§ 5. Село Калусів (Гряди) і повідомлення С. Герберштейна та М. Стрийковського про Малка-Калусу

У праці С. Герберштейна фігурує доволі самобутнє ім’я Мал­ка. Він називає його ‘Calufcza’ або ‘Caluwtza’. У літературі цей факт майже не згадано. Відома лише єдина спроба тлумачення цього імени, яка належить авторам новітнього російського пере­кладу праці С.

Механізм цієї похибки не уточнено, відтак можна про нього лише здогадуватися. Імовірно, малося на увазі, що записане в ори­гіналі без пробілів ім’я ‘МалъкЛюбечанинъ’ або ‘МалъкоЛюбча- нинъ’ було розділене як ‘Малъ коЛюбчанинъ’. Далі ім’я ‘Малъ/ Mal’ було перекладене як ‘Piccolo’, ‘Paruus’ чи ‘Klein’, а прізвись­ко транслітерувалося з помилками, звідки начебто й утворилося незрозуміле ‘Caluwtza/Calufcza’.

Такий підхід не новий, його запропонував ще О. Шахматов. Проте дослідник уважав ім’я ‘Малъко Любчанинъ’ вторинним й пов’язував його виникнення з помилковим прочитанням леґен- дарних свідчень про деревлянського князя Мала. Він звернув увагу на пізньолітописне свідчення про походження князя Мала з города Кольца: “А сама княгиня Ольга нача пленити деревлян- скую землю и попленивъ и прииде подъ градъ ихъ Колецъ і ста около его. [...] И повелѣ княгина Олга Колецъ градъ разорити и князя ихъ Мала повелѣ убити”^[274]. На думку О. Шахматова, відо­ме за народними переказами та піснями ім’я Мала Кольчанина (пов’язуване з городом Клечеськом, розташованим на півночі Де- ревлянщини чи навіть вже в Дреговицькій землі), викликало не­розуміння в автора ПВЛ, який і переосмислив його, виправивши на Любчанин^[275]. Розвиваючи цю думку, А. Членов пояснив її роз­логіше. Спершу один літописець “вспоминая песни, вписал в ле­топись по ошибке имя Мала Кольчанина”. Згодом інший книжник “разбил его, получилось ‘Малко Льчанин’.

Повертаючись до трактування написання прізвиська Малка у подачі С. Герберштейна, яке упорядники російського видання вважають помилкою, зазначу, що австрійський дипломат був до­волі уважним до протографів, якими він користувався, інша річ, що не все було йому зрозумілим. Через буквальне прочитання лі­тописного тексту С. Герберштейн, для прикладу, помилково наз­вав сестрою Малуші її Добриню. Ця помилка випливає з прочи­тання літописного тексту, у якому слова “сестра же бѣ Добрынд”, що стосувалися Малуші, які слід читати як “сестра була Добри- нина”, були потрактовані буквально, наче у Малуші “сестра була Добриня”.

Щодо прізвиська ‘Calufcza'/‘Caluwtza', то причиною його появи саме у такій формі була дуже невелика відмінність у то­гочасному написанні літер ‘f та T довгого. Довге T теж часто писалося з горизонтальною перетинкою, яка відрізнялася від ‘f лише тим, що була коротшою та розташовувалася з одного боку вертикального штриха графеми. Цю обставину відзначив і по­казово продемонстрував М. Стрийковський, вмістивши у своє­му виданні обидва можливі варіанти прочитання: “Kalufcza albo Kalufcza". Усталеного варіанта позначення літер у стародруках XV-XVI ст. не було, і графему ‘f могли друкувати з короткою односторонньою горизонтальною перетинкою, а T - без неї, саме так, як у прижиттєвому виданні М. Стрийковського 1582 р. В ори­гіналі прізвисько батька Малуші звучало, очевидно, як ‘Kalufcza' (Калусча, Калуща). Відтак у рукописах та друкарському наборі воно трансформувалося у ‘Calufcza', а з нього вже й у ‘Caluwtza'.

Ім'я ‘Калусча' не випадкове. Воно збереглося у назві поселен­ня, що граничить із землями Будятичів та Низкиничів. Ідеться про с. Калусів, перейменоване 1946 р. на Гряди.

