За багатьма офіційними джерелами заснування Георгіївського монастиря, розташованого на теренах сучасного Севастополя, відбулося 14 вересням 891 року, що на 160 років раніше Києво-Печерської лаври ( заснована 28 серпня 1051 року) і на 97 років раніше хрещення Київської Русі князем Володимиром.

В 2007 році минає 1115 років від дня офіційного заснування монастиря в святому куточку землі, яку греки назвали Фіолент (Teoleht) „Божа земля”.

Задовго до грецької експансії цей клаптик землі у місцевого населення мав видатне значення, але за часів комуністичного режиму історичні джерела і факт існування монастиря замовчувались. В останній книзі севастопольського краєзнавця Є.Венінеєва „Севастополь и его окрестности” видавництва М. ”Искусство” Георгіївський монастир зовсім не згадується.

Завдяки тому, що автор цієї книги протягом 1996-1998 років постійно проживав у гостьовому будинку на території монастиря, де розташовувалась військова частина 99375, що підпорядковувалась на той час Україні і Російській Федерації до остаточного розподілу Чорноморського флоту, неодноразово привертали його увагу руїни монастирських будівель на нижньому ярусі і чернечі келії, переобладнанні в матроські казарми на верхньому ярусі та старезний цвинтар.

Багато видатних людей цікавилось історією і фактичним станом цієї найстарішої православної святині. Олександр Пушкін, Леся Українка, побувавши в ньому, присвятили йому надзвичайні поетичні рядки.

З покоління в покоління, із вуст у вуста передаються перекази та легенди про найдорожчі народні святині, які додавали людям віри в добро і оберігали їх від зла. Одна із таких святинь – Георгіівський монастир де зароджувався світогляд наших предків. Ще в античні часи вони поклонялись святим культовим постатям у капищах Кам’яної Могили, храмі Діви на Феоленті, чи печерних храмах Палат-гори та Чатир-дагу. Не випадково Юлій Цезар, підкоривши галів, здивувався, що всі у Європі поклоняються однаковим богам. Незаперечно, що богиня Оранта була чи не найбільш шанованою богинею в оріїв, яку в різних місцевостях називали по-різному: Діва, Діана, Дана.

На протязі II і III тисячоліть до Р.Х., коли в Криму мешкали кіммерійці (кінні орійці), предки сучасних українців, їх культура досягла вершин. Вони винайшли технологію виплавки заліза, збудували в перешийку Дарданеллів фортецю Троя і контролювали рух суден із збіжжям, медом, рибою, полотном, збудували ряд фортець і храмів в Криму, займались мореплавством і торгівлею. Трою знищили гелени у 1184 році до Р.Х., а археолог Шліман розкопав фортецю, знайшов скарби Пріама, які в результаті пограбування Берлінського музею в 1945 році знаходяться в Московських архівах.

Ми можемо судити про рівень цивілізації в сиву давнину на Кримському півострові за археологічними розкопками та історичним документам. То ж удалось знайти декілька із них, що дають уявлення про Георгієвський монастир.

До заснування монастиря, на протязі двох тисячоліть існувало печерне капище, а потім і храм богині Діви та були печерні поселення аборигенів – айдайнлянців, найближчих родичів роксоланів. Коли вони потрапляли до рук колоністів-греків, ті чи розправлялись з ними, чи таврували в рабів. Місцеві работоргівельні ринки славились таврованими рабами. Згодом купці почали називати півострів Таврія, а місцевих аборигенів таврами.

З утвердженням Християнства в Криму духовенство стало приховувати силову експансію колоністів, проповідувати святі вчинки і вигадувати легенди реабілітуючи свою жорстокість над поневоленим народом.

Під час Троянської війни у 1194-1184 роках до Р.Х. на кримській півострів згідно з легендою була перенесена волею богині Артеміди (Діви) дочка давньогрецького царя Агамемнона Іфігенія, яка стала жрицею у храмі на Феоленті.

Не менш цікаві і пізніші історичні факти, пов’язані з Георгіївським монастирем, які лишались невідомими широкому загалу, ще більше привертають увагу до гіркої долі православної святині.

۞