8. Прибутковий Хмільник для Струсів, Лянцкоронських, Тарновських, Мелецьких
Розташований на північному сході Хмільник остаточно увійшов до складу Подільського воєводства після 1447 р., коли ця територія внаслідок виправи Теодорика з Бучача, якщо вірити свідченням Яна Длуґоша, була відібрана у Свидриґайла[864].
У такий спосіб подільський староста реалізував положення королівського привілею на Кам’янецьке генеральне староство від 1442 р., де серед маєтків старостинського домену і значився цей найвід- даленіший замок.Протягом другої половини XV-XVI ст. королівськими намісниками- старостами у Хмільнику були представники впливових родин Одровонжів, Струсів, Лянцкоронських, Мелецьких, Язловецьких. Те, що упродовж цього часу старостами були переважно представники як малопольської, так і місцевої заможної шляхти, може свідчити не тільки про стратегічне значення цієї території, але й про можливість урядницького просування, яке давала служба на неспокійному прикордонні. Оборона північної частини Подільського воєводства була покладена на місто Хмільник та осілу довкола нього служилу шляхту, яка мала обов’язок військової служби на користь замку. Ще одним фактором, який змушує нас замислитися над питанням привабливості цього староства, є його прибутковість. Якщо поглянути у джерела XVI ст., то видно, що староство давало чималий прибуток своєму посесору. Зокрема, Ян Мелецький, за підрахунками Анни Сухені-Ґрабовської, протягом 1539-1557 рр. отримував з Хмільника 1788 злотих річного доходу, що поступалося лише доходам з Городка і Самбора, 5165 і 11626 злотих відповідно1. На відміну від інших старосте, скарб не отримував з хмільницьких доходів нічого[865] [866]. На жаль, ми не можемо (через брак хмільницьких замкових книг) навіть приблизно прорахувати доходи, які давало прикордонне становище Хмільника у той час. Сам Хмільник як королівське місто згадується у реєстрі подільських міст у 1453 р.[867] У 1462 і 1463 рр. На зміну панам Одровонжам наприкінці століття приходять інші родини, котрі не були настільки заможними і впливовими, але завдяки протекції при дворі короля та службі у війську прагнули зробити кар’єру. Так, представники родини Струсів, яка походила з Холмської землі Руського воєводства, мали чималий досвід служби у війську. Як припускає Ян Билінський, батьком Яна був Станіслав, можливо, це він ще у 1501 згадується на чолі роти, що налічувала 200 осіб1. Отже, у 1490 р. місто Хмільник разом із замком та цілим повітом (in castro, oppido et disctrictu Chtnielniciensi) було заставлено Яну Струсю за суму 1000 гривень і 14 флоренів[871] [872]. Певно, і Ян Струсь згадується серед інших ротмістрів у 1493 р.[873] Уже наступного року він зі своєю ротою у складі 100 вершників був прийнятий на службу[874].1501 р. кількість вершників підрозділу Яна (generoso Iohanni Struss) сягнула 200, а от платня зменшилася до 6 флоренів на особу[875]. Кількість вершників роти Струся була незмінною і в 1503 р.[876] Від березня 1504 р. Ян Струсь позначається у джерелах як хмільницький староста[877], що було очевидним, зважаючи на суму застави на Хмільнику, яку він мав від 1490 р. Отже, маємо справу з фіксацією певної практики, коли сума королівського боргу перед особою є приводом до йменування кредитора старостою. 22 лютого 1515 р. Ян Струсь, як хмільницький державець, разом із своїм сином Якубом, забезпечив собі доживоття на цьому старостві[879]. Але 1 березня вже Якуб позначений як хмільницький староста (Iacobo Strus de Comorow, Capitaneo Chmyelnicensi) у справі маєтків братів Білича, Лук’яна, Лечка, Юнича та Івана Кожуховських1. Характерно, що це відбувалося під час сейму у Кракові. З серпня того ж року Ян Струсь разом із сином Якубом (Ioanni Strus de Comorow, capitaneo Chmielniczensi, et filio eius Iacobo) дістали королівський дозвіл на викуп хмільницького війтівства з рук війта Миколая[880] [881]. У такий спосіб Струсі намагалися сконцентрувати усю повноту влади у підконтрольному їм місті та повіті. Викликає подив певна плутатина у питанні, хто ж був старостою у Хмільнику, адже важко припустити співстаростування батька і сина, якщо це не помилка королівської канцелярії. Хоча приклад семи братів Ходецьких, які одночасно були старостами у Галичі в останній чверті XV - на початку XVI ст.