Неаполь Скитський

Тавро-скити Неаполя Скитського не були таврами і скитами — вони були русами, і в цьому їхня сутність.

Територія самого Неаполя Скіфського становить об'єкт археологічних досліджень тільки після 1945 р. Крім фундаментальних, античного зразка фортечних мурів і башт, зразків цивільної архітектури, виявлено низку об'єктів мистецтва скульптури, живопису, декоративно-ужиткових предметів.

Мистецтво степових скіфів у період перебування центру їхньої держави на теренах пониззя Дніпра розвивалося в атмосфері певної етнічної та ідеологічної самоізоляції, на засадах відчуження від "розв'язних" традицій грецького культурного світу, де золотарі Пантікапею, Херсонеса чи Ольвії виконували їх ідеологічні замовлення. Тут, в умовах тісного співжиття із багатоетнічним суспільством греків, русів, меотів, синдів, сарматів, культура відчула їхні взаємовпливи, значно еллінізувалася.

Очевидно, без тавро-руських впливів не залишились і суспільства Боспору, Херсонеса, Ольвії, Тіри, Фанагорії та ін. Відчутні впливи, починаючи від звіриного стилю і закінчуючи побутом, елементами одягу, звичаєвими елементами культу, навіть запозиченням божеств.

До архітектурних досягнень Неаполя Скіфського, належить передусім комплекс могутніх оборонних споруд міста. На відміну від регулярно обтесаних і акуратно підігнаних кам'яних мурів античних грецьких міст, тут вони з необтесаних блоків місцевого вапняку на глиняному розчині. Структура кладки мурів ґрунтується на облицювальному панцирі з крупних каменів, поміж якими використано дрібний камінь. Оборонний мур складався із п'яти видів каменю, що відповідали п'яти різним будівельним періодам. Розширення муру внаслідок поступового прибудовування поясів відбувалося впродовж III—II ст. до н. е., тому обсяг мурів досяг могутньої товщини — 8,5 м.

У II ст. до н. є. навколо головного міського муру побудовано ще один додатковий захисний пояс — протейхизм, який мав дві верстви мурування спільною товщиною 2,5 м. Між головною стіною і протейхизмом було залишено вільний простір — перебол, що зменшився внаслідок однометрового примурування до пояса і набув вигляду вузької глибокої щілини. Загальна товщина цього оборонного пояса навколо міста Неаполя Скіфського разом із протейхизмом і периблом становила 12 м.

Зазвичай, такі укріплення міст-фортець оточували наповнені водою рови. В описаному нами випадку протейхизм і перибл слугували начебто своєрідною рекомпенсацією відсутнього рову впродовж стін міста, тому що Неаполь побудовано на скелі. Протейхизми були популярні у фортечному будівництві античного світу, але ця найдавніша з них.

Під час будівництва фортечних укріплень Неаполя питання їх архітектурно-естетичних чинників найменше бралися до уваги. Єдине, що якось оживляло їх суворий, дещо гнітючий вигляд, — це традиційні античні зубці-мерлони, які трохи згладжували момент стикування верхньої лінії цих мурів із небом. Дослідник Неаполя Скіфського А.Кирасов з'ясував, що висота нижнього поверху муру сягала близько 5 м, а верхнього склепіння із сирцевої цегли — 4 м.

Археологи розкопали також дві прямокутні у плані башти біля міських воріт. Одна з них використовувалась як похоронна споруда-мавзолей. Виявлено, що час побудови мавзолею передував періодові війни тавро-русів проти Херсонеса та військ Діофанта. Однак детальний аналіз збереженого поховального інвентарю дав змогу археологові Н.Погребовій датувати найраніше поховання II—початком І ст. до н. є. Оскільки мавзолей і східна башта не були зруйновані та розграбовані Діофантом, можна припустити, що ці об'єкти побудовано після цієї війни.

