґізмунд II Авґуст забезпечив ґродському кам янецькому писарю Войцеху Мілеському пляц навпроти вірменського млина (ех opposito molendini Ormianski)^[1057]. Ще одним прикладом є черговий привілей для земського урядни­ка Єжи Суліми у 1578 р.

І останній орієнтир з локаційної формули - це дорога (у тексті - poczqwszy od drogi ktora idzipo then dom, asz za rzekς pod skalξ wdlus), яка іде під згаданим домом аж за річку під скелею. Очевидно, мається на увазі вул. Руська, що починається від Польської брами на заході та тягнеться пра­вим берегом під скелею Кам янця вздовж течії р. Смотрич. Тож з огляду на вищенаведені факти, цей паяц міг знаходитися на вул. Руській від місця, де розташований будинок колишніх військових казарм, навпроти якого й існу­вав від другої половини XVIII сг. уже згадуваний сад коменданта Вітте, і до Руської брами.

Площа пляцу згідно з привілеєм становила 8 ? 20 ліктів. Але, на жаль, не зазначено, яких. Як відомо, 1565 р. було зрівняно лікоть краківський з вар­шавським, який відтоді стає загальнодержавною мірою¹. Паралельно з ним існують лікті познанський, ґданський, підляський, литовський і львівський. Ймовірно, що у Кам’янці користувалися ліктем львівським або краківським. Лікоть львівський мав I¹A ліктя коронного (або 6⅛{∏ см) і був найбіль­шим серед цих ліктів. Відповідно, краківський лікоть становив 54,94 см^{[1059] [1060]. Отже взявши до уваги ці два лікті, бачимо, що площа ділянки становила 5,5 X 13,35 м за умови використання львівського ліктя і 4,4 ? 10,99 м. Площа ділянки коливалася від 73,4 м2 до 48,4 м2. Зазначення розміру ділянки є до­сить рідкісним випадком, адже зазвичай у такого типу документах згаду­ються лише сусідні пляци або будинки[1061]. Зважаючи на сучасну стратиграфію вул. Руської в зазначеному місці, складно локалізувати цей пляц на місце­вості, де від XVI ст. збереглася тільки Руська брама, а сучасна локалізація вулиці Руської та, можливо, й р. Смотрич не відповідає тогочасним реаліям.}

У наступній частині документа йдеться про права, які має шляхетний Ян Срочицький. Отже, він міг поставити на пляцу гумно для зберігання збіжжя, міг збудувати дім, солодовню, бровар на свій розсуд. Усе це обумовлювалося браком будь-яких зобов’язань перед містом, насамперед у сплаті податку.

Завершується документ коробораційною формулою, де зазначається, що для певності староста скріпив усе це своєю печаткою і підписом. Ця ак­ція відбулася на території Кам’янецького замку, або в будинку старости, або в приміщенні ґродської канцелярії.

* * *

Постать самого Яна Срочицького є цікавою з огляду як на його ма- лопольське походження, так і на чисельність згадок про нього в поділь­ських джерелах пертої половини XVI ст. Ян був одружений від 1521 р. з Констанціею, донькою Павла Поплавницького, кам’янецького зем­ського писаря¹.

Про тісний зв’язок Срочицького зі старостою Станіславом Лянцкорон- ським можуть свідчити декілька фактів. Насамперед - спільне малополь- ське коріння, адже дідичні Срочиці, розміщені біля Кракова, де недалеко були розташовані родинні маєтки Лянцкоронських із Бжезя. До того ж Ян упродовж 14 років був кам’янецьким підстаростою у Станіслава Лянцко- ронського, а потім продовжив виконання цих функцій і за його наступника Миколая з Іскшичина. Також саме кам’янецький староста засвідчував йому низку записів від його дружини Констанції та виставив уже відомий нам привілей на паяц^{[1062] [1063]. Завдяки одруженню він отримав частину Княгинина та, імовірно, а Кадиївці й частину с. Радиївці у Барському старостві. Він же й посвідчив 1 грудня 1522р. разом з інтими подільськими шляхтичами волю Лазаря Решки Радийовського про поділ його частки в с. Радиївці між сином та онуками, дітьми його доньки[1064].1536 р. отримав від короля доживоття на с. Княгинин[1065]. Як підстароста брав участь у засіданнях кам’янецького зем­ського суду[1066].}

Леон Бялковський у додатку до своєї праці публікує низку документів з кам’янецького земського суду, в одному з них Ян Срочицький позначе­ний власником с. Жванець (документ від 29 квітня 1539 р.)^[1067]. У тому ж таки 1539 р. отримав у заставу с. Балин та Висек (?) (villam Balyna сит ejusdem vill. Vyssek) від кам’янецького старости Миколая з Іскшичина. Ці

маєтності були повернуті Анні, доньці Миколая Іскшицького, Леонардом Срочицьким, сином Яна, аж 1555 р.¹.

