Серед печерних святилищ палеоліту Європи центром жрецької мудрості стає Кам'яна Могила на Запоріжжі (біля сучасного с. Терпіння під Мелітополем), де накопичився унікальній архів з кам'яних табличок та малюнків, знаків і написів на стінах гротів, печер.
Б.Д.Михайлов у своїй науковій праці „Петроглифы Каменной Могили на Украине”.
виданої в Запоріжжі в 1994 році визначив, що Кам’яна Могила із своїми жрецькими традиціями діяла до 7—10 ст. після Р.Х.., приблизно в той час, коли створювалась „Велесова книга”. Автори „Велесової книги” могли користуватися першоджерелами Кам’яної Могили, де записи сягають за ствердженням вченого А.Кіфішина, 19 тис. до Р.Х. Перші аргументовані здогади про збір нашими предками важливих історичних письмових фактів і подій на стінах Кам'яної Могили опубліковані Даниленком й Михайловим в1986 та 1992 рр. Раніше Даниленко повідомляв, що простежив сліди прямих спілкувань жерців „Кам’яної Могили” та поселення біля Чатал-Гуюка, і відкрив зародження свідерської археологічної культури за 8 тисяч років до Р.Х. А.Кифішин простежив поширення копій пам’яток Кам’яної Могили і найдавнішого літопису Шу-Нуна, "Закону Володарки" в спеціально збудований храм 23/VII Чатал-Гуюка, прикрашений барельєфом Володарки — Праматері світу, який датується Дж.Меллартом 6200+97 р. до Р.Х. На думку Ю.О.Шилова, такі відносини дають підстави стверджувати про найпершу писемну угоду в співіснуванні двох народів — "свідерців” Анатолії та Північного Причорномор'я та найпершу цивілізацію світу – Аратту, що започаткували індоєвропейську спільноту.Протягом 4 тис. до Р.Х. вздовж степових кордонів лісостепової держави осілих хліборобів-скотарів (Трипільська культура) почала формуватись напівкочова спільнота скотарів-хліборобів, яка отримала назву арійської, але не мала міст і писемності, а племена й роди постійно мігрували. Аратта становила ядро індоєвропейської спільноти, а арійці — оточення і відгалуження того ядра. Проте ці народності доповнювали одна одну, а десь на рубежі 3 тис. до Р.Х.., як стверджують С.І.Наливайко та Ю.О.Шилов, об'єднались, створивши Оріяну.
В основі утворення Оріяни стоїть, напевно, потоп у пониззях причорноморських рік, спричинений возз'єднанням Чорного моря зі Середземним, і якимсь чином пов'язаний з започаткуванням Сумерії. Сучасні геологи відносять кілька пов'язаних між собою таких катастроф до 7—4 тис. до н. е.; прадавні легенди до 6984—3483 рр. до Р.Х. та інших дат, від наведених. Рятуючись від Потопу, мешканці Криму і побережжя Понту максимально заселили лісостепи Оріяни, розбудувавши на території сучасної Черкащини величезні міста площею до 500 га. та болота Месопотамії, подібні до затоплених у Північному Причорномор'ї. Так виникла Сумерія, а на шляху між ними, згодом і Кіммерія. Майже до кінця 3 тис. до Р.Х.. між Оріяною та Сумерією існував шлях, відкритий В.Даниленком як "азово-чорноморська лінія розвитку степового енеоліту", підтверджений Ю.Шиловим та Б.Михайловим знахідками поховань сумерських паломників в курганах біля Великої Олександрівки й Надеждино, а А.Кифішин розшифрував численні написи сумерських письмен. Кіммерійці ж – арійська кіннота – власне, мігруючи між двома державами, допомогли більшому розвитку цього шляху, а потім і створенню держави в Криму. 
Відкриття Нижньодніпровської прабатьківщини аріїв було здійснено Шиловим Ю.О. в публікаціях з 1977 р., а закріплено в монографії "Прародина ариев" (К., 1995). В монограмі, з посиланням на О.М.Трубачова і С.І.Наливайка також наведено виникнення найдавнішого центру в середині 4 тис. до Р.Х.. на обох берегах Дніпра у верхів'ях Порогів (біля нинішнього Комсомольська), а пізніших — в районах закавказького озера Севан, в північнопричорноморській Дандарії "Жезлоносній Арії" античних часів і позначено згортання 2-тисячолітньої традиції будівництва арійських курганів у Наддніпрянщині середини 2 тис. до н. е. напередодні масових міграцій арійських племен і часткового переселення їх до Індії, а з іншого боку, збереження арійських традицій в середовищі кіммерійських та скіфських культур...
На посуді з доскитських курганів, зображення змієногої Прародительки агафірсів, гелонів, скитів, араттів ("трипільців"), оріян (пелазгів) та арійців відповідає зображенням, пов’язаним з переселенням аріїв морськими шляхами з Оріяни. Зображення їхніх кораблів, а також письмена критського типу виявлено Михайловим у Кам'яній Могилі. У "гроті Артеміди" Кам'яної Могили виявлено ілюстрації троянського міфу про боротьбу богів за душу самого Зевса, а в некрополі відбудованої Трої підносяться стели, типові для північнопричорноморських курганів. Близько 2300 р. до Р.Х. орієнтири святилищ-обсерваторій типу Казаровичі (під Києвом) — Стоунхендж (Велика Британія) змінюються сонячними і в Оріянських міфах затверджується божество Сварга (Сварог) і син його Дажбог, чоловік коровоподібної Земунь або ж "Землі" та батька бикоподібних русів. Окрім богів Сварога й Дажбога оріянцями вшановувались індоєвропейські прабатьки світу Дій та Матрі. Мігруючи в малоазійському напрямі племена., які самоназвались лелегами, яких "сонячні" елліни назвали на своїй мові пелазгами — "лелеками", наповнили Оріяну новим етносом.
Пращур Пелазг походив з "Надпівнічної" Гіпербореї. Оскільки його близькими нащадками вважались Борисфенос, Ахелоос, Дардан — то прабатьківщину Пелазга слід шукати в пониззях Дніпра (Борисфена) і Кубані (з Ахілловим чистилищем на Тендровській косі), тобто в Оріяні, а час життя — до заснування Дарданом Трої й Дарданового потопу, близько 2136 р. до Р.Х. Від тих же троянців походили Славуня та Богомир, славнозвісний Оми-ра, який зветься ще Гомером. Вони обидва від батьків Руса та Крині за „Велесовою книгою” на семи річках Семиріччя, "де наші отці гради мали".
„Велесова книга” згадує про міграційний рух від Оріяни до індійського Пенджабу, а потім часткове повернення на батьківщину на чолі з Ирієм та його синами через Персію, Кавказ, Кубань.
Цю групу і слід зіставляти з кіммерійцями, які тут мали державу понад 400 літ. Скіфи ж утворилися внаслідок об’єднання цих двох груп опісля експансії греків-колоністів на Телапілу і Південне побережжя Криму. Наприкінці 7 ст. до н. е. частина кіммерійської кінноти, що була на службі на Близькому Сході повернулась в Неаполь Таврійський, адже записи „Велесової книги” свідчать, що русичі-скити були родичами через братів Славеня й Скіфа "бедехшемо кравенце а скуфе антіве руси борусень а суренжеці Тако сме стахом дедь русове".
