РУСЬ І ПОЛЬША У ПОЛІТИЧНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ СЕРЕДИНИ XII ст.

Тенденції до удільної роздробленості в політичному розвитку Польщі почали чітко проявлятися ще наприкінці XI ст. Проте хід державно-політичної дезінтеграції йшов у країні поступово.

Державність епохи удільної роздробленості в цих країнах пройшла декілька етапів. Для Русі і Польщі середини XII ст. у по­літичному поступі характерною рисою була наявність принци­пату - інституту державного управління, коли головний володар країни (великий князь, або принцепс) мав значні політичні пре­рогативи у порівнянні з іншими менш потужними владоможця- ми¹. Принципат тривалий час був тісно пов’язаний із системою сеньйорату, коли влада принцепса мала передаватись старшому за віком і походженням князю, що входив до правлячої династії. Існування системи принципату-сеньйорату проявлялося в наяв­ності династичного домену (Малопольське князівство, Київська земля), великого економічного потенціалу родових володінь вер­ховних володарів, які відповідно правили у Кракові та Києві, за­гальнодержавних тенденцій до відновлення централізму, право­вих традицій попереднього періоду, що збереглися у певній мірі в новому історичному періоді.

1 Historia Polski. - T. І do roku 1764. Ćz. I do połowy XV w. Pod red. H. Lowmiaii- skiego. - Warszawa, 1957. - S.228-229, 304, 311 (автори розділів - М.Счанецъкий, ГЛябуда, Ю.Бардах); Bardach J. Historia państwa i prawa Polski. - T.l. - Warsza­wa, 1973. - S.167.

У подальшому в другій половині XII ст. дезінтеграційні проце­си призводять до посилення не тільки крупних, а і удільних кня­зівств, влада головних династів, які впливали на життя регіонів обох країн, фактично ліквідовується. У зовнішній політиці це при­зводить до остаточного утвердження поліцентризму міжнародних контактів політичних формувань двох країн, які у відносинах Русі

1 Польщі мали форму взаємин окремих великих князівств-земель.

З середини XI ст., як вже відзначалось в літературі, важли­вим фактором, який впливав істотно на міжнародне життя Цен­тральної і Східної Європи, був військово-політичний союз Русі і Польщі². Цей союз виконував дві функції: допомагав верховним володарям обох слов’янських країн у відносинах з іншими кра­їнами і був гарантом збереження політичної влади союзників у боротьбі з внутрішніми противниками. З настанням феодальної роздробленості значення другої функції стає більшою, проте з ча­сом ослаблення влади верховних володарів призведе до поступо­вої ліквідації підстав для існування подібного союзу взагалі.

В середині 30-х років XII ст. у зв’язку із загостренням між- князівських суперечностей головні володарі правлячих династій Польщі і Русі - великі князі або принцепси - прагнуть до відро­дження тісних політичних контактів один з іншим. Але динас­тичні браки, що тоді були укладені, не призвели до встановлен­ня союзу політичного. Після смерті Болеслава III «Кривоустого» в 1138 р. верховним князем-принцепсом Польщі стає старший син померлого князя Владислав II (роки правління 1138-1146). Як головний польський володар він отримав так званий сеньйо­ральний уділ - Краківську землю, східну частину Великої Польщі, західну Куявію, Серадзьке князівство; а також, як особисте воло­діння, Сілезію. Мазовецьке князівство і східну Куявію мав князь Болеслав Кучерявий, західну частину Великої Польщі - князь Мешко «Старий», східну частину Малої Польщі (Сандомирське

2 Пашуто В.Т. Русско-польские взаимоотношения (с середины XI в. до мон­гольского нашествия) в связи с политикой Германской империи И Между­народные связи стран Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы и славяно-германские отношения. - Москва, 1968. - С.15-27; Головко А.Б. Про­блема военного и политического союза Руси и Польши в отношениях Руси и Польши (30-е годы XI - 30-е годы XII в.) И Советское славяноведение. - 1986. - №4. - С.52-59.

князівство) - князь Генріх. Територія довкола міста Ленчиця була передана в управління вдові Болеслава III Соломії Бергській.

