Скитський філософ Анахарсій
Давньогрецькі писемні джерела згадують скитського філософа Анахарсія, якого деякі античні грецькі філософи зараховували до «мудреців» і найбільших авторитетів-інтелектуалів Еллади.
В епосах Ефора, Діогена Лаертського, Плутарха, Діона Хризостомавін він згадується, як визначний представник скитської мови і думки. В творах видатних давньогрецьких та давньоримських філософів Платона, Цицерона, Арістотеля зустрічаються навіть посилання на Анахарсія. З неабияким авторитетом його згадують і християнські античні автори.Анахарсій жив у VI ст. по Р.Х., походив з Причорноморських скитів. Діоген Лаертський залишив нам важливе свідчення про те, що скити були письменними: «Анахарсіс, скіф, син Гнура і брат Кадуїфа, скіфського царя, по матері – еллін і тому володів двома мовами». За свідченням того ж Діогена Лаертського, Анахарсій написав вісімсот рядків скитських віршів. На превеликий жаль, жодного з віршів цього обдарованого філософа поки що не знайдено. Проте збереглося з півсотні філософських висловлювань Анахарсія про сутність мови, про поводження людей, про людяні стосунки, про захист власної гідності, про мореплавство, про політичний і суспільний уклад, про шкідливість п'янства та багато інших напутливих повчань. За словами цього ж автора, Анахарсій прибув до Греції в 48-у Олімпіаду, в архонство Євкрата. Кохаючи свою батьківщину він через певний час повернувся в Скитію, «але там, через повагу до грецьких звичаїв, був запідозрений у намірі відступити від скитських традицій і загинув на полюванні від стріли свого брата-соплемінника. Останній його вислов: – Розум оберіг мене в Елладі, заздрість погубила мене на батьківщині. – дає зрозуміти, як скити відносились до грецької мови, культури, звичаїв.
Біографічні свідчення про Анахарсія подає і «батько історії» Геродот. Він пише: «…серед племен у припонтійських краях, — писав Геродот, — ми не можемо назвати жодного, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності та Анахарсія».
Історик розповідав наступне: «Анахарсій об’їздив колись більшу частину світу. Під час своїх подорожей він набрався багато мудрості, а потім повернувся до своєї країни, до Скіфії. Пропливши кораблем через Геллес Понт, він приплив до Кізікена, і побачив, як кізікенці святкують релігійне свято на честь Матері богів. Анахарсій дав урочисту обіцянку Матері богів, якщо він повернеться живий і здоровий на свою батьківщину, принесе жертву, так само, як бачив у кізікенців. Коли він прибув у Скитію, то заглибився в так звану Гілею (ця країна розташована поблизу Ахіллесового шляху та вся вона заросла різноманітними деревами). Отже, туди заглибився Анахарсій і почав справляти свято з усіма обрядами на честь богині, тримаючи в руках тампан і навісивши на себе священні зображення. За сими обрядами, його побачив соплемінник і повідомив про це царя Савлія. Прибув туди і сам цар, і ледве побачивши Анахарсія, що справляв там обряди, вистрілив у нього з лука і вбив його… Отже, він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами».
Геродот жив незадовго після смерті Анахарсія, побував у Північному Причорномор’ї, і вже через це ми маємо підстави більше довіряти йому, ніж авторам, що жили пізніше, в т.ч. й Діогену Лаертському. Роки життя Анахарсія припадають на час становлення давньогрецької філософії. Його сучасниками були Фалес, Солон, інші видатні особистості, які зараховуються греками до «мудреців». Він народився в Скитії, по батьку з царської родини. Мати його була еллінкою.. Саме приналежність Анахарсія до скитської знаті, дали йому можливість відвідати давньогрецькі землі, де він мав змогу вивчати еллінські звичаї та спілкуватися з багатьма відомими на той час еллінськими вченими. Однак, як буде доведено нижче, Анахарсіс сприймав далеко не все, що було притаманне давньогрецькій цивілізації. Не раз він критично висловлювався щодо порядків, які панували на той час.
Досить високо цінували Анахарсія в стародавній Греції. Показовою в цьому плані є згадка про нього Платона в добре відомому його трактаті «Держава». У десятій книзі свого твору Платон протиставляє поезію, загалом художню творчість філософії. При цьому намагається показати, що ні поезія, ні художня творчість не потрібні людям, оскільки лише збуджують почуття і не дають їм ніякої користі. Зате філософія, на думку Платона, зумовлює організаційну природу. Безперечно, виникає наступне питання, стосовно різних там винаходів, корисних для мистецтв, чи інших напрямів суспільних функцій. Чи багато їх на рахунку Гомера де б він виявляв свою майстерність у справах, як робить це скит Анахарсій?