Для архітектури тавро-руських поселень Таврійського півострова (та й для самого Неаполя Скіфського) характерне типове кам'яне будівництво, а глинобитні юрти існували вже як рідкісний пережиток.

Житлові будинки мурували з грубо колотого каменю на глиняному розчині, верхню частину стін будинків переважно викладали із сирцевої цегли, окремі споруди заглиблювали в материк скелі. Здебільшого будинки мали кілька кімнат. Підлоги були глинобитними, іноді з шарами попелу. Будинки мали глинобитні покриття або дахи із привізної античної дахівки. Із середини стіни помешкання обмазувались глиною, а найбагатші облицьовувались кольоровими тинками.

Елліністичні впливи простежуються у внутрішньому оформленні жител заможних тавро-русів, вже у II ст. до н. є. поширилось кольорове тинькування їх на елліністичний лад. Перехід тавро-руського суспільства на осілий спосіб життя сприяв еллінізації. Розпочався процес формування елліністичного, осілого тавро-руського етносу, але перехід від родовосуспільного кочового суспільства до рабовласницької цивілізації виявився тривалим і суперечливим.

В архітектурі Неаполя Скіфського існує немало прикладів взаємозв'язків з античною будівельною технікою, що особливо виявилось відчутним при будівництві громадських споруд. Прикладом використання античних традицій вважається велика парадна споруда з двома портиками, яка побудована у II ст. до н. є. навпроти головних, міських воріт і центрує в'їзд у місто.

Скульптура. Традиція монументальної верифікації державних та політичних діячів сягає таких могутніх імперій, як Єгипет, Ассирія, Вавилон, Персія, має продовження в античній Греції періоду еллінізму (культ Олександра Македонського) та імператорського Риму. Очевидно, цей чинник знайшов втілення і в Неаполі Скіфському. Прикладом є збережений мармуровий постамент з грецьким написом — при в'їзді у місто стояла кінна статуя тавро-руського царя Скилура, ймовірно, відлита з бронзи. Такі кінні статуї при в'їздах у причорноморські поліси мали традицію. Зокрема, одна з них вінчала в'їзну браму в місто Пантікапей, що зафіксовано на одній із пантікапейських монет. Неподалік від в'їзної брами був встановлений великий кам'яний рельєф із зображенням вершника, ототожнюваного з сином Скилура — Палаком.

У тавро-русів царська влада була династичною, і батько — цар Скилур подбав про створення пам'ятника сину Палаку. Образ вершника поширений і типовий для мистецтва тавро-русів, хоча зображення вершника з піднятою рукою зі списом, відомий з рельєфів античної Греції, як і в фракійському мистецтві, де втілено образ бога-вершника з піднятою рукою зі списом. Цей мотив через тисячу років матиме широке застосування в образах святих кінних вершників — святого Юрія-Змієборця, святого Федора та ін. Зображений у цьому випадку рельєф не є роботою грецького скульптора — це робота початківця або малодосвідченого майстра пластики Руса, чи, може, вихідця з інших місцевих автохтонних племен Тавриди. Головну проблему для скульптора становила постать вершника. Він зображений в обтислих штанах, підперезаний поясом, легка накидка застібнута фібулою на правому плечі, на голові — гостроверха шапка.

Значно вищий художній рівень демонструє фрагмент мармурового рельєфу зі зображенням Скилура і Палака. Це твір висококваліфікованого скульптора, виконаний із привізного мармуру в техніці горельєфу. Незважаючи на невеликий розмір (0,38 х 0,22 м), рельєф розрахований на віддалене сприйняття. Фрагмент зображає дві явно портретні особи. Хоча збереглися лише верхні частини фігур, очевидно, що обидві постаті сидять на конях, їдучи поруч. Вершники у високих головних уборах і античному одязі з довгим волоссям. Загальний настрій спокою і злагоди та монументального "тривання зупиненого моменту" характерні для монументальної пластики, твореної з метою возвеличення ідеї монархічної спадковості династії.

