СЛОВ’ЯНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ В IX-X ст. ПОЧАТОК МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН МІЖ КИЄВОМ І ГНЕВНОМ

Ранньосередньовічне минуле Польщі на відміну від сусідніх з нею країн і держав не знайшло належного висвітлення у синхрон­них за часом подіям письмових джерелах. Перша польська хро­ніка, невідомого автора якої в науці іменують Галлом Анонімом¹, була написана лише на початку XII ст.

1 На початку XVI ст. польський історик і церковний діяч Мартін Кромер згадав про хроніста, який жив в часи польського князя Болеслава III і назвав його Галлом (Kromer М. Kronika polska. - Sanok, 1857. - S.44). За подальшу півти- сячолітню історію науковці мало просунулися у з’ясуванні питання про осо­бу автора першої польської хроніки. Єдино, що можна зараз чітко про нього сказати: автор хроніки не був поляком, а прибув до Польщі наприкінці XI - на початку ХП ст. Освіту він скоріш за все отримав в якомусь бенедиктинсь­кому монастирі в Угорщині або, що менш вірогідно, во Франції чи в Італії. Див.: Gaska D. Przegląd koncepcji dotyczących pochodzenia Galla Anonima. Od Kromera do badaczy Wspolczecnych // Nobis operique faveta. Studium nad Gallem Anonimem. Red. A. Dąbrowka, E.Scibinski, W.Wojtowicz. - Warszawa, 2017. - S.23-58.

підставі переважно усної традиції, до якої додавалася величезна фантазія самого хроніста.

Досить пізно Польща попала в сферу уваги і іноземних щодо неї авторів. Від Германії, де значно раніше почали готуватися істо­ричні наративи, перш за все хроніки і аннали, Польща відділяла­ся значною територією полабських слов’ян, в сусідніх з Польщею на півдні і сході Чехії, Угорщині і Русі письмова традиція також почала розвиватися доволі пізно, тому там також не збереглися свідчення про ранню історію Польщі.

Більш-менш чітку, відносно цілісну інформаційну картину минулого Польщі історики мають змогу відтворити, починаючи лише приблизно з середини X ст., а точніше від початку 60-х років X ст. Саме тоді монах Корвейського монастиря в Саксонії Віду- кінд (роки життя біля 925-980) у своїй хроніці «Діяння саксів» по­чинає згадувати про польського володаря, якого він називає «гех Misaca (король Метко)»². Біля 966 р. арабомовний географ єврей­ського походження з іспанського міста Тортоси Ібрахім ібн-Якуб,

2 Galli Chronicon. - L.I, primo prohenmium. Хроніку Галла Аноніма наводимо за вид.: Galli Chronicon 11 Monumenta Poloniae Historica. Pomniki dziejowe Polski (далі - MPH). - T.l. Ed. A.Bielowski. - Lww, 1864. - T.l. - P.379-484, з вказівкою номеру книги і розділу твору.

3 Widukindi Res Gestae Saxonicae. - L.III, 66. Твір Відукінда Корвейського на­водимо за вид.: Widukindi Res Gestae Saxonicae. Ed. D.G.Waitz // Monumenta Germaniae Historica, Scriptores. Ed. G.H.Pertz (далі - MGH SS). - Т.З. - Hannoverae, 1839. - р.408-467, з вказівкою номеру книги і розділу твору. Пере­клад хроніки на російську мову див.: Видукинд Корвейский. Деяния саксов. Перевод и комментарии Г.Э.Сатука. - Москва, 1975. - 275 с. Див. також: Pleszczynski A. The birth of stereotype: Polish rulers and their country in German writings, c.lOOO A.D. - Leiden, 2011. - S.10-25.

який в той час відвідав Германію, де в Магдебурзі спілкувався з імператором Ottohom і, згадує, що «з Мешком межує на сході Русь, а на півночі Бурус (Прусси. - авт.)»⁴.

Але середина X ст., без всякого сумніву, не була початком іс­торії середньовічної Польщі: на той час польські спільноти вже пройшли значний розвиток у своєму суспільно-політичному ста­новленні. Деяку інформацію щодо попереднього періоду ми має­мо завдяки фактично революції в духовно-культурному розвитку людства, здійсненої в IX ст. грецькими просвітниками Константи- ном-Кирилом і Мефодієм в Центральній Європі, що започаткува­ла становлення письмової традиції спочатку у Великій Моравії, а згодом у інших слов’янських народів⁵.

В «Житії св. Мефодія» (третя чверть IX ст.) повідомляється, що «в Висле» (тобто в басейні р. Вісли) правив сильний князь, який чинив серйозний опір Великоморавській державі, а пізні­ше, біля 876-876 рр., племінне формування віслян потрапило під владу більш сильного сусіда⁶. Зазначена подія скоріше за все не означала повної інкорпорації більш потужним державним фор­муванням Віслянського князівства, яке продовжувало в держав-

4 Известия Ал-Бекри и других авторов о Руси и Славянах, статьи и разыскания А.Куника и барона В.Розена И Записки Императорской Академии наук. - Санкт-Петербург, 1879. Т.32. - С.51. Про іспанського мандрівника Ібрахімаібн Якуба (Йакуба) ат-Тартуші див.: Мишин Д.E. Сакалиба (славяне) в исламском мире в раннем средневековье. - Москва, 2002. - С.34-38; Ковалевский А.П. Славяне и их соседи в первой половине X в., по данным аль-Масуди И Вопро­сы историографии и источниковедения славяно-германских отношений. - Москва, 1973. - С.63-64.

5 Нагаєвський І. Кирило-Методіївське християнство в Русі-Україні. - Рим, 1954. - 177 c.; Vlasto A.P The Entry of the Slavs into Christendom: an Introduction to the Medieval History of the Slavs. - Cambridge, 1970. - P.20-85; Огієнко LI. Костянтин і Мефодій: їх життя та діяльність. - Вінніпег, 1970.

6 Житие Мефодия И Сказания о начале славянской письменности. / Под ред. Б.Н. Флори. - Москва, 1981. - С.99; ср. Hensel W U źrodeł Polski średniowiecznej. - Wrocław, Warszawa, Gdańsk, 1971. - S.294-296.

но-політичному плані розвиватися. Щодо тодішньої ситуації в цьому ареалі інтерес також представляє більш рання за часом, ніж «Житіє св. Мефодія», інформація, що збереглася в додатках до перекладу праці римського історика і богослова V ст. Орозія «Історії проти язичників», зробленого для англосаксонського короля Альфреда Великого (роки правління 871-899): «...andbe eastern Maroare Iande is Visleland (на схід від країни Моравіє знахо­диться країна Віслян)»⁷.

