9. Шляхта на службі хмільницького старости і замку

Місцева дрібна шляхта, що походила з-під Хмільника, осаджувалася й удокоментовувала свої права протягом ХУ-початку XVI ст., була осно­вним джерелом поповнення тих військових підрозділів, котрі несли службу на Чорному шляху.

Так, люстратори зазначили, що, за свідченням місцевих мешканців (на­самперед ішлося про місцевих бояр і дрібну шляхту), хмільницький ста­роста пан Струсь убогим людям, котрі змушені часто викуповувати своїх дітей та дружин від татар або мають велику шкоду у своєму господарстві, відпускає чинш і данину з огляду на прикордонний стан і загрозу непри­ятеля. Усе це призводить до того, що збір податків не перевищував і поло­вини від усталених показників^[917]. Таке патримоніальне ставлення старости до місцевої шляхти пояснювалося його побоюваннями щодо їхньої втечі (переселення) на прикордоння, що не узгоджувалося з усталеною на той час концепцією охорони кордону від татарських наїздів.

Осаджувана шляхта закріплювалася за найближчим замком і вважалася королівськими зем’янами. Це видно з листа Яна Струся до короля Яна-Оль- брахта від 21 вересня 1499 р., де згадуються Єлтух (Йолтух) та Тихно, які окреслені як вірні йому, Струсеві, зем’яни наші королівські (Jolthuch et Tichno prefatis terrigenis serenitatis vestre in manus eorum tradere)¹. У пописі роти Яна Струся від 1501 р. видно, як місцева служила шляхта була тісно пов’язана зі своїм старостою. Серед них бачимо Войтка Бучайського (Buczayszky Woythek), Пилипа Куриловського (Phylup Curylowsky), Єл- туха (Joltuch), Кожуховського (Kozychowsky) та ін., з-поміж яких виді­ляються ватаман Нерон (Нирон) (Nyeron wathaman) і татарин Лисогор- ський (Tatarzyn Lyszohorszky)^{[918] [919].}

Згадувані Єлтухи посвідчуються джерелами в околицях Хмільника в останній чверті XV ст., коли кам’янецький генеральний староста Ян Одровонж зі Спрови записує своїм слугам, Тимофію та Георгію Єлтухам, 20 гривень на пустці Ведмежа Лука у Хмільницькому повіті^[920]. Повторно вони згадуються у 1503 р., у підтвердженні короля Олександра Теофілові (Тимофію) Єлтуху на право володіння с. Дашківці Кам’янецького повіту із записом 50 гривень; така сума записується й на с. Дяківці Летичівсько- го повіту^[921]. Цей же Теофіл (Тимофій) Єлтух забезпечив собі доживоття у 1517 р. на цьому ж селі. У документі зазначено, що його батьком був Георгій^[922]. Подальша доля частини цієї родини у XVI ст. пов’язана з Pobom- Баром. За інвентарем Барського староства 1552 р. двоє братів Єлтухів, за­значені у переліку шляхти староства (nobilibus Capitaneatus), мають виста­вити двох коней на потребу війни (Jolthuchi duo fratres tenentur servire equis duobus)^[923]. Але статус замкових слуг зберігається за ними протягом усього XVI ст. Інвентар Барського староства 1613 р. містить згадку про Єлтухів, які значаться серед місцевих бояр. Зокрема, вони мають у посесії село Єл­тухи^[924]. Іншим зем янином, згадуваним у листі, міг бути Тихон Зедранкович,

який у 1503 р. отримав від короля Олександра дозвіл на викуп від співдер- жавців частини с. Гуменці у Хмільницькому повіті¹.

