ПОХІД ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО князя РОМАНА МСТИСЛАВИЧА ДО ПОЛЬЩІ (червень 1205 р.)

Влітку 1205 р. увагу галицько-волинського князя Романа Мстиславича в черговий раз привернула Польща. В червні цього року галицький князь здійснив похід проти малопольського кня­зя Лешка «Білого» та його брата мазовецького князя Конрада.

Обставини походу галицьких та волинських полків на чолі з Романом Мстиславичем до Польщі викликало чимало запитань у дослідників. Перш за все в старій польській літературі під впли­вом польських середньовічних хронік і рочників часто ставило­ся запитання, як могло так статися, що Роман почав війну проти своїх найближчих родичів, з якими у нього (як з Лешком і Конра­дом, так і з їх батьком Казимиром) завжди були добрі, союзницькі відносини²²⁰. Однак діяльність князя Романа слід розглядати не у контексті розвитку його родинних династичних зв’язків, а вихо­дячи з його намагань зміцнити позиції власної держави, пошири­ти вплив на сусідні країни.

Протягом майже п’ятнадцяти років в останнє десятиліття XII - та у перші роки XIII ст. князь Роман докладав багато зу­силь щодо зміцнення свої позицій у Середньому Подніпров’ї, проте після подій 1203-1204 рр., коли Роману Мстиславичу вда­лося встановити контроль над Києвом, він зрозумів, що на цей час його можливості в цьому напрямку діяльності вичерпалися. Безумовно, у значній мірі відновлення статус-кво, що склався тут в перші роки XIII ст., навряд чи влаштовувало галицько-во­линського володаря, проте подальше посилення власного тиску

220 Grodecki R., Zachorowski S., Dąbrowski J. Dzieje Polski średniowiecznej. - S.213 (автор - С.Захоровсъкий); Włodarski В. Polityka ruska Leszka Białego. - S.19.

в Південній Русі створювало перед Романом перспективу три­валої і, у значній мірі, безперспективної війни. Тому наступні кроки Романа Мстиславича виглядають досить логічними, і ми не можемо погодитися з характеристикою діяльності галиць­кого князя, яка належить перу Л.М.Гумільова: «Все життя він воював «проти», а не «за», виключаючи самого себе».

Для виправи на захід в середині першого десятиліття XIII ст. у князя Романа були певні підстави. Волинь і Мала Польща в цей час мала райони спірних претензій, а саме басейн Західного Бугу і у, певній мірі, Ятвягія²²². Роман Мстиславич після смерті дядьки Казимира в 1194 р. певний час підтримував його малолітніх синів Лешка та Конрада, однак у лютому 1203 р. ситуація в Польщі до­корінно змінюється. Тоді помирає головний суперник краківсько­го князя Лешка «Білого» Мешко «Старий», і молодий польський володар реально став претендувати на право бути князем-сень- йором, тобто великим князем усієї Польщі. В таких умовах, ясна річ, Роману впливати на ситуацію в Польщі ставало складніше, оскільки Казимировичі не тільки ставали б самостійними полі­тичними фігурами, але й у перспективі продовжувачами активної східної політики батька.

Важливим моментом зовнішньої політики Галицько-Волин­ської держави була нормалізація відносин з Королівством Угор­щина. Після смерті угорського короля Бели III в 1196 р. його сини Емерік та Андрій вели між собою гостру боротьбу, в якій остан­ньому допомагав галицько-волинський князь. ЗО листопада 1204 року Емерік VI помер, а незабаром Роман підписав з новим ко-

221 Гумилев А.Н. Древняя Русь и Великая степь. - Москва,1989. - С.492-493, 494; пор. Голочко А.П. Принимал ли Роман Мстиславич посольство папы Инно­кентия III в 1204 r.? H Ruthenica. - T.2. - Київ, 2003. - С.202-204.

222 Про місце прибалтійського регіону у взаєминах Русі і Польщі XII-XIII ст. див.: Головко О.Б. Балтійські племена в політичних взаємовідносинах Дав­ньоруської і Польської держав (X - перша третина XIII ст.) 11 Україна і Поль­ща в період феодалізму. - Київ, 1991. - С.23-34.

ролем Угорщини Андрієм II угоду про допомогу та патронат над дітьми на випадку смерті когось з володарів²²³.

Безпосередні обставини походу галицько-волинського вій­ська на Польщу, загибелі Романа Мстиславича 19 червня 1205 р.

Російський історик XVIII ст. В.М. Татищев писав про захо­плення військом Романа Мстиславича польських міст біля Люблі­на, перехід волинян до Сандомиру, де почалися переговори з по­слами Лешка. Після цих переговорів Роман у свою чергу відправив своїх посланців до польського князя. Через тиждень Роман, який чекав повернення свої послів, відправився з невеликим загоном на полювання. Коли князь з наближеними їхав з невеликою дру­жиною відкритим полем, на нього з лісу напали поляки, з якими Роман довго бився. Основне руське військо прийшло на допомогу князю, але було вже пізно - Романа було важко поранено списом, тому він через декілька годин помер. Говорячи про саме зіткнен­ня з поляками, історик звертає увагу, що після підходу основного руського війська, поляки не могли чинити опір, невелика частина їх втекла, а більшість загинула²²⁴.

Класик російської історіографії XIX ст. М.М.Карамзін писав про те, що Роман захопив у Сандомирській землі два міста, потім вступив у переговори з Лешком, який став краківським князем. В ході перетрактацій Роман, на думку історика, вимагав від поляків Люблінську землю, вступив у переговори з папою Інокентієм III, а згодом, відновивши війну з поляками, загинув у нерівній битві на Віслі, коли, від’їхавши від свого війська, зустрівся з суперником. У

223 Włodarski В. Polska і Ruś. - S.25.

224 Татищев В.Н. История Российская. В семи томах. - Т.З. - Москва, Ленин­град, 1964. - Т.З. - С.174; аналогічно в першій редакції праці: Татищев В.Н. История Российская. В семи томах. - Москва, Ленинград, 1964. - Т.4. - С.332.

коментарі російський вчений зазначає, що в основу його викладу історії походу Романа взято дані Яна Длугоша²²⁵.

Російський історик середини XIX ст. С.М.Соловйов та укра­їнський історик першої половини XX ст. М.Кордуба повторюють фактично версію В.М.Татищева: Роман в ході виправи дійшов з військом до Завихоста, де уклав перемир’я з Лешком, після чого вирішив зайнятися полюванням, під час якого і загинув, зіткнув­шись із загоном польського війська²²⁶. Аналогічне трактування походу можна зустріти і в праці російського вченого другої по­ловини XX ст. Б.О.Рибакова, який писав, що князь Роман загинув під час полювання, коли, відірвавшись від своєї дружини, натра­пив на загін поляків, які в сутичці його вбили²²⁷.

В такому ж плані перебіг подій червня 1205 р. викладав ав­тор великої статті про Романа Мстиславича І.О.Гуржій, проте цей вчений вважав, що Роман під час походу до Польщі не воював з Лешком, а виступав на його боці²²⁸. Цікавою є реконструкція по­дій червня 1205 р. у працях Л.В.Войтовича, яку дослідник робить на підставі співставлення свідчень Лаврентіївського та Іпатіїв- ського зводів, матеріалу твору В.М.Татищева, даних польських хронік Вінцентія Кадлубка і Яна Длугоша: Роман йшов до Саксо­нії (на «саксонській» версії походу ми зупинимо трохи нижче) че­рез Польщу як через союзну державу, але неузгодженість його дій з польськими князями призвела до конфлікту галицько-волин­ського князя з Лешком та його братом Конрадом. Біля Завихоста почалися переговори, під час яких Роман поїхав на полювання і загинув, попавши в засідку²²⁹.

225 Карамзин Н.М. История государства Российского. - Т.П-Ш. - С.415-416,559-560.

226 Соловьев С.М. Сочинения. - Кн.1. История России с древнейших времен, т.1-2. - Москва, 1988. - С.562; Кордуба М. Історія Холмщини і Підляшшя. - Краків,1941. - C.53.

227 Рыбаков Б.А. Древняя Русь и русские княжества XII-XIII вв. - Москва,1982. - С.493.

228 Гуржій І.О. Об’єднувач галицько-волинських земель. - С.409-410.

229 Войтович Л. Роман Мстиславич і утворення Галицько-Волинського князів­ства 11 Галичина та Волинь у добу середньовіччя.