Конфлікт між двома гілками останніх (першу очолював суз­дальський князь Юрій Володимирович «Довгорукий», а другу - син київського князя Мстислава Володимировича «Великого» володимирський (на Волині) князь Ізяслав) призвів до того, що в 1139 р. лідер чернігівської гілки Рюриковичів - Ольговичів - Все­волод Ольгович, скориставшись смертю КИЇВСЬКОГО князя Яро- полка Володимировича, захопив владу в столиці Русі. Зрозуміло, що на початку правління у місті на Дніпрі чернігівський князь не мав міцних позицій, оскільки захоплення ним Києва викликало опір не тільки з боку Мономаховичів, а й певне незадоволення у родичів глави клану Ольговичів. В таких умовах Всеволод, не ма­ючи змоги відновити позиції київського центру на півночі Русі, головну увагу приділив збереженню позицій верховного КИЇВ­СЬКОГО сюзерена у південноруських землях.

В 1140 р. Всеволодом Ольговичем було направлено військо з метою вигнати з Володимира (на Волині) Ізяслава Мстиславича, внука Володимира Всеволодовича «Мономаха». Ця акція була час­тиною загальної програми князя Всеволода, який хотів позбавити уділів всіх нащадків Мстислава «Великого». Літопис повідомляє про фактичне фіаско у діях військ Всеволода, якому не вдалося перемогти Ізяслава Мстиславича. В поході проти Ізяслава взяли участь польські союзники Всеволода Ольтовича, чернігівський князь Ізяслав Давидович і галицькі князі Іван Василькович та Во­лодимирке Володаревич, які не досягнувши успіху, повернулися з Назаренко А.В. Древняя Русь и славяне. Историко-филологические исследо­вания. - Москва, 2009. - С.22.

4 Włodarski В. Ruś w planach politycznych Bolesława Krzywoustego // Zeszyty naukowe Uniwersitetu M.Kopernika w Toruniu: Naukihumanistyczno-Spoleczne.

PO3ΔIΛ III. Друга і третя третини Xll — початок Xlll ст.

Як нам здається, завдання щодо встановлення правильного датування шлюбу Болеслава «Високого» і Звенислави можна вирі­шити. Для цього варто згадати, що в той час київське літописання велося паралельно і у взаємозв’язку з переяславльським, а запи­си із зводів одного князівства часом попадали у зводи іншого. В Лаврентіївському літописному зводі, в якому відбилися матеріа­ли переяславльського літописання, не має відомостей про нашу подію, проте це не повинно нас бентежити: повідомлення могло бути скорочено наступними редакторами. Важливо інше. Переяс- лавльські свідчення записувалися роком раніше, ніж київські¹², а це означає, що київський літописець взявши у своїх переяславль- ських «колег» повідомлення під 6649 р., зберіг його у своїй праці, оскільки не співставив дві інформації. Тому одна і та ж подія під різними датами двічі опинилася в Київському літописі Іпатіїв- ського літописного зводу.

Аргументом на користь нашого припущення може служи­ти повідомлення про посаження переяславльського єпископа Євфімія в Київському літописі під 6649 р. безпосередньо після повідомлення про династичний союз¹³, що також говорить про переяславльське походження цієї частини звістки пам’ятки. Та­ким чином, можна припускати, що шлюб Болеслава «Високого» і Звенислави було укладено в 1142 р. Д.Домбровський висловлює припущення, що літописна стаття під 6649 р. не має відношення до шлюбу Звенислави і Болеслава «Високого», згаданого у повідо­мленні під 6650 р. На думку польського вченого, в першій інфор­мації мова йде про шлюб доньки новгородського князя Всеволода Мстиславича Верхуслави і Болеслава «Кучерявого»¹⁴. Одруження Звенислави і Болеслава «Високого», як вважає Д.Домбровський, відбулося в 1142 р., тобто так як його фіксує другий з цитованих нами вище повідомлень Київського літопису¹⁵.

12 Бережков Н.Г. Хронология русского летописания. - C.59.

13 ПСРЛ. - T.2. - Стб.313.

14 Домбровский Д. Русский брак Болеслава Высокого. К вопросу о брачных взаи­моотношениях между Рюриковичами и Пястами в XII в. И Альманах по исто­рии средних веков и раннего нового времени. - Вып. 3-4: 2012-2013. - Ниж­ний Новгород, 2013. - С. 77-78.

