РУСЬ I ПОЛЬША В 80-х РОКАХ. XI - НА ПОЧАТКУ XII ст. НАПАЛИ ПОЛОВЦІВ НА ПІВДЕННУ ПОЛЬШУ

В 80-90-х роках XI ст. в політичному розвитку і Русі, і Польщі посилюються тенденції до удільної роздробленості та зростання внутрішньополітичних конфліктів. На Русі після смерті Ізяслава Ярославича в жовтні 1078 р.

130 Rocznik kapitulny krakowski//MPH. - T.2. - Lwow, 1872. - P.795.

131 ПСРЛ. - T.l. - Стб.202; Wasilewski Т. Factum świetego Stanisława w świetle rocznikowpolskich // Kwartalnikhistoryczny. - 1989. - №3-4. - S.25.

132 ПСРЛ. - Стб.202.

найбільш серйозними суперниками київського князя були сини Ізяслава Ярославича Ярополк і Святополк, нащадок Святослава Ярославича Олег, а також володар Полоцького князівства Всеслав Брячиславич.

Князі Ярополк і Святополк Ізяславичі, які тримали Новго­родську і Волинську землі, прагнули обмежити тиск київської ад­міністрації на свої володіння, а в перспективі не відмовлялись і від претензій на поширення своєї влади на столицю Русі. В проти­стоянні з Всеволодом Ярославичем і його сином Володимиром Із­яславичі, перш за все Ярополк, намагалися розвивати традиційні зовнішньополітичні зв’язки клану Ізяславичів, в том числі союз з Польщею. Але державний переворот 1079 р. в Польщі, в наслідок якого до Угорщини було вигнано Болеслава II «Сміливого», при­звів до змін у зовнішньополітичному курсі краківського двору, негативно відбився на відносинах двох слов’янських держав.

Період правління нового польського князя Владислава-Гер- мана (1079-1102 рр.), який позначився в цілому ослабленням міжнародної активності Польщі, не знайшов однозначної ха­рактеристики в історіографії.

Правда, слід відзначити, що є в історіографії і інші погляди. Зокрема, вивчення джерел, які несуть дуже обмежену і фрагмен­тарну інформацію, дало підставу С.Кентжиньскому, Г.Лябуді, Й.Довяту та деяким іншим науковцям стверджувати, що політич­ні процеси і події останнього двадцятиріччя XI ст. у житті Поль­щі носили більш складний і суперечливий характер і відбивали процес протистояння консолідуючих і відцентрових тенденцій у розвитку тодішнього суспільства¹³⁴.

133 Wojciechowski Т. Szkice historyczne XI wieku. - S.249-285; Historia Polski. - T. I. Ćz. I. - S.218-219 (автор розділу - М.Счанецъкий); та ін.

134 Ketrzyński S. Na marginesie «Genealogii Piastow»// Przegląd historyczny. - Warszawa, 1930-1931. - №29. - S. 171-173; Labuda G. Piastowietworcamipahstwa

Перш за все зазначений час у розвитку Польщі слід розгляда­ти не як початок епохи удільної (або феодальної) роздробленості, а як період ослаблення центральної власті, що було характерно для певних періодів загального розвитку ранньосередньовічної державності. Варто згадати, що таким був час правління нащад­ків князя Болеслава І «Хороброго», апогеєм якого став загальний колапс політичного життя Польщі у середині 30-х років XI ст.¹³⁵ Певна криза у польському суспільстві спостерігалася в останні роки правління Болеслава II «Сміливого», що особливо прояви­лося у конфлікті польського монарха з краківським єпископом Станіславом¹³⁶. Складна внутрішньополітична ситуація, бороть­ба різних угруповань, які прагнули впливати на дії князя Владис- лава-Германа, який відрізнявся достатньою безініціативністю, призводили до частих змін як во внушнішньополітичному житті Польщі, але і в її зовнішній політиці.

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XI ст. дипломатія Польщі переорієнтувалася на підтримку добрих стосунків з тер-

Polskiego // Piastowie w dziejach Polski. - Wrocław, 1975. - S.29-31; Dowiat J. Polska - państwem średniowiecznej Europy. - Warszawa, 1968. - S.186; Голо­вко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - пер­вой трети XIII вв. - С.57-63; Benyskiewicz К. Mieszko Bolesławowie 1069-1089: źrodła i tradycja Iiistoriograficzna. - Krakow, 2005. - 232 s.