На прикладі Єлтухів видно переміщення однієї гілки родини служилої шляхти в межах Подільського воєводства без зміни соціального статусу. Адже ті представники, що перемістилися до іншого староства, не змінили своїх обов’язків і місця в суспільній ієрархії. Змінилося лише підпорядку­вання - від хмільницьких старост Струсів, а пізніше Предслава Лянцко- ронського, барському старості Бернардові Претвичу, від якого вони отри­мали у посесію с. Руда Парубоча, а після с. Гармаки (яке, як відомо, було заставлене на той час Янові Струсеві). Про це ми дізнаємося з підтверджу- вального акта короля Сиґізмунда II Авґуста та люстрації Барського ста­роства 1570 р.^{[925] [926] Така зміна патрона і місця служби показує, наскільки мо­більною була дрібна шляхта, що жила і служила на прикордонні.}

Певна неусталеність у належності того або того села, а відповідно - і місця служби (між Хмільником та Ровом), фіксується у той час на прикла­ді с. Куманівці, яке у 1539 р. король Сиґізмунд І залишив за Хмільницьким замком, а не за Ровським (non ad castrum Row, sed ad castrum Chmielnik), що він зробив на прохання шляхетних Гринича і Волош(х)а (nobiles Hrynyecz et Volosz)^[927].

Прикладів осадження служилої шляхти біля Хмільника протягом першої половини XVI ст. маємо чимало. Згадувані вище брати Кожуховські у 1512 р. записали на Кожухові 10 гривень^[928]. Прикметною є сама сума, яку записали четверо Кожуховських на одному селі. У документі згадано, що у цій акції брали участь і інші родичі державців Кожухова (ас aliis germanis, tenutariis in Cozuchow). Це може свідчити про брак готівки у служилої шляхти, яка усі­ляким способом, навіть записом таких дрібних сум, намагался забезпечити собі посідання «свого» села. Тільки у 1522 р. п’ятеро Кожуховських (Nobb.

Bunyecz, Lukian, Leczko, Junyecz et Ioannes Koszuchowskye) забезпечили собі доживоття на Кожухові й Медведовій¹.

Так за службу проти татар у 1518 р. брати Сенько та Федір з Загилова, дер­жавці села Ігуменці, що у Хмільницькому повіті, отримали доживоття від ко­роля Сшізмунда F. 1518 р. Якуб Струсь записав Павлові Конюському (Paido Coniuski) 50 гривень на маєтку Крутньов у Хмільницькому повіті^{[929] [930] [931]. Село Крутнів у 1531 р. перейшло до Яна Чепловського з рукЯна Яновського[932] [933]. Не­безпечність проживання у Крутньові демонструє факт нової локації сіл Крут- ньова та Русановець, що було зроблено силою документа Яна з Мельця для Миколая Ґославського, який у 1554 р.}

1540 p. Мацей Івладовський отримав від короля Сшізмунда І підтверджен­ня запису 50 гривень на с. Лагодовлі (Hlaodowle), зробленого роком раніше^[934]. Разом зі своїми братами Пйотром та Якубом вони підтвердили тоді кілька ці­кавих документів, які демонструють процеси формування місцевої шляхти протягом XV ст. Насамперед, брати Івладовські підтвердили привілей Владис­лава III від 12 липня 1442 р., яким засвідчувався запис подільського старости Пйотра Поляка від 1440 р., зроблений для шляхетного Миколая з Ґіби, писаря міста Кам’янця та хмільницького війта й підстарости Подільської землі (...nobili Nicolao de Giba notario civitatis CamenicenJsi], et ChmielnicenJsis] advocato ut tjer]ra Podoliae VicecapitaJneo]) на пустку Думніки, яка знаходиться на р. Буг^{[935] [936]. Теодорик з Бучача, прийнявши під свою руку Миколая, зробив для нього запис на Хміль­ницьке війтівство та Думніки, яке у 1488 р. підтвердив Казимир IV на прохання тодішнього подільського воєводи і кам’янецького старости Якуба з Бучача. До­кумент Казимира стосувався вже Героніма Ґіби, або Хебди (de Chebda)s.}

1511 р. до книг Коронної Метрики було вписано документ про угоду між хмільницьким війтом Миколаєм та його сестрами Софією, Барбарою та Ан­ною про передачу ними сіл Курилівці та Ходоровці у Хмільницькому повіті^[937]. Вже у 1515 р Барбара, дружина Яна Ссика (?), Софія Філіпа та Анна Леонарда (Barbara Ioannis Ssyka_y Sophia Philippi et Anna Leonardi coniuges) забезпечили собі на с. Курилівці у Хмільницькому старостві доживоття¹. У1550 р. ці ж Курилівці від хмільницького старостиЯна з Мельця отримав за військові заслуги шляхетний Степан Воронич на феодальному праві (iure tamen jeudi) з обов'язком військової служби і сплати 2 грошей податку^{[938] [939].}

