ПЕРЕДМОВА Севастополь і його міста-попередники
Дослідження історії населеного пункту тільки тоді стає вагомим, коли воно спирається на першоджерела, науково-історичні праці, археологічні розвідки вчених, статті багатьох сучасних дослідників, що стосуються нових досліджень з історії Криму і Севастополя, та краєзнавчі статті, що були оприлюднені в місцевих і республіканських засобах масової інформації Це дало поштовх до створення історичного літопису місцевої цивілізації найдавніших часів, що дають уявлення про виникнення Севастополя.
Знати минуле, знати свою історію – означає відчувати шану і вдячність минулим поколінням, мати уявлення про рух цивілізацій глибокої давнини. Інколи ми задумуємося: хто ми? Як запитував у себе і у нас Тарас Шевченко: „Чиїх батьків діти?” Серед учених існують різні концепції з цього приводу, і кожна з них має право на існування. Тільки в зіткненні поглядів і думок може народитись істина, і завжди знайдуться її прихильники чи критики. Археологічні відкриття вчених, незаперечні факти і логічні припущення, що пропонуються читачеві, засновані на десятирічній праці пошуку матеріалів є результатом об’єднання думок багатьох дослідників-авторів, археологічних розвідок, і власних досліджень та гіпотез. Книга не є закінченим дослідженням і, можливо, автор буде вносити поправки, але цінність її в тому, що таку кількість фактів про історію античних кіммерійців подається вперше з історичними картами та розгадкою основних назв кіммерійської цивілізації. Вони можуть бути використані в майбутніх дослідницьких працях. Обрана кіммерійська тема досліджень не випадкова, адже одна із пам’яток культури, що дійшла до нас, Балаклавський Георгієвський монастир має стосунок до кіммерійсько-скитської цивілізації. Перший населений пункт, що знаходився в гирлі бухти Козачої, носив загадкову назву – Телапіли. За два з половиною тисячоліття виростали нові населені пункти та нові їх ймення. Ім’я нашого міста походить від однойменної назви порту Севастополь античної Колхіди.Дуже прикро, що офіційні дані про кіммерійсько-скитську етнічну групу в основному базуються на твердженнях грецьких епосів, як про дикий, варварський народ. Така аргументація спиралась на декількох військових походах кіммерійців. Тепер відомо, що кіммерійці мали свої населені пункти, об’єднували велику територію нинішніх України, Криму і Кубані в Кіммерійське царство. Вони мали декількох царів, імена яких відомі, і мали поселення, які до сьогодні існують: Данперстадр – околиці нинішнього Київа від якого походить назва Дніпра, Тіра - нинішній Білгород Дністровський, Телапіла – околиці нинішнього Севастополя і міста, від яких залишились історичні згадки: Кіммерік - в Криму біля села Тарасівки і Кіммерій на Кубані біля станції Запорізька (Краснодарський край Російської Федерації). Кіммерійці в своїй більшості автохтони, наступники Оріанської країни. Севастополь – одне з небагатьох міст в Україні, яке може пишатись своєю більше ніж двохтисячорічною історією. В IV тисячолітті до Р.Х. внаслідок природної катастрофи – підняття води у морі – змінився рельєф Причорноморської зони. Велику частину кіммерійських поселень повністю або частково поглинула вода. Потерпіла і фортеця Телапіли, руїни якої знаходиться на дні моря. Стихія була причиною переходу кіммерійців-скотарів на кочовий спосіб життя, а іншу частину, що звикла до землеробства, примусило до побудови примітивних осель-скитів, які зводили ці племена на гірських схилах. На Україні залишилось безліч назв населених пунктів: Скиток, Липовий Скиток, Скит, що засновувались ще у той період. Пізніше, у VI ст. до Р.Х..на спустошеному півострові поселились давні греки. Вони спочатку жили на місці Телапіли, яку назвали Херсонесом 1 (Старий Херсонес), руїни якого в перешийку Козачого (Маячного) півострова, а потім в Карантинній бухті побудували нове місто, яке назвали однойменною назвою – Херсоном.
Нам воно більше відоме як Херсонес Таврійський. Руси називали його Корсунем. Херсонес був «важливим традиційним вікном Русі, котре єднало її з середземноморськими країнами». За однією із версій саме звідси на Русь прийшло християнство. У 988 р. місто було захоплено київським князем Володимиром Великим, як прадавня вотчина Русі. Візантійський імператор Василь ІІ змушений був визнати Володимира рівним собі і віддати за нього візантійську принцесу Ганну. Володимир же прийняв тут християнство, після чого воно остаточно утверджується і на Русі. Переживши панування багатьох володарів (понтійців, римлян, візантійців) Херсонес був зруйнований монгольським ханом Едигеєм у 1399 р., після чого місто занепало. Однак люди звідси не пішли назавжди. В період існування Кримського ханства тут було декілька татарських містечок і основне із них Ахті-Яр. Півострів Козачий, який через незнання називають Маячним (навіженим, божевільним) використовувався запорізькими козаками, як січова стоянка. З кінця XVIII століття на теренах нашого краю засновано Севастополь – порт і базу військово-морського флоту Російської імперії. За 10 років до офіційного заснування Севастополя сюди прийшов загін штурмана Батуріна і побачив цю чудову гавань (корабель «Модон»).Пагорби, покриті лісом, що ідуть у далечінь бухти. Біля обриву тулилося невелике татарське село Ак-Яр (Білий стрімчак). Батуріним було складено першу карту з проміром глибин. Саме на цю карту і звернув увагу Суворов, що порекомендував Потьомкіну ретельно обстежити цю бухту з метою розміщення тут кораблів військово-морського флоту.