135 Historia Polski. - T. I. Ćz. I. - S. 199-203 (автор розділу - М.Счанецькій)-, Во- rawska D. Kryzys monarchii wcześnopiastowskiej w latach trzydziestych XI w. - Warszawa, 1964. - 204 s.; Bieniak J. Państwo Mieclawa. - Warszawa, 1963. - 225 s.; Головко О.Б. Внутрішньополітична боротьба в Польщі та її вплив на міжна­родні відносини у другій половині 20-х - першій половині 30-х років XI ст. - С.69-76.

136 Galli Chronicon. - L.l,27. Про конфлікт короля Болеслава II «Сміливого» і єпископа Станіслава див.: Lowmianski Н. Krol Bolesław II і biskup krakowski Stanisław. Dwie tendencje ustrojowe: jedynowładcza i patrymonialna // Studia historyczna. - T.22. - Warszawa, 1979. - S. 165-197; Wasilewski T. Factum świetego Stanislawaw świetle rocznikow polskich. - S. 15-30. Польський історик Я.Тенговський, дослідивши обставини взаємин Польщі з Руссю і Угорщиною наприкінці 70-х - в перші роки XI ст., прийшов до висновку, що перебіг цих взаємин вплинув на виникнення протиборства в середовищі польської прав­лячої верхівки, що призвело до конфлікту Болеслава II «Сміливого» з кра­ківським єпископом Станіславом, а згодом до втрати влади польським ко­ролем. Див.: Tegowski J. Ruskie і wegierskie przyczyny upadku władzy Bolesława Szczodrego w Polsce // Княжа доба: історія і культура. - Т.12. - Львів, 2018. - С.25-38.

манським імператорським двором, князь Владислав-Герман від­мовився від претензій на королівську корону, а взагалі Польща утримується від проведення активних зовнішньополітичних кроків.

Зміни у внутрішньо- та зовнішньополітичному житті Поль­щі у значній мірі були обумовлені острахом панівної верхівки можливої реставрації Болеслава II, який знайшов притулок в Угорщині. Тут при владі знаходився король Ласло І (Владислав) (роки правління 1077-1095), якому завоювати угорський престол допоміг саме Болеслав II «Сміливий»¹³⁷. Зрозуміло, що в таких умовах краківський двір припинив підтримувати контакти з Ко­ролівством Угорщина, невдовзі було укладено шлюб Владислава- Германа із донькою союзника Генріха IV чеського князя Братисла­ва II (роки правління 1061-092) Юдитою¹³⁸. Є підстави думати, що тоді згортаються до цього часу доволі жваві взаємини Польщі із Руссю.

В середині 80-х років XI ст. у політичному житті Польщі від­буваються зміни. Перш за все під впливом значної частини прав­лячого стану, незадоволеного падінням міжнародного авторитету Польської держави, урядові кола поступово повертаються до кур­су Болеслава II «Сміливого». На цей поворот у зовнішній політи­ці Владислава-Германа, безумовно, вплинув факт смерті 2 квітня 1081 р. його суперника і брата Болеслава. Зміни у політичному житті Польщі сприяли тому, що у 1086 р. із вигнання повернувся син Болеслава Мешко¹³⁹. З іменем цього молодого князя велика група польських можновладців пов’язувала вірогідність рестав-

137 Galli Chronicon. - L. 1,27.

138 Ibid. - L. 1,28.

139 Мешко Болеславич народився в 1069 р., помер в 1089 р., про що є чітка ін­формація в польських рочниках (див.: Rocznik dawny// Monumenta Poloniae Historica. Pomniki Dziejowe Polski. Series nova (далі - MPH Sn.). - T.5. - Warszawa, 1978. - S.10,ll; Rocznik kapitulny krakowski // MPH Sn. - T.5. - S.50,53).

активізація Волині в житті східнослов’янської конфедерації, а і з’являються на політичній арені Перемишльське, Теребовльське та Звенигородське князівства, які через декілька десятиліть після об’єднання складуть єдине Галицьке князівство.