Значно більш поширене інше уявлення істориків про те, що князь загинув під час великої битви між малопольськими та га­лицько-волинськими полками, що відбулася на березі Вісли не­подалік польського міста Завихоста. Ще наприкінці XVIII ст. ав­стрійський історик Й.Енгель навіть писав, що польські війська переслідували після цієї битви рештки полків Романа аж до во­ріт Галича, проте ця версія, як безпідставна, була спростована ще Л.Дробою²³⁰. Правда, останній, як і більшість інших представ­ників польської історіографії, все ж таки вважав, що 19 червня 1205 р. між військами Романа та Лешка відбулася велика битва²³¹. Про жорстоку поразку Романа у масштабному зіткненні з поляка­ми можна прочитати також у працях представників інших істо­ричних шкіл, починаючи від твору М.М.Карамзіна і завершуючи монографією з історії Русі XIII ст. відомого англійського дослідни­ка XX ст. Дж.Феннела²³².

Щодо обставин проведення самого походу, то з кінця XIX ст. у науці поступово запанувала думка, згідно якої князь Роман Мстиславич в ході виправи переслідував далекосяжну мету: праг­нув втрутитися у конфлікт між двома ворогуючими угруповання­ми в Германії - Гогенштауфенів та Вельфів. Галицький князь, згід­но цієї версії, хотів підтримати короля Філіппа Швабського проти герцога Оттона Брауншвейгського, сина саксонського герцога

230 Engel J. Geschichte von Halitsch und des Vladimir. - T.l. Bis 1230. - S.198; пор.

Droba L. Stosunki Leszka Białego z Rusią i Wegrami.- W Krakowie, 1881. - S.16.

231 Droba L. Stosunki Leszka Białego z Rusia i Wegrami. - S.15-16; див. також: Wilkiewicz-Wawrzyhczykowa A. Ze studiow nad polityka polską na Rusi na przełomie XlI-Xlll w. - S.20; Przybył M. Władysław Laskonogy, książe wielko­polski: 1202-1231. - Poznań, 1998.

232 Карамзин EI.M. История государства Российского. - TJI-IIL - С.415-416; Феннел Дж. Кризис средневековой Руси. 1200-1304. - Москва, 1989. - С.65-66. Не дуже чітко про обставини загибелі Романа Мстиславича пише в біогра­фії його сина Данила Романовича Д.Домбровський: «Тут, на околицях За­вихоста, дійшло 19 червня до битви чи то зіткнення між руськими і поль­ськими підрозділами. Для біля п’ятидесятирічного на той час Романа те зі­ткнення завершилося фатально. Він пав на полі битви». Див. Dąbrowski D. Daniel Romanowicz. Krol Rusi (ok. 1201-1264). Biografia polityczna. - Krakow, 2012. - S.31-32. Про битву під Завихостом історик пише також в цій праці на стор. 50.

Генріха Льва (у 1209 р. Ottoh стане імператором Священної Рим­ської імперії Оттоном IV), союзником якого і був Лешко «Білий».

Поштовхом для виникнення такого погляду стала, вірогідно, праця німецького автора XIX ст. Е.Вінкельмана. Науковець при написанні книги про конфлікт на початку XIII ст. германських герцогів Філіппа Швабського і Оттона Брауншвейгського звернув увагу на те, що першому допомагали чехи і руси²³³. Такий висно­вок було зроблено вченим на підставі аналізу повідомлення «Ді­янь єпископів хальберштадських», де згадуються якісь «barbaris пасіопі (варварські народи)», під якими Е.Вінкельман і розумів воїнів з православної Русі²³⁴. Пізніше польський історик церкви В.Абрахам відзначав, що інформація німецьких джерел вказує на те, що «завихостська трагедія розігралася не на грунті прикордон­них суперечок за Люблін, а на грунті набагато більшому - супер­ечки за імператорську корону в Німеччині». При цьому він побу­дував свій погляд про події 1205 р. у Польщі на підставі звістки французького хроніста Альбріка з монастиря Тріум Фонтіум, де йдеться про похід Романа «per Poloniam (через Польщу)»²³⁵.

Невдовзі «саксонську» версію повторили українські дослід­ники С.Томашівський та М.Чубатий²³⁶. Для підсилення версії про бажання Романа втрутитися у боротьбу Вельфів і Гогенштауфенів ці історики не тільки використовували вказані вище матеріали «Діянь єпископів хальберштатських», а і прагнули ув’язати захід­ну політику Романа з тогочасною діяльністю католицької церкви та папи Інокентія IIE М.Чубатий припускав, що князь Роман на­лежав до табору Гогенштауфенів, у зв’язку з чим, посли Інокен­тія III, який підтримував оточення Вельфів, під час переговорів з руським князем не добилися позитивної для себе реакції.

233 Winkelmann Е. A. Philipp von Schwaben und Otto IV von Braunschweig. - Bd. 1. - Leipzig, 1873. - P.327 (Jahrbiicher der Deutschen Geschichte).

234 Gesta episcoporum Halberstadensium H MGH SS. - T.23. - Hannoverae, 1874. - Rl 16.

235 Abracham VE Powstanie organizacji kościoła łacińskiego na Rusi.- S.99.

236 Томашівсъкий C. Українська історія. Старинні і середні віки. - С.88; Чубатий М. Західна Україна і Рим у XIII віці у своїх змаганнях до церковної унії 11 За­писки наукового товариства імені Шевченка. - Т.123/124. - Львів,1917. - С.10.

Щоб не повертатися більше до цього сюжету, слід зазначити, що найбільш слабкою ланкою у побудові В.Абрахама та його по­слідовників було використання матеріалу «Діянь єпископів халь- берштатських», де не має свідчень, які можна було б коректно ви­користати для доказу якихось контактів галицько-волинського князя з германськими володарями. Абсолютно не можливо нічим підтвердити, що інформація зазначеного джерела під 1203 р. про якісь «barbaris пасіопі (варварські народи)» має обов’язково стосу­нок до русів²³⁷.

Попри те, що версія В.Абрахама про похід князя Романа Мстиславича в Саксонію не була сприйнята авторитетними до­слідниками початку XX ст. М.С.Грушевським, С.Захоровським та Б.Влодарським²³⁸, у подальшій історіографії вона продовжувала і продовжує користуватися популярністю²³⁹. Зокрема, точку зору про участь Романа Мстиславича в конфлікті Вельфів та Гогеншта- уфенів активно поширював фахівець з історії зовнішньої політи­ки Русі В.Т.Пашуто²⁴⁰. В монографії з історії Галицько-Волинської Русі вчений писав (без посилань на джерела і попередників, що висловлювали подібні думки), що польський князь Лешко тоді був союзником Вельфів, а в книзі про зовнішню політику Русі історик, не наводячи аргументів, наголошував на якомусь плані

237 Gesta episcoporum Halberstadensium. - P116.

238 Грушевсъкий М.С. Історія України-Руси. - Т.З. - С.507; Włodarski В. Polityka ruska Leszka Białego. - S.23-24; Grodecki R., Zachorowski S., Dąbrowski J. Dzieje Polski średniowiecznej. - T.l. - C.213 (автор розділу - С.Захоровсъкий).

239 Korduba M. Stosunki polsko-ukraińskie // Sprawy Narodowe. - R.7. - 1933. - S.755-759; Дорошенко Д. Нарис Історії України. - T.l. - Київ, 1994. - C.88; Wilkiewicz-Wawrzynczykowa A. Ze studiow nad polityką polską na Rusi na przełomie XII-XIII w. - Wilno, 1937.- S.20

240 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - С.193; его же. Внешняя политика Древней Руси. - С.165-166,221; див. також: Rhode G. Die Ostgrenze Polens. - Bd.l. - S.102;Чубатий М. Історія християнства на Py- си-Україні. - Т.1 (до р. 1353). - Рим, Нью-Йорк, 1965. - С.553-556; Ceidep- ський Ю.Ю. Боротьба Південно-Західної Русі проти католицької експансії в Х-ХШ ст. - Київ, 1983. - С.78; Гумилев А.Н. Древняя Русь и Великая степь. - С.493; Феннел Дж. Кризис средневековой Руси. 1200-1304. - С.65; Кот­ляр М.Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі. - Київ, 2002. - С.103; Войтович Л. Роман Мстиславич і утворення Галицько-Волинського князів­ства. - С. 27; Пріцак О. Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім». - Київ, 2008.- С. 150; та ін.

Романа, пов’язаному із прагненням захищати традиційні інтереси Русі в Помор’ї.