15 Там же. - С.81-82.

Уточнення часу укладення династичного союзу дає змогу більш чітко представити попередні події у Польщі. В 1141 р. сто­сунки між польським великим князем Владиславом II і його мо­лодшими братами різко погіршилися. Можна припустити, що в цей час Болеславу «Кучерявому» і Мешку «Старому» стало відо­мо про якісь закулісні переговори польського принцепса з київ­ським князем Всеволодом Ольговичем. Германська хроніка Орт- ліба Цвіфальтенського повідомляє, що у відповідь на якісь ворожі дії старшого брата інші Болеславичі збираються в 1142 р. на з’їзд до міста Ленчиця, яке знаходилося в управлінні їх матері Соло­мії. Під час зустрічі князі вирішили віддати свою сестру Агнессу (Агнешку), якій на той час було близько трьох років (Агнесса на­родилась в 1137 р.¹⁶), заміж за сина «regis Ruzziae (короля Руссії)»¹⁷. Б.Влодарський вважав, що цим браком молодші Болеславичі хо­тіли підсилити свої відносини з Мономаховичами¹⁸. Проте таке припущення є спірним. На чолі Русі в той час стояло угруповання чернігівських князів, главу якого, на наш погляд, і називає гер­манський хроніст «королем Руссії».

Про те, що молодші брати Владислава хотіли налагодити ро­динні зв’язки із Всеволодом Ольговичем свідчить співставлен- ня інформації хроніки Ортліба і згаданих повідомлень літопис­ців про шлюб Болеслава «Високого» і Звенислави. Ортліб прямо пише, що брати Владислава з метою «preoccuparet eos in amicicia gentis (випередити його у дружніх зв’язках)» здійснили відповід­ні кроки¹⁹. Але це не дало бажаного результату, оскільки в тому ж році було оформлено матримоніальний союз між домами Вла­дислава II і Всеволода Ольговича.

16 Balzer О. Genealogia Piastow. - Krakow, 1895. - S.183; Jasiński К. Rodowod pierwszych Piastow. - Poznań, 2004. - S.261.

17 Ortliebi Zwifaltensis Chronicon // Monumenta Poloniae Historica. Pomniki dziejowe Polski (далі - MPH). - T.2. Ed. A.Bielowski. - Lwow,1872. - P4-5.

18 Włodarski B. Sojusz dwoch seniorow. - S.350-351.

19 Ortliebi Zwifaltensis Chronicon. - P.4-5.

Болеславичами, проти яких була спрямована виправа київської коаліції³³.

Прихід до Польщі війська з Русі значно підсилив табір Вла­дислава II. Краківський хроніст Вінцентій Кадлубек, який нега­тивно ставився до верховного князя Польщі Владислава II та його союзників, прямо пише, що недовіра краківського володаря до власних воїнів примусила звернутися того до іноземців³⁴. За да­ними руських та польських джерел, зустріч суперників відбула­ся у центральному районі Польщі («и идошл нл середъ, земли Ладьскоє», за словами Київського літопису) на річці Пилиці, проте оцінку її результатів у пам’ятках отримала різну. Вінцентій Кадлубек тенденційно пише про страшну поразку руських військ за результатами битви, що суперечить його ж свідченням про по­дальшу участь союзників Владислава у боротьбі в Польщі³⁵.

Більш об’єктивно виглядають свідчення руського літопису, хоча вони і писалися в середовищі суперників Всеволода Ольгови-

Відзначимо, що суперечливість викладу подій Вінцентієм Кадлубком відчув більш пізній польський хроніст Ян Длугош, який відніс невдачу союзників Владислава на більш пізній термін, а саме на час останньої поразки старшого Болеславича від братів,

33 Грушевсъкий М.С. Історія України-Руси. - Т.2. - У Львові, 1905. - С.143; Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети XIII вв. - С.76.

34 Vincentii Chronicon. - L.3,27. Хроніку Вінцентиія Кадлубка тут і далі наводимо за виданням:Мд§Щгг Vincentii Chronicon Polonorum // MPH. - Т.2.- P193-449, з вказівкою номеру книги і розділу твору.