Важливим для нашої теми є аналіз Установчої грамоти Празь­кої архієпископії під 973 р., текст якої зберігся в «Хроніці» чеського книжника початку XII ст. Козьми Празького. В грамоті згадується входження до складу згаданої архієпископії ареалу Малої Польщі, а також земель до рік Буг і Стир (останні землі були західними частинами території, де мешкали волиняни, та північно-західним ареалом проживання прикарпатських хорватів). Ця інформація разом із свідченнями вище згаданих джерел дала підставу вченим зробити припущення про включення Побужжя спочатку до скла­ду Віслянського князівства в Малій Польщі, а потім як частини вказаного князівства до складу Великої Моравії⁸. Розгляд згаданої Установчої грамоти дозволяє зробити і висновок про подальшу долю зазначеного ареалу. Після вторгнення на межі IX-X ст.

7 Krola Alfreda opis Germaniii H MPH. - T.l. Ed. A.Bielowski. - Lwow, 1868. - P. 13-14.

8 Исаевич ЯД. «Грады Червенские» и Перемышльская земля в политических взаимоотношениях между восточными и западными славянами И Исследо­вания по истории славянских и балканских народов. Эпоха средневековья. Киевская Русь и ее славянские соседи.- Москва, 1972. - С.115-116; Labuda G. Krakow biskupi przed r.1000 H Studia historyczne. - 1984. - №3. - S.410.

9 Королюк ВД. Грамота 1086 г. в хронике Козьмы Пражского И Краткие сооб­щения Института славяноведения. - Вып. 29. - Москва, 1960. - С.3-23.

впливу не Чеської держави, а більш ранніх західнослов’янських державних об’єднань, скоріше за все Великої Моравії¹⁰.

При розгляді питання про слов’ян, що в той час мешкали в Малій Польщі, дослідникам прийшлося вирішувати досить складне питання про загадкове угруповання лендзян. У відомій пам’ятці середини IX ст., яке отримало у науковців умовну назву «Баварський географ»¹¹, згадуються серед інших народів, що меш­кали на північ від Дунаю, якісь лендзяни («Lendizi, habent Civitates XCVIII (Лендізі, мають 98 градів))»¹². Вчені відзначають, що назва «лендзяни» походить від загальнослов’янської назви «led (ленд)» і що означала необроблене поле. Ця назва близька до назви «по­ляни», що походить від слова «поле (pole)». Так називались, як ві­домо, слов’яни у Великій Польщі та у Середньому Придніпров’ї.

Й.Довят вважав, що під лендзянами розумілися всі слов’яни від Балтики до Карпат, у тому числі і поляни, і вісляни¹³.

и Повна назва документу «Descriptio Civitatum et regionuni ad Septentrionalem plaganι Danubii (Опис міст і земель на північ від Дунаю)». Однозначно, що у пам’ятці йдеться не про справжні міста, а про укріплені фортеці - «гради».

12 Zakrzewski S. Opis grodow і Ierytoryow z polnocznej strony Dunaju, czyli Geo­graf Bawarski. - Lwow, 1917. - S.4. Див. також: Войтович Л.В. «Баварський гео­граф»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи IX ст. 11 Український історичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 12-34.

13 Dowiat J. Polska - państwem średniowiecznej Europy. - Warszawa, 1968. - S.46.

14 Lowmianski H. Początki Polski. - T.3. - Warszawa, 1967. - S. 129-130.

15 Labuda G. Polska, Czechy i Ruś w kraju ledzian w drugiej połowie Xwieku// Rocznik przemyśki. - T.24/25. - Przemyśl, 1988. - S.274-294.

у слов’ян Східної Європи - «лях»¹⁶. У скандинавів також зустрі­чається остання назва у формі «лесір (lesir)», але її поява у них, вочевидь, пояснюється впливом Русі¹⁷. Аналогічно під впливом східних слов’ян вказане найменування у формі «леах (leah)» по­явилося в старорумунській мові¹⁸.

Особлива складність вирішення питання про лендзян ви­кликана тим, що в трактаті візантійского василевса (імператора) Константина Багрянородного (фактичні роки правління 945-959) «Про управління імперією» відзначається, що якісь «ленциніної (Aεvξccvηvoι)Λ як данники поставляли київським володарям лод- ки-однодеревки¹⁹. Переважна більшість вчених зараз не запере­чує зв’язок «ленциніноїв» і «лендзян», проте виникає питання, як слід розуміти повідомлення грецького автора, оскільки прийнят­тя його інформації ставить питання про східноєвропейську ло­калізацію (в басейні Дніпра) цього населення. Б.М.Флоря схиля­ється до думки, що лендзян (ленциніноїв) можна ототожнювати з літописними волинянами²⁰. Дещо іншою є позиція С.В.Кончи, який ототожнював лендзян (ленциніноїв) із придніпровськими полянами²¹. О.С.Щавелев також пише, що інформація грецько­го автора про ленциніноїв у Східній Європі має відношення до

16 Исаевич ЯД. Древнепольская народность и ее этническое самосознание И Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - Москва, 1982. - С.148.

17 Джексон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (середи­на XI - середина XIII в.). Тексты, перевод, комментарий. - Москва, 2000. - С. 133; ее же. Творческая активность автора «Хеймскринглы»: Проблема ав­торского присутствия в повествовании // Древнейшие государства на тер­ритории СССР. 1981 г. - Москва, 1983. - С. 166-167; Banaszkiewicz J. «Lestek» (Iesir) i (Iesar) w średniowiecznej tradycji skandynawskiej // Kwartalnik historyczny. - 2001. - №1. - S.3-25.

18 Parczewski M. Początki kształtowania sie polsko-ruskiej rubieży etnicznej w Karpatach. U źrodeł rozpadu Słowiańszczyzny na odłam wschodni i zachodni. - Krakow, 1991. - S.37, pr.37.

19 Константин Багрянородный. Об управлении империей. Под ред. TTJIumae- рина и А.П.Новоселъцева. [Переклад TT Литаврина]. - Москва, 1989. - С.45.

20 Флоря БН. Комментарии И Константин Багрянородный. Об управлении им­перией. - С.390.

21 Конча С. «Лендзяни» і поляни // Вісник Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка. - Українознавство. - № 12. - 2008. - С.47-49.

згаданих у давньоруському літопису придніпровських полян. Як вважає науковець, відносно останніх «в тексті трактату Кон­стантина Багрянородного закономірно відбився екзоетнонім, а в київському літопису - самоназва»²². На нашу думку, інформація Константина Багрянородного виникла у зв’язку з проникненням якогось невеликого угруповання західнослов’янського походжен­ня, вірогідно частини лендзян, на схід. Мова, вірогідно йшла про ареал верхів’я р. Прип’яті. У подальшому це населення було по­вністю поглинуто основним східнослов’янським населенням. В історичній літературі часом не зовсім точно сприймається наше розуміння проблеми лендзян. Зокрема, Л.В.Войтович вважає, що в нашій книзі з історії взаємин Русі і Польщі лендзяни - це лише якесь невелике угруповання, що мешкало «у верхів’ях західних приток Дніпра (вірогідно сучасної Білорусі)», де було з часом по­вністю асимільоване місцевим східнослов’янським населенням. Насправді, в зазначеній праці перш за все зазначається, що лен­дзяни - це інша назва малопольських віслян (що однозначно ви­ключало розуміння «невеликого угруповання» лендзян), від комп­лексу яких в процесі міграцій відокремилася невелика група, яка переселилася на схід, у згадані вище верхів’я західних при токів Дніпра²³.

