Рух кіммерійської цивілізації
Аркадські і античні письмові джерела подають певне уявлення про кіммерійців, але мовна і етнічна їх належність може вирішитись завдяки лінгвістичним показникам. Відома самоназва цього народу Gimeir, а також назва трьох царів, що згадуються в аркадських джерелах: Te-us-pa-a; Dug-dam-me; Sa-an-dak-KNR-ru.
Походження цих імен не вивчене, але відомо, що царські скіфи Таврії мали подібні імена: Sk-ki-LYR-re; Pa-al-ak, а Балаклава, заснована скіфами 2150 років назад, мала назву подібну до назви і кіммерійських, і скіфських царів: Pa-la-KIE-en, що вказують династичні контакти цих народів. Твердження, що імена кіммерійських царів мають іранське походження не має підстав. Скоріше за все, античний народ Криму користувався так званою „Коптською абеткою” за якою транскрипція імен кіммерійських царів має більшу подібність до оріанського і, можливо, анатольського походження: Туйспа, Дух-аме, Сан-да-кір. Це припущення потребує детального вивчення.Першоджерела новоассирійської епохи за часів правління Асархідона і Амурганіпала згадують в інвентарному описі кіммерійське взуття: ADD 1039=SAA 7, 120, II, 7-8. Це засвідчує високий рівень мануфактурного виробництва і торгівельні стосунки кіммерійців із цивілізованим світом. Вперше вони згадуються в 714 році до Р.Х.
Крім того, в пізніх клинописних текстах Вавілонії назва „кіммерійці” прямо вказує на її належність скіфам і сакам. Це вказано в царських описах Ахамедидів, які паралельно складались на перській, вавілонській, еламській і арамейській мовах. В цих описах народи Saka являються північнопричорноморськими скіфами, або ж Gimmirraia, ( на коптській Kgiommir) що говорить про один і той же етнос, що мав прогресивні види озброєння, в першу чергу лук і стріли, названі опісля греками „скіфськими” і новий вид кінської упряжі ( елемент належності „таврійським скіфам”), що вперше стали відомі народам Міжріччя від кіммерійців.
Близькість кіммерійців і скіфів зафіксована в аркадських текстах, в яких запити царів Асархадона і Ашурганіпала до Бога Саманти стверджують сумісність проживання кіммерійців і скіфів. Саме поняття „кіммерійці” в першу чергу належить до письмових текстів, в тому числі до книжної міфології Геродота. Без сумніву, ми маємо справу з реальним історичним народом на теренах Криму і України і археологічною культурою кіммерійців.
Дослідники-археологи і вчені А.Тереножкін, і Н.Межведська мають думку про культурну близькість кіммерійців і скіфів, спорідненость їх археологічних культур за пам’ятниками, знайденими на території Урарту. І дійсно в клинописних текстах (SAA 4, 35, 36, 39, 40, 65, 66, 71) зафіксована тут присутність і кіммерійців і скіфів, але перші три чверті VII віку до Р.Х. скіфи не згадувались. Іх присутність зафіксована в пізнішу епоху (перебування скіфського загону при Аліатті в Лідії). Також повідомляється в клинописах ( Lust. II. 4. 1) про напад в 630-х роках до н.е. скіфської молоді на Капідонію. І дійсно, на акрополі Норшунтепе, що в верхній течії Єфрату знайдені кінські захоронення та предмети, щ є аналогічними предметам, знайденим в курганах Старша могила, Журовка, Реп’яхівська могила і захороненням на Кубані. (північна могила кургану №1 і курган №9 хутора Красне), де знайдені деякі предмети із кістки, що не мають відмінностей за формою, а особливо бронзові стремечковидні вудила, застібки до них та бронзові просади у формі грифобарана і бронзове кільце, що ймовірно мають причорноморське походження. Бронзові кільця служили для упряжі коней в колісниці, що використовувались кіммерійцями і скіфами. Кіммерійці під час поховання вождя клали біля нього не тільки вірних слуг, даючи напій, який приколисував їх до вічного сну, а поряд споруджували гробниці для поховання коней вождя.