H.І.Щавелева вважала, що князь Роман в 1205 р. хотів вклю­читися у боротьбу за імперську корону в Німеччині, налагоди­ти русько-поморські та русько-германські зв’язки. У той час у Помор’я здійснили виправу данський король Вальдемар II і вели- копольський князь Владислав «Лясконогий»²⁴¹. Останньому вда­лося розсварити союзників Романа і Лешка, який був суперником великопольського князя у боротьбі за Краків. Владислав за допо­могою Лешка не допустив Романа в Німеччину, щоб той не надав підтримки противнику Вальдемара - королю Філіпові Швабсько­му²⁴². Прихильник цієї ж концепції О.В.Назаренко навіть пише, що однієї наявності згадки про Саксонію в хроніці Альбріка вже є достатньо для того, щоб не сумніватися в можливій спрямованос­ті походу Романа Мстиславича саме в Німеччину в 1205 р.²⁴³

Д.Харді, докладно розглянувши обставини виправи галиць­ко-волинського князя, висловлює погляд, що, можливо, КНЯЗЬ Роман не прагнув йти в далеку Саксонію, проте хотів вплинути на вирішення німецького питання в Польщі, напавши тут на про­тивника Фрідріха Гогенштауфена - князя Лешка²⁴⁴. Грунтовно цю тему висвітлює О.В.Майоров, який присвятив її вивченню велику працю. Науковець підкреслює, що Альбрік добре знав про моти­ви виступу князя Романа на захід, ця акція галицько-волинського володаря обумовлювалася його тісними зв’язками з потужними угрупованнями в Німеччині та ситуацією в Центральній Євро-

241 Прізвисько князя Владислава «Laskonogy (Лясконогий)» часом перекладаєть­ся з польської мови як «Тонконогий», але це не зовсім правильно. По велико­му рахунку, в українській мові не має слова, яке точно передавало слово, яке розглядається. «Laskonoga» людина - це людина з травмованими або дефор­мованими м’язами ніг.

242 Щавелева Н.И. Древнерусские известия Великопольской хроники И Летопи­си и хроники. 1976 г. - Москва, 1976. - С.61-62; ее же. Комментарий. - С.151- 152, пр.10.

243 Назаренко А.В. Русско-немецкие связи домонгольского времени (IX - серед­ина XIII вв.): состояние проблемы и перспективы дальнейших исследова­ний И Славяно-германские исследования. - Т.1-2. - Москва, 2000. - С.25.

244 Харди Tj- Наследници Ки)ева измеі)у крал>евске крупе и татарског )арма. - С.91-95.

пі. Відтак французький хроніст, на думку науковця, мав у своєму розпорядженні таку інформацію про похід, яка, можливо, була се­кретною на початку XIII ст.²⁴⁵ Погляд про саксонський напрямок останнього походу Романа Мстиславича поділяють Л.В.Войтович та І.Л.Паршин²⁴⁶.

Таким чином, з означеного бачення науковцями подій червня 1205 р. складається враження про величезні масштаби європей­ської політики Романа (особливо якщо до них додати її візантій­ські, балканські і причорноморські вектори²⁴⁷), хоча зразу відзна­чимо, що конкретна політична ситуація в Центрально-Східний Європі на початку XIII ст. дозволяє думати, що такі уявлення про діяльність князя не є реальними²⁴⁸. Проте ця концепція, врахову­ючи її особливою поширеність серед істориків, потребує на більш детальний розгляд.

Створена вона була в основному на підставі повідомлення французької хроніки монаха Альбріка²⁴⁹, яку він написав у 60-ті роки XIII ст. в абатстві Тріум Фонтіум («Трьох джерел») у провін­ції Шалон на річці Марні. Інформацію про Східну Європу для сво­єї праці Альбрік одержав у значній мірі від папського легата Якова з Пренеста, який в 40-х роках XIII ст. відвідував Угорщину²⁵⁰.

245 Майоров А.В.Из истории внешней политики Галицко-Волынской Руси вре­мен Романа Мстиславича И Древняя Русь. Вопросы медиевистики. - Москва, 2008. - №4(34). - С.78-96; его же. Поход Романа Мстиславича 1205 года: в Сак­сонию или в Польшу? И Вопросы истории. - 2008. - №11. - С.36-48; его же. Зовнішня політика Галицько-Волинської Русі часів четвертого хрестового походу: стосунки з Німеччиною, Візантією та Польщею 11 Ruthenica. - Київ, 2008. - Вип.7. - C. 101-107; та ін.

246 Войтович Л. Ще раз про загадку загибелі князя Романа Мстиславича 11 Кня­жа доба: історія і культура. - Вип.9: Король Данило Романович 1264 - 2014. - Львів, 2015. - С.9-22; Паршин І.Л. Дипломатія Галицько-Волинської держави: європейські наративні джерела XIII-XV століть. - Львів, 2018. - С.40-47.

247 Маються на увазі перш за все посольство князя Романа до Царгороду 1200 р., два походи Романа Мстиславича проти половців 1202 та 1204 рр., руська до­помога болгарам у відстоюванні незалежності Болгарської держави.

248 Горовенко А. Меч Романа Галицкого. - С.103-107.

249 Ім'я французького каноніка «Альбрік (Albricus)» в історичній літературі дуже часто подається як «Альберік».

250 Лившиц Л.И., Плигузов А.И., Хорошкевич А.Л. Приложения 11 Феннел Дж. Кризис средневековой Руси: 1200-1304. - Москва, 1989. - С.240-241.

Під 1205 р. Альбрік розповідає про похід Романа: «Rex Russie, Romanus nomine, afinibus suis egressus et per Poloniam transire volens Saxoniam, et ecclesias destruere volens Sicutfalsus christianus, a duobus fratribus Poloniae ducibus Listec et Conrardo super Wisselam fluvium Dei iudicio percutitur et occiditur, et omnes quos secum aggregaverat aut disperguntur aut interficiuntur (Король Русі за ім’ям Роман від своїх земель вирушив, через Польщу прямував до Саксонії і, як удаваний християнин, прагнув зруйнувати храми, але два брати Лешко і Конрад над рікою Віслою за повелінням Господа його поразили та вбили і всіх, хто до нього приєднався, або були розігнані, або їх знищили)»²⁵¹.

При описі смерті Лешка «Білого», яка сталася через двадцять два роки після цього (1227 р.), французький хроніст знову згадує про перемогу краківського князя і його брата над Романом, але, що дуже важливо, обставин цієї перемоги не повідомляє: «Qui Listet Cumfratre suo Conrado de rege Russie, Romane nomine, quondam nobiliter Lriumphaverat (Колись Лешко разом з своїм братом Конра­дом короля Русії, на ім’я Роман, блискуче перемогли)»²⁵². Поверта­ючись до першої інформації Альбріка, треба відзначити, що зага­лом вона несе досить тенденційне навантаження. Давньоруський князь зображується в ній як «falsus christianus (удаваний христия­нин)», якому приписується прагнення здійснити найтяжчий зло­чин - руйнацію християнських храмів. Створюється враження, що матеріал про конфлікт Романа з польськими князями у хро­ніці вторинний, що він виник під сильним впливом якогось про­тографа, вірогідно, польського походження. І тут слід відзначити, що в хроніці є ще повідомлення з польської історії XIII CT.²⁵³, що говорить про можливе використання Альбріком сучасних йому польських середньовічних пам’яток, зокрема рочників. На нашу думку, великий інтерес істориків до свідоцтва французького хро-

251 Chronica Albrici monachi Trium fontium, a monacho Novi monasterii hoiensis interpolata. Ed. RScheffer-Boichorst // Monumenta Germaniae Historica, Scriptores. - Т.23. - Hannoverae, 1874. - Р.885.

252 Ibid. - Р.921.

253 Labuda G. Zaginiona kronika z pierwszej połowy XIII wieku w Rocznikach Krolestwa Polskiego Jana Długosza. Proba rekonstrukcyi. - S.71,82.

ніста про Романа Мстиславича викликаний багато в чому «екзо­тичністю» для Русі джерела подібного походження.