Ця ретроспектива подій навколо війтівства у Хмільнику, яке у 1515 р. Стру­сі викупили з рук війта Миколая (див. вище), демонструє, як середньозаможна служила й прийшла шляхта на Поділлі укорінювалася на новій для себе терито­рії. Ґіба (або Хебда) навряд чи був русином, але його потрійний статус насам­перед писаря міста Кам'янця, війта у Хмільнику і підстарости у Пйотра Поляка з Ліхвіна свідчить про його неабиякий хист. Походив же він, можливо, з роди­ни, яка фіксується у джерелах наприкінці XIV ст., коли якийсь Хебда (dominus Chebda) згаданий у судовій справі чховського земського суду Краківського во­єводства 23 березня 1400 р. у справі Спитка^[941]. Можливо, цей Хебда знаний нам з 40-х років XV ст. був нащадком цього малопольського Хебди.

Його син Геронім був одружений з Анною Бучайською, донькою Миколая Бучайського. Матір'ю Анни була Маґдалена, донька Стечка Ci- лезьця з Жоравля (Steczko Szlξzita de Zorawlye), який у 1468 р. записав їй с. Івладову Гірку над Бугом у Хмільницькому повіті^[942]. Власне, посідан­ня нащадками хмільницького війта половини цього села і спричинило те, що у XVI ст. вони стали писатися Івладовськими, приписуючи своє­му батькові Миколаю цей патронім або прізвище, а от родичі Бучайські відмовляли їм у цьому праві й називали їх синами Миколая з Лагодовля

(Mikolaj de Lahodowlye)¹. Суперечка між ними зафіксована в одній з книг кам’янецького земського суду. Зокрема, 1 листопада 1532 р. шляхетні Сем- ко Тихнович Зедраникович та Пилип Куриловський свідчили у замковому уряді в Хмільнику у справі поділу маєтку Івладова Гірка^{[943] [944]. А в 1534 р. бра­ти Ян і Миколай Бучайські позиваються до братів Мацея, Петруна, Якуба та сестри Катерини, дітей померлого Миколая з Лагодовлі, колишнього хмільницького війта[945].}

Мацей Івладовський у 1539 р. підтвердив запис 50 гривень на Aaro- довлі, зробленого ще Казимиром IV у 1452 р.^{[946] [947] і підтвердженого раніше виставленим документом для Миколая Ґіби на Лагодовлі за часів Владис­лава IIIs. Саме документ Владислава III на Івладову Гірку та Журавку був, імовірно, підтвердженням привілею князя Свидриґайла від 1400-1401 рр.[948] Цей приклад демонструє, наскільки важливими для шляхти були будь- які документи на той чи той населений пункт і як вони намагалися насам­перед шляхом підтвердження у чергового верховного володаря зберегти у своїх руках те, що, на їхнє переконання, їм належало по праву. Той же Мацей Івладовський у 1542 р. записав своїй дружині Барбарі певну суму на частині села Думніки, а водночас отримав від короля Сиґізмунда І собі доживоття на ньому[949].}

Те, що Хмільник з округою були не надто спокійним місцем проживання, не вирішувало питання осадження шляхти довколо міста. Як уже зазначало­ся, процес осадження був доволі архаїчним як на реалії XVI ст. Прикладом цього можуть бути акти хмільницького старости Яна з Мельця у 1549 р., у яких право, на якому шляхта отримувала ці надання, зазначено як фео­дальне (Donatio iurefeudi, iure tamen feudi), з документа на пустку Бахтин для Войцеха Вінярського або для хмільницького підстарости Кшиштофа Зґер- ського на с. Літинку^[950]. Те, що підстароста отримав у посесію село, є, як і в більшості таких випадків, заслугою старости; навіть у документі на Літин­ку зазначено, що відбувається це на прохання старости (...ad intercessionem Ioannis deMielecz,palatini Podoliae et Chmielniciensis capitanei... )^[951].