Археологічною знахідкою на терені Неаполя Скіфського є бронзова статуетка царя Дгоскура.

Цікаву знахідку археолога Ернста з 1926 р. становить фрагмент вапнякової плити розміром 17 х 13 см. Частина, що збереглася, — це верхній кут рами даної плити, тобто її позументу. В заглибленні, яке вком-поноване у масив позументу, вирізьблено щось у вигляді циркулярного круга з лопатоподібним завершенням знизу, яке, очевидно, повинно зображати голову. Більш низьким рельєфом поданий масив шиї. На площині, де повинні бути форми людського обличчя, невправною рукою вирізані форми очей, носа і легкий натяк на форму рота. Поверхня плити акуратно опрацьована і примітивно загладжена. Вона, можливо, є частиною якоїсь багатофігурної композиції.

На той час (II—І ст. до н. е.) у Неаполі Скіфському працювали професійні скульптори Посидей і Евмен — можливо, місцеві греки, виховані приїжджими майстрами. їхні імена не пов'язані з конкретними творами. Тоді скульптори мали різний рівень підготовки і різним був рівень мистецьких смаків замовників. Стосовно статуй, які прикрашали місто, то вони частково могли бути привезеними, замовленими у майстрів Панті-капея, Херсонеса чи Ольвії, а частково їх виконували свої скульптори відповідного фахового рівня.

Храми у північному регіоні городища Неаполя Скіфського виявлено винятково цікаву суспільну споруду — культовий будинок тавро-русів. Згодом виявлено ще три такі будинки. Ця святиня складалася з двох приміщень, сіней і великої зали. Будівля споруджена із рваного, місцями дещо підтесаного каменю на глиняному розчині. Антично-грецькі впливи, крім привізної дахівки, тут не відчутні. Що стосується внутрішнього оздоблення стін, то застосовані тут декоративно-оформлювальні засоби суто античні, стіни отинковані і покриті фресковими мальованками, використані геометричної форми, кольорові смуги тощо. Декорація інтер'єру має контрастно-кольоровий характер, що нагадує принцип оформлення внутрішнього розташування боспорських поховальних камер. Фресковий декор тавро-руського храму складався з трьох горизонтальних поясів. Першим поясом був цоколь, розмальований під мармур. "Мармур" чергувався із вертикальними чорними та червоними прямокутниками. Поля між прямокутниками вміщували скісні коричневі смуги. Середній пояс оформлення залу становив ряд вертикалей із коринфських пілястрів на тлі різнобарвних смуг різної ширини. Завершував декор горизонтальний пояс традиційних "сухариків". Стіни увінчував білий рельєфний карниз. Оформлення датується першою половиною II ст. н. є. Розпис традиційний у дусі панівних в європейських античних провінціях мистецьких стилів. Характер розписів засвідчує активний процес елленізації тавро-ру-сів Північного Причорномор'я. Це єдині на терені Тавриди й усього Північного Причорномор'я зразки унікальних фрескових розписів, що їх здійснювали заїжджі (найімовірніше, з Боспору) спеціалісти.

Розмальовані стіни становлять інтерес ще й тому, що виявлено велику кількість рисунків-графіті, надряпаних поверх старих фресок. Рисунки могли бути доказом того, що античні вподобання виконавців фресок не дуже збігалися з уподобаннями русів. Мавзолей. Унікальною пам'яткою похоронної тавро-руської архітектури є збережений мавзолей Неаполя Скіфського. Мавзолей, як уже згадувалось, становить прибудову до зовнішньої стіни міських оборонних мурів. Ця наземна похоронна споруда водночас одна із міських оборонних башт у системі фортифікацій. Башта квадратна у плані зі стінами за зовнішніми розмірами 8,65x8,10 м. При будівництві мавзолею застосовані антично-грецькі й місцеві будівельні засоби. До грецьких можна віднести використання тесаного каменю, іноді рустованого, з відповідною кладкою муру, хоча систематична черговість кладки не витримана. Введення рваного каменю в середовище тесаного, його відповідна нерегулярність, застосування великої кількості глиняного розчину — яскраве свідчення тавро-руського стилю будівництва.