Основне джерело з історії Польщі цих років - хроніка Вінцен­тія Кадлубка - не зберегла відомостей про похід Романа Мстис­лавича, хоча дослідники поділяють точку зору, що краківський єпископ, безумовно, знав про нього і на його трактування вза­ємин Русі і Польщі, його ставлення до східнослов’янського князя істотно вплинули саме події 1205 р.²⁵⁴

В свій час А.Бельовській, відомий дослідник і видавець поль­ських середньовічних джерел, висловився на користь того, що до­кладна розповідь про загибель Романа в Рочнікукапітульному кра­ківському належить саме перу Вінцентія Кадлубка²⁵⁵. У пам’ятці повідомляється: «Romanus fortissimus princeps Ruthenorum elevatur in superbiam et exaltans se in infinita multitudine sui exercitus numerosi a Lezstcone et Cunrado filiis ducis Kazimiri, cooperante Omnipotentis auxilio, qui propria virtute sublimium colla calcat, qui forcia frangit et elisa erigit, in Zauichost est in prelio interfectus. Типе enim adeo superni Opitulamnis fortitude affuit quamquam paucissimis, qui residui de paucis exercibus dictotum ducum iam ad propria redeuntibus pro sui Iassitudine remancerant, ut cum retroversi infinitas phalanges prefati Romani, dolosi et fraudulenter excidium Poloniae procurantis, audaci congressu impeterent, unus mille et duo decern milia fugaverunt. Insuper cedis Valitudinem inaudit amfuit protest at a et exundans cruoris effusio in flumine Vizla, tunc unda ibidem native colore in rubrum Commutante et innumerosa Cadaverum ibidem in Polonorum victrici dextera cadencim multitude (Романа, наймогутнішого князя Рутенів, який підняв-

254 Kiirbis В. Komentarz. - S. 225; Щавелева Н.И. Коментарий. - С.139, пр.9; с. 151, пр.9; Головко О.Б. Київська Русь на сторінках хроніки В.Кадлубека 11 Український історичний журнал. - 1993. -№4-6. - С.36-37; його ж. Русь і руські князівства на сторінках польських наративних джерел 11 Terra Cossacorum. Студії з давньої і нової історії України. Науковий збірник на пошану доктора історичних наук, професора Валерія Степанкова. - Київ, 2007. - С.374-375; пор. Войтович Л.В. Галич у політичному житті Європи XI-XVI століть. - С.280, який висловлює здивування з приводу відсутності інформації про події під Завихостом в творі Вінцентія Кадлубка.

255 Bielowski A. Komentarz 11 MPH. -Т.2. - Р.800. Аналогічний погляд пізніше ви­словили: Ktirbis В. Dziejopisarstwo XIII і XIV wieku. Warszawa, 1959. - S.194; Щавелева Н.И. Коментарий. - С. 151, пр.9.

ся у своїй гордині і похвалявся безмежно великим за чисельністю військом, синами князя Казимира Лешком та Конрадом за допо­могою Всевишнього, який своїми чеснотами підтримує тих, хто стоїть високо, могутніх трощить, а повалених піднімає, у битві біля Завихоста було вбито. Тоді ж за допомогою Всевишнього на­віть у небагатьох, які залишились у війську означених князів, яке через величезну втому та рани поверталося додому, хоробрість настільки збільшилася, що коли вони сміливо напали на незліченні фаланги Романа, який підступно вирішив погубити Польщу, та примусили на втечу двадцять одну тисячу воїнів. Після нечуваної різні ріка Вісла переповнилася кров’ю і вийшла з берегів, вода в ній стала червоною, і було в ній велика кількість трупів воїнів, які пали від руки переможців - поляків)»²⁵⁶.

У хроніці Дзежви, фрагмент якої про події під Завихос- том 1205 р. зберігся у Краківському францисканському рочни- ку, йдеться: «Шо quoque in tempore Romanus potentissimus princeps Ruthenorum, congregate magne numerositatis exercitu, duci Lestkoni tribute denegat, audacter se opponit, potenti manu Polonie metas aggreditur insperate. Quod cum auribus Lestkonis insonit, Hlico cum paucis sibi occurit in Zawichost, occupat, irruit et trucidat. Quod Rutheni cernentes, qui primum pompatice venerant, Vulneratis Occisisque quam plumis, confusi reliqui fuge presidium ininiere (В цей же час, Роман мо­гутній князь Рутенів, зібрав величезне військо і князю Лешкові від­мовляється платити данину, нахабно виступає проти його влади і несподівано вступає в польські землі. Коли про це почув Лешко, він з невеликим загоном воїнів прямує під Завихост, де захоплює, розбиває і перемагає. Рутени, що спочатку вели себе самонадіяно, були ранені та вбиті, інші знайшли спасіння у втечі)»²⁵⁷.

Аналогічне повідомлення є у більш пізній Великопольській хроніці, яке доповнюється у порівнянні з попередньою пам’яткою текстом про те, що чимало «рутенів» під час зіткнення з по­ляками потонуло в Віслі та про загибель Романа на полі битви:

256 Rocznik kapitulny krakowski И MPH. - T.2. - Р.800-801; Bielawski А. Komentarz. - Р.800.

257 Kronika Dzierwy И MPH. - Т.З. - Р.46.

«Піо quoque in tempore Romanus potentissimus princeps Ruthenorum Seperdictus duci Lestkoni tribute denegat audaciter que suo imperia se opponit ac congregate mango numerositatis exercitu manupotenti metas Polonie aggreditur insperate. Quod dum auribus Lestkonis perstrepuit, Ulico paucorum paucis armatorum Congregacione facta in Zawichost sibi occurrit, in eumque irruit, occupant et prosternit. Quod Rutheni cernentes qui primo pompatice venerant, vulnerati etoccisi quam plurimi cum duce suo Romano mortui ceciderunt, reliqui fuge presidium inire in qua fuga multi in Wysla fluvio vitam miserabiliter terminarunt. Sic Romanus qui oblitus beneficius per Kazimirum CtLestkonemfilium eius sibi quam pluries impensis, fraters sues impugnare presumpsit, a gladio corruens in loco Certaminis expiriravit. Et hoc anno Domini M⁰CC⁰V⁰ (В цей час Роман, могутніший князь рутенів, відмовився сплачу­вати данину князю Лешку, сміливо виступає проти його влади і, зібравши велике військо, з сильним загоном вступає до польських земель. Коли про це довідався Лешко, він зібрав невеликий загін во­їнів та поспішив на зустріч (Роману - авт.), де нападає на нього, захоплює і перемагає. Чимало рутенів, які самонадіяно прийшли сюди, були ранені, дуже багато з них разом з Романом були вбиті, а інші, побачивши все це, стали шукати спасіння у втечі, причому більшість з них закінчили життя у річці Віслі. Отже, Роман, за­бувши про чисельні благодіяння, які йому зробили Казимир і його син Лешко, насмілився напасти на своїх братів, але, отримавши удару мечем, випустив дух на полі битви. І це був рік від Наро­дження Христа 1205)>>-'^.

Більшість польських рочників обмежилися досить коротки­ми повідомленнями про смерть Романа. Так, наприклад, в Роч- нику короткому повідомляється: «Romanus fortissimus princeps Ruthenorum cum exercitibus suis a Lestcone et Conrado fratribus filiis Kazimiri in Zauichost interemptus est (Роман, найхоробріший князь рутенів, із своїм військом від рук братів Лешка і Конрада, синів Казимира, загинув під Завихостом)»²⁵⁹. Близький за змістом текст вміщено в Рочнику краківському: «Romanus dux Ruthenotum

258 Chronica Poloniae Maiores. - Cap.55.

259 Rocznikkrotki// MPH. - T.2. - P.800.

Occisus est cum exercitu suo in Zavichost (Роман, князь Рутенів заги­нув разом з свої військом при Завихості)»^[260].

Відомості Рочника Траського, Календаря краківського та Рочника малопольського, де також розповідається про загибель Романа з військом під Завихостом, дають змогу узнати про час за­гибелі Романа, який припав на день католицьких святих Гервасія і Протасія (19 червня)^[261]. «Romanus Ruthenorum princeps, - повідо­мляє перше з джерел, - cum exercitu suo in Zavichost infesto Gervasii et Prothasii martirum (Роман, князь Рутенів з своїм військом заги­нув під Завихостом на свято мучеників Гервасія та Протасія)»^[262]. В Рочнику малопольському записано: «1205. Romanus fortissimos princeps Ruthenorum cum exercitibus suis a Leskone occiditur in Zawichost in festo Gervasii et Prothasii (1205. Роман, могутніший князь Рутенів з своїм військом був знищений Лешком в Завихості в свято Гервасія и Протасія)»^[263]. В Календарі краківському йдеться: «XIII Kal. Gervasii et Prothesii martyrum, M⁰ ducentesimo quinto Lestco et Cunradus Polonorum duces vicunt Romanum et maximum exercitum Ruthenorum circa Zavichost (В тринадцяти календи (липня, в свято. - авт.) мучеників Гервасія та Протасія, 1205 (рік. - авт.) Лешко і Конрад, князі Поляків, перемогли Романа та велике вій­сько Рутенів біля Завихоста)»^[264]. 13 календи липня відповідають 19 червню^[265].