Про те, в який спосіб проводилося хмільницькими старостами осаджен­ня шляхти біля Хмільника, свідчить документ від 1551 р., яким тодішній ста­роста Ян Мелецький надав Олександрові Короткому пустку в Хмільницькій волості (тут ужито архаїчне означення території довкола замку) за умови, що той господарюватиме і нестиме службу на користь замку так, як роблять це й інші зем’яни, які тримають тут королівські села^{[952] [953].}

Часто об’єктом осаджування була пустка, наприклад, для Курила Бухнов- ського, який разом з синами Федором, Борисом та Карпом отримав дозвіл на локацію села на місці урочища Всхохи або Россохи (pustynya seu uroczysko Wschochi sive Roszochy) у Хмільницькому повіті від подільського воєводи Яна з Мельця у 1558 р.¹¹, який роком раніше передав староство своєму синові Миколаю (див. вище). Тут, мабуть, маємо справу з помилкою писаря, який переплутав батька і сина.

Акція відбулася в Красноставі, де протягом липня - початку серпня маємо цілу низку документів, дотичних до Хмільницького староства, з яких видно, що об’єкти, які надавалися місцевій шляхті, були здебільшого пустками або заклада­лися на порожньому місці. Така кількість документів є свідченням недавніх зни­щень цієї території. Про це маємо згадки в люстрації Хмільницького староства за 1565 ρ., а також прагнення короля і його урядника якомога швидше осадити тут служилу шляхту, забезпечивши її документами на роздавані землі.

Так, брати Савка та Іван Кердановські отримали пустку, звану Устя Люте (або замість Люте Болото) Білого Рукава (Vsczue Iuto Bialego Rqkawa dieto) на р. Снітовка біля болота Серет (luto Seretis) з правом заснування поселен­ня^[954]. Станіслав Следзь Знаміровський отримав право на пустку Кочанівку на р. Митник^[955]. Федір кам’янецький (Fiedor Camienieeki). окрім пустки Пе­трова Лука на р. Снітовці біля устя р. Березнички у Хмільницькому повіті, отримав у вічне володіння дім Любановський у місті Хмільнику з усіма пра­вами (cum omni іиге)¹. Те, що у Хмільнику була певна кількість шляхетської нерухомості видно з інвентаря Хмільницького староства за 1571 p∙, в якому зафіксовано 19 шляхетських домів, які не несуть жодної повинності^{[956] [957].}

29 липня брати Гнат, Галусин, Лук’ян Черленевські отримали тоді ж до- живоття на с. Черленівцях у Хмільницькому старостві^[958]. Того ж дня король підтвердив привілей Яна Мелецького від 1551 р. на локацію села Горбовці й запис 50 гривень монети для Олександра Коротка (Короткого)^[959]. Тоді ж Остапко та Дем’ян підтвердили 20 гривень, записаних на Іванівцях, за Си­ґізмунда І і дістали дозвіл на нову локацію села^[960]. Через кілька днів, 2 серпня, писар Хмільницького замку Пйотр Пенґовський (nobilis Petri Pqgowski castri n[ost]ri Chmielnicen[si] notary) отримав запис 50 гривень на с. Попрушна^[961].

Про те, що знищення внаслідок татарського наїзду були суттєвим, свід­чать два документи для сусіднього міста Летичова, яке отримало звільнення на 10 років від податків, мит, постачання підвод, а разом з тим місту вкотре надавалося (перепідтверджувалося) магдебурзьке право й підтверджували­ся ярмарки на свято Прокопія (4 липня) та Ядвіґи (15 жовтня)^[962].

На сеймі у Пйотркові за протекції хмільницького старости і його батька Яна, подільського воєводи (intercessionem Ioannis de Mielec, palatini Podoliae), 2 січня 1559 р. місцеві зем’яни отримали у посесію на ленному праві (іиге fieudi) села. Лаврін Білокур із синами Миколаєм, Якубом, Мацеем та Бар­толомеем отримали Углів на р. Боролозна. Бартоломей Куриловський або Русановський, із синами Єжим, Стефаном, Павлом та Пйотром - село Pyca- нівці. Село Маркушовці отримали Єлтух, Павло, Михайло, Мартин та Вась- ко Солтановичі, сини Ісаї Шаволі Солтана (Joltuch, Paulo, Michaeli, Martino et Waskoni Soltanowicze, filiis Issay Szawola Soltan). А Іван із сином Харитоном дістали с. Куманівці^[963].