Окрім уже згадуваних посесій у Подільському воєводстві, Ян Срочиць­кий мав у своєму володінні й низку населених пунктів у сусідньому Русько­му воєводстві, зокрема у Теребовельському повіті Галицької землі, які він отримав від Павла Цвиклейовського (Pauli Czwyldyeyowski) і де згодом за­снував два селища, а с. Борек перевів у статус міста і надав йому магдебурзь­ке право^{[1068] [1069]. Усім цим він поступився вже у 1533 р. галицькому підкоморію Миколаю Сенявському[1070].}

Ян Срочицький мав двох синів - Леонарда та Станіслава. Певне не­узгодження вносить один документ від 1547 р., коли на Пйотрковському сеймі Миколай Срочицький отримав доживоття на с. Княгинин для себе, своєї дружини та синів Станіслава і Леонарда^[1071]. Власником Княгинина Ян Срочицький був згідно з королівським підтверджувальним привілеєм від 18 серпня 1521 р., яким король підтвердив запис 300 флоренів на полови­ну цього ж села, який зробила йому його дружина Констанція^[1072]. Леонард як син Яна і Констанції, згадується у підтверджувальному привілеї Сиґіз­мунда II Авґуста 1549 р. про межі між селами Кадиївці, Крогулець та До- вжок, зробленому для Яна та Констанції Срочицькиху 1536 р.^[1073] Про те, що Леонард і Станіслав рідні брати, ми знаємо з документа 1550 р., котрим король дав їм у вічне володіння пустку Крогулець у Кам’янецькому пові­ті (...nobilium Stanislai et Leonardi Srocziczkyfratrumgermanorum...)^[1074].1552 р. вони разом отримують у ленне володіння с. Княгинин у Кам’янецькому повіті на р. Жванець. Поручителем цього виступає краківський воєвода. Пйотр Кміта^[1075].

Ян, можливо, вже не жив перед 28 червня 1544 р., коли його сини Станіс­лав і Леонард отримали доживоття на с. Княгинин^[1076].

Срочицькі володіли також іншою нерухомістю у Кам’янці. 15 лютого 1525 р. Ян Срочицький отримав у Кам’янці дім вірменина Валігури, котрий втік до Туреччини (in Turdam profugi). Сам будинок стояв біля володінь кам’янецького підкоморія Пйотра Гинка, що у вірменській дільниці по­руч із Руською брамою¹. Цей будинок згадується у документі 1554 р., коли кам’янецький земський писар Станіслав Надольський отримав від короля порожній пляц у Кам’янці, як зазначено у локаційній клаузулі, біля замку, а точніше - між будинком достойного Ґаспара Голубковича та церквою Воз- несіння грецької віри і навпроти домів Срочицького та Івана Котляра (... inter domum hohesti Casparis Holubkovicz ab una, et eclesiam Ascensionis Domini ritus Graeci ex opposito domorum Srocziczki, et Ivanisza Kothliarza iacentem...)^{[1077] [1078]. За планом Томашевича, церква Вознесіння розміщувалася у західній частині Вірменського ринку. Тому використання у локаційних формулах словоспо­лучення біля кам’янецького замку могло стосуватися до території всього міс­та, адже замок був символом королівської влади.}

11 червня 1555 р. на сеймі у Пйотркові дружина Станіслава Срочиць­кого Зофья отримала у дідичне володіння загороджений пляц за Руським валом у Кам’янці. У локаційній формулі цього документа зазначено, що цей пляц знаходиться на р. Смотрич між пляцем замкового возного Яку­ба з одного боку й «працьовитого» Наідича (Найдича) та навпроти плятеї шляхетного Мацея Радецького земського підсудка, батька Зофії (... areae in horto ante valvam Ruthenica[m] civitatis Camenecensibus extra civitatem in rippa fluvy Smothricz inter aream proinde Jacobi ministrealis castrensis ex una, et aream laboriosi Naidicz alias platha parte ex altera sitiam g[e]ne[ro]si Mathiae Radeczki Subiudicis terraru[m] Podoliae...)^[1079].

Згадуючи документ для Яна Срочицького, який був писаний польською мовою і де об’єктом надання був пляц, принагідно дозволимо собі кілька міркувань щодо термінів. Отже, у латинській термінології пляц або ділян­ка має кілька відповідників - area зі значеннями «незабудований пляц», «міська парцеля», «одиниця ґрунту» тощо та curiae - у значені «двір», «дворище», «виділена парцеля у місті». У свою чергу, термін area може бути відповідником будинку. Такий приклад трапляється у підтверджу- вальному привілеї Сиґізмунда II Авґуста для Павла Яцимірського у 1555 р., де власне пляц прирівняно до будинку (aream seu domum in civitate nostra Cameniecensi)^[1080].