На користь припущення про зазначене переселення свідчать матеріали археологічних досліджень. Зокрема, В.В.Седов писав, що знахідки на Волині S-кінцевих скроневих кілець є незапере­чним фактом перебування на Волині якихось представників західнослов’янського походження²⁴. Матеріал про міграцію яко-

22 Щавелев А.С. Славянские «племена» Восточной Европы X - первой полови­ны XI века: аутентификация, локализация и хронология И Studia slavica et balcanica petropolitana. - 2015. - №2. Июль - декабрь. - C.112.

23 Войтович Л.В. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Централь­но-Східної Європи раннього середньовіччя // Україна в Центрально-Східній Європі: з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Вип.4. - Київ, 2004. - С. 116; его же. «Баварский географ»: попытки этнолокализации населения Централь­но-Восточной Европы в IX в. // Studia Historica Europae Orientalis. Исследования по истории Восточной Европы. - Вып. 9. - Минск, 2016. - С.32; Войтович Л.В., Ощипок Н.В. Миколаїв над Дністром: місто і люди. - Львів, 2020. - C.29.

24 Седов В.В. Восточные славяне в VI-XIII вв. И Археология СССР в 20 томах.- Москва, 1982. - С. 100.

гось західнослов’янського населення в межиріччя Дніпра і Німа­ну в VIII-X ст. наводить В.Б.Перхавко²⁵.

В «Повісті временних літ» є інформація про походження повідомлення не слід розуміти буквально, що спостерігається, зокрема, в дослідженнях Г.Пашкевича²⁷, але не враховувати його зміст теж не можна. Скоріше за все воно є відголосом якогось від­носно пізнього пересування у Східну Європу певних слов’янських формувань із заходу. Існує погляд, зокрема, що ці слов’яни колись мешкали поряд з балтськими племенами²⁸. І.І.Ляпушкін вважав в’ятичів та радимичів вихідцями із заходу, які належали до венед- ської групи слов’ян²⁹.

Повертаючись до розгляду державно-політичного розвитку ранньосередньовічної Польщі, необхідно зазначити, що після під­корення вісляно-лендзянського об’єднання Великою Моравією, а потім входження його до складу Чеського князівства ініціатива в державно-політичних процесах у польських племен переходить до «племінних князівств» Великої Польщі³⁰. На думку вчених, в середині IX ст. тут провідну роль відігравали гоплянське та по- лянське ранньодержавні утворення, які протягом тривалого часу

25 Перхавко В.Б. Западнославянские элементы в раннесредневековой культуре междуречья Днепра и Немана И Краткие сообщения Института Археологии АН СССР. - Вып.187. - Москва, 1986. - С.28-35.

26 Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - Т.1: Лаврентьевская ле­топись. Изд. второе. Вып.1-3. - Ленинград, 1926-1928. - Стб.12-13.

27 PaczkiewiczH. Początki Rusi. - Krakow, 1996. - S.400-416.

28 Седов B.B. Восточные славяне в VI-XIII вв. - С. 148-157.

29 Ляпушкин И.И. Славяне Восточной Европы накануне образования Древне­русского государства. - Ленинград, 1968. - С.16.

30 Погляди сучасних польських істориків на проблему виникнення держави в Польщі розглянуті в статті А.Г.Папакіна. Див.: Папакін А.Г. Проблема похо­дження ранньосередньовічної держави П’ястів: нові підходи у сучасній поль­ській історіографії // Славістична збірка. - Вии. III. - Київ, 2017. - С. 174-184.

суперничали один з іншим. Спочатку першість у цьому проти­стоянні мали гопляни - племена, що мешкали в Куявії довкола озера Гопло. Саме цим, вірогідно, пояснюється відсутність згад­ки про західнослов’янських полян в описі «Баварського Геогра­фа» та інформація про значний територіальний комплекс гоплян, до якого входило більше 400 «градів»³¹. Можливо, що до цього комплексу входили і землі полян, які були підкорені гоплянами. Проте наприкінці IX ст. ситуація докорінно змінюється. Тоді по- лянській верхівці на чолі з князями П’ястами вдалося змістити гоплянського князя Попеля³². У напівлегендарній формі ці події знайшли відбиття в хроніці Галла Аноніма та деяких інших більш пізніх польських хроніках³³.

Розгляд питання про західнослов’янський вплив у Побужжі з кінця IX до кінця X ст. дало підставу дослідникам зробити ви­сновок, що скоріше за все головну контрольну функцію тут віді­гравав не віддалений великоморавський центр, влада якого тут була вельми ефемерною, а вісляни (лендзяни) Малої Польщі³⁴. Необхідно зазначити, що об’єднаній Польській державі, що по­стала в другій половині X ст., передували ранньодержавницькі формування, серед яких лідерство займали Полянське (у Вели­кій Польщі) і Віслянське (у Малій Польщі) політичні об’єднання. З декількох князівств формувалася і Чеська держава з центром у Празі. Саме лендзянсько-віслянська знать, як нам уявляється, контролювала в міжріччі Вепру, Західного Бугу та Сяну низку оборонних пунктів - Червен, Перемишль, Белз, Берестя та іншіх. Від назви першого з них весь цей район отримав назву «Червен- ські гради». Дослідження археологів свідчать, що найбільша кон­центрація знахідок західнослов’янського матеріалу в цьому ареалі при загальному переважанні східнослов’янського спостерігається

31 Zakrzewski S. Opis grodow і terytoryow z polnocznej strony Dunaju, czyli Geograf Bawarski. - S.4-5.

32 Исаевич ЯД. Древнепольская народность и ее этническое самосознание. - С.143-150.

33 Galli Chronicon. - L.l,l.

34 Lowmianski Н. Łedzianie И Slavia antiqua. - 1953. - №1. - S. 112-113; Исаевич ЯД. Висляне и лендзяне в IX-X вв. - С. 156-170.

РУСЬ І ПОЛЬША В МІЖНАРОДНОМУ ЖИТТІ ЄВРОПИ саме в районі безпосереднього розташування цих «градів»³⁵. По­зиції лендзян-віслян, ймовірно, тут збереглися, а скоріше за все, навіть, посилились в період входження вісляно-західноволиняно- західнохорватського комплексу до складу Празького князівства.

Фактично в третій чверті X ст. частина хорватських земель (західна) - район Посяння - продовжувала залишатися під контр­олем Віслянського князівства, яке в свою чергу перебувало в сфері впливів Празького князівства. На східні землі Волині тоді почала поширюватися влада Києва. Основна ж маса хорватських земель (в басейні Верхнього та Середнього Дністра) та певний ареал Во­лині залишався поза сферою політичної експансії як західних, так і східних сусідів.