35 Vincentii Chronicon. - L.3,27.

36 ПСРЛ.-Т.2.-Стб.318..

яка сталася під Познанню в лютому - березні 1146 р.³⁷ Однознач­но, що тоді в Польщі ніяких значних військових загонів із Русі вже не було.

При розгляді обставин військового походу руських князів до Польщі і впливу його на перебіг внутрішньополітичних подій в цій країні важко дати однозначну його оцінку. Зрозуміло, що Вла­дислав і його союзники добилися успіху над молодшими Болесла- вичами. Краківський князь-принцепс отримав у своє володіння значний уділ (вочевидь, володіння Соломії). Руські князі, крім значної воєнної здобичі, зайняли важливий стратегічний пункт на р. Нарев Візну, що говорить про збереження уваги Києва до ситуації в Прибалтиці³⁸. Але сам факт зіткнення між польськими князями, статті угоди між П’ястями фактично свідчать про лікві­дацію системи принципату-сеньйорату в Польщі, оскільки визна­валась фактична рівність всіх Болеславичів, гарантом чого стали не тільки всі польські, а і руські князі, які перебували у Польщі. Тому договір 1145 р. мав половинчастий характер і навряд чи задовольнив хоча б одну із сторін конфлікту³⁹. Тому, на наш по­гляд, не можна перебільшувати успіх Владислава і його руських союзників в кампанії 1145 р.⁴⁰ Посилення молодших братів Вла­дислава II проявилося невдовзі після уходу підрозділів руських князів додому (за даними Кадлубка, яким у нас не має підстав не довіряти, певна кількість найманців з Русі залишалася у Польщі після уходу основного війська Ігоря Ольговича⁴¹). Вихідною точ­кою нової фази протистояння стали репресії Владислава проти

37 Dlugossii J. Annales sen Cronicae incliti regni Poloniae. -L.5-6. - Varsaviae, 1973. - Р.26-27.

38 Kamiński S. Wizna na tle pogranicza polsko-rusko-jacwieskiego // Rocznik Białostocki. - T.l. - Warszawa, 1961. - S.9-61.

39 Smolka S. Mieszko Stary i jego wiek.- S.228; Grodecki R., Zachorowski S., Dąbrowski J. Dzieje Polski średniowiecznej. - T.l. - Krakow, 1926. - S.142 (автор тексту - P. Ppo- децъкиіі); Kuczyński S.M. Stosunki polsko-ruskie do schyłku wieku XII. - S.24-25.

40 Labuda G. Zabiegi o utrzymanie jedności państwa polskiego w latach 1138-1146 // Kwartalnik historyczny. - 1959. - №4. - S.1157; Włodarski B. Sojusz dwoch seniorow. - S.354; Miskiewicz B. Walki wewnetrzne w Polsce w latach 1142-1146. - S.368.

41 Vincentii Chronicon. - L.3,28.

могутнього польського магната Петра Власта⁴². Перехід багатьох представників знаті на бік опозиції, який відбувся після цієї події, призвів невдовзі до повного краху табору князя Владислава, а вже у березні 1146 р. він опинився у вигнанні в Германії⁴³.

Син Владислава Болеслав «Високий», який прибув на Русь ще до вигнання з Польщі батька, знайшов при київському дворі те­плий прийом, виконував деякі доручення Всеволода Ольговича (зокрема, Всеволод посилав його як посла до Ізяслава Мстислави­ча), але київський двір у події у Польщі більше втручався. Це було викликано не тільки відсутністю якоїсь серйозної реальної опо­ри в Польщі у Владислава II (з цього часу він отримав прізвисько «Вигнанець») і Болеслава «Високого», а і складним розвитком по­дій на Русі для самого Всеволода. У першій половині 1146 р. київ­ський князь знову вступає в конфлікт із галицьким князем Воло- димирком Володаревичем. Молодий польський князь брав участь у поході проти Володимирка⁴⁴, чим, вірогідно, хотів спричинити підтримку своїх спільників у майбутній війні за повернення Кра­кова. Проте події середини 1146 р. показали марність сподівань Болеслава «Високого».