Відомості про цей населений пункт сягають зламу XV-XVI ст. Власник села “пан Михно Калусовский” згаданий як свідок у грамоті князя Михайла Роговицького від 1475 р. на продаж села Дажева^[277].

Будятичі, Русовичі, Низкиничі та Калусів на карті другої пол. XIX ст. Фрагмент (Военно-топографическая карта Волынской губернии 1855--1877. ЛистХХІ-3)

та Вербично^[278]. За вироком урядових ревізорів у 1545 р., Петру Калусовському заборонили стягувати мито в один гріш у Калу- сові^[279].

Походження назви ‘Калусів’ не досліджувалося. Наближеною до неї є назва літописного Каліуса (нині - с. Калюс Новоушицько- го р-ну Хмельницької обл.). Проте етимологія цієї назви викликає більше запитань, аніж відповідей^[280]. Очевидно, назву ‘Калусів’ слід трактувати, як поселення підданих чи роду ‘Калуси’/‘Калю- си’, первісно - ‘Калусів двір’ тощо.

Ім’я ‘Калуса’ узгоджується із прізвиськом ‘Kalufcza/Kaluscza’, приписуваним Малку Любчанину С. Герберштейном. Це ім’я в східнослов’янському іменослові не має прямих відповідників. За документами XIV-XVII ст. відоме ім’я ‘Калин’ та усічено-су- фіксальне утворення від нього - ‘Калко’^[281]. Найближчим є ім’я ‘Клюс’, відоме за грамотою 1393 р. про розподіл маєтностей у Теребовельській волості^[282]. Очевидно, той самий “панъ Клюсъ” фігурує у документі 1400 р. про купівлю у Ходора Шидловського с. Шидлова і дворища Жаворонковича^[283].

Форма імени ‘Калюса’ збігається із літописним Митуса’^[284], утвореним, очевидно, від календарного імени ‘Димитрій’/‘Дми- тро’^[285]. Тому не виключено, що вихідною формою імени ‘Калюса’ може бути й ‘Миколай’/‘Микола’, що передбачає хрещення влас­ника. Ближчими є західні форми імени, похідні від нім. ‘Nikolaus', зокрема зменшувальні та короткі форми ‘Klaus', ‘Claus', ‘Claas', ‘Klaas', ‘Clas', що часто використовуються як самостійні імена в німецьких та скандинавських землях. У цьому контексті не випад­ковою є й присвята будятицької церкви св.

У скандинавському іменослові наявна також коротка форма - ‘Niels'/‘Nils' та змельшувально-пестлива - ‘Nisse'^[286], яку можна було б пов'язати із сусідніми Низкиничами/Нискиничами. На таку думку наштовхує й те, що у скандинавському фольклорі ві­домий персонаж на ім'я ‘Nisse', під яким розуміють домовика, не­величкого чоловічка, зростом із дитину (гнома)^[287]. Таким чином, назви двох маєтностей Клауса/Ніссе (з його природними даними невисокої людини) могли в слов'янському середовищі отримати форму Калусів і Низкиничі.

Натяк на низький зріст власника с. Калусова можна добачати й у скороченій формі імени ‘Калюса'. Зважаючи на те, що ім'я ‘Митуса' у документі 1495 р. згадане як ‘Митус'^[288], форму ‘Ка­люса' можна трактувати похідною від ‘Калюс'. Це ім'я пов'я­зане із лат. ‘callus', що означає мозоль'^[289] - з натяком на малий зріст Малка. Цей термін у своїй основі, очевидно, пов'язаний із назвою дерев'яного взуття: ‘calo' - дерев'яний грецький череви­чок^[290]. Подібно Лев Диякон пояснює походження прізвиська ві­зантійського імператора Іоанна Цимісхія: “это армянское слово в переводе на греческий язык означает ‘туфелька’; такое прозвище было дано Иоанну, потому что он был малого роста”^[291]. Автори коментарів до цитованого російського перекладу “Історії” пояс­нюють, що гр. ‘Тогргокцд’ походить від вірм. ‘cmusk’, запозичено­го з перс. ‘camsak’, яке означає ‘черевичок’^[292].

