10. Рів-Бар. Від східного маєтку Одровонжів до жовнірської столиці

Передаючи в держання замки на східному пограниччі - Хмільник та Рів, влада намагалася забезпечити їх належне утримання, а по можливості - й по­будову нових (Ольчедаїв). Коли подивитися на східний кордон Подільського воєводства, то стане помітно, що на ньому вирізняються два старі укріплен­ня - у центрі Рів і на півночі Хмільник, які, власне, й стали об’єктами королів­ських надань. Та й більшість населених пунктів тяжіє саме до цих двох замків. Нереалізованим залишився проект побудови замку в Ольчедаєві, що мав би стати третім, південним укріпленням у системі оборони і, очевидно, поліп­шив би ситуацію з обороною не тільки східного напрямку, а й південного, зва­жаючи на постійні напади з боку Молдавського князівства.

Рову-Бару неймовірно пощастило в плані висвітлення його історії. Ще у 1887 р. Казімєж Пуласький опублікував нарис про господарську діяль­ність Бони на східних землях Польського королівства. Подільська частина цього нарису містить в собі вельми цікаві листи Бони своїм намісникам і до­віреним особам у Барі^[981].

В українській історіографії піонерська праця Михайла Грушевського, оправлена двома томами джерел, опублікована 1894 р., і до сьогодні не втратила своєї актуальності.

Марія Боґуцька у своїй біографії Бони Сфорци зауважила одну важливу деталь. Бона, володіючи розлогим маєтком у Польському королівстві і Ве­ликому князівстві Литовському, була у курсі подій і намагалася контролю­вати чи не найдрібніші справи у своїх містах¹.,

Остання з робіт про Бону Сфорцу італійського історика Джерардо Чьофарі, на жаль, оминає цю частину її володінь на руських землях, хоча третій розділ і названо «Le riforme nella Russia occidentale», а частина його присвячена руським маєткам королеви, але у ній нічого не говориться про Рів-Бар з прилеглими до нього теренами^{[982] [983].}

Натомість моя увага зосереджується на місцевій барській шляхті, зде­більшого дрібній, яка навіть не була у певному значенні повноцінною шлях­тою, адже вона була обтяжена службою з охорони кордону, різноманітними повинностями на користь замку, але до того ж була найчисленнішою групою подільського зем’янства у зазначений час. Важливо наголосити, що протягом попереднього XV ст. майже ніхто з представників цієї групи не згадується у джерелах, вони «з являються на світ» у XVI ст., насамперед у списках вій­ськових підрозділів^[984], а потім - у різноманітних документах барських старост Бернарда Претвича та Гербуртів. Реформи, які у земельних справах дістали назву екзекуції маєтків, змусили цих земян-бояр, шукати «старих» приві­леїв на землю, на якій вони проживали цілими родинними кланами. Дуже часто їхні прізвища збігалися з назвою села, де вони проживали, а поява цих назв саме у XVI ст. може свідчити про досить недавнє їх потрапляння до цьо­го стану.

Тримання королівських замків упливовими можновладцями (як-от Одровонжі) впродовж більшої частини XV ст. і пертої третини XVI ст., а також наявність чималого прошарку дрібної шляхти, яка мала обов’язок служби для свого замку, стало причиною формування того специфічно­го шляхетського соціуму військових, який викристалізувався протягом XVI ст. Джерела навіть XVII ст. фіксують такі дивні архаїзми в інвентарі Барського замку, як низку боярських сіл, де посесор Сербиновець, боярин Мілош Сербиновський окреслений як «польний вождь» (Ten iest wodzem polnym)¹. Ці ж бояри і в XVII ст. були головним людським ресурсом цих сіл, адже практично у всіх селах кількість бояр, які могли сісти на коня, перевищувала кількість городників і тяглих підданих. Для прикладу, в По- повцях, посесорами яких були бояри Поповські, на коня могло сісти до 70 осіб, а тяглих селян було троє і ще 5 городників^{[986] [987]. Ця ситуація не зміню­валася від середини XVI ст., коли у першому з відомих інвентарів старо­ства ревізори зафіксували такий стан справ.}