Після смерті Всеволода Ольговича і нетривалого правління його брата Ігоря у Києві (останнє тривало усього 14 днів !), до влади в столиці Русі прийшов володимирський (на Волині) князь Ізяслав Мстиславич (роки правління в Києві 1146-1154). Запро­шення внука Володимира «Мономаха» до Києва не призвело до відновлення колишньої «імперії Мономаховичів». У нового київ­ського князя були вкрай складними стосунки як з ростово-суз­дальським князем Юрієм Володимировичем «Довгоруким», так і з галицьким князем Володимирком Володаревичем. В таких умовах Ізяслав Мстиславич прагнув підтримувати добрі стосунки з поль­ськими П’ястями, зрозуміло з тими, що знаходилися при владі в цій країні, а саме Болеславом «Кучерявим», Мешком «Старим» і Генріхом.

42 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.319.

43 Labuda G. Zabiegi о utrzymanie jedności państwa polskiego w latach 1138-1146. - S.1162.

44 ПСРЛ. -Т.2. - Стб.319.

Новий польський верховний володар Болеслав IV «Кучеря­вий» та його оточення також прагнули до створення тісного вій­ськово-політичного союзу із Києвом, що і позначилося в подіях 1147 р. В цей час Польщу сильно дошкуляли напади прусських племен. Тому невипадково союзники вирішили здійснити спіль­ний похід до Прибалтики. Магдебурзькі аннали повідомляють, що польський князь Болеслав IV «сит infinite» exercito adversus Pruscos Crudelissimos barbarous venit (з величезним військом виступив про­ти Пруссіє, безжальних варварів)», а в поході його підтримували руси «сит maximis armatorum copiis (з численними озброєними загонами)»⁴⁵. За три місяці прусси були повністю розгромлені.

В джерелах не має інформації, чиї інтереси представля­ли в Прибалтиці згадані руські загони, що призвело до певних дискусій з цього питання в історіографії. Б.Влодарський від­значав, що стан джерел не дозволяє з’ясувати це питання⁴⁶. В.Т.Пашуто вважав, що в поході брали участь смоленські та волинські дружини⁴⁷. Автор цих рядків висловив погляд, що руський військовий контингент до Прибалтики було направле­но київським князем Ізяславом Мстиславичем та його братом смоленським князем Ростиславом⁴⁸. На думку білоруського нау­ковця Г.Сагановича, в поході проти пруссів союзниками поляків були волинські та західноруські дружини⁴⁹. Вважається, що ак­ція польських і руських армій відбувалася в рамках проведення загального другого хрестового походу⁵⁰. Головним напрямком

45 Annales Magdeburgenses. Ed. G.H.Pertz 11 Monumenta Germaniae Historica, Scriptores (далі - MGH SS). - Т.16. - Hannoverae, 1859. - Р.188.

46 Włodarski В. Problem jaćwiński w stosunkach polsko-ruskich // Zapiski naukowe Towarszystwa naukowego w Toruniu. -T.24. - Toruń, 1959. - S.27.

47 Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.155.

48 Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X- XIII вв.- С.78; його ж. Корона Данила Галицького. Волинь і Галичина в держав­но-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класич­ного середньовіччя. - Київ, 2006. - С.396.

49 Сагановіч Г. Русь у палітыцы крыжовых паходау (XII-XIII ст.) И Україна в Центрально-Східній Європі (найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Вип.З. - Київ, 2003. - С.72-73.

50 Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - C.155.

його була військова експедиція до Святої землі, проте важли­вими були акції хрестоносців в Європі. Крім Прусії, районами, проти яких була спрямована агресія, були землі полабських і поморських словян, на які напали східногерманські і датські феодали⁵¹.

Відомо, що в середині XII ст. провідний релігійний діяч Бер­нард Клервоський енергійно виступав за поширення католицько­го віросповідання на Русь⁵². Але ці заклики не мали результату. Водночас представники польського духівництва звинуватили тоді ще свого князя Владислава II за використання «схизматиків» з Русі у боротьбі з братами. Виступи ієрархів польської церкви були перш за все, хоча і в релігійній формі, проявом політичної боротьби, яка мала місце у середині 40-х років XII ст. у Поль­щі. З приходом до влади Болеслава «Кучерявого», який також підтримував стосунки з руськими князями, такі звинувачення зникли.