В «Каталозі краківських єпископів» (він був написаний у пер­шій половині XV ст. і зберігся в рукопису XVI ст.) після розповіді про зіткнення війська Романа з армією Лешка та Конрада на річці Вісла повідомляється: «Idem Romanus dux tredecimo Kalendas Iulii occisus, decima Iunii Sandomirie sepelitur et exhumatus Ruthenis pro captiuis omnibus redditur (Той же князь Роман в тринадцяти кален- ди липня був убитий, в десяті календи червня похований в Сан- домирі та після викупу був викопаний і переданий Рутенам)»²⁶⁶. Отже, в цьому джерелі повідомляється не тільки про час смерті галицько-волинського князя, а і наводиться дата поховання Ро­мана в Сандомирі, а також про ексгумацію тіла князя і переда­чу його після викупу русам. Вказівка «decima Іипіі» є однозначно опискою авторів каталогу, оскільки має бути «decima Іиііі», тобто 22 червня. На цю обставину справедливо звертають увагу видавці пам’ятки В.Кентжинський та Й. Шиманьський²⁶⁷.

В деяких джерелах помилково вказана дата загибелі Романа (в Рочнику гурношльонському - 1196 р., а в Рочнику куявсько- му - 1202 р.)²⁶⁸. В останньому «рочнику» помилково записано, що Роман загинув внаслідок зіткнення з якимсь князем Мешком (замість Лешка)²⁶⁹. Зазначимо, що польські аннали зберегли до­сить мало конкретної інформації про червневі події 1205 р. біля Завихоста.

До згаданої групи джерел, де визначається дата загибелі Рома­на, слід додати ще одну пам’ятку. Під 1205 р. у синодику бенедик­тинського монастиря св. Петра в Ерфурте записано про смерть неназваного «короля Русі Романа»: «XIII Kal. Julii Romanus, Rex Ruthenorum, hie dedit nobis XXX marcas (В 13 календи липня (тобто

266 Catalogi Episcoporum Cracoviensium. Rec. et annot. J. SzymanskiH Monumenta Poloniae Historica (далі - MPH). Series nova. - Warszawa, 1974. - T.10, f.2. - P.90. Інше видання: Katalogi biskupow krakowskich. Oprać. W.Ketrzyński // MPH. - T.3. - Lwow, 1878. -P.353.

267 Katalogi biskupow krakowskich. - P.353, pr.2; Catalogi Episcoporum Craco- viensium.- P.90, pr.119.

268 Rocznik gornośląski// MPH - T.3. - P.715; Rocznikkujawski// MPH - T.3. - P.206; та ін.

269 В пам’ятці, вірогідно, згаданий син Владислава II «Вигнанця», сілезький князь Мешко Плонтоногий (Plątonogi) (народився в 30-40-х роках XII - по­мер в 1211 р.). Див.: Norbert М. Mieszko, syn Władysława Wygnańca, książe raciborski i pan Krakowa - dzielnicowy władca Polski. - Raciborz, 2006. - S.152.

19 червня. - авт.) Роман, король Pycu, дав нам ЗО марок)»²⁷⁰. Спів- падіння точної дати смерті в синодику і у зазначених польських джерелах незаперечно свідчить, що у першему джерелі також мова йде про галицько-волинського князя Романа Мстиславича.

Порівняння свідчень рочників із вищенаведеною звіст­кою Альбріка про події 1205 р. показує їх схожість і за духом, і за змістом, хоча деякі польські повідомлення більші за обсягом. Єдина серйозна відмінність - це то, що в останніх відсутня ін­формація про намір Романа йти в Саксонію. Це порівняння дає всі підстави зробити висновок, що текст французького хроніста було написано на підставі цих джерел. Поява ж самих відомостей в праці Альбріка про Саксонію могли з’явитися в його творі під впливом сучасних подій, а саме активних зовнішньополітичних акцій сина Романа князя Данила в Центральній Європі в середині XIII ст.²⁷¹

Ознайомлення з текстом хроніки свідчить, що інформація про похід Романа є вставкою у вже підготовлений текст про по­дії 1205 р. Розпочинається стаття інформацією про якогось віце- графа (віконта) Емеріка та його конфлікт з французьким королем Філіппом: «Аппо 1205. Hemericus Vicecomes Thoartii - regi Philippo federatur, et rex dedit еі quoddam Oppidum in Pictavia, Laudunum nomine, cum Senescallia totius Pictavie, sed orta postmodum inter eos discordia neutrum potuit inter eos discordia neutrum potuit in medio tempore possidere (Рік 1205. Віце-граф Фоартії Хемерікус уклав до­мовленість з королем Філіппом, і король надав йому якесь місто в Піктавії, що має назву Лаудунум, з правом управління у цій Пікта- вії, проте між ними виникла незгода, у зв’язку з чим ні той, ні інший цим містом не зміг у той час оволодіти»), потім розповідь про по-

270 SchannatJ.F. Vindemiae Iiterariae, hoc est Veterum Monumentorum ad Germaniam sacram praecipue Spectantiam. - Т.П. - Fuldae et Lipsiae, 1724. - Р.19. Наводимо за вид.: Dąbrowski D. Genealogia Mscislawowiczow.. - P.258.

271 Грушевсъкий М.С. Історія України-Руси.- Т.З. - С.53; Крип’якевич І.П. Галиць­ко-Волинське князівство. - С.127-129; Головко О.Б. Східна політика Угорщи­ни в перше десятиліття правління короля Бели IV (1235-1245 рр.) И Наукові праці Кам’янець-Подільського університету. Історичні науки. - Том 27. До 70-річчя від дня народження професора Валерія Степанкова. - Кам’янець- Подільський, 2017. - С.65-84.

дії у Західній Європі переривається доволі коротким записом про виправу Романа, а потім йде докладний опис подій на Балканах після захоплення Константинополя хрестоносцями²⁷². Текст про Романа Мстиславича, як нам здається, був записаний Альбріком і вставлений до хроніки вірогідно в середині або у другій половині 40-х років XIII ст. Причому таких вставок до пам’ятки Альбріком тоді було зроблено багато. До цього слід додати, що французький монах під час написання хроніки жваво цікавився тодішніми по­діями на сході, зокрема, вважав, що на чолі татарських військ, які напали на східноєвропейські країни, стояв «пресвітер Іоанн»²⁷³.

Досить докладно розповів про похід Романа Мстиславича польський хроніст XV ст. Ян Длугош. Він вважає, що причини загострення стосунків Романа з Лешком пов’язані з претензіями руського князя на Люблінську землю, яку він хотів отримати як відшкодування за втрати, що зазнав під час походу на Мозгаву в 1195 р. За свідоцтвом польського автора, напередодні походу у Ро­мана виник конфлікт з володимирським єпископом, у якого князь хотів отримати благословення на здійснення виправи проти по­ляків. Хроніст пише про місячну облогу Романом міста Любліна, збирання війська краківськими князями Лешком і Конрадом біля Сандомиру проти руських полків і про розгром останніх під За­вихостом²⁷⁴.

Львівський дослідник В.П.Пшик відзначає, що в історіографії існують три головні версії щодо походу Романа в червні 1205 р. Перша версія зводиться до того, що Роман хотів здійснити дале­косяжну акцію в Германію. Згідно другої, західноруський князь був одним з учасників конфлікту між польськими князями. Третя визначає головною метою виправи Романа бажання князя захо­пити малопольське місто Люблін²⁷⁵. Саме останньої версії і дотри-

272 Chronica Albrici monachi Trium fontium. - Р.885.

273 Ibid.-Р.842.

274 Dlugossii J. Annales seu Cronicae incliti regni Poloniae. -L.5-6. - Р.192-197.

275 Пшик В. Про похід Романа Мстиславича на Польщу 1205 р. 11 Галицько-Во­линська держава: виникнення, історія, культура, традиції. - Львів, 1993. - С.97-98.

мується В.П.Пшик, який для аргументації на її користь вважає за можливе використання свідчень Яна Длугоша²⁷⁶. Не заперечуючи такий напрям наукового пошуку, необхідно відзначити важли­вість при цьому відпрацювання механізму жорсткого критично­го аналізу тексту пізньої відносно коментованих подій пам’ятки. Більш незаперечливою є конструкція дослідника, побудована на співставленні політики Романа, Данила та Лева Даниловича по відношенню до Сандомирської та Люблінської землі протягом майже 100 років²⁷⁷.

Це спостереження дає додаткові аргументи на користь думки про прагнення Романа підкорити собі найближчі до Волині землі Малої Польщі. Особливої ваги така гіпотеза набуває, якщо при­йняти на увагу погляд Г.Лябуди про належність Кракова перед походом Романа на захід Владиславу «Лясконогому» та про союз­ницькі відносини останнього в першій половині 1205 р. з галиць­ко-волинським князем проти Лешка та Конрада Казимировичів, яким належали Сандомирщина та Люблінщина.