Розвиток суспільно-політичних відносин на Русі в X ст. по­значився і на розширенні сфери та ускладненні характеру зо­внішньополітичної діяльності східнослов’янської держави. Ще в правління княгині Ольги (роки князювання - 945-962) були зроблені перші кроки у напрямку розвитку відносин з однією з найпотужніших на той час країн Європи - Германською імпері­єю³⁶. О.В.Назаренко вважає, що ці відносини мали продовження у правління князя Святослава Ігоревича та його сина Ярополка³⁷. Як відомо, Святослав негативно ставився до християнства: орієн­тувався на дружинне язичництво, яке в його правління ще більше набуло форми розвинутого політеїзму³⁸. Однак навіть тоді на Русі

35 Myslinski К. Polityczna problematyka pogranicza polsko-ruskiego do końca X w. // Roczniklubelski. - T.15.- Lublin, 1972. - S.143-144; Кучінко M.M. Археологічні пам’ятки IX-XIII ст. в верхів’ях р. Сан И Середні віки на Україні. - Вип.2. - Київ, 1981. - С.104-108; Седов В.В. Восточные славяне в VI-XIII вв. - С.100.

36 Ариньон Ж.-П. Международные отношения Киевской Руси в середине X в. и крещение киевской княгини Ольги И Византийский временник. - Т.41. - Мо­сква, 1980. - С.113-124.

37 Назаренко А.В. Русь и Германия в 70-е годы X века. И Russia Medievalis. - T.VI,1. - Miinchen, 1987. - С.38-89; его же. Русь и Германия при Святославе Игоревиче (после 959-972 гг.) И История СССР. - 1990. - №2. - С.60-74; его же. Древняя Русь на международных путях. Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX-XII вв. - Москва, 2001. - С.311-390.

38 Lowmianski Н. Zagadnienie politeizmu słowiańskiego И Przegląd historyczny. - 1984. - T.75. - №4. - S.676, 686-688; Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. - Москва, 1987. - С.412-457.

продовжувала зростати кількість християн. Судячи з тексту «По­вісті временних літ», вони були, навіть, у найближчому оточенні руського князя³⁹. Все це було у значній мірі наслідком активної взаємодії східнослов’янського суспільства з оточуючим світом⁴⁰.

Правління князя Володимира Святославича (роки волода­рювання у Києві - 980-1015)⁴¹ справедливо розглядається в на­уковій літературі в значній мірі як переломне в історії держави Русь⁴². З самого початку правління князя Володимира київським двором здійснюються енергійні кроки щодо зміцнення єднос­ті давньоруських земель, залучення до складу держави Русь всіх східнослов’янських племен і територій. На межі X-XI ст. завер­шується процес державно-територіального оформлення Русі, а її об’єднавча політика остаточно стає внутрішньою, чому в значній мірі сприяла адміністративна реформа князя Володимира⁴³.

39 ПСРЛ.-Т.1.-Стб. 63.

40 Головко О.Б. Поширення християнства у слов’ян Східної Європи і формуван­ня християнської церковної організації на Русі (VIII-XIII ст.) і і Дриновський збірник. - Том V. - Харків, Софія, 2012. - С.182-184.

41 Чимало дослідників вважають, що правління князя Володимира Святослави­ча в Києві почалося на два роки раніше, а саме в 978 р. Див.: Шахматов А.А. Разыскания о древнейших летописных сводах. - Санкт-Петербург,1908. - С.26-27; Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - Мо­сква, 1964. - С.89; Kuczyński S. М. О wyprawie Włodzimierza I ku Lachom na podstawie wzmianki z 981 r. w Opowieści lat doczesnych // Kuczyński S.M. Studia z dziejow EuropyWschodniej X-XVII w. - Warszawa, 1965. - S.52-53; Wasilewski T. Przemysł w X-XI wieku w świetłe Iatopisow ruskich // Rocznik przemyski. - T.24/25. - 1988. - S.307-309; Назаренко A.B. Древняя Русь на международных путях. - С.376, 406; Раменский А.А. Империя ромеев и «тавроскифы». Очерки русско-византийских отношений последней четверти X в. - Харьков, 2017. - С.90; та ін. Критику такого погляду і аргументи на користь традиційного лі­тописного датування (980 р.) див.: Свердлов М.Б. Домонгольская Русь: князь и княжеская власть на Руси VI - первой трети XIII вв. - Санкт-Петербург, 2003. - С.244.

42 Щапов Я.Н. Церковь и становление древнерусской государственности И Вопросы истории. - 1969. - №11. - С.57-58; Черепнин Л.В. К вопросу о харак­тере и форме Древнерусского государства IX - начала XIII вв.// Историче­ские записки. - Т.89. - Москва, 1972. - С.358-361; Котляр М.Ф. Давньоруська держава доби Володимира Святославича И Середньовічна Україна. - Вип.2. - Київ, 1997. - С. 18-32.

43 Нариси стародавньої історії Української PCP. - Київ, 1957. - С.482-483, 546- 547 (автор розділів - М.Ю.Брайчевсъкий); Брайчевський М. Адміністративна реформа Володимира Святого: Оцінка проблеми за літописною статтею 988

Наприкінці X ст. до Русі увійшли землі радимичів, в’ятичів, відвойовується у Чехії південно-західний регіон розселення східних слов’ян - район так званих «Червенських градів»⁴⁴. При­єднання останніх робить державу Русь суб’єктом активної цен­тральноєвропейської політики. В останнє десятиліття X ст. Русь встановлює дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною і Польщею, укладає з ними договори «миру та любові». Дві останні держави, а також скандинавські країни саме в цей час приймають ХРИСТИЯНСТВО.

є предметом жвавої дискусії серед вчених⁴⁶. Комплексний ана­ліз всіх наявних джерел (свідчень Повісті временних літ», трак­тату Ібрагіма ібн-Якуба, установчій грамоті Празького єписко­пату, грамоти «Дагоме юдекс (Dagome index)», хроніки Козьми

року 11 Записки наукового товариства ім. Шевченка. - T.CCXV. Праці істори- ко-філософської секції. - Львів, 1993. - С.147-166; та ін.

44 Исаевич ЯД. «Грады Червенские» и Перемышльская земля в политических взаимоотношениях между восточными и западными славянами. - С.115-116; Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети XIII вв. - Киев, 1988. - С.10-15.

45 ПСРЛ. - Т.1. - Стб. 81.