Не вносить особливої ясності для розуміння зазначеної по­дії наступні повідомлення пам’ятки. Вірогідно, що зазначені два Ростиславичі перебували у місті Володимирі¹⁴⁴ під контролем (можливо, під арештом) князя Ярополка. У останнього були під­стави остерігатися цих князів, якщо прийняти вірогідну версію В.М.Татищева, С.М.Соловйова і М.С.Грушевського про попере­дню належність цього краю чи його частини Ростиславу Володи­мировичу. В.М.Татищев відзначав, що після смерті Володимира Ярославича він спочатку володів Новгородом, а потім в 1052 р. йому були надані у володіння Ростов і Суздаль, а після смерті Іго­ря Ростислава перевели до Володимира¹⁴⁵. С.М.Соловйов писав, що старші Ярославичі посадили в Ростові Ростислава, а в 1060 р.

140 В науковій літературі відносно доби середньовіччя місто Володимир на р. Лузі часто називають Володимиром-Волинським (див., напри­клад: Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических отношени­ях X - первой трети XIII вв. - С.68,79,82,86 та ін.; Baran О. Rozwoj sieci ośrodkow grodowo-miejskich KsiestwaWłodzimierskiego w XIII i pierwszej połowie XIV w. // Scietntia nihil est quam Veritatis imago. Studia ofiarowane Profesorowi Ryszardowi Szczygłowi w siedemdziesieciolecie urodzin. Pod red. Anny Sochackiej i Pawła Jusiaka.- Lublin, 2014. - S.71,72,74,75 etal.; Майоров А.В. Завоевание Батыем южной Руси: к интерпретации одного известия Рашид ад-Дина И Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. - 2015. - №3. - Январь - июнь. - С.170, 171,173; Юрасов М.К. На западных рубежах Руси. - Санкт-Петербург, 2018. - С.56-58, та ін.). Однозначно, що таке найменування середньовічного міста не є коректним. Додаток «Волин­ський» в його назві міста з’явився лише в 1795 р. після приєднання Воли­ні до Російської імперії і з перервою в 1922-1939 рр. існує досі. Відносно доби середньовіччя, щоб не плутати назву населеного пункту з популяр­ним чоловічим іменем, можна, на нашу думку, писати «волинське місто Володимир» або «Володимир (на Волині)».

141 Татищев В.Н. История Российская. - T.2. - Москва, Ленинград, 1963. - С.78,81,83. О.М.Рапов відзначав недостовірність даним В.М.Татищева, які, на його думку, суперечать даним літописів. Див.: Panoe О.М. Княжеские владе­ния на Руси в X - первой половине XIII в. - Москва, 1977. - С.68.

перевели його з Ростова до Володимира¹⁴⁶. М.С.Грушевський вва­жав, що князь Ярослав Володимирович в останні роки життя віддав територію «Червенських градів» своєму внуку Ростиславу Володимировичу: «Одинокий звістний нам син Володимира Рос­тислав був в момент смерті Ярослава вже не малий і дід не міг би його лишити без уділу». Звідси, на думку вченого, в 1064 р. він втік, вірогідно під тиском дядьків, в Тмутаракань. Саме належ­ність цієї території Ростиславу пояснює появу тут значно пізніше трьох синів Ростислава¹⁴⁷.

Визнаючи високу вірогідність такого погляду відомого вчено­го, необхідно зазначити, що до періоду другої половини XI ст. вже не можна застосовувати поняття «Червенські гради» (до речі до їх складу у повному складі ні Волинь, ні Прикарпаття не входили!), а більш коректним є використання до цього володіння поняття «Волинсько-Прикарпатське князівство-намісництво».

Вірогідно, що згадане князівство-намісництво в 50-60-х ро­ках було розділено на дві частини. Волинь перейшла у руки Ігоря Ярославича, а Прикарпаття - Ростислава Володимировича. За­значимо, що є в літературі і інша думка. Зокрема, О.В.Гадло вва­жав, що Ростислав Володимирович взагалі був посаджений у міс­ті Володимирі в 1057 р., а втратив Волинь приблизно в 1061 або в 1062 рр.¹⁴⁸

Нам відомо з джерел про трьох синів Ростислава Володими­ровича: Рюрика, Василька та Володаря. Напередодні подій на Во­лині в 1084 р. Володар Ростиславич разом з Давидом Ігоревичем зробили спробу захопити Тмутаракань. Оскільки Володар в цей час перебував в іншому місці, є підстава думати, що під контр­олем Ярополка у Володимирі знаходились інші Ростиславичі - Рюрик і Василько. Можливо, вони були захоплені наближеними

142 Соловьев С.М. История России с древнейших времен. - Т.1-2 И Сочинения. - Кн.1. - Москва, 1988. - С.341,671, прим.32.