Відомо, що поховальний обряд, один із найважливіших та найдавніших у всіх народів, мав давню традицію у тавро-русів. Обряд пов'язаний із культом видатних особистостей, різних представників соціальної ієрархії, предків.

Культ предків особливо характерний для суспільств, які зберегли патріархально-родові традиції. Він часто був поєднаний у давніх народів зі страхом перед померлими. Звідси бажання відмежувати себе від них, забити отвір у могилу камінням, зв'язати стопи покійника тощо. Світ мертвих у давніх народів тісно пов'язаний зі світом живих. Застосовувані похоронні звичаї дають змогу пояснити певні уявлення русів про світ живих. Зокрема, культ коня як сакрального божества тавро-русів (кінь супроводжував життя руса із самого дитинства — в походах, на війні тощо) зумовив верифікацію його образу в мистецтві, зображення небесних, крилатих коней та ін.

Мавзолей Неаполя Скіфського був усипальницею тавро-руської знаті. Поховання, що відбувалися тут, сягали періоду кінця II ст. до н. є.— І ст.н.е. Виявлено 72 винятково багатих поховання. Крім цього, знайдено скелети чотирьох коней, які ритуально супроводжували померлих господарів у потойбічному житті. При останках покійників виявлено численні предмети побуту та ужиткового мистецтва; вироби із золота налічували 1400 шт. Більшість цих предметів — роботи майстрів Боспора, виконані, можливо, на замовлення русів. Низка предметів мавзолею має високий мистецький рівень. Серед них — поховання воїна в кам'яній гробниці кінця II—початку І ст. до н. е., ймовірну могилу царя Скилура та багате поховання жінки у дерев'яному саркофазі І ст. н. е. (так зване поховання цариці).

Кам'яна гробниця, що атрибутується як гробниця царя Скилура, датується другою половиною II ст. до н. є. Вона має вигляд саркофага із вапнякових плит, вбудованого в неглибоку прямокутну нішу, вирубану у скелі. Вміст цього саркофага дуже багатий. Лише царський одяг містив близько 800 золотих прикрас у вигляді декоративних елементів. Семантика цих елементів пов'язана із земними житейськими образами, які повинні супроводжувати померлого у вічність. Це мотиви бутонів квітів, бджіл чи мух, зірок, хвиль тощо. Окрему групу прикрас становили зображення рельєфних лев'ячих голівок із підвісками в пащі. Більшість бляшок були прикрасами трикутної чи овальної форми, оздобленими різного роду орнаментикою у вигляді лінійок, крапок та пунктирів. Частина елементів позначена культурними впливами грецького середовища. Зокрема золоті медальйони із зображенням юного Аполлона, виконані у традиціях майстрів Боспору і руських золотарів.

Перлиною мистецького скарбу мавзолею Неаполя Скіфського вважається дерев'яний "Саркофаг цариці", датований І ст. до н. є.—І ст. н. є. Власне саркофаг не зберігся, але завдяки втрамбуванні землі навколо його дерев'яної форми зберігся його точний земляний негатив. Останній був заповнений масою рідкого гіпсу, тому вдалося виконати реконструкцію на основі адекватного відливу.

Дерев'яний саркофаг — унікальна мистецька пам'ятка, яка вражає оригінальністю архітектоніки, цілісним величним виглядом, пишнотою прикрас, що не перевантажують цілісності, а підкреслюють її лаконізм та монументальність.