46 Історіографію проблеми див.: Rhode G. Die Ostgrenze Polens. Politische Entwicklung, kulturelle Bedeutung und geistige Auswirkung. - Bd. 1. - Koln, Graz, 1955. -S.23-56; КоролюкВ.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI в. - С. 74- 107; Lowmianski Н. Problematyka historyczna Grodow Czerwieńskich w związku zplanem zespołowych badań polsko-radzieckich // Kwartalnikhistoryczny. - N1. - 1953. - S.58-85; Myslinski K. Polityczna problematyka pogranicza polsko-ruskiego do końca Xw - S.129-154; Назаренко A.B. Древняя Русь на международных путях. - С.396-404; Головко О.Б. Похід київського князя Володимира на «Перемышль, Нервен и ины грады» 981 р. і проблема початку політичних від­носин між Польщею та Руссю (кінець X - перша третина XI ст.) 11 Przemyśl і ziemia przemyska w strefie wpływow ruskich X - połowa XIV w. - Krakow, 2013. - C.39-48; його ж. «Червенські гради» в політичному житті слов’ян Централь­ної та Східної Європи (IX - перша третина XI століття) 11 Україна: культур­на спадщина, національна свідомість, державність. До 22-ї річниці здобуття незалежності України. - Вип. 29. - Львів, 2013. - С. 72-82; Ляска В. Червен та «Червенські гради»: історіографічні міфи на тлі труднощів археології 11 Археологічні дослідження Львівського університету. - Вип. 18. - 2014. - С.167- 211; та ін.

Празького⁴⁷), що мають інформацію про ситуацію в Централь­ній Європі в останні два десятиліття X ст., дає підстави вважа­ти, що в 981 р. (або в 979 р.) внаслідок походу на захід князь Володимир Святославич завоював район, що входив до скла­ду Празького (Чеського) князівства. Вперше таку думку висло­вив в середині XIX ст. відомий чеський історик Ф.Палацький⁴⁸, в XX ст. її прихильниками стали А.В.Флоровський, Я.Д.Ісаєвич, Г.Лябуда та інші дослідники⁴⁹.

«Чеська теорія» може викликати, на перший погляд, серйозні заперечення, оскільки в літопису під 981 р. відзначаються як во­лодарі «Червенських градів» не «чехи», а «ляхи». Проте етнонім «ляхи» в X ст. не міг означати ані Польщу як державу, ані мешкан­ців цієї західнослов’янського країни. Про це, зокрема, свідчать ла- тиномовні джерела, в яких топонім «Польща» («Polonia») з’явився лише наприкінці X-XI ст. і тривалий час не міг повністю витісни­ти більш ранню назву держави «Sclavia», «Sclavania». Так, напри­клад, в IOOO р. Кведлінбурзькі аннали (Германія) повідомляють про Болеслава І «Хороброго» (роки правління 992-1025) як про князя слов’ян, а не поляків («а duce Sclavigencnt)⁵⁰. Правда, вже в «Хроніці» саксонського хроніста Тітмара Мерзебурзького (помер 1 грудня 1018 р.) неодноразово по відношенню до подій початку

47 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.81; Известия Ал-Бекри и других авторов о Руси и Славя­нах. - С.47; Cosmae Chronicon. - L.2,37 (Хроніку Козьми Празького наводи­мо за виданням: Cosmae Chronica Boemorum. Ed.R.Kopke H MGH SS. - T.9. - Hannoverae, 185L - Р.1-132, з посиланням на номер книги і розділу твору); [Dagome judex] H MPH. - Р.148-149; Dagome judex H Materiały źrodłowe do historii Polski. Wyd. G.Labuda. - T.l. - Warszawa, 1954. - S.206-209; Kiirbisow- na B. Dagome judex: Studium krytyczne // Początki państwa Polskiego. - T.2. - Po­znań,1962. - S.394-396; Cosmae Chronicon. - L.1,34; та ін.

48 Palacky Fr. Dejny narodu Ceskego w Cechach a Moravach. - Dl, c.l. - Praha, 1848. -S.260-261.

49 Флоровский A.B. Чешско-русские торговые отношения X-XII BB. И Международные связи России до XVII в. - Москва, 1961. - С.66-67; Исае­вич ЯД. «Грады Червенские» и Перемышльская земля в политических вза­имоотношениях между восточными и западными славянами. - С. 107-142; Го­ловко О.Б. До питання про початок міждержавних відносин Київської Русі й Польщі // Український історичний журнал. - 1983. - №6. - С. 113-118; Labuda G. Polska, Czechy і Ruś w kraju łedzian w drugiej połowie X wieku. - S.274-294; та in.

50 Annales Quedlinburgenses H MGH SS. - T.3. - Hannoverae, 1839. - p.77.

XI ст. зустрічається ім’я «поляки» («Роїепіі»), але в значно більш пізньому «Життєписі імператора Конрада II», який було створе­но германським біографом Bino в 40-х роках XI ст., той же Бо­леслав названий як «Bolizlaus Sclavigena, dux Polanorum (Болеслав Слов’янин, князь поляків)», тобто автор використовував не тільки нову, але і стару етнічну назву⁵¹.

Топонім «Польща» і етнонім «поляки» поширювався на те­риторії проживання північної групи західних слов’ян в час ет­нічної інтеграції, формування ранньосередньовічної народності і зводився до заміни загальнослов’янської назви «слов’яни» ет­нонімом найбільшого племінного об’єднання - полян, довко­ла якого і формувалася Польська держава. Терміни «Polonia», «Polska», крім власно Польщі, поширювався на заході. У пів­денних і західних сусідів «польських» слов’ян, як вже вище від­значалось, ми зустрічаємо відносно останніх зовсім інші назви, а саме «лензаніни» (у візантійців), «ляхи» (у слов’ян Східної Європи), «ленкас» (у литовців), «лендьел» (у угорців), які по­ширювалися від носія іншого етноніма «лендзяни», який був паралельною назвою віслянських слов’ян («віслян») в Малій Польщі. Правда, в історичній літературі, можна зустріти точку зору, що лендзяни і вісляни - це два сусідні союзи племен, але широке використання етнонімів типу «ляхи», «ленкас» у схід­них і південних сусідів поляків, на наш погляд, свідчить, що етнонім «лендзяни» належав всьому населенню Малої Поль­щі, де, як вже вище відзначалось, в середині IX ст. формува­лося ранньодержавне князівство і йшов процес формування протонародності.

Все відзначене дає підстави зробити висновок, що в 981 р. Русь ще не мала контактів із князівством Мешка І із столицею у місті Гнезні, яке на той час вже об’єднувало більшість «польських» земель, хоча приєднання київським політичним центром західних

51 Thietmari Chronicon. - L.7,72; 1.8,32 («Хроніку» Тітмара Мерзебурзького наво­димо за вид.: Thietmar von Merseburg. Chronik. Neu Iibertragen und erlautert von VE Trillmich.- Berlin, 1962. - 516 S., з вказівкою номеру книги і розділу твору); Wiponis Vita Chuonradi II Imperatoris // MGH SS. - Т.П. - Hannoverae, 1854. - Р.264.

районів розселення слов’ян Східної Європи - Посяння і Забужжя, контакти із «лендзянським» населенням Малої Польщі сприяло їх оформленню в майбутньому.