143 Грушевський М.С. Історія України-Руси. - T.2. - У Львові, 1905.- С.46,74-75.

144 Гадло А.В. К истории Тмутараканского княжества во второй половине XI в. // Историко-археологическое изучение Древней Руси: Итоги и основные проблемы, славяно-русских древностей. - Вып. 1. - Ленинград, 1988. - С. 205.

152 ПСРЛ. -Т.1. - Стб.205.

153 Насонов А.Н. «Русская земля» и образование Древнерусского государства. - Москва, 1951. - С.135.

154 Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети XIII вв. - С.59.

155 Майоров А.В. Галицко-Волынская Русь. Очерки социально-политических отношений в домонгольский период. Князь, бояре и городская община. - Санкт-Петербург, 2001. - С.101-102; пор. також: Чобіт Д. Як виникло місто Броди. - Броди, 2002. - С.23.

РОЗДІЛ II. Кінець 30-х років Xl — перша третина Xll ст.

Мешка була якась донька Святополка Ізяславича¹⁶³. О.Бальцер та К.Беніскевич пишуть, що Мешко одружився на доньці су­часного йому київського князя Всеволода Ярославича¹⁶⁴, проте не наводять переконливих аргументів на користь цієї версії. Не можна підтримати також погляд останнього автора, що з самого початку укладення шлюбу було спрямовано проти Владислава- Германа¹⁶⁵. Брак було укладено одночасно з поверненням Меш­ка до Польщі і, без всякого сумніву, польський володар Владис- лав-Герман навряд чи дав згоду на повернення на батьківщину ворожого собі політика. Слід зазначити, що деякі науковці вва­жають, що нечітку інформацію Яна Длугоша взагалі не можна інтерпретувати¹⁶⁶.

Невдовзі після повернення Мешка у Польщі відбуваються по­дії, які докорінно змінили ситуацію у країні. В 1088-89 рр. до влади у Кракові приходить угруповання на чолі з палатіном князівсько­го двору Сецехом, яке отримало значну підтримку від нової поль­ської княгині Юдити, доньки германського імператора Генріха IV. Зазначимо, що в літературі поширено уявлення начебто Сецех по­чав відігравати провідну роль у політичному житті Польщі зразу після перевороту 1079 р.¹⁶⁷, але це суперечить інформації хроніки Галла Аноніма. Розгляд джерела показує, що піднесення позицій цього політичного діяча в державному житті Польщі відбулося в останні роки дев’ятого десятиліття XI ст.¹⁶⁸ Нове політичне угру-

163 Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. - С.552.

164 Balzer О. Genealogia Piastow. - S.113; Benyskiewicz К. Mieszko Bolesławowie: 1069-1089. -S.201-202. В новітній статті К.Бенішкевич тему про персону дру­жини Мешка Болеславича не розглядає (Benyskiewicz K. Puer et ruthena puella, czyli małżeństwo Mieszka syna Bolesława Szczodrego. Artykuł polemiczny //In Gremium. Studia nad historią, kulturą i polityką. - R.13. - Zielona Gora, 2019. - S.141-152).

165 Benyskiewicz K. Mieszko Bolesławowie: 1069-1089. - S.202.

166 Jasiński K. Rodowod pierwszych Piastow. - S.181; Назаренко А.В. И Щавелева Н.И. Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша (книги I-VI): текст, перевод, комментарий. - Москва, 2004. - С.404.

167 Historia Polski. - T. I. Ćz. I. - S.215 (автор розділу - М.Счанецъкий); Labuda G. Piastowie tworcami państwa Polskiego. - S.29-31; та ін.