У листопаді 1782 року із Херсона в бухту прибули кораблі Дніпровської флотилії, які вперше зимували тут: фрегати «Хоробрий» №8 і «Обережний» №9 під командуванням капітана 1 рангу Одинцова. Взимку моряки обох фрегатів збудували спеціальну пристань для кілювання кораблів, їх нахилу на бік, очищення днища та бортів.
Це була перша споруда у Севастополі. Другою спорудою у місті став будинок відпочинку матросів.
Він також був побудований взимку 1782 року на місці висушеного болота в тій же бухті на початку балки. Від першої споруди бухта і балка отримала назву Кілен, що пов’язано з процесом кілювання кораблів. Будинок відпочинку був вкрай необхідним для тимчасового проживання матросів під час кілювання кораблів, не зважаючи на те, що неподалік, в Сухариній балці розміщалось татарське селище Ак-Яр (Білий Яр).На березі Північної сторони Одинцов розпочав будівництво казарм і будиночків для офіцерів. Подальшу розбудову міста після Одинцова вів по-справжньому лише Ушаков.
Наступного року, 1 травня 1783 року, Дніпровська флотилія на шіснадцяти великих суднах увійшла в Херсонеську гавань під командуванням козацького отамана майора Сидора Білого і стала на якорях у теперішній Севастопольській головній бухті. Наступного дня, 2 травня 1783 року, в полудень, в бухту увійшла Азовська флотилія під командуванням Ф.А. Клокачова. За козацьким звичаєм Сидір Білий вітав побратимів з Дону гарматним пострілом, а потім цілий тиждень знайомив Клокачова з кораблями Дніпровської флотилії та районом плавання. Моряки Дніпровської та Азовської ескадр заклали перші кам'яні будівлі і будинок для командуючого ескадрою контр-адмірала Ф.Ф. Мекензі, каплицю, кузню і пристань - ту саму, котру пізніше назвали Графською. Керував будівництвом флаг-капітан ескадри Д.Н. Сенявін, згодом видатний флотоводець, командувач Балтійським флотом.
Закінчення будівництва особистого помешкання Мекензі 1 листопада 1783 р. було відзначено розкішним святкуванням. „Звідси початок міста Севастополя, - писав Д.Н.Сенявін, - тим часом зроблені гарних два тротуари, один від пристані до ґанку будинку адміральського, і інший від будинку до каплиці, і обсаджені в чотири ряди фруктовими деревами. Вибудовано шість червоних крамниць з житлом та покоями, один неабиякий трактир, кілька крамниць маркитантських, три капітанських будинки, декілька магазинів і шлюпковий сарай в адміралтействі; усі ці будівлі кам'яні. Бухта Херсонеська відділена для карантину.
Інженери й артилеристи улаштували тимчасові батареї на мисах при вході в гавань. Отже, місто Севастополь весною 1784 року досить вже утворився, усі будівлі обштукатурені, вибілені, добре підфарбовані палевою або сірою фарбою, дахи на всіх черепичні і все це разом на схилах берега мало вигляд дуже гарний. Найкращий вигляд має Севастополь з Північного боку.”2 липня командир Севастопольської ескадри Ф.Ф.Мекензі доповів у Петербург про створення в Ахтіарській гавані невеликого адміралтейства. Воно являло собою кузню, щогловий сарай, лісовий і канатний склади, площадку для кілювання суден на березі однієї з бухт.
Крім моряків та жителів місцевих татарських сіл, місто будували жителі Балаклави. Вони підвозили будівельні матеріали своїми кіньми та візками.
На весні 1784 року у місті з'явилися перші вулиці, узбережжя обкладалося каменем, виростали будинки, прокладалися тротуари, насаджені фруктовими деревами.
Імператриця Катерина II із запізненням майже на рік 10 (21) лютого 1784 року видала свій Указ «...улаштувати фортецю велику Севастополь, де нині Ахті-Яр». Князеві Г.А.Потьомкіну пропонувалося побудувати в Ахтіарській гавані велику фортецю з адміралтейством, а також порт і військове поселення, які на той час уже існували і у бухті вже знаходилося 26 човнів і 4 тисячі матросів і офіцерів. З цього часу місто-красень почало розростатись, мужніти і розвиватися разом із флотом. Його моряки, в переважній більшості з України вже в ту пору вписали не одну славну сторінку в історію своєї Батьківщини, здобуваючи блискучі перемоги.
Микола СТЕФЛЮК