Специфікою Барського староства була наявність чималої кількості осілих тюркомовних вояків, які окреслювалися загальним терміном - че- мериси. Перебуваючи на королівській службі та підпорядковуючись бар- ському старості, вони були одним з численних елементів, що вливався згодом до лав подільської шляхти. Маючи певну ієрархію свого середо­вища, чемериси підпорядковувалися своєму старійшині, який фіксується у джерелах як старший (senior). Так, чемериський старший Васько Халі- мун (Vaskoni Chalitnun, eorundem tartarorum seu czeremissi seniore in eorum genere) отримав від королеви Бони став та інші угіддя за умови несення служби^[988]. Ще одним свідченням існування такої ієрархії у татарському се­редовищі біля Бара є привілей від 17 липня 1591 р., яким король Сигіз- мунд III надав Янові Славінському та його дружині Анні доживоття на королівському с.

Ревізія Барського староства за 1552 р. подає перелік тих шляхтичів, які несуть службу Барському замку, що була пов’язана з прийняттям цього ста­роства новим королівським намісником Яном Гербуртом¹. Цей перелік та­кий: Митко, суддя барський, Олександр Корачовський, троє братів Хоруш- ків, Ляшко Поповський, Райтко Мрозовський, двоє братів Козеровських, двоє братів Єлитухів, троє братів Голуських, шістнадцять шляхтичів Вол- ковинських, сімнадцять шляхтичів Радзейовських, двоє Поповських, троє Кудзейовських, Голотко, троє братів Кунатовських, Ілляшович, двоє братів Водзєйовських, Козловський з братом, Андрій Берлинський^{[990] [991].}

Аналогічна з Хмільником ситуація щодо осадження людей демон­струється і в Барському старостві, хоча тут кількість населених пунктів є трохи більшою і строкатість місцевої шляхти фіксують там, де почина­ється опис зем янських сіл. У рукописному списку люстрації, який уклав Соколовський, зазначено: «зем’янські села, котрі осаджені на пустках як польськими шляхтичами, так і зем’янами або боярами руськими, здав­на, як і ново надані, на ґрунті староства Барського тримають...» («wsi Ziemiahskie, kt6re tak Szlachcice polscy jako і Ziemienia abo bojarowie ruscy, zasadziwszy па pustyniach, tak zdawna, jako і nowo nadanych, па gruncie Starostwa Baskiego dzierzq,..>>)^[992].

Села власне Барського староства були осаджені тяглими підданими, ко­трі платили різні податки. Зокрема у Маніковцях - 11 данників, Слобідці - 13, Біликовці - 7, Головчинці - 9, Лука Присілок - 16, Іванівщ - 20. Іншу категорію становили села, з яких брали живність: Карачинці Римові - 19 осілих, Щодрова - 16, Суслівці - 9, Поповці - 10, Деражня Дворецька - 15, Каричинці Підлісні - 11, Лука Деражня - 22, Калінська Деражня - 32, Де­ражня Висілок - 13, Новосельці - 13, Крутибородинці - 7, Покутниці - 13, Макарів - 25, Нестерівці - б^[993].

Зем’янські села Барського староства за люстраціями 1564-1565 та 1570 рр. мало в чому відрізняються від сіл із таким самим статусом у сусід­ньому Хмільницькому старостві (див. вище). Певною відмінністю є вираз­но підкреслена роль барського старости, який ревізорам давав свідчення про обов’язки і виконання служби зем’янами, приписаними до Барського замку. Подільську специфіку демонструє інформація про с. Подарвану, яке тримали у 1564-1565 рр. брати Ілляшовичі, та с. Шелехів, де посесорами були брати Шелеховські. Ревізори зазначили, що державці села мають свої двори, побудовані подільським звичаєм (Sami dzierzawcy, majqc swe dworki podolskiem obyczajem pobudowane;... kazdy s nich z osobna ma dworzec swδj podolskim obyczajem budowany)¹.