[882], демонструє, що на практиці це таки було можливим. Того ж року, 2 липня, справа маєтку Кожуховських була посвідчена у Братиславі у присутності угорського і чеського короля Владислава Яґеллончика, що може підтвердити участь Якуба Струся у посольстві[883]. Про те, що служба на прикордонні була важкою і небезпечною, свідчить низка листів того ж таки Яна Струся до Пйотра Мишковського, які він писав 3 Хмільника. Усвою чергу, Митковський листи Струся пересилав уже далі королеві Яну-Ольбрахту[884]. У листі від 21 вересня 1499 р. Струсь повідомляв про брак грошей, хворобу коней, про татар, яких бачили за 12 миль від Хмільника, і битву з ними під Савранню (окреслювану як далеку за Брацлавом)[885]. 5 травня 1511 р. король Сиґізмунд І зробив запис 1 тис. флоренів із сум, записаних на Хмільнику для Пйотра Гинка[888]. Про те що Струсі, не надто приязно сприйняли цей акт монарха, свідчить документ від 2 серпня того ж року, яким король зобов’язав Яна Струся виплатити 1000 угорських флоре- нів спадкоємцям Гинка1. Певним статусним актом для Струсів було набуття нерухомості у Кам’янці. У 1512 р. хмільницький староста Ян Струсь передав свій будинок ґнезнинському арцибіскупові Янові Лаському, який від 1506 р. опікувався відбудовою кам’янецької фортеці[889] [890]. 1515 р. Ян Струсь продав Амброзію Ормянчику село Секержинці у Скальському повіті за 400 гривень. Трансакція була забезпечена на цю ж суму дідичними селами самого Струся у Красноставському повіті Руського воєводства. Продаж цього села Януш Билінський пов’язує з потребами на будівництво дому в Кам’янці[891]. Струсі втратили Хмільницьке староство на початку 1520 р., після смерті Якуба. Імовірно, це було пов’язано з тим, що йшлося про статус цього міста і замку в структурі генерального подільського старости. Можливо, Станіслав Лянцкоронський «згадав» про привілей на генеральне староство для Теодорика з Бучача і домігся повернення староства під свою руку. Тому ми бачимо у той час тут старостами представників родини Лянцкоронських із Бжезя, зокрема знаного Предслава Лянцкоронського та кам’янецького старосту Станіслава[892]. Предслав отримав замок і місто Хмільник 28 жовтня 1520 p., після смерті Якуба Струся1. 1 грудня 1522 р., він зазначений як пан Предслав Аянцкоронський, блискучої кінноти староста хмільницький (...equite aurato Capitaneoque Chmielniczensi...)[893] [894], що можна потрактувати як наявність під його рукою важкоозброєної кінноти. Одним з останніх актів, де він згадується як місцевий староста, є документ від 3 червня 1530 р., де йдеться про потребу у відновленні Хмільницького повіту, що не є чимось надзвичайним з огляду на постійні татарські набіги, які були щорічними[895]. Після смерті Предслава Лянцкоронського хмільницьким старостою у 1534 р. став Ян Тарновський, на той час воєвода Руський та староста сан- домирський. Власне, 11 березня 1534 він отримав доживотний запис від короля на м. Хмільник і замок[896]. За кілька днів до того, 6 березня, він записав ЗО гривень Бартоломею Куриловському на локації с. Русанівці, що на р. Буг під Хмільником (...villam Ruszinowicze ad fluvium Boh apud Chmyelnik locare...). Цей документ у 1539 р. було підтверджено королівським привілеєм[897]. Отже, видається, що королівський намісник мав таке ж право у Хмільнику, як і генеральний подільський староста. Зберегалася також і процедура королівського підтвердження цього акта. Старостування у Хмільнику