Певною екзотикою на теренах Хмільницького староства були брати Лука, Петро, Георгій та Іван Дукадиновичі з Македонії (Lucas, Petrus, Georgius, Ioannes Dukadzinowiczi Macedones de terris Greciae), які отримали 1552 р. від короля Сигізмунда II Августа пустку Уланів з обов’язком несення служби¹. Ра­зом з цим до книг Коронної Метрики був уписаний документ про локацію міста Уланів і проведення двох ярмарків на св. Вознесіння та св. Миколая бра­тами Дукадиновичами^{[964] [965]. Під час ревізії листів 1564 р. власником Уіанова вже був руський воєвода Сенявський, який показав комісарам ці два документи й повідомив, що отримав цей маєток від братів, і просив короля, аби той за­лишив його при вічності, яку мали Дукадиновичі[966].}

Села, приписані до Хмільницького староства, головним чином були оса­джені тяглими кметями. Зокрема у Винниківці - 33 тяглих, у Дубовій - 8 тя­глих, у Куликові - 15 тяглих, у Трибухівцях - 10 тяглих, у Йовче - 20 тяглих, у Чудинівцях - 8 тяглих. Ще два села, Буцні і Зиноговці, були у державі двох служебників хмільницького старости Струся - у Буцнях, імовірно, Жуковський (в люстрації 1564-1565 рр. пропущено прізвище, а прізвище Жуковський по­дане вже у люстрації 1570 р.), а в Зиноговцях- підстароста Березинський^[967].

Зем’янські села Хмільницького староства за люстраціями 1564-1565 та 1570 рр. демонструють нам як номенклатуру посесорів, так і згадки про ті до­кументи, які вони або їхні предки отримували для володіння^[968]. Люстратори зазначили, що села зем’янські на пограниччю тримають на різноманітному праві, на що вказували листи на минулому Варшавському сеймі^[969]. У люстра­ції 1570 р. біля цих сіл зазначено, що у Подільському воєводстві є пограничні села шляхетські, які тримають на різноманітному праві, зокрема: ленному, до- животтю та ін., на які є декрети Варшавського та Люблінського сеймів щодо ліквідації сум (записаних на них) і про спустошення їх татарами^[970].

Зем’янські села Хмільницького староства за люстраціями 1S64-156S та 1570рр.

Лисогірці (1564—1565; 1570) - нащадки Василя Стшековича (potomkowie WasylaStrzekowicza)', Сенько,Панас, ІвашкоЛисогорські (Lissohorsczy Sienko, Panus, Iwasko).

Гуменці або Івашківці (1564-1565; 1570) - двоє братів Гуменецьких (Humienieczczi dwa bracia rodzeni); Івашко та Грицько Гуменецькі (Iwaszko і Hriczko Humienieczczy).

Недзвєдова (1564-1565; 1570) - Пйотр Пеговський (Пенговський), Анджей Пенговський (Iedrzey Pςgowski).

Попрушна (1564-1565; 1570) - Пйотр Пеговський (Пенговський) (PiotrPegowski (P^gowski); Анджей Пенговський (Iedrzey Pςgowski).

Засидів (1564-1565; 1570) - пані Зґерська (рапі Zgierska); Томаш Kpy- зельницький (TomaszKruzelniczki).

Літинка (1564-1565; 1570) - панМелецький (pan Mielieczki).

Маркушовці (1564-1565; 1570) - Єлтухи (Ioltuchowie), Ісай, Савула, Солтан, званий Єлтух, Павел, Васько, Петро, Федір і ще троє в орді (Izai₁ Sawula, Soltan rzeczony Iolthuch, Pawel, Wasko₁ Pietro, Phedor a trzechychyescze szq w ordzie).

Русанівці (1564-1565; 1570) - п’ятеро рідних братів Куриловських (pi⅞c Kurylowskich, bracia rodzeini); Єжи, Стефан, Іван, Павел, Пйотр Pyca- новські (Gerzy₁ Stephan, Ivan₁ Pawel₁ Piotr Russanowsczy).

Іванівці (1564-1565; 1570) - двоє співвласників (dwa coheredes)-, Остап- ко, Дем’ян (Osthawko₁ Demian).