Про те, що релігійні розбіжності не були серйозною пере­поною для здійснення контактів Русі з латинськими країнами Заходу, свідчить і матеріал цитованих вище Магдебурзьких ан­налів. Описуючи похід поляків і русів до Прибалтики, хроніст пише про останніх, що вони, «licet minus catholoci tamen christiani nominis Icaracterem habentes (хоча і в меншій мірі, ніж католики, але відзначені ім’ям християн)»⁵³. Тут варто також згадати оцінку православ’я східних слов’ян, яку у відповіді Бернарду Клервось- кому дав вірогідно в 1147 р. краківський єпископ Матвій: «Neque епіт vel Latinae vel Graecae vult esse conformis ecclesiae, sed seorsum ab utraque divisa neutri gens praefata Sacramentorum participatione communicat (Не бажає згаданий народ ні з латинською, ні з грець­

кі Грацианский Н.П. Крестовый поход 1147 г. против славян и его результаты И Вопросы истории. - 1946. - №2-3. - С.91-105; Бодрухин В.Н. Славяне и немцы в истории Бранденбурга. - Луганск, 2000. - С.47-49.

52 Грацианский Н.П. Крестовый поход 1147 г. против славян и его результаты. - С.91; Щавелева Н.И. Послание епископа краковского Матвея Бернарду Клер- воскому И Древнейшие государства на территории СССР. 1975 г. - Москва, 1976. - С.119-121.

53 Annales Magdeburgenses. - Р. 188.

PO3ΔIΛ III. Друга і третя третини Xll — початок Xlll ст.

ΛAχθBe и Oγrpe>>⁶²). Під тиском союзників Ізяслав Мстиславич погодився розпочати переговори із суперником. Князь Юрій, від­чуваючи свою перевагу, виступив із вимогою, щоб іноземці поки­нули Русь, а Ізяслав відмовився від претензій на Київ і залишився володарем лише Волинської землі. Польські і угорські союзники, скориставшись таким поворотом справ, поспішили покинути та­бір волинського князя і повернулися на батьківщину.

В 1150 р. Ізяслав Мстиславич знову займає на деякий час сто­лицю Русі, а потім, втративши її під час чергового зіткнення з кня­зем Юрієм та його союзником галицьким володарем Володимир- ком Володаревичем, ще раз звертається за допомогою до Польщі і Угорщини. Але якщо угорці відгукнулися на це прохання, що, у значній мірі, пояснюється особливими інтересами угорського двору щодо Південно-Західній Русі, то про допомогу польських князів на цей раз літописи нічого не говорять⁶³. Така ж ситуація повторилася і в 1152 р., коли після інформації про чергове звер-

Покращенню відносин між польськими князями і Ізяславом Мстиславичем не посприяло і укладення шлюбу сина київсько­го князя Мстислава Ізяславича і сестри Болеславичів Агнесси, який скоріше за все було оформлено наприкінці 1152 - на почат­ку 1153 рр.⁶⁵ У Мстислава Ізяславича і Агнесси згодом народило­ся три сини: Роман, Володимир і Всеволод⁶⁶. В 1155 р. вже після

54 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.387.

55 ПСРЛ. - Т.1: Лаврентьевская летопись. Изд. второе. - Вып.1-3. - Ленинград, 1926-1928. - Стб.327.

56 Там же. - Стб.336.

57 Щавелева Н.И. Польки - жены русских князей (XI - середина XII в.) И Древ­нейшие государства на территории СССР. 1987 г. - Москва. 1989. - С.57; Голо­вко О.Б. Роман Мстиславич та його доба. Нариси з історії політичного життя Південної Русі XII - початку XIII століття. - Київ, 2001. - С.43-48; Jasiński К. Rodowod pierwszych Piastow. - S.262-263; та in.

58 Наведений порядок за старшинством синів князя Мстислава Ізяславича об­ґрунтовується нами в праці: Головко О.Б. Роман Мстиславич та його доба. - С.50-51.

смерті Ізяслава Мстиславича за допомогою до польського двору звернувся вже сам Мстислав, але результат цього звернення був також негативним⁶⁷.