Наша поінформованість про родину Срочицькиху XVI ст. пов’язана з тим, що насамперед Ян, перебуваючи тривалий час в оточенні кам’янецьких ста­рост (Станіслава Лянцкоронського та Миколая з Іскшичина), мав можливість отримувати і документально підтверджувати права на нерухомість як у ме­жах міста Кам’янця, так і на теренах Подільського і Руського воєводств.

Його син Станіслав зробив блискучу як на людину його кола, кар'єру. 1542 р. Станіслав Срочицький з 7 кіньми посвідчений на пописі роти скаль- ського старости Героніма Лянцкоронського уЛьвові¹, а 1543 р. - з 6 кіньми^{[1081] [1082]. Тобто, знову ж таки, простежується тривалий зв’язок двох родин, тепер уже в наступному поколінні.}

1551 р. він був серед кандидатів на посаду земського писаря, в 1556-1559 рр. був кам’янецьким коморником, у 1560-1565 рр. мечником, а у 1565-1586 рр. войським^[1083].1563 р. був збирачем податку в Подільському воєводстві^[1084]. Він три­чі був послом на коронних сеймах у 1553, 1558-1559 та 1566 рр. від Поділь­ського воєводства^[1085]. Також якийсь Срочицький був у 1567 р. послом короля Сиґізмунда II Авґуста у Молдавському князівстві^[1086]. Найімовірніше, цим послом був Станіслав. Це теж позначилося і на його кар’єрі, і на кількості документів з королівської канцелярії, які маємо у нашому розпорядженні. Саме про ньо­го Каспер Несецький у своєму гербовнику написав: «Станіслав Срочицький камянецький войський... був це муж сильній і служив добре вітчизні...»^[1087].

Можливо, що пік його популярності та впливу серед місцевої шляхти припав на перше безкоролів’я, коли в акті глинянської конфедереації шляхти Руського та Подільського воєводств від 31 липня 1572 р. його разом з Ми- колаєм Творовським з Бучача визначено представниками від Кам’янецької землі, обраними від кожної із земель^[1088].

З наведених вище прикладів видно, що стратегія укорінення на Поділлі для шляхти з інших територій Корони Польської полягала, насамперед, у військо­вій службі вроті місцевого урядника, бажано старости. Наступним кроком було одруження з місцевою шляхтянкою, почасти з удовою, - у такий спосіб набува- лося право до певної земельної власності. Після цього або паралельно з цим слід було подбати для себе про уряд (бажано не титулярний, а таким для «чужих» був насамперед уряд підстарости) або виконання певних функцій у іродському суді Бажаним атрибутом укорінення було набуття нерухомості у Кам’янці. Але це стосувалося здебільшого урядницької та середньозаможної шляхти, яка мо­гла отримати цю нерухомість через старостинський привілей або, за сприяння свого патрона, від самого короля, який, користуючись правом кадука, мав у ко­ролівському місті Кам’янці певний фонд нерухомості у вигляді будинків І ПАЯ­ЦІВ. Усе це давало ефект того, що в другому поколінні діти прибулого на Поділля шляхтича могли претендувати й отримувати земські уряди й були учасниками шлюбних стратегій місцевої шляхти. Тобто були цілком укоріненими членами подільської шляхетської корпораціїу XVI ст.

* * *

Протягом другої половини XV - першої половини XVI ст. подільська шляхетська корпорація пройшла тривалий шлях трансформації від рица- рів-землевласників, місцевих панів, зем’ян до шляхтичів, бояр, котрі жили зі служби по охороні неспокійного східного кордону Польського королівства. Власне, у XVI ст. виринають з «пітьми» ті властиво подільські, руські роди­ни шляхти, що зосереджувалися довкола Рова-Бара та Хмільника й несли службу на шляхах і в постійних дрібних сутичках з татарами та волохами.

Завдяки масовим джерелам цієї доби можемо побачити, як часто зміню­валася номенклатура прізвищ на теренах Подільського воєводства і як но­воприбулі шляхтичі (або просто військові) швидко адаптувалися до місце­вих умов, нобілітувалися, одружувалися з місцевими шляхтянками, швидко ставали своїми у середовищі цієї еластичної спільноти. Саме у той час прі­оритетною стає військова служба, завдяки котрій стає можливою й уряд­ницька кар’єра на теренах воєводства.