У всякому разі, не виключаю, що ім’я Малка, як і назви пов’я­заних із ним маєтностей Калусова та Низкиничів, слід трактувати як слов’янізовані форми германського походження, близького до латинської культурної традиції. Нагадаю, що ім’я Малуші можли­во є слов’янізованим варіантом імени Малфрідь, як про це писав О.

Отже, у вузькому географічному районі межиріччя Бугу та Луги, дещо південніше стольного Володимира, розташовуються (дотикаючись своїми землями) кілька населених пунктів: Будя- тичі, назва яких відповідає літописному Будятиному селу, куди княгиня Ольга відправила з Києва вагітну Малушу; Калусів, на­зва якого є похідною від імени батька Малуші, відомого Герберш- тейну як Kalufcza або Kalufcza; Низкиничі, пов’язані із родом Ки­селів, протопластом роду яких був воєвода Святольд/Свенельд - сучасник та безпосередній учасник подій середини - другої по­ловини Х ст.; Русовичі, назва яких засвідчує присутність тут київської дружини. І це ще не повний перелік, який наочно де­монструє належність цих маєтностей до родини діда Володимира Святославовича по матері, знаного із писемних джерел як ‘Мал- ко Любчанинъ’ або ‘Kalufcza Malec’, та близьке сусідство такої впливової особи київського двору, як Свенельда. Крім того, топо­німічна номенклатура Побужжя дає пояснення, чому на ці тери­торії Я. Длуґош накладав деревлянські назви та імена, як, врешті, дає відповідь на питання, чому деревлянського князя Мала він називав Низкинею. Важливим аргументом на підтвердження дум­ки, що княгиня Ольга відправила Малушу саме до с. Будятичів, є задокументоване від середини XV ст. родинне прізвисько його власників - волинських зем'ян Резановичів, пов'язане з Добри- нею Резановичем, братом Малуші.

Давня топоніміка Волині дає також відповідь на питання про походження Батька Малуші, відомого з літописів як Любчанин. Північніше Луцька, у Рожищенському районі Волинської облас­ти, розташоване с. Любче, поряд із яким є городище Х-ХІ ст.^[294] Цей населений пункт згаданий у сфальшованій дарчій грамоті Любарта Ґедиміновича соборові святого Іоанна Богослова в Луць­ку, датованій 8 грудня 1322. Дослідники одностайні у тому, що в її основу лягла оригінальна грамота Любарта Луцькому соборові на села Рожище і Теремне 1383 р.^[295], в описі меж яких і відзначено село Любче та Любецький міст на болоті річки Лютиці.

Назву цього городища логічно пов'язати з іменем Малка Любчанина. Хоча не виключаю, зважаючи на висновки щодо гер­манських витоків імени Калуса, що ця волинська назва виникла як успадкування назви города Любіце/Старий Любек (Lubice/ Alt Lubeck) у Ваґрії, зруйнованого 1137 р. рюґенським князем Ра­чею, неподалік якого слов'янські та німецькі колоністи заснували балтійський Любек. Малко Любчанин міг походити і з чеського града Лібіце, де німецький, передовсім церковний, вплив також був відчутним.

Отож є достатньо підстав, аби Західноволинське Побужжя (вужче - с. Будятичі з найближчими околицями) пов'язати із міс­цем народження майбутнього Хрестителя Руси - князя Володи­мира Святославовича, а ці терени вважати родинним осідком його діда по матері, відомого з літописів як Малко Любчанин, а з реля­ції С. Герберштейна - як Калусча Малий.

У жовтні-листопаді 2013 р. у Будятичах проводилися польо­ві археологічні дослідження, метою яких було виявлення на те­риторії села археологічних пам'яток часів Ольги-Володимира. Основне завдання полягало у дослідженні історичного культур­ного шару, з'ясуванні топографії пам'яток та атрибуції виявле­них об'єктів. Лабораторно-камеральне опрацювання матеріалів та написання наукового звіту виконувалося протягом листопада 2013 р.^[296] Виявлена пам'ятка (площею до 2 га) розташована за 2 км на північний захід від села, на не високому напівовальному мисі лівого берега р. Студянки, заввишки до 3 м над рівнем запла­ви. З півночи територія обмежена заплавою річки, із заходу та пів­дня - болотом, зі сходу - ріллею. Пам'ятка частково пошкоджена ріллею, але більша її частина використовується під випас худоби.