Будівля саркофага складалася наче з двох поверхів — прямокутного постаменту на чотирьох різьблених ніжках та гробниці з чотирисхилим віком. Постамент, пофарбований у білий колір, був оточений канелюрованими колонками, на які опирався профільований антаблемент. Кутові колонки стояли на різьблених скульптурних грифонах і сфінксах, а над цими колонками підіймалися довгі та тонкі капельовані стовпчики, які, можливо, відображали певний традиційний обряд, що збагачувало силуетно декоративну просторовість саркофага. Середню частину саркофага, тобто саму гробницю темно-червоного кольору, оздоблено з усіх боків горельєфна вирізьбленою позолоченою гірляндою з квітів, лаврових гілок, гілок плодів і рогів достатку. Віко гробниці облямовувала особливо пишна рельєфна смуга із квітів у вигляді ромашок, позолочених гілок пінії із шишками, листків лавра з яскраво-червоними ягодами, пофарбованими в натуральні кольори. На плоскій поверхні віка розміщено компактні скульптурні фігурки сфінкса і крилатого грифона з лев'ячою головою, їх також позолочено, а крила знизу покрито блакитною, рожевою та білою фарбами. Найочевидніше, цей високохудожній саркофаг виконали боспорські майстри на замовлення знатних русів. За характером саркофаг далекий і від грецьких античних зразків, очевидно, він не має аналогів серед пам'яток русів. Можливо, це єдиний зразок мистецької стильової лінії тавро-русів, яка втрачена у круговерті століть. Пластична витонченість і смак, емоційна випуклість форм дають підстави розглядати "Саркофаг цариці" як шедевр мистецтва.

Живопис. Серед численних пам'яток мистецтва Неаполя Скіфського особливу цінність становлять пам'ятки монументального живопису, передусім декоративні малюнки на стінах поховальних камер. Найцікавіші з них виявлено у склепах, що належать до перших століть нашої ери і є усипальницями заможних родин міста, населення якого на цей період походило не з кочівників, а зі середовища русів-хліборобів, поєднаних із усіма іншими осілими етносами з теренів Таврійського півострова. Живопис склепів не підпорядкований єдиній стильовій концепції, дуже різноманітної за мистецьким технологічним і технічним рівнем. Пізні склепи, датовані II та III ст. н. є. (№ 1, 2, 4, 8), відрізняються від склепу, живопис якого виконано у І ст. до н. є. (№ 19), примітивністю та схематичністю зображень. Створюється враження, що перед нами ремінісценції первісного наскального живопису.

Яскраво виражену умовність і схематизм демонструють рисунки, виконані силуетно тільки червоною вохрою у склепі № 2. Один із них зображає силует руса, який щойно випустив із лука стрілу. Він одягнутий у туго підперезаний каптан, на голові у нього башлик, а на ногах — м'які чоботи. Такі фігурні силуети "з осиною талією" довго побутують у примітивному настінному малярстві та примітивному наскальному живописі, де принцип зображення людської фігури зводиться до двох трикутників, з'єднаних між собою вершинами. Залишається додати зображення голови, рук і ніг — людська фігура готова. Безліч таких зображень є у кераміці Трипілля, на так званій Усатівській стелі, зображеннях у настінних мальованках Неаполя Скіфського.

Фігура зі склепу № 2 тримає у лівій руці лук, з якого щойно випущена стріла, права рука зігнута в лікті й відведена назад, голова повернута у напрямі випущеної стріли. В зображенні фігури простежуються риси примітивізму, але все ж присутнє відчуття динаміки. Ці прикмети характерні й для накреслених поряд зображень низькорослого степового коня, який скаче галопом, та двох танцівниць. Фігури не пов'язані певним сюжетом, вони мають лише декоративний характер. Це, зрештою, підтверджує своєрідне орнаментальне обрамлення композицій, що складається із трикутників, зубців, стріл та ін. Зауважимо: стосовно абстрактних чи орнаментальних форм у мистецтві античності, зокрема у ситуаціях, пов'язаних із поховальними обрядами, випадковостей не буває, — всі форми колись мали глибокий індивідуальний сенс, який з часом міг (або і не міг) бути втрачений. Подібна ситуація і з умовними геометричними мотивами у склепі № 8. Тут зображені схематично виконані "трикутничками" фігурки двох людей, котрі танцюють, вершник, що тримає за вуздечку коня, та інші сюжети.