Кожен з посесорів ніс службу на користь барського старости і замку, але люстратори зазначили біля інформації про село Глібів, що піддані Карачовського несли службу замкові і робили це у певні дні року по­дільським звичаєм (...па zamek barski do roku pewne dni robiq obyczajem podolskim.)^{[994] [995].}

Формування служилого елементу Барського староства відбувалося і в спосіб залучення на службу дрібних шляхтичів, які проживали в умовно дідичних маєтках. Зокрема, власники Голодьковець апелювали до дільчого акта між Баром і їхнім селом. Те, що це село було пролюстровано у складі староства, є результатом служби братів на вимогу кам’янецького старо­сти проти неприятелів на пограниччі, про що вони зізналися перед реві­зорами. При цьому просили, аби їх залишили при старих службах^[996]. Під час люстрації 1570 р. четверо братів, які були посесорами с. Буцні, показали королівський привілей на осадження пустки і надання її у дідичне воло­діння (donat ei titulo haereditario), але за умови служби Барському замку (ad castrum pertinentibus)^[997].

Зем’янсъкі села Барського староства за люстраціями 1564-1S65 та lS70pp.^s

Голозинці (1564-1565,1570) - Гринець, Степан Ячковичі та Іван Сень- кович Голозинці (Hryniec, Stepan Iaczkowiczowie і Iwan Sienkowicz Holozinsczi), Гринець, Степан, Мисько Голозинці (Riniecz, Stephan, Misko Holozinczi).

Подарнова (1564-1565,1570) - Герман та Степан Ілляшовичі та їхній брат (Herman і Stepan Iliasowiczowie swym і brata swego ітіепіет), Герасим Ілляшович та Климент, син Германа (Haraszin Iliaszowiczy Klimunth Hermanow szin).

Сеняківці (1564-1565, 1570) - Карачовський (Karaczowski), Роман Карачовський з батьком Олексієм (Roman Karaczewsky у z Alexem oiczem szwem).

Гармаки (1564-1565, 1570) - пані Терліковська (р. Terlikowska), Анна

Терліковська з доньками своїми (Anna 1herlikowska z dziewkami szwiemi). Шершенівці (1564-1565,1570) - якийсь Бадовський, що помер 9 років тому (niejaki Badowski), Маріана Кориткова (Mariana Korithkowa).

Курилівці (1564-1565, 1570) - якийсь Козак звинигородський (niejaki

Kozakzwinogrodecki), Богдан Звиногродський (Bogdan Zwinogrodeczky). Яковлє (1564-1565, 1570) - Анджей Буковський (Andrzej Bukowski)^[998], драбант Ґрот (Groth drabant).

Верещатинці (1564-1565, 1570) - Сима Миткович (Siema Mytkowicz), Малиш Митко (MaliszMitko).

Голодьківці (1564-1565,1570)- зем’яни Нестор, Ілляш і Яцко (ziemianie Nestor, Biasz і Jacko), Нестор, Ілляш, Яцко, Василь Голотковці (Nestor, Blias, Jaczko, Wasziel Holothkowczi).

Берлинці (1564-1565,1570) - Берлинські (Bierlinsczi), рідні брати Сте­пан та Іван Берлинські (Szuprany Iwan Berlinsczy, braczia rodzeni).

Кудиївці (1564-1565, 1570) - Кудийовські (Kudyowsczi), рідні брати

Іван Олішович і Степан (Iwan Oliszowiczy Sthepan, braczia rodzeni).

Глібів (1564-1565, 1570) - Карачовський (Karaczowski), Роман Kapa- човський з батьком Олексієм (Roman KaraczewskyyzAlexem oiczem szwem).

Макарів Малий (1564-1565, 1570) - Рейтко Морозовський (Rejtko

Morozowski), Ісай, Федір, Олексій Морозовські (lsai, Phedur, OlexyMorozowsczi). Козеровці (1564-1565, 1570) - Козеровські (Kozirowsczi), Дмитро іЛешко Козеровські (Dimithrу Lesko Kozierowsczi).

Руда Парубочна (1564-1565, 1570) - Єлтухи (Ioltuchowie), Дмитро,

Йосько, Рисько, Андрій Єлтухи (Dimithr, Josko, Risko, Andrei Joltuchowie). Добросковці (1564-1565) - Мацей Митко (Maciej Mythko). Шелехів (1564-1565, 1570) - троє Шелеховських (trzej Szelechowsczi),

Никифор, Андрусъ, Васько, Івахно Шелеховські (Nicefir, Andrus, Wasko,

Iwachno Zelechowsczi). '

Лукава Долина (1570) - четверо братів (sterej braczia).

Княжа Лука (1570) - Роман Карачовський з батьком Олексієм (Roman

Karaczewsky у z Alexem oiczem szwem).