Тодішнє фактичне припинення русько-польських зв’язків було зв’язане не тільки з тяжким внутрішнім становищем Болес- лавичів у Польщі, що не дозволяло їм надавати необхідну допо­могу табору Ізяслава Мстиславича, а у більшій мірі нестабільним характером влади руських союзників. Позиція П’ястів, ймовірно, була обумовлена і тим, що в умовах жорсткої феодальної війни на Русі вони не могли розраховувати на належну підтримку у відпо­відь від волинських князів. Наведений аналіз подій не дає підстав погодитися з характеристикою Б.Влодарського, який писав, що П’ясти і Мстиславичі в 40-50-х роках підтримували тісні союз­ницькі відносини⁶⁸.

Ослаблення централізованих політичних контактів між Руссю і Польщею (вони фактично припинилися після втрати Ізяславом Мстиславичем столиці Русі в 1150 р.) не свідчить про затухання в середині XII ст. загалом інших форм взаємин між двома країна­ми. Останні продовжували розвиватися, про що свідчать джерела. Так, на Русі мешкало досить багато вихідців з Польщі, в основному особи купецького походження. Польський феодал на ім’я Владис­лав довгий час був воєводою у декількох руських князів⁶⁹. Не зни­кають повністю в 50-60-х роках і міждержавні контакти владних верхівок двох країн, проте вони, як вже вище відзначалось, тепер зводяться до взаємин між руськими і польськими князівствами, які найближче знаходилися одні до інших. На жаль, нечисленні джерельні свідоцтва, що збереглися, дозволяють представити ці взаємовідносини третьої чверті XII ст. тільки в загальних рисах.

59 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.345.

60 Włodarski В. Sojusz dwoch seniorow. - S.360.

61 ПСРЛ. - T.2. - Стб.526,547,556,579. Під 1154 р. в Суздальському літописі пові­домляється про те, ЩО «ПоЛОЕЦГІ ШКОЛО ПєрегаСЛЛЕЛ/К. ПОЖГОША BO села BCA. нн Лєтьскую божницю, стою мчнку зажгоша» (ПСРЛ. - Т І - Стб.344). В.Абрахам зробив висновок, що давньоруський книжник про якусь польську католицьку споруду (Abracham VK Powstanie organizacji kościoła łacińskiego na Rusi. - T.l. - Lwow, 1904.- S.63), про те, скоріш за все, слово «Лєтьскл» - це спотворене слово «Лльтскл» від назви річки, що тече через Переяславль.

Перш за все в означений час представники династії П’ястів проявляють особливу увагу розвиткові стосунків з Галицьким князівством Ярослава Володимировича «Осмомисла» (роки правління 1153-1187). Вже у перший рік свого правління Ярос­лав видав заміж свою дочку за великопольського князя Одона⁷⁰. Дещо пізніше германський імператор Фрідріх І «Барбаросса», розповідаючи про виправу до Польщі у вересні 1157 р., писав од­ному із своїх наближених абату Вібальду із Ставло (роки життя 1098-1158), що він добився там успіху, не дивлячись на допомо­гу його супротивникам «gentium Ruthenorum, Parthorum, Pruscom, Pomeranorum, maximum exercitum Colegissent (народів Pycie, Партіє (половців. - авт.), Пруссіє, Поморців, які зібрали великі загони)»⁷¹. Про участь на боці поляків русів, половців, пруссів і поморців записано в біографії імператора, що належить єпископу Оттону Фрейзінгенського (роки життя 1113-1158).

Проте цей запис у творі єпископа було зроблено, скоріш за все, вже після смерті Оттона Фрейзінгенського його секретарем і капеланом Рахевіном в другій половині 1158 - в 1159 рр. Поля­ки, пише Рахевін, «аихіїіо vicinarum gentium, Ruthenorum videlicet, Parthorum, Pruscorum et Pomaranum, maximum Collegisset exercitum (за допомогою сусідніх народів, а самерутенів, партіє (половців. - авт.), пруссів і поморян, зібрали величезне військо)»⁷¹. Зазначимо, що за наслідками цієї виправи, польський князь Болеслав IV «Ку­черявий» був вимушений в містечку Кжижкові (під Познанем) скласти васальну присягу Фрідріху І «Барбароссі», виплатити ви-

62 Vincentii Chronicon. - L.4,2; Kuczyński S.M. Stosunki polsko-ruskie do schyłku wieku XII. - S.26; Kiirbis B. Komentarz H MistrzaWincentego Kronika Polska. - Warszawa, 1974. - S.180.