Яна Тарнов- ського, який на той час був великим коронним гетьманом[898], може свідчити про постійне або часте перебування на неспокійному прикордонні й спробу створити з Хмільника осередок або центр координації оперативними військовими заходами з оборони кордону на цьому напрямку. Ці функції пізніше остаточно перебере на себе Рів-Бар, який на той час ще знаходився у володінні родини Одровонжів зі Спрови. Про те, що запис для Тарновського не був доживотним, свідчить той факт, що вже восени 1534 р. (!) хмільницьким старостою є Ян з Мельця, який зробив запис 20 гривень на новолоковане с. Іванівці, на прохання братів Остап- ка та Дем’яна з Винниківців. Королівське підтвердження датоване аж квітнем 1543 р.[899] Тут дивною видається дата 1534 р. Значні руйнування Хмільника й округи змусили короля повторно 16 червня 1556 р. підтвердити привілей на надання місту магдебурзького права, яке було надане в 1518 р? після спустошливих татарських наїздів (див. для порівняння док. для м. Скала). 2 жовтня 1557 р. Ян з Мельця уступив з хмільницького намісництва на користь свого сина Миколая, якому теж було записано довічне адміністрування ним. У самому королівському привілеї зазначено, що староство надається на повному праві {...cu[m] om[n]i[um] jure iurisditione dominio...)[904]. Але яків ситуації з доживоттям Яна Тарновського, тут теж видно, що молодший Мелецький не був пожиттєво старостою у Хмільнику. Імовірно, основну увагу Миколай зосередив у той час на впливовій та відповідальній посаді королівського секретаря[905]. Певний дисонанс у послідовність королівських намісників у Хмільнику вносить королівський документ від 5 квітня 1552 р., коли у Пйотркові Сиґізмунд II Авґуст підтвердив право вартових брам м. Львова. Серед свідків цього документа фігурує Себастьян Мелецький, якого означено тут віслицьким каштеляном та хмільницьким старостою (Sebastiano Mieleczki Visliecensi, Chmielnicensique)[906]. Адже через рік, 23 березня 1553 р., старостою у Хмільнику знову значиться подільський воєвода Ян з Мельця (...Nicolao de Myelecz eapitaneo Chmielnicensi, secretariis nostros et eliis quamplurimus...)[907]. Можливо, тут була помилка писаря. Струсі повернули собі Хмільник на початку 60-х років. Наприкінці 1561 р. кам’янецький ловчий Станіслав Струсь отримав від Миколая з Мель- ця хмільницьке староство, і вже на початку 1562 р. отримав від короля до- живоття на ньому1. Він же був старостою на момент ревізії листів у 1564 р., коли представив цілу низку документів на суми, які заборгував королівський скарб його родині[908] [909]. Наступним старостою у Хмільнику був представник родини Потоць- ких. 1569 р. у справі зі спадкоємцями посесорів с. Сапогів королівським намісником тут позначений Миколай Потоцький[910], який отримав це староство після смерті Станіслава Струся. Його сини, Єжи та Якуб, уже 27 травня того ж року перенесли старі суми у 1514 флоренів, які були записані ще за Казимира IV, на села у Теребовельському повіті[911]. 1571 р. під час укладання інвентаря Хмільницького староства намісником тут був ЄжиЯзловецький[912], ав 1576 р. - королівський ротмістр Миколай Язло- вецький[913], а вже наступного року - знову Міхал[914]. Можливо, писар переплутав синів гетьмана, адже і Міхал, і Миколай були ротмістрами і, теоретично, певний час несли службу у Хмільнику й околицях. Те, що старостою тут не позначений Миколай Бжеський, який протягом 1572-1586 рр. був кам’янецьким генеральним старостою, наштовхує на припущення, що король (Сиґізмунд П Авґуст, Генріх та Стефан Баторій) не вважав за потрібне передати Бжеському Хмільник або ж ішлося про фінансові зобов’язання перед Язловецькими. На початку 80-х років Струсі знову повернули собі Хмільник з околицями. Від 1583 р. старостою був Якуб Струсь[915], а після його смерті у битві під Баворовом 1589 р. [916] староство перебрав