В основу розповіді Яна Длугоша покладено більш ранні сві­доцтва польських хронік і рочників, які в хроніці середньовічно­го автора набули фантастичного і різко тенденційного щодо Русі характеру. Проте А.Семкович - авторитетний дослідник хроніки Длугоша - вважав, що хроніст мав можливість черпати додаткову інформацію з джерел, які не збереглися. Тому цілком вірогідними виглядають історія про конфлікт Романа з володимирським єпис­копом, розповідь про територіальні претензії галицького князя на польські землі. Водночас польський дослідник визнає, що дуже

276 Пшик В. Трагедія під Завихостом 1205 року // Республіканець. - 1993. - №3. - С.22-28.

277 Свій варіант систематизації думок вчених щодо виправи Романа Мстисла­вича та їх поділу на три частини пропонує також В.Нагірний (Нагірний В. До питання про напрям і характер походу галицько-волинського князя Романа Мстиславича в 1205 р. 11 Християнська спадщина Галицько-Волинської дер­жави. - Івано-Франківськ, Галич, 2005. - С.98-99), а М.Бартніцький погляди науковців щодо історії останнього походу князя Романа поділяє на чотири групи, додавши версію про можливий вплив на події у Польщі влітку 1205 р. ситуації у Візантії (Bartnicki М. Polityka zagraniczna ksiecia Daniela Halickiego wiatach 1217-1264. - S.65-66).

важко зрозуміти, що Длугош взяв з попередніх джерел, а що ви­гадав сам²⁷⁸.

Аналогічно до праці Яна Длугоша висвітлюються події 1205 р. і в хроніці Мацея Стрийковського²⁷⁹. Інші пізньосередньовічні іс­торіографи Польщі та Східної Європи також розповідали про ви­праву Романа Мстиславича в Польщу під впливом хроніки Яна Длугоша²⁸⁰.

Розгляд латиномовних джерел дає підставу вважати слушною думку українського дослідника М.С.Грушевського та польської дослідниці А.Вількевіч-Вавжиньчикової, які відзначали тенден­ційність і декларативність відомостей про події 1205 р. в хроніці Альбріка і в польських пам’ятках і наголошували на необхідності при розгляді цього сюжету зосередити головну увагу на аналізі повідомлень давньоруських літописів²⁸¹.

Конфлікт між Казимировичами та Романом виник, як мож­на припускати з контексту джерел, з ініціативи галицького князя. Десь через рік, в 1206 р. під час зустрічі з вдовою Романа Ганною

278 Semkowicz A. Krytyczny rozbior dziejow polskich Jana Długosza. - Krakow, 1887. -S. 176.

279 Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, źmudzka i Wszystskiej Rusi. -T.1.-S.211- 214.

280 Cromeri Martini De origine et rebus gestis Polonorum Iibri XXX. - Colonia Agrippinae, 1589. - P. 125-126; Bielski M. Kronika Polska. - W Warszawie, 1830. - S.71-74; Густынская летопись. - С.326-329; Сафонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. - Київ, 1992. - С.127.

281 Грушевсъкий М.С. Історія України-Руси. - Т.З. - С.507; Wilkiewicz-Wawrzynczy- kowa A. Ze studiow nad polityką polską na Rusi na przełomie XII-XIII w.- S.20. О.В.Майоров у своїй статті про зовнішню політику Галицько-Волинського князівства на початку XIII ст. пише: «Деякі історики свідомо відхиляють можливість саксонського походу Романа, віддаючи перевагу повідомленням польських джерел (у тому числі і пізніших) при вивченні подій у 1205 р.» (див. Майоров А.В. Из истории внешней политики Галицко-Волынской Руси вре­мен Романа Мстиславича. - С.83, див. також: його ж. Поход Романа Мстисла­вича 1205 года: в Саксонию или в Польшу? - С. 39; його ж. Зовнішня політи­ка Галицько-Волинської Русі часів Четвертого хрестового походу: стосунки з Німеччиною, Візантією та Польщею. - С. 114), але посилається при цьому лише на праці автора цих рядків. Необхідно зазначити, що уважне ознайом­лення з цими роботами мало б все ж переконати О.В.Майорова, що голо­вну перевагу в наших працях при висвітленні обставин перебування Рома­на Мстиславича під Завихостом віддано не стільки інформації польських, а перш за все даним давньоруських джерел.

PO3ΔIΛ III. Друга і третя третини Xll — початок Xlll ст.

не було, а сам князь загинув внаслідок зіткнення його невеликої дружини з польським військом. В Галицько-Волинському літопи- приводу пише: «Переможець інших руських князів недооцінив су­перника. Він віддалився з малим загоном від своїх,на нього напали Лешко і Конрад, і у сутичці князь загинув»²⁶⁹. Дещо суперечливо подію трактує А.Вількевіч-Вавжиньчикова, яка, з одного боку, пише про битву під Завихостом та перемогу Лешка, а, з іншого боку, відзначає, що «смерть, яка трапилася внаслідок легковажно­го відходу Романа без достатньої охорони від табору, змусила Русь повернутися. Але військо не було розбите»²⁹⁰.

Розгляд більш пізніх свідчень джерел про походи східноєв­ропейських володарів до Польщі дозволяє пролити певне світло щодо причини появи Романа саме під Завихостом, дещо конкре­тизувати обставини останніх годин життя князя. Під 1244 р. у Га­лицько-Волинському літопису повідомляється, що в ході походу до Польщі князь Василько Романович в районі Завихоста прагнув

282 Там же. - Т.2. - Стб.719.

283 Włodarski В. Polska і Ruś. - S.25.

284 Wilkiewicz-Wawrzynczykowa A. Ze studiow nad polityką polską na Rusi na przełomie XII-XIII w. - S.20-21.

285 ПСРЛ. - T.2. - Стб.796.

286 Там же. - Стб.852.

PO3ΔIΛ III. Друга і третя третини Xll — початок Xlll ст.

уточнює близьку до неї думку про можливість загибелі князя під час рекогносцирування місцевості²⁹⁹.

Нападом на Малу Польщу Роман Мстиславич хотів, вико­ристовуючи протиріччя між П’ястами, посилити свої впливи в західнослов’янській країні. Цілком вірогідно, що галицько-во­линський князь міг прагнути приєднати до Волині частину тери­торії прилеглої до Забужжя Малої Польщі. Є підстави думати, що в сусідній країні його чекало чимало прибічників, а саме певна група впливових малопольських вельмож. Ці симпатики, на дум­ку про існування яких нас наводить літопис, збереглися і після смерті галицького володаря. До них, зокрема, належав, могутній краківський магнат Пакослав «Старий», який толерантно, а часто дружно ставився до нащадків Романа Данила та Василька в най­більш скрутні для останніх часи³⁰⁰.

Після загиблого князя Романа в Галичі залишилася при вла­ді його друга жінка³⁰¹, яка фактично стала княгинею-регентшею

287 Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли до XIV столетия. - Киев, 1887. - С. 154; Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимо­отношениях X - первой трети XIII вв. -С.88; Гуржій І. Об’єднувач галицько- волинських земель. - С. 410.

288 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.731. Про краківського палатіна Пакослава «Старого» див.: Bieniak J. Pakosław Stary И Polski słownik biograficzny. - Wrocław; Warszawa; Rzeszow; Gdańsk, 1980. - T.25. - S.38-42.

289 В літописах не згадується ім’я другої жінки князя Романа Мстиславича. В літературі довгий час існувала традиція називати її іменем «Анна (або Ган­на)», рідше «Марія». Про це див.: Bartnicki М. Polityka zagraniczna ksiecia Da­niela Halickiego w latach 1217-1264. - S.24-25. О.В.Майоров у своїх новітніх публікаціях наголошує, що світське ім’я матері Данила і Василька Романо­вичів не Анна, а Єфросинія. Див.: Майоров О.В. Єфросинія Галицька. - Біла Церква, 2013; та ін. Цей погляд підтримано у монографії: Александрович В., Войтович Л. Король Данило Романович. - Львів, 2014. - С.27. В нашій кни­зі ми згадуємо її так, як її називає єдина пам’ятка, що про неї пише, а саме Галицько-Волинський літопис - «кнагннн Poλ∖λiiobλa>>. Див: ПСРЛ. - Т.2. - Стб.718,720,721 та ін.