168 Galii Chronicon. - L.2,1; 1.2,4.

повання тоді відтіснило прихильників Мешка Болеславича, отру­єного разом із жінкою прихильниками палатіна. Про силу влади Сецеха у тодішній Польщі свідчать монети, які карбувалися в 90-х роках XI ст. з його іменем.

Прийшовши до влади, польський вельможа прагнув взяти під свій контроль синів Владислава-Германа Збігнева (народився в 1070 р. від позашлюбного зв’язку) і неповнолітнього Болесла­ва (народився в 1085 р. від шлюбу з першої дружиною польсько­го князя Юдитою, донькою чеського князя Братислава). Пізніше в середині останнього десятиліття XI ст., за інформацією Гал­ла Аноніма, Сецех навіть хотів знищити нащадків Владислава- Германа¹⁶⁹.

Розгляд зовнішньополітичного курсу Польської держави з 1088-1089 рр. до 1092-1093 рр. дає підставу характеризувати його як компромісний. Адміністрація Сецеха в цей час прагнула збері­гати добрі стосунки як з Германією та Чехією, так і з Угорщиною, а також здійснювала походи (в 1090-1091 рр.) проти поморських племен, які в князювання Болеслава II «Сміливого» вийшли з-під контролю Польщі.

Проте в останні роки XI ст. у Польщі починає посилювати­ся територіальний сепаратизм, оскільки регіональна земельна аристократія, використовуючи існуючі протиріччя в середовищі верховної влади, прагне до максимальної від неї непідлеглості. Особливо ці автономістські тенденції були сильними в Сілезії, магнатська верхівка якої заявила про підтримку старшого сина Владислава-Германа Збігнева. Останній в 1092 р. отримав військо­ву допомогу Чеського королівства, захопив Вроцлав і фактично створив в Сілезії незалежну від Кракова державу. Підтримка Збіг­нева чеським королем Вратиславом II була невипадковою, оскіль­ки тоді чеський король сам хотів поширити контроль своєї держа­ви на Польщу, по крайній мірі прагнув завоювати Малу Польщу. Тривала внутрішня війна завершилася лише в 1096 р., коли ціною величезних зусиль оточенню князя Владислава-Германа вдалося

169 Ibid. - L.2,16.

досягти компромісу з Чехією, що дало можливість розбити вій­сько на той час сілезького князя Збігнева¹⁷⁰.

Проте вже наступного 1097 р. польський князь був виму­шений піти на дуже серйозні поступки політичним опонентам: краківський князь підписав угоду з оточеннями синів, за якою Збігнев отримав в управління частину Великої Польщі, а Болес­лав - Сілезію. Сам Владислав-Герман за домовленістю залишався великим князем Польщі. У наступному 1098 р. війна знову відно­вилася, а військо Владислава-Германа було розбито суперниками. За договором 1099 р. володіння братів значно збільшилися. Збіг- неву надавалась тепер вже уся Велика Польща, а також Серадзь- ко-Ленчицька земля, а Болеслав до Сілезії приєднав Малу Польщу із столицею Краковом. У Владислава-Германа під владою зали­шилася лише Мазовія, а крім того він був вимушений позбавити влади Сецеха, який був головою «центристської» партії польської панівної еліти¹⁷¹.

Отже наприкінці XI ст. спостерігається тенденція до утво­рення в рамках усієї Польщі, яку можна розглядати як конфеде­рацією земель-князівств, у значній мірі майже суверенних дер­жавних утворень. Ця тенденція зберігалася у значній мірі і на початку XII ст., проте зусиллями сина померлого у 1102 р. Вла- дислава-Германа, який увійшов до польської історії під іменем Болеслава III «Кривоустого» (роки правління 1102-1138), на час його правління державна єдність Польщі була відновлена¹⁷². За­гальне послаблення зовнішньополітичної активності Польщі в останні роки XI ст. проявилося у відсутності якоїсь адекватної реакції в країні на підготовку і проведення першого хрестово­го походу (1096-1099 рр.). Проте, на думку, А.Ф.Грабського, на

170 Historia dyplomacji polskiej. - T. I. Pod red. M. Biskupa.- Warszawa, 1982. - S.l 16 (автор розділу - Г.Лябуда); Benyskiewicz K. Władysław Herman książe Polski (1079-1102).-S.147-149.