Куманівці (1564-1565; 1570) - троє співвласників (trzej coheredes)-, Лук ян, Харитон, Марко, Гринець, Стецько, Данило, Васько, Андрушко, Іваш­ко (Lukyan, Cariton₁ Marko₁ Hriniecz₁ Stheczko₁ Danilo₁ Wasko₁ Andruszko₁ Iwasko).

Горбовці (1564-1565; 1570) - п’ятеро осілих та Олександр Коротко з синами (osiadlo 5... Aleksander Corotko і z synmi swemi); Олександр, Пе­трушка, Іакан (Alexander, Pietruska₁ Iakan).

Качанівка (1564-1565; 1570) - Станіслав Знаміровський, званий Слєдзь (Swanirowskiego Stanislawa₁ rzeczonego Sliedz); Павел, Мацей, Ян, сини Станіслава Знаміровського (Pawel₁ Macziey₁ Ian₁ szinowye Stanislawa Znamierowskiego).

Кожухів (1564-1565; 1570) - тридцятеро осілих та посесори (osiadlego Czlowieka 30... Tamzepossessores certisami mieszkajq...); Івашко, Димитр, Федір, Панюта (Iwaszko₁ Dimitr₁ Phedor₁ Paniuta).

Углів (1564-1565; 1570) - Лаврін Білокур (Lawryn Bialokur); Ярош, Бартош, Мацей, сини Лавріна Білокура (Iarosz₁ Barthosz₁ Macziey szinowye Lavrina Bialokura).

Черленівці (1564-1565; 1570) - п’ятеро державців (dzierzawcδw tejwsi S); рідні брати Гнат, Галусин, Лук’ян Черленевські (Ihnath₁ Halissin₁ Lukyan₁ Czerleniowszczy bracia rodzeni).

Пелчинка (1564-1565; 1570) - Лаврін Сковорочич (Сковороничич) з братією своєю (Lawryn Skowroiczicz swym і braciej swej); Лаврин, Ісай, рідні брати, а третій Гнат у татарському полоні (Wawrin Skoworoniczicz, Izay rodzoni, a trzeczy w Thatharzech iest - Ihnath).

Крутнів (1564-1565; 1570) -ЯкубЧепловський (Jakub Czieplowski).

Курилівці (1564-1565; 1570) - Богдан Куриловський (Bochdan Kurilowski); Станіслав Воронин (Stanidaw Woroniez).

Передзивничка (1564-1565; 1570) -Кердановський (Kierdanowski); рід­ні брати Іван, Абрам, Василь Кердановські (!wan, Abram, Wassil Kierdanowsczy, braczq rodzeny).

Березна (1570) - Якуб Чепловський (Iacub Czieplowszki).

Левківці (1570) - Станіслав Воронин (Stanislaw Woronicz)¹.

Буцні (1570) -Ян Жуковський (Ian Zukowski).

Думніки (1570) - Войцех Лохінський (Woycziech Lochinski).

Ходоровці (1570) - Ян та Миколай Жоравенські (Ian у Mikolay Zorawienscy).

Уланів (1570) - Рафал Сенявський (Raphal Szieniawski)¹.

Прикметною є не тільки зміна кількості зем’янських або шляхет­ських сіл, посесори яких несли службу у Хмільницькому старостві, а те, що їхня кількість, а також персональний склад не зазнали суттєвих змін. Бачимо ті самі родини, які протягом XVI ст. проживали на території староства. Бачимо прибульців з Балкан, які (як-от брати Дукадинови- чі з Македонії) з’являються і швидко зникають з теренів Поділля. Інші, як Герман Сербин і його донька Анна, що була двічі одружена з хміль­ницькими зем’янами (уперше за Войцехом Задраниковичем, вдруге - за Пйотром Пенговським, який був замковим писарем у Хмільнику)^{[971] [972] [973], укорінювалися на цій території (це може свідчити про певну стратегію, в якій доньки прийшлих зем’ян «використовувалися» для цього укорі­нення).}