Юрківці (1570) - Малиш Митко (MaliszMitko).

Агдашів (1570) - Малиш Митко (MaliszMitko).

Дробишовці (1570) - Малиш Митко (MaliszMitko).

Черешнівка (1570) -Ян Ґосліцький (Jan Gosliczky).

Малинівці (1570) - Ян Ґосліцький (Jan Gosliczky).

Плоскирівці (1570) - Федір та Ілляш Плоскировські та Миколай !Са­ратовський та ін. співдержавці (Phedory Uiasz Ploskirowsczi, a czςscz Mikolai Carapczowskiy inszi competitores).

Радзейовці (1570) - Остафій, Симон, Олександр, Ярмак та багато ін. Рад- зейовських (Ostaphiei, Simon, Alexandr, Jarmaky inszich niemalo Radzieiewsczi).

Внучківці (1570) - ті ж Радзейовські (czisz Radzieiewsczi).

Волковинці (1570) - Дахно, Пахно, Юрко, Остапко Волковинські (Dachno, Pachno, Jorko, Ostapko Wolkowienieczczi).

Кунатовці (1570) - троє Семаків (Siemakowie ktorich iesth 3).

Яблонівка (1570) - Федір, Грицько Яблоновські (Phedor, Riczko Jablonowsczi).

Михоловці або МиколоваЛука (1570) - Сенько, Степан, Сенюта, Савка, Василь Михоловці (Szienko, Stepan, Szieniuta, Szawka, WaszielMyholowczi).

Петрановці (1570) - Васько, Петрун, Микита Петрановці (Wasko, Petrun, Mykitha Petranowczi).

Буцні (1570) - Федір, Йосип, Семаш, Степан, Лазор, рідні брати (Phedor, Jozip, Ziemasz, Stepan, Lazor braeia rodzeni).

Тамшина пустиня (1570) -Якуб Незабитовський (Jakub Niezabitowski).

Поповці (1570) - Сенько, Федір, Демко, Васько, Дмитро (Szienko, Phedor, Demko, Wasko, Dimithr).

Результатом люстрації 1570 р. було значне збільшення кількості шляхет­ських (зем’янських) сіл, які прикріплювалися до Барського староства. Показо­вим моментом є і збільшення кількості дрібної шляхти (принаймні у писемних джерелах), яка несла службу на користь Барського замку і підпорядковувалася місцевому старості. Більшість населених пунктів, що вперше фіксуються у цій люстрації, були певний час пустками (хоча їх і згадано у джерелах ще від пер­шої половини XV ст., як, наприклад, Внучківці), які через постійні татарські на­їзди знищувалися, а з другого боку - знову осаджувалися служилою шляхтою. Особливо нищівними були, як це видно з люстраційних текстів, наїзди 1558 та 1567 рр., унаслідок яких більшість сіл було знищеної, кількість осілого тяглого населення суттєво зменшилася, та й місцеве зем’янство зазнало значних втрат.

Прикметною ознакою Барського староства є родова солідарність дрібної шляхти, яка через зовнішні обставини та брак грошей вимушена була концен­труватися в одному населеному пункті. Це видно з прикладу Радзейовських, частина яких після знищення Внучковець перейшла у родинні Раздейовці (у inszich niemalo Radzieiewscz, ktori sziζ zniesli z inszich pustin, z Wnuckowczow wszi, a theraszpustiniei, па Radzieiowcze, a tho dla Spokoinego mieszkania z slakow Ihatharskicti). Уже тоді демографічна ситуація в селі змінювалася на користь зем’янства (Wthei wszi isth therasz Szamichpanow ЗО, apoddanichych 8 czleka)¹.

Поступова мілітаризація Бара призвела до певного розшарування у сере­довищі місцевої шляхти, як свідчить інвентар Барського староства вже 1613 р. Проте численною групою залишалися архаїчні вже на цей час замкові бояри, які несли службу на шляхах і підпорядковувалися безпосередньо барському ста­рості. Тобто слугували тим важливим військовим елементом, який приймав на себе більшість зовнішніх загроз і серед якого джерела фіксують чималу кількість прийшлого елементу не тільки з інших регіонів Корони Польської та Великого князівства Литовського, а й з досить віддалених від Поділля Балкан.