Платон цінував Анахарсія за те, що той був практичним філософом. Діоген Лаертський теж пише про винаходи Анахпрсія: «Винайшов він, як запевняють деякі, якір та гончарне колесо». Той факт, що винахід якоря і гончарного колеса, винайдених задовго до народження Анахарсія, зараховано представнику скитського народу, говорить про високий інтелектуальний потенціал скитів і повагу до творців світової цивілізації. Свідчення грецьких філософів дають підстави говорити про те, що Анахарсій не подавав лише теоретичні ідї, а прагнув створити наступним генераціям комплекс корисних знань.
Суперечки представників двох культур Солона і Анахарсія, кожен із яких репрезентує свою «філософію права», повчальне. Солон — пророк західноєвропейського демократичного підходу до права. Він вважає, що закони мають відповідати інтересам громадян держави, тобто держава має укласти своєрідний «суспільний договір» з громадянами, що є основою правової держави. Анахарсій вбачає такий підхід нереальним, демонструючи традиційність відносин в скитській багатоплемінній державі, яка живе не за обумовленими правилами, а за законом сили. На його думку, встановлені закони існують лише для слабких та бідних. Сильний та багатий має можливості проігнорувати закони.
Такий своєрідний «анархізм» Анахарсія був притаманний не лише йому, а й його нащадкам, що проживали на українських землях.Плутарх, розповідаючи про відносини між Анахарсієм та Солоном, зазначає: «Анахарсій, відвідавши Народні Збори, висловив здивування, що в еллінів говорять розумні речі, а справи вирішують дурні». Він дотримувався думки, що державні справи повинні вирішувати мудрі, розважливі люди, які не завжди обираються демократичним шляхом.
Давньогрецькі філософи вивчали проблеми першооснови речей, а Анахарсія хвилювали етичні й суспільні питання. Ідеалом суспільної поведінки він вважав природність і простоту. Діодор Сицілійський описує розмову між царем Крезом та Анахарсієм: «У цей час в ерудованих людей була в моді стисла і локанічна мова. Крез, показавши їм (мудрецям) благополуччя свого царства, кількість підкорених ним народів, спитав Анахарсія, як старшого з мудреців, яку із живих істот він вважає найхоробрішою. Анахарсій зауважив, що найвідлюдні тварини, найбільш мужньо вмирають за свою свободу. Крез гадаючи відповідь за помилку мудреця, вдруге сформулював запитання, щоб отримати бажану йому відповідь: „Яку із живих істот він вважає найсправедливішою?” Той знову відповів, що най відлюдна із тварин, тому що тільки вони живуть у злагоді з природою, а не за законами; природа є творінням божества, а закон — установчі забаганки людини, і справедливіше користуватися тим, що відкрито богом, а не людиною. Тоді цар, бажаючи висміяти Анахарсія, спитав, чи не звірі — наймудріші істоти? Мудрець, згодившись із цим, пояснив, що віддати перевагу творінню природи перед істотою закону є основна ознака мудрості. Тоді цар із глумом сказав, що його відповіді основані на скитських дикунських стосунках».
Давньогрецький філософ Цицерон писав: «Скит Анахарсій міг вважати гроші за ніщо, а наші філософи не можуть зробити цього?». Далі, він наводить приклад цьому в листі де Анахарсій бажає Атону (здоров’я): „Мені одягом служить скитський плащ, взуттям — шкіра підошви, ложем — земля, приправою — голод, харчуюсь я молоком, сиром і м’ясом. Тому приходь до мене, як до спокійного. А ті блага, якими ти насолоджуєшся, віддай своїм співгромадянам, або безсмертним богам». Це стверджує про те, що Анахарсій був байдужим до багатства. Скит-філософ висловлював своє скептичне ставлення і до благ цивілізації, жив у середовищі наповненого природніми, райськими благами. Він вважав, що людина повинна жити щирим, природнім життям, не ваблячись на різного роду спокуси. Погляди Анахарсія проглядаються з поглядами представників української філософської думки. Це нагадує погляди і видатного українського філософа ХVIII ст. Григорія Сковороди. Ось таких інтелектуалів народжувала Україна-Скитія біля 2500 років назад.