Цікаве художнє виконання вирізняє оформлення склепу № 9. Тут живописні мотиви поєднано з рельєфними, розпис виконано червоною, жовтою вохрою та сажею. Оформлення стін склепу сюжетне, мабуть, відтворює реалії інтер'єру міського житла.

Під самою стелею проходить врізаний у моноліт скелі фриз у вигляді зиґзаґів — трикутників і розставлених між ними стріл. Символічний орнамент втілює конкретні реалії воїнського побуту. Чотири рельєфних пілястри, прикрашені ромбами, відтворюють опорні стовпи житла. В одному з ромбів зображений півень, можливо, мотив пробудження чи воскресіння. Одна стіна склепу оформлена фризом із трикутничків та стрілок. Тут розміщено елементи у вигляді торцевої стіни будинку із двосхилим дахом, на гребені якого зображені стилізовані голови коней, повернуті у різні боки. Таке зображення можна сьогодні побачити у дерев'яному будівництві Карпат і Буковини.

На стінах ніші зображено два килими, облямовані червоними стрілками у вигляді торочки, один із них шаховий. На протилежній від входу стіні, справа від "шахового" килима, розташована сюжетна композиція. Воїн у каптані, накинутому на плечі, в характерній м'якій шапці грає на лірі, можливо, оспівує важливі події життя померлого, далі — жанрова сцена зі зображеннями його участі у полюванні.

Давню далекосхідну поховальну традицію тут відображає шаховий килим. Цей тип орнаменту дістав назву від подібності до шахової дошки, відомий як вбрання в давній античності – „плахта" в сучасному українському народному одязі. Такий орнамент відомий у Греції ще в період неоліту, використовувався він у мистецтвах Кріта і Мікен.

В античній, пізній геометрії, яка створила такі шедеври кераміки, як дипілонські вази-монументи, шаховий орнамент застосовується з дивною постійністю, використовується в сюжетних сценах оплакування покійника та перенесення його до місця поховання. Тут шаховий орнамент фігурує постійно в тій самій композиційній структурі. Він зображається у вигляді великого прямокутного поля нерегулярної форми, яке простирається над покійником. Поле над покійником буває також декоративним, декорованим паралельними зигзагоподібними лініями, горизонтальною смугою, рядами крапок, сітчастим та драбиноподібним орнаментами. Але на більшості ваз це поле заповнене якраз шаховим орнаментом. Іноді шаховим орнаментом прикрашене також ложе, на якому лежить покійник. Дослідники мистецтва майже одностайно називають шахове покривало поховальним покровом, або пологом, вважають його прямим запозиченням із реально практикованого традиційного поховального обряду. Поховальні покривала відомі в обрядових поховальних процесіях, вони зображалися на віках саркофагів, на стелях поховальних камер. Залишки покривал виявлено на саркофагах. Можливо, такими тканинами або килимами покривався простір над саркофагами у склепах. Зображення мальовничого шахового пологу на стіні склепу № 1 у Неаполі Скіфському, як і іншої подібної тканини з ромбоподібним орнаментом, може бути ознакою запозиченої з елліністичного світу давньої поховальної традиції, в якій задіяні названі атрибути. Символічний сенс цих атрибутів тоді, можливо, вже втрачався.

Основу семантики шахового орнаменту становить квадрат. Останній вважається водночас символом космосу і землі, а також знаком пекла і підземного світу. Як символ землі квадрат часто протиставляється колу — символу неба. Шахове поле будується з двох однакових за формою, але по суті полярних одиниць — білого і чорного квадратів; біле символізує світло, чорне — темряву, морок. У грецькій натурфілософії цей контраст зіставляється із знаками вогню та води, а в індоєвропейській семантиці кольорів білий — життя, чорний — смерть.