Ця жінка, яка виконувала функції регентши при малолітніх синах Данило­ві та Васильку Романовичах, відіграла з 1205 по 1219 рр. велику роль у по­літичному житті Волинської і Галицької земель. Див.: Полонсъка-Василенко Н. Княгиня Романовая Анна // Визвольний шлях. - Кн.З. - 1954. - С.57-64; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - С.68-69,194- 200; Харди Tj. Наследници Kiijeiia измеі)у крал>евске крупе и татарског )арма. Студща о државно-правном положа)у Галичке и Галичко-Волинске кнежеви- не до 1264. године. - Нови Сад, 2002. - С.110-142; Головко О.Б. Корона Дани-

при малолітніх чотирирічному Данилові і дворічному Василькові. Одною із перших проблем, яку мала вирішити їх адміністрація, це було питання про перевезення з Польщі на батьківщину і по­ховання тіла князя Романа.

В п’ятій домініканській редакції «Каталогу краківських єпископів»(він був написаний у першій половині XV ст. і зберігся в рукопису XVI ст.) після розповіді про те, як «Romanus princeps Ruthenorumfortissimus cum exercitu (могутній князь Рутенів Роман з військом)» зустрівся біля Завихоста з «Lestkonem et Conradum ducem Cracouincem et Sandomiriencem (Лешком i Конрадом, кня­зями краківськими та сандомирськими)», повідомляється: «Idem Romanus dux tredecimo Kalendas Iulii occisus, decima Iunii Sandomirie sepelitur et exhumatus Ruthenis procaptiuis omnibus redditur (Той же князь Роман в тринадцяти календи липня був убитий, в десяті календи червня похований в Сандомирі та після викупу був вико­паний і переданий Рутенам)»³⁰². Отже, в цьому джерелі йдеться не тільки про час смерті галицько-волинського князя, а і наводиться дата поховання Романа в Сандомирі, а також розповідається про ексгумацію тіла князя і передачу його після викупу русам. Запис «decima Іипіі», про що вже йшлося у попередньому розділі, є одно­значно опискою авторів каталогу, оскільки має бути «decima Iulii (10 календи липня. - авт.)», тобто 22 червня. На цю обставину справедливо звертають увагу видавці пам’ятки В.Кентжинський та Й. Шиманьський³⁰³.

Польський середньовічний хроніст Ян Длугош (XV ст.) по­відомляє у своєму творі, що спочатку тіло Романа Мстиславича було поховано у Сандомирі, а потім галичани за тисячу фунтів

ла Галицького. - С.258-289; Войтович Л. Мати короля Данила (зауваження на полях монографії Д.Домбровського) 11 Княжа доба: історія і культура. - Вип.1. - Львів, 2007. - С.45-58; Александрович В.С., Войтович Л.В. Король Данило Романович. - С.37-56; та ін.

290 Catalogi Episcoporum Cracoviensium. Rec. et annot. J. Szymański H MPH. Series nova. - T.10, f.2. - Warszawa, 1974. - P.90. Інше видання: Katalogi biskupow kra­kowskich. Oprać. W.Ketrzyński // MPH. - T.3. - P.353.

291 Katalogi biskupow krakowskich. - P.353, pr.2; Catalogi Episcoporum Craco- viensium. - P.90, pr.119.

Отже, знайдені Я.Пастернаком останки людини не могли мати відношення до князя Романа Мстиславича, який вів активну, рух­ливу життєву діяльність, брав участь у багатьох походах і битвах. Вказане, на перший погляд, зовсім не виключає можливості того, що в стінах Успенського собору не могло бути інших поховань. Проте самому припущенню про вірогідність погребіння князя Романа в цьому храмі суперечить той факт, що Успенський собор у Галичі, який мав відношення до князів з родини Ростиславичів, в релігійно-ідеологічному плані навряд чи міг бути усипальницею для представника іншої князівської династії.

Тому варто розглянути інші можливі версії поховання князя Романа Мстиславича. Як вище вже йшлося, в п’ятій домінікан­ській редакції Каталогу краківських єпископів під помилковою датою «decima Iunii (10 календи червня)» повідомляється про по­ховання Романа в Сандомирі. Цю ж інформацію повторив Ян Длу- гош, який згадав також про викуп тіла підданими князя і похо­вання його у Володимирі³¹⁰. Такий перебіг подій є в чомусь більш реальним, ніж викладений в Суздальському літопису, оскільки перевезення тіла Романа Мстиславича після загибелі князя зразу ж у віддалений від Польщі Галич було зовсім не простою справою, тим більше в умовах літа.

Наприкінці 30-х років XX ст. український дослідник Т.Коструба висловився на користь свідчень Яна Длугоша про поховання Романа Мстиславича в стольному граді Волинської землі. Історик вважав, що князь мав бути похований серед роди­чів в Успенському соборі Володимира³¹¹. Пізніше І.П.Крип’якевич на підставі того ж джерела також записав, що Роман був похо­ваний у Володимирі³¹². Останнім часом таку ж думку висловили Л.В.Войтович, Б.П.Томенчук та Д.Домбровський³¹³. Два остан-

зю Dlugossii J. Annales sen Cronicae incliti regni Poloniae. - L.5-6. - Р.197.

зи Коструба Т. Де поховано кн. Романа Мстиславича? 11 Літопис Червоної Кали­ни. - 1938. - С.11-12.

312 Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. - С.113.

313 Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. - С.488; Томенчук Б. Архе­ологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення, християнізація. -

ні дослідники на відміну від Т.Коструби вважають, що Роман був похований не в Успенському соборі, а в невідомому зараз монастирі у Володимирі, де пізніше була похована його дружи­на і де у 1289 р. її внук Мстислав Данилович збудував на честь княгині каплицю³¹⁴.

На користь припущення про володимирське поховання Володимира, здавалось, говорить інформація хроніста XVI ст. Мартіна Кромера, який не тільки повторює всю розповідь Яна Длугоша про те, що тіло Романа його наближені привез­ли з польського міста Сандомира до Володимира, а доповнює її твердженням, що начебто польський князь Лешко дозволив, щоб його труна «ut Vuladimirae in sepulchre maiorum suorum Sepelictur (у Володимирі на кладовищі разом з своїми предками була похована)»³¹⁵. Проте це доповнення у творі Мартіна Кро­мера, як нам здається, було зроблено скоріше за все самим авто­ром як логічне роз’яснення дії, а не було наслідком використан­ня якогось давнього протографу.

Саме таким чином описував цей сюжет сучасник Мартіна Кромера Мартін Бельський, який повідомляє, що спочатку тіло Романа поховали у Сандомирі, згодом русини викупили його тіло за тисячу марок, проте на відміну від Яна Длугоша та Мартіна Кромера висловлює абсолютно легендарне твердження, що князя Романа Мстиславича «pochowali miedzy Bohatyry swe w Kijowie (по­ховали серед своїх богатирів у Києві)»³¹⁶.

Проти версії про поховання Романа Мстиславича у Володи­мирі суперечить те, що не Володимир, а Галич був столицею його держави, держави, яку князь без сумніву хотів залишити після себе у спадщину своїм синам. Родина Романовичів залишалася в Галичі принаймні до осені 1206 р., тому логічним було б похо­вання володаря його спадкоємцями саме в Галицькій землі. Отже,

Івано-Франківськ, 2006. - С.46; Dąbrowski D. Rodowod Romanowiczow książąt halicko-wołyńskich. - C.28; idem. Genealogia Mscislawowiczow - S.260-261.

314 Dąbrowski D. Genealogia Mscislawowiczow. - S.261.

315 Cromeri Martini De origine et rebus gestis Polonorum Iibri XXX. - Colonia Agrippinae, 1589. - P.126.

316 Bielski M. Kronika Polska. - WWarszawie, 1830. - S.74.

на наш погляд, все зазначене потребує пошуку іншої відповіді на питання про місце поховання Романа Мстиславича. І цей пошук, вочевидь, слід вести в Галицькій землі.