По лінії південь-північ центральної частини пам'ятки було розбито розкоп розмірами 4 x 2 м. Рівень дна розкопу було дове­дено на глибину 0,95 м від денної поверхні до материка жовтого кольору. У культурному шарі виявлено фрагменти ліпної та кру­жальної кераміки. Ліпна кераміка відповідає варіантові ‘2' посу­дин виду ‘І' празько-корчацької культури за класифікацією І. Ру- санової. У 2005 р. подібну кераміку, датовану першою полови­ною VI ст., виявила експедиція Д. Козака на березі Хрінницького водосховища Рівненської обл. Цю пам'ятку характеризовано як перше і єдине на Волині поселення празько-корчацької культури ранніх слов'ян того часу. Нововиявлене поселення в Будятичах - друге відоме на Волині поселення празько-корчацької культури початку VI ст. Вигідне топографічне розташування на мисі, ото­ченому річкою та болотом, дало можливість заселятися на ньому і пізніше. Знайдена кружальна кераміка датується ІХ-Х ст. Вона відома на багатьох пам'ятках Правобережної України.

Наявність у культурному шарі кераміки періоду народження і дитинства Володимира Святославовича не заперечує можливости його перебування у Будятичах. Проте недослідженою залишилася територія двору, відомого за реєстром Будятицької маєтности, що увійшла до складу свідчення возного Волинського воєводства Ва­силя Тупачевського, виявленого серед документів книги Володи- мирського ґродського суду за 1605 р. Першим списком джерела є тестамент Андрія Черневського, який оформлений ним у своєму маєтку с. Молникові 18 травня 1599 р. доставлений до Володи- мирського ґродського уряду, де він був вписаний до судових книг. Цей важливий документ, опублікований В. Кравченком, містить детальний реєстр будівель будятицького двору: “Наперєд двор бутятицкии: изба, свєтлица, синь, комната малая, свєтлица, синь, пєкарня, комора, зовнєи под однымь дахомь, добрє побитая, з добрыми пєчми, з лавы, з оболонями и с коминами муроваными; другии дом: подь нимь коморь двє, навєрьху свєтлица и комната, а пєрєдь свєтьлицєю малая изба з лавами, з оболонами и пєчь добьрая подъ шднымъ дахомь, добьрє побитыи; на дворє пивни­ца, надь пивьницєю комора добьрє побита; тамь жє на дворє ко- морька для схованя рєчєи. Дворь увєсь добьрє огорожоныи, садь добьрє огорожоныи, алє жадьного овоцу нємашї; огороды добрє шгорожоньїє, гумьно добрє огорожоньїшє, а в гумнє стодола албо шопа добрая; хлєвов три нєдобрє покрытыхь”^[297].

Археологічні матеріали часів Ольги-Володимира знайдені і в Литовежі, розташованому 7 км південніше від Будятичів. Городи­ще в ур. Замчище поблизу с. Литовежа було відкрите наприкінці ХІХ ст. Вперше його обстежив відомий волинський краєзнавець О. Цинкаловський. З кінця 70-х рр. минулого століття Литовезь- ке городище дослідила археологічна експедиція Львівського дер­жавного університету ім. І. Франка. Крім численного керамічного матеріалу, було виявлено рештки напівземлянкових жител із печа­ми, вирізаних у материковому останці. Початкові етапи існуван­ня городища на основі керамічного матеріалу датуються першою половиною Х ст.^[298]

Питання, які стосуються локалізації малої Батьківщини Воло­димира, заторкують низку важливих питань руської історії. Від­правлення Малуші до Будятиного села не просто родинна історія, як може видатися на перший погляд, і руський книжник мав, оче­видно, якісь поважні підстави, аби ретроспективно згадати про це в літописі. Щоб визначити причини, що спонукали Ольгу у гніві відіслати Малушу на Волинь, слід передовсім з'ясувати дату на­родження Володимира Святославовича. Водночас на принципові відповіді очікують значно ширші питання, пов'язані передовсім із проблемою інкорпорації Волинської землі до складу Києво-Русь- кої держави.