Укладач «Повісті временних літ» на початку XII ст., вочевидь, уявляв повідомлення 981 р. як інформацію про похід Володимира Святославича на Польщу саме як країну, оскільки в той час ет­нонім «ляхи» вже набув загальнопольського значення. Пізніше, в першій половині XIII ст., під впливом обставин походу володи- мирського (волинського) князя Данила Романовича до Польщі в 1229 р. аж до великопольського міста Каліша склалася легенда про похід князя Володимира в глиб Польщі, що знайшло відбит­тя в статті під бПЪІ р. Іпатіївського списку Галицько-Волинського літопису⁵².

На формування такого уявлення в XIII ст., як здається, впли­нула і історія виправи князів Володимира Всеволодовича «Мо­номаха» і Олега Святославича, яка була здійснена на підтримку польського князя Болеслава II «Сміливого» і мала місце в другій половині 1075 - на початку 1076 рр.⁵³ Літописне повідомлення під 1229 р. було сприйнято відомими польськими істориками пізньо­го середньовіччя Яном Длугошем і Мацеєм стрийковським, праці яких мали значний вплив на розвиток східнослов’янської ранньо-

52 Про похід князів Данила і Василька Романовичів до Польщі в 1229 р. див.: Головко О.Б. Літописне оповідання під 6737 р. про виправу волин­ських князів Данила та Василька Романовичів до Польщі // Scientia nihil est quam Veritatis imago. Studia ofiarowane Profesorowi Ryszardowi Szczygłowi w siedemdziesieciolecie urodzin. Pod red. A. Sochackiej i PJusiaka.- Lublin, 2014. - S. 783-792; його ж. Похід волинських князів Данила та Василька Романовичів у Польщу (1229 р.) у розповіді Галицько-Волинського літопису 11 Славістична збірка. - Вип.ІІ: Збірка статей за матеріалами Других Міжнародних наукових Соханевських читань (м. Київ, 18 листопада 2015 р.) - Київ, 2016. - С.262-271; а також відповідний фрагмент четвертого розділу цієї книги.

53 Про похід князів Володимира Всеволодовича і Олега Святославича до Цен­тральної Європи в 1075-1076 рр. див.: Кучкин В.А. «Поучение» Владими­ра Мономаха и русско-польско-немецкие отношения 60-70-х годов XI в. И Советское славяноведение. - 1971. - №2. - С.32-34; Головко А.Б.Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях XI - первой трети XIII вв. - С.54-55; Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. - С.530-532; а також відповідний фрагмент другого розділу цієї книги.

модерної історіографії⁵⁴. Можливо, під впливом творів зазначе­них польських авторів були написані відповідні фрагменти про події кінця X ст. в так званому Іоакімовському літопису, матеріал якого зберігся в переказі «Історії Російської» В.М.Татищева (роз­повідь про війни Русі і Польщі кінця X ст.)⁵⁵. Деякі автори, вико­ристовуючи літописну статтю Галицько-Волинського літопису під (ЯУ1 (1229) р. і переказ В.М.Татищева для розгляду відносин Русі і Польщі наприкінці X ст., безпідставно стверджують про наяв­ність тоді численних війн між двома державами, яких насправді тоді не було⁵⁶.

Відзначимо, що В.Т.Пашуто висловив припущення, що похід 981 р. проти Польщі Володимир Святославич здійснив у союзі з Германією, проте в джерелах немає вагомих доказів для такого ви­сновку⁵⁷. Не дивлячись на це, О.В.Назаренко припускає, що озна­чений похід саме у союзі з Імперією було здійснено в 979 р., проте чітко не пояснює, як Володимир міг здійснити військову акцію проти Польської держави в умовах, коли Мала Польща належала Чеському князівству⁵⁸. Отже, наявні свідчення джерел дають під­стави думати, що на початку 80-х років X ст. до складу Русі уві­йшли всі волинські землі, а також хорвати Посяння.

54 Dlugossii J. Annales sen Cronicae incliti regni Poloniae. - L.l-2. - Varsaviae, 1964. - Р.199; Stryjkowski М. Kronika polska, litewska, źmudzka i Wszystskiej Rusi. -T.l. - Warszawa, 1846. - S.151.

55 Татищев B.H. История Российская. - T.l. - Москва, Ленинград, 1962. - C.112, 118.

56 Пичета В.И. Образование Польского государства И Славянский сборник. - Москва, 1947. - С.45-73; Шекера І.М. Міжнародні зв’язки Київської Русі. З іс­торії зовнішньої політики Русі в період утворення і зміцнення Древньорусь- кої держави в VII-X ст. - Київ, 1963. - С.181-186.

57 Пашуто В.Т Внешняя политика Древней Руси. - Москва, 1968.- С. 121.

58 Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. - С.408-409; его же. Достоверные годовые даты в раннем летописании и их значение для изуче­ния древнерусской историографии И Древнейшие государства Восточной Европы. 2013 г. - Москва, 2016. - С.617-618. Близьку позицію про похід Во­лодимира поділяв і Т.Васілевський. Польський вчений вважав, що київський князь скористався тим, що Мешко мав великі проблеми у стосунках з Гер­манією, і здійснив напад на його володіння саме у 979 р.. Див. Wasilewski T Przemyśl w X-XI wieku w świetłe Iatopisow ruskich. - S.312.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років X ст. відбуваєть­ся переорієнтація в зовнішній політиці Польської держави (з центром у місті Гнезні), що проявилося перш за все у тривало­му конфлікті, який продовжувався біля десяти років, з Чехією (Празьким князівством) за Сілезію і Малу Польщу. На початок 992 р. Гнезненське князівство добилося помітних успіхів в цій боротьбі, що засвідчив матеріал вище згаданої грамоти «Даго- ме юдекс»⁵⁹. Остання була підготовлена при дворі князя Мешка І як юридичний документ, який санкціонувала римська курія на чолі з папою Іоанном XV (роки понтифікату 985-996), що мав ле­гітимізувати територіальний склад Польської держави. В ньому наведено опис кордонів цієї держави на початку 90-х років X ст. В документі є дуже цікавий фрагмент, що фіксує територію схід­них володінь Мешка І «...a primo latere Iongum mare, fine Pruzze usque in locum, qui dicitur Russe, et fine Russe extendente usque in Craccoa ( спочатку обмежену довгим морем (Балтійським. - авт.), [далі. - авт.] кордоном Пруссії до області, яка називається Русь, і кордоном Русі, що тягнеться до Кракова)»⁶⁰. В грамоті зафіксо­вано включення до Гнезненського князівства на момент складан­ня грамоти Сілезії і значної частини Малої Польщі. Наприкінці 90-х роках X ст. внаслідок тривалої боротьби з Чехією Гнезнен­ське (Польське) князівство приєднує до себе решту території Малої Польщі.