На високому березі Дністра в місці впадіння в нього річки Дімниці (7 км на північ від дитинця літописного Галича) стоїть церква св. Пантелеймона. В письмових джерелах цей храм вперше як костьол св. Станіслава згадується з середини XIV ст. З кінця XVI ст. він входив до комплексу монастиря католицького ордену францисканців. Протягом своєї історії храм неодноразово пере­будовувався і реконструювався. В XIX ст. він постраждав від по­жежі, а в 1915 р. під час Першої світової війни від артобстрілу. Пер­шим церкву досліджував на початку XX ст. Й.Пеленський, який прийшов до висновку, що храм було побудовано біля 1200 р.³¹⁷. Зараз дослідники схиляються до більш раннього визначення дати побудови храму - 80-ті роки XII ст., оскільки знайдені графіті на його зовнішніх стінах з вказівкою дати 1194 рр.³¹⁸

Оскільки в храмі збереглися графіті³¹⁹, де він згадуєть­ся як церква св. Пантелеймона - «Ц[Е]Р[К]О[В] C[BA]T[OΓ]

317 Pelenski J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej. Na podstawie badań archeologicznych i źrodeł archiwalnych. - Krakow, 1914. - S.32,193. Переклад книги на українську мову див.: Пеленський Й. Галич в історії середньовічного мистецва на основі археологічних досліджень і архівних джерел. Переклад Ю.Угорчака, Ю.JIyкамського, Т.Романюка, Л.Мазурчак. - Івано-Франківськ, 2018. - 320 с. Про життя та діяльність Й.Пеленського див.: Лукомський Ю., Романюк Т. Сторінки життя і діяльності Йосипа Пеленського // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Праці Археологічної комісії. - Т.244 (CCXLIV). - Львів, 2002. - С.312-319.

318 Иоаниссян О.М., Рождственская Т.В. Надпись с именами Мстислава и Иг­ната на стене церкви св. Пантелеймона в Галиче в контексте политических событий конца XII века И Труды Государственного Эрмитажа. - 2009. - T.XLVI. - С.198-218; Корніенко В. Ранні датовані графіті церкви Св. Панте­леймона в Галичі: нові дослідження И Галич і Галицька земля. Матеріали Міжнародної наукової конференції. Галич, 30-31 жовтня 2014 р. До 20-річчя утворення Національного заповідника «Давній Галич». - Галич, 2014. - С. 85- 89; Головко О.Б. Храм святого Пантелеймона в Галичі у контексті політичного життя Галицького князівства (кінець 80-х років XII - перша чверть XIII сто­ліття). - С. 109-126.

319 Вуйцик В. Графіті XII-XV століть церкви Святого Пантелеймона в Галичі 11 Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Праці Комісії допоміжних (спеціальних) історичних дисциплін. - Т.231 (CCXXXI). - Львів, 1996. - С.189-

O ПАНТЕЛИМОН[А]», вчені прийшли до висновку, що церква була побудована з ініціативи галицько-волинського князя Романа Мстиславича і названа на честь св. Пантелеймона - духовного па­трона його діда київського князя Ізяслава Мстиславича. Відомо, що дружина київського князя Володимира Всеволодовича Мо­номаха Гіта підтримувала тісні контакти з кельнським монасти­рем св. Пантелеймона, в некролозі якого є запис про смерть Гіти. Широке шанування в князівській родині Мономаховичів культу св. Пантелеймона пояснює чому внук Володимира та Гіти Ізяслав отримав в хрещенні ім’я Пантелеймон. Пізніше князь Ізяслав на честь духовного патрона заснував у Новгороді монастир св. Пан­телеймона, а прибічник Ізяслава під час його князювання у Києві Климент Смолятич був освячений у митрополити Русі 27 липня 1147 р., тобто в день пам’яті св. Пантелеймона³²⁰.

Дослідження науковців засвідчують, що біля церкви св. Пан­телеймона (сучасне село Шевченкове Галицького району Івано- Франківської області) існувала резиденція Романа Мстиславича, коли він став в 1199 р. володарем об’єднаного Галицько-Волин­ського князівства³²¹. Під час археологічних розкопок неподалік храму св. Пантелеймона, який зберігся до наших днів, були ви­явлені потужні оборонні споруди, що свідчить про існування тут княжого двору у вигляді фортеці або замку. Знаково, що біля церкви було також виявлено кладовище з багатими похованнями, що також свідчить на користь існування тут князівської резиден­ції і мешкання в ній князівської родини і її наближених³²². Нещо­давно тут між укріпленнями і храмом св. Пантелеймона дослідни-

194; Корніенко В. Епіграфіка сакральних пам’яток Галича (XII-XIX ст.). - Івано-Франківськ, 2018. - 528 с.

320 Назаренко А.В. Западноевропейские источники П Древняя Русь в свете зарубежных источников. - Москва, 1999. - C.262, 370-371.

321 Баран В.Д. Княжий Галич в історії України 11 Український історичний жур­нал. - 2001. - №4. - С.70-71; Томенчук Б., Баран В. Археологія дерев’яних па­лацових комплексів княжого Галича 11 Вісник Інституту археології. - Вип.З. - 2007. - С.39-40.

322 Томенчук Б. Археологія некрополів Галича і Галицької землі. - С.44-46.

ками були знайдені сліди фундаментів будівлі палацового типу³²³. До речі, в середині XII ст. неподалік від цієї резиденції біля церкви св. Спаса знаходився княжий двір батька Ярослава «Осмомисла» засновника об’єднаного Галицького князівства Володимирка Bo- лодаревича³²⁴.

На наш погляд, враховуючи прагнення Романа Мстиславича передати Галицьку землю своїм нащадкам³²⁵, побудову ним біля Галича князівської резиденції з родинним церковним храмом Романовичів, вірогідним було б припускати, що тіло могутньо­го володаря Галицько-Волинської держави було перенесено його підданими після переговорів з поляками з Сандомиру до його князівської резиденції біля Галича і поховано у храмі св. Панте­леймона. Суздальський хроніст, який писав про перевезення тіла Романа до Галича, міг не знати про конкретне місце поховання князя, а тому записав, що його було поховано у відомому книж­нику головному храмі Галицької землі - Успенському соборі.

19 червня 1205 р. з життя пішла яскрава політична постать, діяльність якої протягом багатьох років впливала не тільки на розвиток давньоруських земель, а й багатьох інших країн та на­родів Східної та Центральної Європи. Проявом цього впливу стала велика увага до діяльності князя Романа володаря не тіль­ки з боку давньоруських, а і західноєвропейських та візантій­ських авторів.

Загибель князя Романа Мстиславича неоднаково сприймала­ся в різних країнах. Для півдня Русі вона стала справжньою ка­тастрофою, початком нового витка удільної роздробленості, три­валої сорокарічної громадянської війни причому, що найбільш драматично, напередодні події загальносвітового значення -

323 Томенчук Б., Мельничук О. Результати археологічних досліджень давнього Га­лича у 2003-2007 роках 11 Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України. Матеріали Міжнародної наукової конференції. Галич, 10-11 жовтня 2008 року. - Галич, 2008. - С.52-53; Томенчук Б. Галич і мала Галицька земля XII-XIII с. - Івано-Франківськ, 2016. - С. 168-175.

324 Pelenski J. Halicz w dziejach sztuki średniowiecznej. - S. 109; Баран В.Д. Княжий Галич в історії України. - C.69.

325 Головко О.Б. Князь Роман Мстиславич та його доба. - С.166-171.

масштабного вторгнення полчищ монгольських ханів у Східну та Центральну Європу. Останній похід галицько-волинського князя викликав справжній шок у верствах польського суспільства. Тут раптова кончина Романа сприймалася як справжнє чудо для по­ляків. Тому не випадково саме в Польщі ці події стали досить час­то обростати різного роду епічними розповідями³²⁶. Під впливом фольклорних пам’яток з легендарними описами Романа Мстисла­вича в епістолярних творах середньовічних хроністів з’являлося все більше і більше подробиць про «славну битву» під Завихос- том³²⁷. Ян Длугош згадував після докладного опису «битви» ще тричі про смерть князя Романа³²⁸, а Мацей Стрийковський при­святив цілу оду «перемозі» поляків³²⁹. 19 червня 1205 р. життя га­лицько-волинського князя Романа, якому тоді було трохи більше п’ятдесяти років, припинилося. Зразу ж після поховання Романа Мстиславича галичани принесли присягу вірності його синові Да­нилові, але невдовзі родині малолітнього княжича прийшлося ви­рішувати вкрай складні проблеми збереження для себе спадщини загиблого князя.

326 Rocznikkapitulnykrakowski 11 MPH. - Т.2. - P.800-801; Rocznikkrotki 11 MPH - Т.2. - Р.800; Rocznik krakowski H MPH - T.2. - P.836;Rocznik Traski H MPH - T.2. - P.836; Kalendarz krakowski H MPH. - T.2. - P.923; Rocznik franciszkański krakowski // MPH. - T.3. - P.46; Rocznik świetokrzycki nowy // MPH. - T.3. - P.70; Rocznik małopolski // MPH. - T.3. - P162; та ін.

327 Chronica Poloniae Maiores. - L.55.

328 Dlugossii /.Annales seu Cronicae incliti regni Poloniae. - L.5-6. - P 192-197.

329 Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, źmudzka i Wszystskiej Rusi. - Tl. - S.214.