63 [Фрідріх «Барбаросса». Лист до Вібальда] (назва умов. - авт.) H MPH. - T.2. Ed. A.Bielowski. - P.22. Вібальд із Ставло належав до вищої еліти Германської імперії, був секретарем імператорів Лотаря II (роки правління 1125-1137) і Конрада ІП (роки правління 1138-1152). Також очолював важливі диплома­тичні місії. Зокрема, за дорученням імператора Фрідріха І «Барбаросси» (роки правління 1152-1190) двічі (в 1155 і 1157 рр.) відвідав Константинополь, де вів переговори з візантійським василевсом Михаїлом І Комніном (роки прав­ління 1143-1180).

64 Ottonis Frisingensis. Gesta Friderici imperatoris. Ed.R.Wilmans H MGH SS. - Т.20. - Hannoverae, 1868. - Р.418.

Мстиславича проти місцевого волинського князя Святослава Мстиславича⁷⁹. Але нам таке припущення представляється спір­ним. В складних перипетіях політичної боротьби на Русі в 60-х роках XII ст. у київського князя навряд чи був час для втручання у справи Червенського уділу Волинської землі. Скоріше за все, цей район міг цікавити союзника польських князів галицького князя Ярослава Володимировича, який проявляв інтерес щодо Червена в 70-х роках XII ст.⁸⁰

В 70-х роках XII ст. князівства Південно-Західної Русі і Пів­денно-Східної Польщі продовжували підтримувати між собою політичні контакти, проте їх інтенсивність значно знизилась. При­чина цього була викликана загальними обставинами політичного розвитку як Волинської землі, яка розпалася на низку уділів⁸¹, так і Галицької землі, де владі князя Ярослава Володимировича поча­ла протистояти сильна боярська опозиція. З сучасних джерел нам нічого невідомо про долю Берестя в 70-х роках, проте дослідники Б.Влодарський та H.І.Щавелева, проаналізувавши свідчення, які збереглися в праці В.Н.Татіщева, прийшли до висновку, що вони дають певну інформацію з цього питання. Зокрема, вчені вважа­ють, що після смерті Володимира Мстиславича в 1170 р. до влади у Бересті прийшов князь Василько Ярополкович⁸².

Посилення цього князя, який тепер контролював увесь бузь­кий торговельний шлях, викликало занепокоєння у мінського князя Володимира, який розпочинає боротьбу за Берестя. Не ма­ючи достатніх власних сил, Василько блискуче використав свої родинні зв’язки з мазовецьким князем Лешком, сином Болеслава «Кучерявого». Альянс з поляками не тільки дав можливість Ba-

65 Kuczyński S.M. Stosunki polsko-ruskie do schyłku wieku XII. - S.27.

66 ПСРЛ. - T.2. - Стб.564.

67 Котляр М.Ф. Волинська земля. З історії складання державної території Київ­ської Русі 11 Історія та історіографія України. Збірник на пошану І.О.Гуржія. - Київ, 1985. - С. 38; Головко О.Б. Корона Данила Галицького. - С. 188-189.

68 Татищев В.Н. История российская. - Москва,1963. - Т.З. - С. 127-128,; йор. Włodarski В. Sąsiedstwo polsko-ruskie w czasach Kazimierza Sprawiedliwego // Kwartalnikhistoryczny - 1969. - №1. - S.10-11; Щавелева Н.И. Коментарий И Щавелева Н.И. Польские средневековые латиноязычные источники. - Москва, 1990. - С.128-129.

88 Войтович Л. Галич у політичному житті Європи XI-XIV століть. - Львів, 2015. - С.268.

89 Historia polityczna Polski. Cz.l. Wieki średnie. - S.124 (автор розділу - С.Закжевсъкий).

90 ПСРЛ. - T.2. - Стб.571; Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.ЗЗЗ.

91 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.571.

2.