Спосіб життя на неспокійному прикордонні та віддаленість від цен­тру воєводства привели до того, що місцева шляхта на середину 60-х ро­ків XVI ст. вже ототожнювала себе найперше з Хмільником, а вже потім - з Поділлям. Підчас побору 1563 р. представник хмільницької шляхти (dal pobora od slachty Chmyelnyeczkye) Анджей Цвикловський, або Зембровський, сплатив побор із сіл Засилова пані Зґерської, з Куриловець - пані Bopo- ничової, з Лисогірців - панів Лисогорських, Зиноговців - підстарости Березинського, Чудиновців - належних до Хмільницького староства, Жо- равна - панів Жоравицьких, Високого - пана Іваськовського¹. Власне, така колективна сплата податку свідчить про те, що спільнота шляхтичів, яка проживала у цій частині Подільського воєводства і гуртувалася довкола Хмільника, була досить давно сформованою і сталою^{[974] [975].}

Збільшення кількості зем’ян в одній родині штовхало їх до міграції в межах пограниччя, як це видно на прикладі Єлтухів, адже кількість по­сесорів на цій території часто переважала кількість тяглих селян у Селах, які вони тримали. Потреба у служилій шляхті на пограниччі та можли­вість отримати у володіння на тому чи тому праві село чи пустку було тим аргументом, що приводив сюди вихідців з різних частин Корони Польської та Великого князівства Литовського, як видно з номенклату­ри імен і прізвищ, які фіксують дві люстрації староства. А часта зміна королівських намісників у Хмільнику протягом XVI ст., які до того ж були вправними військовими і мали право на роздачу земельної нерухо­мості, як це видно з наведених вище прикладів, зумовила заселення цих територій, з одного боку, військовими, а з другого, слугами-клієнтами кожного зі старост.

Часом брак особи, яка могла би отримати той чи той населений пукт, приводив до повернення його до складу старостинського домену, як це ста­лося з селом Зимноводці, яке 2 січня 1588 р. на коронаційному сеймі у Кра­кові отримав хмільницький староста Якуб Струсь. Причиною цього був той факт, що тривалий час це село було порожнім після смерті посесора Яна Бадовського і відповідно до цього передавалося доживотно Струсеві й по- новно приєднувалося до Хмільницького староства^[976]. Імовірно, це саме село було віддано через півтора року, 7 квітня 1589 р., Пйотрові Ґарбовському за службу у війську за часів короля Стефана Баторія. Ґарбовський отримав доживоття для себе і для свої дружини, яка перед тим була дружиною по­мерлого Яна Бадовського^[977].

На цьому прикладі видно дві тенденції, характерні для всього Поділля. Перша: староство і, насамперед, належні до нього села, є капіталом для ви­нагороди заслуженим воякам і способом формування оборони кордону че­рез осадження досвідчених військових і прикріплення їх до того або того замку (у цьому випадку Хмільника). А друга: одруження з вдовою померло­го шляхтича, що давало право до посесії та в такий спосіб залучало нового члена до шляхетської спільноти передусім у межах повіту. Варто пам’ятати, що більшість цих людей були у той чи той спосіб пов’язані зі старостою у Хмільнику, для якого вони становили важливий соціальний капітал.

Своєю чергою місцева хмільницька шляхта, як це видно з наведе­них вище прикладів, була досить добре сформованою та давно осілою територіальною одиницею. Численні родинні зв’язки, які складно про­стежити за браком джерел, імовірно сформували тут ту частину осілого військового зем’янства, яка вже на середину XVI ст. почувалося самодос­татньою соціальною групою, що насамперед ідентифікує (прив’язує) себе з цією територією, та спільні інтереси у стосунку до старости й забезпечен­ня своїх маєтків у Хмільницькому замковому повіті. Формування шляхом осадження на землі (чи то відповідної документальної фіксації) довкола замку в Хмільнику, а також і тривалого (принаймні трьох поколінь) посідан­ня цієї землі, вочевидь, остаточно сформували місцеву шляхетську спільно­ту на кінець правління Яґеллонів. За збігом обставин, Хмільник не став тією жовнірською столицею, якою, починаючи від серединиХѴІ ст., став Рів-Бар. Саме тому ми можемо бачити тут доволі консолідовану позицію місцевого зем’янства, а численні зміни королівських намісників у самому Хмільнику не дозволяють стверджувати, що особа того чи того старости мала певний вплив на формування цієї групи.