СХІДНА ПОЛІТИКА КРАКІВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ПЕРШОГО - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ДРУГОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ XIII ст.

Ввечері 19 червня 1205 р. фактично розпочався новий етап в історії як Південно-Західної Русі, так і взаємин Волині і При­карпаття з сусідніми країнами Королівством Угорщина і кня­зівствами Південно-Східної Польщі.

Зразу ж після поховання Романа Мстиславича відбулася ін­тронізація його сина Данила на князівському столі в Галичі, а га­личани принесли присягу вірності маленькому князю («Глличлнє же щЬловлшл крчтъ къ сну кго Длнилу»¹), проте невдовзі перед родиною малолітнього княжича постали вкрай складні проблеми збереження, а потім повернення спадщини загиблого володаря Галицько-Волинського князівства.

1 Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - T.l: Лаврентьевская ле­топись. Изд. второе. Вып.1-3. - Ленинград, 1926-1928. - Стб.425.

У нащадків князя Романа Мстиславича - його вдови княгині- регентші та малолітніх синів Данила і Василька - у їх змаганнях за збереження і відновлення позицій в краї виявилося чимало серйозних суперників. Крім багатьох могутніх боярських родів Галицької землі, які не хотіли сильної князівської влади в краї, до табору противників Романовичів належали численні півден- норуські князі. Серед них слід назвати колишнього тестя князя Романа Рюрика Ростиславича, чернігівських князів Ольговичів на чолі з князем Всеволодом Святославичем «Чермним», волинських удільних князів, які претендували на верховну владу на Волині, а потім стали думати і про можливість поширення свого контр­олю на Галич (белзький князь Олександр Всеволодович, луць­кий князь Інгвар Ярославич та його брат пересопницький князь Мстислав Ярославич).

Протягом всього часу громадянської війни 1205-1245 рр. в події в південно-західних ареалах Русі постійно втручалися воло­дарі Королівства Угорщина та східних князівств Польщі. Військо­вий потенціал Угорщини був більш потужним, ніж у Краківсько­го, Сандомирського та Мазовецького князівств удільної Польщі, тому, якщо угорські армії досить часто здійснювали вторгнення в Прикарпаття, то польські князі були вимушені більше узгоджува­ти свої дії на сході з конкретною ситуацією в Південно-Західній Русі, що було причиною періодичного їх лавірування, переходу від підтримки тут одного ворогуючого табору до іншого.

В цей час угорський король Андрій II та краківсько-сандо- мирський князь Лешко «Білий» побачили реальну можливість для реалізації програм підкорення або поширення впливу на зем­лі Південно-Західної Русі, які прокламували їх батьки відповідно король Бела III і князь Казимир II «Справедливий»². Необхідно зазначити, що в 1206 р. в політичному житті Польщі відбулися

2 Головко О.Б. Корона Данила Галицького. Волинь і Галичина в державно-по­літичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного се­редньовіччя. - Київ, 2006. - Є. 190-191,202; Dąbrowski D. Halicz w koncepcjach politycznych Romana Mscislawowicza i jego nastepcow (wybrane zagadnienia) // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України. Матеріали між­народної наукової конференції. Галич, 10-11 жовтня 2008 - Галич, 2008. - S.170.

16 Tylinski G. Przyczyny zjazdu sanockiego w 1205 roku // Watra. - Krakow, 2000. - T.10. - S.75-76.

17 ПСРЛ. -Т.2. - Стб.718.

[1] ПСРЛ.-Т.2.-Стб.718.

30 ПСРЛ. -Т.1. -Стб.428.

31 Грушевсъкий М.С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи. - С.8; Кутинсъкий О.А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. Дослідження. Тексти. - Львів, 2004. - С.234.

32 ПСРЛ.-Т.1.-Стб.428.

33 Бережков Н.Г. Хронология русского летописания. - Москва, 1963. - C.99.

34 Зубрицкий Д. История древнего Галичско-Русского княжества. - Ч.З. - С.39.

35 Про боярина Мирослава див.: Jusupovic А. Miroslaw-piastun i Mirosław Halicki w przekazach «Kroniki Halicko-Wolynskieje // Actes testantibus. Ювілейний збір­ник на пошану Леонтія Войтовича. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип.20. - Львів, 2011. - S.769-783.

Розглядаючи цей сюжет зазначимо, що важко погодитись з поглядом вказаного вище Б.Влодарського про те, що під час пе­реговорів володарі Малої Польщі та Угорщини домовились про розділ сфер впливу (на Волині польська, а в Галичині угорська)⁴⁰. Переважна орієнтація в цей і подальший час у східній політиці Лешка «Білого» на Волинську землю, а Андрія II - на Галицьку зем­лю не є достатнім аргументом для такого висновку. А.Вількевич- Вавжиньчикова займала в цьому питанні більш виважену по­зицію, відзначаючи, що «всі самостійні дії однієї з сторін на цій території завжди наштовхувалися на вороже ставлення з іншої сторони»⁴¹. На користь останнього свідчить вище згадане вклю­чення всіх земель Південно-Західної Русі, а не тільки Галицької землі угорською верхівкою до титулу свого короля.