Зазначимо, що паралельне входження до Русі «Червенських градів», а в 983 р. ареалу, прилеглого до земель прибалтійських пле­мен ятвягів⁶¹, призвело до істотного розширення кордону між дво­ма слов’янськими державами. Розширення польсько-руського кор­дону, той факт, що він проходив з цього часу не тільки через зону непрохідних пущ, а і через регіон Побужжя, через який йшов важ-

59 Kiirbisowna В. Dagome judex: Studium krytyczne П Początki państwa Polskiego. - T.2. - Poznań, 1962,- S.394-395.

60 Ibid.-S.395.

61 ПСРЛ. - T.l. - Стб.82. Ятвяги (судови) - одне з найбільших і близьких до східнослов’янських земель об’єднань прусських племен. Мешкали ятвяги між ріками Наревом і Німаном. Давньоруські літописці називають ятвягами як конкретно представників цього об’єднання, так і всіх пруссів загалом.

ливий торговий шлях з Регенсбургу до Києва⁶², призвело до пев­ного перехрещення сфери інтересів в цьому ареалі Польщі і Русі⁶³.

Весною 992 р. під мури лютицького міста Бранібора прихо­дить велике військо германського імператора Оттона III. У випра­ві повинні були взяти участь союзники Оттона загони баварсько­го герцога Генріха II «Норовливого» (роки правління 989-995), чеського князя Болеслава II «Побожного» (роки правління 972- 999) і польського князя Болеслава І «Хороброго» (роки правління 992-1025)⁶⁴. Проте в Гільдесгеймських анналах (Германія) під цим роком повідомляється, що польський князь не зміг прибути на зу­стріч до германського імператора Оттона III, оскільки Болеславу I «Хороброму» в той час «imminebat quippe Uligrande contra Ruscianus bellum - suos sibi Satisfideliter milites in ministerium regis direxerat (за­грожувала велика війна проти руських, але чесно прислав у роз­порядження короля своїх воїнів)»⁶⁵. Така реакція гнезненського двору, на що вже давно звернули увагу науковці, була викликана воєнними діями, які вів в цей час проти прикарпатських племен хорватів київський князь Володимир Святославич⁶⁶. Згідно роз­повіді «Повісті временних літ», саме в 992 р. князь Володимир

62 Васильевский В.Г. Древняя торговля Киева с Регенсбургом И Журнал Минис­терства народного просвещения. - 1888. - Июль. - С. 121-150; Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.74-107; Потин В.М. Древ­няя Русь и европейские государства в X-XIII вв. - Ленинград, 1968. - С.69; Флоровский А.В. Чешско-русские торговые отношения X-XI вв. И Между­народные связи России до XVII в. - Москва, 1961. - С.64-83; Темушев С. Территориальные трансформации на русско-польском пограничье в конце X - первой половине XI века И Colloquia Russica. - Series I, vol. 9. - Rus’ and Poland (X-th - XIV-th centuries). - Krakow, 2019. - C.45.

63 Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях XI - первой трети XIII вв. - С. 13.

64 Рудь М.О. Полабські слов’яни і німці наприкінці X в. П Етнічна історія народів Європи. - Вип. 15. - Київ, 2003. - С. 69-70.

65 Annales Hildesheimenses 11 MGH SS. - Т.З. - Hannoverae, 1839. - Р.69.

66 Свердлов М.Б. Известия немецких источников о русско-польских отношени­ях конца X - начала XI вв. - Исследования по истории славянских и бал­канских народов. Эпоха средневековья. Киевская Русь и ее славянские сосе­ди. - Москва, 1972. - С. 147; Kuczyński SM. Stosunki polsko-ruskie do schyłku wieku XII // Kuczyński S.M. Studia z dziejow Europy Wschodniej X-XVII w. - Warszawa₅1965. - S.21; Grabski A.F. Bolesław Chrobry. - Warszawa, 1964. - S.69; UrbańczykP. Bolesław Chrobry - lew rycączy. - Toruń, 2017. - S.69-72.

здійснив похід проти цього союзу племен («Иде[£олодил\иръ] нл Хорнлтъі»)⁶⁷. Про похід київського володаря проти хорватів є інформація (але роком пізніше - 993 р.) і в новгородському літо­писанні («Иде Володимиръ на Хорваты»)⁶⁸. Вірогідно, що обидва повідомлення зафіксували лише завершальну фазу конфлікту.

У питанні про суть києво-хорватського конфлікту в літера­турі немає достатньої одностайності. Б.О.Тимощук вважав, що в 90-х роках X ст. Володимир Святославич провадив акцію по під­коренню Києву земель хорватів, які на початку X ст. вже входи­ли до складу Русі⁶⁹. О.М.Рапов розглядав дії князя Володимира як реакцію Києва на повстання хорватів проти насильницької їх християнізації⁷⁰. Т.Василєвський писав, що тоді Володимир воював проти хорватів, які входили до складу держави Болесла­ва «Хороброго». Під останньою вчений розумів незалежне або напіввасальне від Польської держави Мешка І державне воло­діння у Малій Польщі (колишнє Віслянське князівство), де не­довго на початку 90-х років X ст. правив його старший син Бо­леслав⁷¹. Е.Ковальчик пише, що на початку 80-х років X ст. Володимир, який тільки завоював Київ, начебто не мав ні мілі­тарних, ні фінансових можливостей, щоб здійснити похід на «Червенські гради», і переносить час проведення цієї виправи на 992 р.⁷²

На нашу думку, головною метою походів Володимира на захід на початку 90-х років X ст. були не землі хорватів Побуж­жя, які були приєднані до Русі в 981 р., а територія хорватів Подністров’я, які на цей час зберігали свою незалежність від су­сідніх держав і мали свою власну державність. Дуже цінним для

67 ПСРЛ.-Т.1.-Стб.122.

68 Новгородская первая летопись старшего и младшего извода. C предисловием и под редакцией А.Н.Насонова. - Москва, Ленинград, 1950. - С.165.

69 Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. - Київ, 1982. - С.67.

70 Panoe О.М. Русская церковь в IX - первой трети XII вв. Принятие христиан­ства. - Москва, 1988. - С.361-366.

71 Wasilewski Т. Przemysł w X-XI wieku w świetłelatopisowruskich. - S.314.

72 Kowalczyk E. Momenty geograficzne państwa Bolesława Chrobrego. Na styku historii i archeologii // Kwartalnikhistoryczny. - 2000. - №2. - S.57-58.

розгляду цього питання є матеріал археологічних розкопок, які провів Б.О.Тимощук на Буковині. Вчений знайшов і дослідив там чимало решток тогочасних «градів» із слідами пожеж, що дало підставу вченому ствержувати, що ці укріплення були зни­щені під час захоплення цього краю Володимиром Святослави­чем⁷³. Ці спостереження науковця для нас є вкрай важливими, оскільки показують не тільки велику мілітарну силу, а й органі­заційно-політичний потенціал Хорватського ранньодержавного об’єднання.