171 Galii Chronicon. - L.2,17.

172 Maleczynski K. Bolesław III Krzywousty. - Wrocław, Warszawa, Krakow, Gdańsk, 1975. - S.30-36; Włodarski B. Ruś w planach politycznych Bolesława Krzywoustego // Zeszyty naukowe Uniwersitetu M. Kopernika w Toruniu: Nauki humanistyczno-spoleczne. - Zeszyt 20. Historia 2. - Toruń, 1966. - S.37-57.

землю»¹⁸². Звернення Василька до майбутніх «чорних клобуків» (торків, печенігів, берендеїв) свідчить, що ці об’єднання вже в цей час набирали значної мілітарної потуги.

В літературі роль Польщі в конфлікті між київським та при­карпатськими князями 90-х років XI ст. часом перебільшується, оскільки на прихильників такого підходу суб’єктивно впливають численні подробиці про ці події в творі духовника Василія¹⁸³. Від­значаючи взаємодію кочовиків з Ростиславичами на початку 90-х років XI ст., необхідно наголосити, що активність степовиків на Правобережжі саме в цей час мала негативний характер для При­карпатського краю, оскільки заважала консолідації майбутніх га­лицьких земель.

Про конфлікт прикарпатських Ростиславичів і Польщі, на наш погляд, розповідає фрагмент з «Життєпису Оттона, єпископа бамберзького», який було написано наприкінці 50-х років XII ст. германським монахом Гербордом. У цьому фрагменті автор, роз­глядаючи події русько-польських відносин межі XI-XII ст., по­відомляє, що руський «король» і його наближені знаходились у ворожих відносинах з Польщею, але пізніше уклали з ним динас­тичний союз¹⁸⁴.

Співставивши це повідомлення із свідченнями інших дже­рел, які також розповідають про укладення угоди між Польщею і Руссю¹⁸⁵, німецький історик першої половини XIX ст. Р.Рьопель, справедливо ув’язавши згаданий Гербордом матримоніальний союз із браком Болеслава III «Кривоустого» (польський князь в 1102-1138 рр.) і Збислави, доньки київського князя Святополка Ізяславича, висловив думку, що напередодні між Руссю і Поль­щею йшла війна¹⁸⁶. З цим висновком погодився А.Малецький¹⁸⁷. Про вірогідність конфлікту між Руссю і Польщею до 1103 р. пише

182 ПСРЛ. -Т.1. - Стб.266.

183 Див., наприклад: Maleczynski К. Bolesław III Krzywousty. - S.27.

184 Herbordi Vita Ottonis babenbergensis H MPH. - T.2. - Lwow,1872. - P.74.

185 ПСРЛ. - T.l. - Стб.276; Galli Chronicon. - L.2,23.

186 Roepell G. Geschichte Polens. - Bd. 1. - Hamburg, 1840.-S.227-228.

187 Małecki A. Z przeszłości dziejowej. - S.107.

Я.Поверський¹⁸⁸. Проте означені висновки викликали заперечен­ня інших дослідників, які звернули увагу на відсутність в джере­лах вагомих фактів про ворожі відносини між київським князем Святополком Ізяславичем і Владиславом-Германом¹⁸⁹. Є підстави думати, що Герборд, який писав через півстоліття після зазначе­них подій, переплутав двох володарів, що тоді правили на Русі: київського князя Святополка (коли мова йшла про шлюб його доньки Збислави з Болеславом) і перемишльського князя Воло­даря Ростиславича (коли мова йшла про складні відносини русь­кого «короля» з Польщею). На користь цього свідчить той факт, що, що згадуючи про більш пізнє викрадення Володаря поляка­ми, Герборд титулує його, як і Святополка - «rex Ruthenorum (ко­роль Рутенів)»¹⁹⁰. В західноєвропейській наративній практиці цей титул застосовувався до незалежного, суверенного володаря¹⁹¹. Перемишльський князь Володар Ростиславич, як і його брат те- ребовльський князь Василько, були практично незалежними від тодішнього верховного володаря Русі - київського князя.