Проте ні Угорщина, ні Польща у 1207 р. не поспішали з реалі­зацією своїх експансивних планів на сході. Давньоруський книж­ник повідомляє, що галицький князь Володимир Ігоревич над­силав до означених країн великі дари, чим намагався утримати їх володарів від спроб втручання у справи володінь Ігоревичів⁴². На цю стриману позицію угорського та краківського володарів, вочевидь, впливала не дуже стабільна ситуація у власних країнах.

Ймовірно, з владою Святослава Ігоревича у Володимирі пев­ний час були вимушені миритися і місцеві волинські удільні князі: белзький князь Олександр Всеволодович, луцький Інгвар Яросла­вич та пересопницький князь Мстислав Ярославич⁴³. На позицію сусідів Ігоревичів, як здається, впливала загальна сила в той час на півдні Русі чернігівських Ольговичів на чолі з князем Всеволодом Святославичем «Чермним». В 1207 р. галицький князь Володимир

40 Włodarski В. Polska і Ruś. - S.35.

41 Wilkiewicz-Wawrzynczykowa A. Ze studiow nad polityką polską na Rusi na przełomie XII-XIII w. // Ateneum Wileńskie. - T.3.- 1937. - S.22.

42 ПСРЛ. - T.2. - Стб.719; Грушевський M.C. Історія України-Руси. - Т.З. - С.23.

43 Пересопниця - місто у Східній Волині, яке вперше згадується у літопису під 1149 р. (ПСРЛ. - Т.2. - Стб.323) і знаходилося на р. Стублі, лівому ви­току р. Горинь (Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья / Под ред. А.П. Черныша. - Киев, 1990. - С.124 (автор розділу - В.М. Петегирич)). Пере­сопниця відігравала важливу роль як потужна фортеця та в означений час була центром одного із східноволинських князівств.

[1] ПСРЛ. - Т.2. - Стб.721-722.

[1] Włodarski В. Polska і Ruś. - S.41.

[1] ПСРЛ. - Т.2. - Стб.720.

61 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.720.

62 Włodarski В. Polska і Ruś. - S.44.

63 Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли до конца XIV ст.

75 Новгородская первая летопись старшего и младшего извода. C предисловием и под редакцией А.Н.Насонова (далі - НПЛ). - Москва, Ленинград, 1950. - С.251. Аналогічна інформація вміщена у Воскресенському літопису (ПСРЛ. - Т.7. - С. 117).

76 Див.: Catalogi Episcoporum Cracoviensium. - Р.90. Інше видання: Katalogi biskupow krakowskich. - P.353.

77 ПСРЛ. - T.2. - Стб.728; Wilkiewicz-Wawrzynczykowa A. Ze studiow nad polityką polską na Rusi na przełomie XII-XIII w. - S.23-24.

78 Rhode G. Die Ostgrenze Polens. Politische Entwicklung, kulturelle Bedeutung und geistige Auswirkung. - Bd.l. - Koln, Graz, 1955. - S.105.

79 Головко О. Західнобузькі міста Холм і Дорогичин у політичній діяльності ко­роля Данила Романовича 11 Дрогичинъ 1253. Матеріали Міжнародної науко­вої конференції з нагоди 755-ї річниці коронації Данила Романовича. - Івано- Франківськ, 2008. - С.50-63.

80 ПСРЛ. - Т.2. - С.698.

81 Там же. - Стб.729.

82 Там же. - Стб.729-730.

83 Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети XIII вв. - Киев, 1988. - С.91.

84 ПСРЛ. - Т.2. - Стб. 730.

Після повернення додому «княгиня Романова», Данило та Василько за домовленістю з Лешком «Білим» забрали собі Ти- новичам не достатньо коментується. Дослідники часто звертають увагу, що ці маленькі міста не влаштовували Романовичів, але тут треба звернути увагу і на інше. Романовичі, вірогідно, отримали не окремі міста, а міста з округами, тобто фактично удільні кня­зівства^{[85] [86]. Як вище відзначалось, що Перемильська волость, як і Кам’янецька, належали наприкінці XII ст. до волинських володінь князя Романа Мстиславича. Нагадаємо, що, крім цих володінь та значної частини Західної Волині, Роман Мстиславич наприкін­ці 90-х років XII ст. володів містом Полонне і значною частиною Торчеської волості[87] [88].}

2.