Зазначимо, що аналогічне явище - спалення городищ - спостерігається і на Волині. Зокрема, М.М.Кучинко пише про наявність згарища кінця X ст., яке зафіксоване у культурних ша­рах ранньосередньовічного Луцька. На думку науковця, це згари­ще є наслідком пожежі, що виникла під час штурму волинського племінного центру військом київського князя Володимира Свя­тославича⁷⁴.

Дії давньоруського князя проти хорватів, ймовірно, виклика­ли настороженість польської знаті, оскільки Гнезненське князів­ство вело поблизу Побужжя війну з Чехією і створювалась неба­жана перспектива розширення масштабів конфлікту. Увага двору Болеслава І «Хороброго» до подій в Прикарпатті була, можливо, викликана прагненням володарів Польської держави продовжу­вати політику своїх попередників - представників лендзяно-ві- слянської верхівки - щодо району «Червенських градів». Супер­ечка за цей район згодом, в першій третині XI ст., стане однією з причин активного протистояння Русі і Польщі. Загроза війни з Чехією і Руссю одночасно (джерела свідчать про контакти в цей час між Києвом і Прагою), а також внутрішні чвари, що мали міс­це в 992-996 рр. в Польщі, не дали можливість польському кня­зю Болеславу вдатися на сході до сили. В таких умовах польський двір був вимушений вступити у переговори з Руссю.

73 Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. - С.66-67.

74 Кучинко М. Історія населення Західної Волині, Холмщини та Підляшшя в X- XIV століттях. - Луцьк, 2009. - С. 385; його ж. Міста і городища Луцької землі княжої доби у світлі археології 11 Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.- Вип. 20. - Львів, 2011. - С.414.

РОЗДІЛ І. Кінець X— середина 30-х років Xl ст.

В статті під 992 р. Ніконовського літопису розповідається про прибуття до Києва послів з Гнезна⁷⁵. Вірогідно, що сторони домо­вилися про невтручання в справи один одного в вісло-бузькому регіоні і уклали договір «миру і любові». Такий договір означав в дипломатичній практиці середньовіччя початок офіційних між­державних відносин між двома країнами⁷⁶. Цей факт підтверджу - давньруського книжника підкреслити успішне вирішення питан­ня про належність Побужжя на користь Русі. На підставі літопис­них повідомлень, вочевидь, можна зробити висновок про вста­новлення в першій половині 90-х років X ст., вірогідно близько 992 р., дипломатичних відносин між Руссю і Польщею.

Необхідно відзначити, що текст інформації про контакти Києва із західними сусідами в останнє десятиліття X ст. має певні неточності: по-перше, в Чехії наприкінці X ст. правив не Андріх, а Болеслав II «Побожний» (роки князювання 967-992), а по-друге, Стефан (Іштван) І став князем, а точніше «надьфейєделем» Угор­щини тільки в 997 р. (з 1000 р. він - король Угорщини, правив до 1038 р.). Причина першої неточності пояснюється в літературі по-різному. В.Д.Королюк пов’язував її з пізньою редакційною правкою⁷⁹. А.В.Флоровський і А.Ф.Грабський, вважаючи, що під

75 ПСРЛ. - Т.9: Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никонов­ской летописью. - Санкт-Петербург, 1862. - С.64; пор. Рыбаков Б.А. Древ­няя Русь: сказания, былины, летописи. - Москва, 1963. - С.160-161,182-187; Алпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа XII-XVII вв. - Москва, 1973. - С.71-72; Клосс Б.М. Никоновский свод и русские летописи XVI-XVII вв. - Москва, 1980. - С.186-188.

76 См.: Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси. - Москва, 1980. - С.66-69.

77 ПСРЛ.-Т.1.-Стб.126.

78 Там же. - Стб.81.

79 Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.103-104.

РУСЬ І ПОЛЬША В МІЖНАРОДНОМУ ЖИТТІ ЄВРОПИ іменем «Андріх» розуміється чеський князь Ольдржіх, відносили літописну інформацію до 1004-1012 р., коли, на думку істориків, і відбувалася політична діяльність цього володаря⁸⁰. Близьку по­зицію з цього питання займав і С.М.Кучинський⁸¹.

Не претендуючи на повне вирішення проблеми, звернемо увагу на наступне. Перш за все твердження про ідентичність імен «Андріх» і «Ольдржіх» виникло на підставі недоведеного припу­щення польського вченого початку XX ст. С.Закжевського⁸². На нашу думку, появу імені Андріха в літописній статті можна пояс­нити тим, що київські посли вели переговори не з безпосередньо празьким князем, а з іншим володарем Чехії, можливо, намісни­ком східних областей Чеської держави. В цьому плані варто на­гадати, що до 995 р. в Чехії користувалася значною автономністю либицька династія князів, про що свідчить про наявність в складі означеної держави тих часів деяких напівсамостійних земель із своїми володарями.

Друга неточність (про угорського володаря стефана), віро­гідно, викликана тим, що літописне повідомлення про взаєми­ни Русі із західними сусідами під 996 р. не була фіксацією чітко в хронологічному плані події (навряд чи посольства з Польщі, Чехії та Угорщини прибули до Києва одночасно), а було сво­єрідним панегіриком діяльності князя Володимира Святос­лавича щодо встановлення контактів Русі з іншими країнами наприкінці X ст.

На завершення слід відзначити, що дві великі слов’янські держави - Русь і Польща - встановили міждержавні стосунки

so Florovskij А. V. Ćesko-ruske obchodni styky v minulosti (X - XVIII st.). - Praha, 1954. - S.8; Grabski A. F. Studia nad stosunkami polsko-ruskimi w początkach XI wieku // Slavia Orientalis. -T.6. - Warszawa, 1957. - S. 168-169.

81 Kuczyński S.M. O wyprawie Wlodzimerza I ku Lachom z 981 r. w Opowieści lat doczesnych. - S.117-118. Огляд думок щодо літописного повідомлення під 996 р. див.: Юрасов М.К. Киевская Русь и Королевство Венгрия: первые по­литические и межконфессиональные контакты И Центральноевропейские исследования. - Вып.2. Венгры и их соседи по Центральной Европе в Средние века и Новое время (Памяти Владимира Павловича Шушарина). - Москва, 2004. - С. 64-65.

82 Zakrzewski S. Bolesław Chrobry-Wielki. - Lwow, Warszawa, Krakow, 1925. - S.245.

досить пізно, коли їх ранньополітична державність вже досягла значного рівня розвитку. У зв’язку з цим ми хочемо відзначити, що не сприймаємо тезу В.Д.Королюка про якусь особливу упо- вільненість суспільного розвитку Польщі в раннє середньовіччя⁸³. Сам факт відсутності політичних зв’язків між двома країнами до початку 90-х років X ст. пояснюється перш за все різною спря­мованістю міжнародної діяльності Русі і Польщі. Головними зо­нами зовнішньої політики київської адміністрації були північно- причорноморський степ, Візантійська імперія, Балкани, Кавказ, а гнезненського політичного центру - Германія, поморський район, полабські слов’яни і Чехія.

2.