У низці праць перебільшується, на наш погляд, активність то­дішньої польської зовнішньої політики на сході¹⁹². Такі уявлення у їх авторів виникли через перебільшення ними значення докладної за змістом у порівнянні з повідомленнями літописів інформації «Повісті про осліплення Василька» про взаємини руських князів із Владиславом-Германом. Порівняння змісту вельми докладної за

188 Powierski J. Weryfikacja przekazu Herborda о antypolskiem sojuszu pomorsko- prusko-ruskim w czasach Bolesława Krzywoustego wychowawca // Acta Universitatis Nicolai Copernici. - Historia. - T. XXIV. - Nauki Iiumanistyczno- społeczne. - Z.204. Ksiega ku czci Bronisława Włodarskiego. - Toruń, 1990. - S.132.

189 Свердлов М.Б. Известия немецких источников о русско-польских отношени­ях конца X - начала XI вв. И Исследования по истории славянских и балкан­ских народов. Эпоха средневековья. Киевская Русь и ее славянские соседи. - Москва, 1972. - С.161; Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети XIII вв. - С.62.

190 Herbordi Vita Ottonis babenbergensis. - Р.74-75.

191 Головко О.Б. Титулатура носіїв державної влади на Русі в контексті середньо­вічних імперських доктрин. - С.42-52.

192 Maleczynski К. Bolesław III Krzywousty. - S.27; Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.44; та ін.

змістом «Повісті про осліплення Василька» з безпосередньо стат­тями «Повісті временних літ» показує, з одного боку, високу на­сиченість подіями політичного життя Русі кінця XI ст., а, з іншого боку, велику лаконічність у передачі цих подій, особливо історії Прикарпаття та Волині, в київському літописі. Саме це, створює перед дослідниками небезпеку потрапляння до своєрідної дже­рельно-інформаційної «пастки».

Розгляд існуючих свідчень «Повчання Володимира Монома­ха» і «Повісті про осліплення Василька» про цей час на перший погляд справляє враження про велику інтенсивність і значимість цих взаємин у порівнянні з попереднім і наступним періодами відносин двох слов’янських країн. Проте означена «інтенсивність і значимість» - це у значній мірі наслідок того, що при розгляді подій кінця XI ст. науковці мають можливість отримати продукт аналізу не тільки відносно лаконічних записів «Повісті времен­них літ» і епізодичних згадок з польської хроніки Галла Аноніма, а значно більших за викладом розповідей про контакти русів з поляками, які вміщено в «Повчанні Володимира Мономаха» та «Повісті про осліплення Василька Теребовльського». Епізоди, які через свою малу значимість не знайшли відображення в літопис­них згадках, докладно розписані в означених творах. Однозначно, що ці епізоди не варто переоцінювати в процесі вивчення подій історії Русі, у тому числі і її відносин з Польщею наприкінці XI ст.

Порівняльний аналіз зазначеної інформації і літописних свід­чень дає підстави до висновку, що польський князь Владислав- Герман наприкінці 90-х років XI ст. виступав лише як посередник під час одного із епізодів тодішнього внутрішнього протистояння між князями Русі - переговорів між київським князем Святопол- ком Ізяславичем і волинським князем Давидом Ігоревичем. Реаль­на роль польської сторони у цих перетрактаціях була мінімаль­ною, тому ми не можемо підтримати висновок Б.Влодарського, який пов’язував з цими переговорами більш пізнє встановлення союзу між Руссю і Польщею вже на початку XII ст., коли князем у Кракові став Болеслав III «Кривоустий»¹⁹³.

193 Włodarski В. Ruś w planach politycznych Bolesława Krzywoustego. - S.44-45.

Таким чином, розгляд наявних свідчень джерел, результатів досліджень науковців дає підстави вважати, що в останньому двадцятиріччі XI ст. у політичному житті польського суспільства спостерігаються суперечливі тенденції. З одного боку, однознач­но у Польщі була наявна криза ранньополітичної державності, що проявилося у чисельних внутрішніх конфліктах, проявах ре­гіонального сепаратизму, а, з іншого боку, поступово починають визрівати нові тенденції у політичному розвитку, що призвело до формування у рамках загально польської державної конфедерації у значній мірі суверенних князівств. Слід відзначити, що в цьому розвиток державності у Польщі за формою і за часом нагадувало аналогічні політичні явища на Русі, де в цей час також йшов про­цес творення у рамках загальноруської конфедерації майже неза­лежних земель-князівств¹⁹⁴.

4.