його син Миколай, який тримав його аж до своєї смерті у 1627 р. (перед самою смертю у 1627 р. він дістав уряд кам’янецького каштеляна1)* Така довга метрика тримання Хмільника, хоча й зі значними перервами, поступалася лише утвердженню в Червоногроді Бучацьких-Язловецьких. Розташування Хмільника на по- граниччі трьох воєводств і його постійна загроженість від татар, волохів та «литвинів»2 робили Струсів досить впливовими постатями у Подільському воєводстві3. Така практика тримання неґродових старост впроваджується ще за правління Владислава III, коли Теодорикові з Бучача та Кристинові Щуковському були заставлені, відповідно, міста й замки Червоногрод і Ба- кота разом з прилеглими селами і повітом. І якщо Бакота вже не відігравала особливої стратегічної ролі через руйнацію замку, то Червоногрод був своєрідним фінансовим гарантом панів з Бучача та їхніх нащадків, адже після викупу Кам’янецького староства саме на це місто із замком були перенесені королівські боргові зобов’язання. Видається, що у цьому випадку свою роль відіграло стратегічне положення Хмільника та його округів, розміщених, по-перше, на пограниччі з трьома воєводствами Великого князівства Литовського - Волинським, Київським і Брацлавським, а по-друге - на одному з відгалужень татарського Чорного шляху, що перетворювало намісника цього староства й, raczyl, gdisz iako przodkowie iego tak І sam iako mςzny rycerz poliegl sluzqc Oyczyznie,..>>. AGAD. - AZ. - Sygn. 688. - S. 21-22. Місцева подільська шляхта у 1592 р. долучила до сеймикових інструкцій прохання про королівську ласку до дітей загиблого Якуба Струся. Див.: BCzart. - Sygn. 2723∕ΓV. - S. 219. Проблема загострювалася ще й тому що, зі слів синів Якуба - Єжи і Миколая Струсів, документи на розлогий маєток родини у Подільському і частково Руському воєводствах були спалені під час татарського наїзду. Про виставлення нових привілеїв королем Сиґізмундом III у 1590 та 1591 р. див.: Sumariusz Metryki Koronnej. Seria nowa. - Т. V. Ks⅛ga wpisow podkanclerzego Jana Tarnowskiego MK136 zArchiwum Glownego Akt Dawnych w Warszawie 1591- № 6. - S. 20. - Przyp. 1. На смерть Якуба Струся відгукнувся віршованим твором і Йоахім Бельський у 1589 ρ.: Pa- mi¾tka P. Iakvbowi Strusowi, Staroscie Chmielnickiemu od loach: Bielskiego nie biez zalu napisana. - Krakow, MDXXXIX. - 7 s. 1 Кшиштоф Хлаповський у своєму переліку старост Малопольської провінції Польського королівства за 1565-1668 рр. не згадує старостування Миколая Потоцького у 1569-1571 рр. та й початок старостування Якуба Струся відносить на 1584 р. див.: Chlapowski K. Starostowie w Malopolsce 1565-1668 // Spoleczenstwo Staropolskie. - Т. 4. - Warszawa, 1986. - S. 137; Urz⅞dπicy podolscy ХІѴ-ХѴШ wieku. Spisy. - № 211. - S; 69. 2 Bialkowski L. Podole w XVI wieku. Rysy spoleczne i gospodarcze. - S. 107. 3 Уперше у документах родина Струсів з Коморова згадується на Поділлі від 1485 р., коли Казимир IV записав IOO гривень Яну Струсю на с. Гармаки у Камянецькому повіті Подільської землі. АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. IL - №VIII дод. - С. 334. За іншою інформацією, це сталося на рік раніше, у 1484 ρ., коли той-такиЯн Струсь отримав за згодою село (можливо, це Ушиця) після померлого невідомого шляхтича (Wluszicze, in terris Podoliae et districtu Camenecensi, de manibus relictae nobilis... ). MRPS. - Pars I. - № 1677. відповідно, повіту, на одну з ключових постатей в обороні східних кордонів Корони Польської. Про це маємо чимало свідчень з листів самого Яна Струся, згадуваних вище. За час панування двох останніх Яґеллонів старостами у Хмільнику були представники відомих і впливових родин Корони Польської, які також були вправними і досвідченими військовими. І для них цей уряд становив насамперед адміністративний ресурс щодо осадження на неспокійному прикордонні служилої шляхти.