Для мистецтва Таврії у різні періоди розвитку характерна символічно-онтологічна лінія мистецького образу тваринного світу в сюжетах боротьби сил реального та стихійного природного енергетичного потенціалу. Наголосимо, що у зображенні образів тварин простежувались спроби акцентувати суперечності людських поривань — добра і зла, благородного і підлого, жорстокого і людяного. Ця тема потребує особливого висвітлення.

Мистецтво Таврії зверталось до образу людини. Такі образи відомі, починаючи з килимових композицій, збережених у мистецтвах Сходу, і закінчуючи шедеврами золотарської торевтики із курганів українських степів. Прикладом може бути кам'яна різьба, зображення загиблих воїнів із теренів Нижнього Подніпров'я (такі витвори не зовсім точно названі "кам'яними бабами"). Тільки у пізніх тавро-русів з'явилися монументальні рельєфи зі зображенням вершників — представників елітарних царських родин. Ці зображення, про які вже згадувалось, часто демонструють конкретні портретні риси окремих зображуваних людей. Археологічною пам'яткою з теренів Неаполя Скіфського є надгробна стела тавро-руса Тихона. Культура тавро-русів Таврійського півострова — важлива складова духовної спадщини народів Півдня України у період їх переходу від кочового до осілого життя та до їх поступової інтеграції із сарматськими та багатьма іншими (у тому числі праслов'янськими) племенами, котрі творили історичне тло праукраїнського етносу.

Описаний тут період розвитку тавро-руського мистецтва (чи, точніше, мистецтва тавро-русів) відбувався тоді, коли цей етнос відійшов від кочового життя і пов'язав існування із життям міським, з посиленням державної влади. Саме тоді з'явилася потреба у монументальній героїзації представників державного керівництва. Місто Неаполь Скіфський існувало в оточенні тавро-руського царства на Таврійському півострові, в тісному контакті з античними містами, які впливали на формування пізнього античного мистецтва. Щоправда, незважаючи на ці близькі контакти, тавро-руське мистецтво мало власний стиль.

Візантійські джерела XII ст. в описах Північного Причорномор'я зга-дуєть топонім "Росія" (Рсоспа). Вчені-візантологи переважно пов'язують з топонімом "Росія/Руста" грецьку назву м. Керч, хоча ототожнення цих назв ще не стало загальноприйнятним (Коновалова, 2001; Літаврін, 2000; Бейліс, 1996 та ін.).

Тавро-руське "міське" мистецтво, що розвивалося в Неаполі Скіфському, існувало в умовах державного утворення. Найвидатнішим із тавро-руських правителів був Скілур, син царя. Свідченням цього є спадкова система передачі влади. Палак, син Скілура, став царем, і його увіковіч-нено у монументальній скульптурі. Відомо, що Скілур мав 50 чи 80 синів.Відповідно до нових тлумачень тексту, виконаного на мармуровій плиті ("на честь Діофанти Мітридат VI Евпатор почав війну зі Силуром і племенами, що входили в склад Скитії на чолі з Палаком. Можна вважати, що Скилур і Палак були співправителями або Палаку передана певна влада стосовно командування військом.

Аннали (щорічні записи подій) Плутарха містять легенду про передсмертні слова царя Скилура до синів, який закликав їх до злагоди. Актуальною була і проблема розподілу спадщини серед синів. Політична боротьба у середовищі правлячої верхівки могла набути пікового напруження після воєнних поразок Палака. Поразка у війнах з Діофантом призвела до розвалу всієї системи й утворення кількох окремих царств у різних частинах Тавриди, де правили "базилевси". Останні, в свою чергу, підпорядковувались Мітридату VI Евпатору. Правдоподібно, що найбільші пізньоруські городища були центрами окремих племінних груп, яких очолювали правителі — "сини" Скилура. Об'єднання пізніх тавро-русів, ймовірно, утворилося внаслідок виділення однієї найсильнішої племінної групи, яка змогла підкорити інших завдяки діяльності Скилура та його синів.

۞