В письмових джерелах згадана Країна Гіммір (кіммерійців), а точніше країна роду оріїїв де Гемо (haima – грецьке – рід) і ір вказує на належність до оріїв-сколотів і за знайденими археологічними пам’ятниками вона збігається з Україною, Кубанню і Кримом.
Більш детально про кіммерійців сказано в аркадських текстах починаючи з 670 років до Р.Х.. коли вони в 678-685 роках до Р.Х. активно діяли в Мелиді, а на рік пізніше, очолювані царем Туйшпа, вони були розбиті ассірійцями в Кубушці. В ті ж роки клинопис згадує про спільні дії кіммерійців і фрігійців. Пізнішим часом датуються записи про спільні дії кіммерійців і уратів проти ассирійців в Сумерії. Під час правління Ашурганіпалла ассирійські джерела теж повідомляють про активні дії кіммерійців. Відсутність кіммерійців в аккадських письменах після 639 року пов’язується з їх вигнанням із Середньої Азії лідійським царем Аліатта. На відміну від Криму і Кубані в Середній Азії покищо не знайдені археологічні пам’ятники ранньої скіфської культури, за винятком досліджених археологічних пам’яток перебування кіммерійців і скіфів разом на територіях Мідії і Мани не пізніше початку 670 років. Знайдені там стріли в Келермеських курганах та Богазкеї стріли кіммерійців можна віднести до ранньої скіфської культури, що повністю збігається з письмовими джерелами. Існування в археологічних пам’ятках Норшунтапа кіммерійсько-скіфських речей поряд з урартськими свідчать про спільну цивілізацію.Фортеці Тайшебаїні (Кармир-Блур) і Бастам були збудовані урартським царем Еріменом - Русою II. Їх охороняв кіммерійський гарнізон (вони ж скіфи, саки). При розкопках фортеці Кармир-Блур були знайдені не тільки кіммерійські предмети, а й сліди їх виробництва. Кіммерійці виготовляли конічні шлеми із суцільного бронзового листа, який став одним із атрибутів військового вбрання дружин княжої доби Київської Русі.
Зародження кіммерійської культури в Україні, в Криму і на Кубані в останні десятиліття VIII століття до Р.Х чітко зафіксовано в археологічних комплексах часів „новочеркаського” нашарування „класичного” вигляду і датуються вченими на пів-століття раніше появи цього народу в азійських клинописах. Досліджено перехід кіммерійської до ранньоскіфської культури „жаботинського” прошарку в першій половині VII століття до Р.Х.
Існування кіммерійців та скіфів доведено знайденими речами їх вжитку. Не піддаються сумнівам докази про існування родового зв’язку передньозіатських і причорноморських кіммерійців і скіфів. Останнім часом археологи відкрили нове в речах, залишених в „новочеркаському” нашаруванні – колісницях і колісничній упряжі. Кіммерійці набагато раніше інших народів використовували колісничні упряжки в двоколісну колісницю чотирьох коней за допомогою одного дишла і одного ярма та попруг-посторонок.
Ще один з доказів, що кіммерійці є автохтонами України, Криму і Кубані – військові походи їх в Передню Азію. Археологами знайдені кінські вуздечки, які в курганах України і Кубані мають аналогію з вуздечками, знайденими в курганах Середньої Азії, а „класична” „новочеркаська” вуздечка має більш архаїчний вигляд.
КІММЕРІЙСЬКІ КУРГАНИ
До наших часів дійшли оповіді і легенди кіммерійсько-скіфських часів і одна із них про славного Ахіллу з міста Ахіллій на Кіммерійському броді. Ахілла царював після брата Бледи в 445-453 роках до Р.Х., створив наймогутнішу державу Сколотію (Скіфію) в союзі різних племен, що простягалась від Рай-ріки (Волги) до Райну (Рейну) Після його смерті в 453 році сколотські племена сатархеї з волі Посидея із скіфського Неаполя перенесли прах Ахіли на острів Тандра (нині Зміїний).
Як свідчить філософ Страбон раніше Понт Євксинський ( Чорне море) не мало протоки Босфор біля Візантії. Це свідчення підтверджується сучасною наукою. Вчені-геологи стверджують, що Боспор Фракійський спочатку був річкою, а при підйомі води в Понті (Чорному морі) і Меотиді (Азовському морі) в IV тисячолітті до Р.Х. річкові долини були затоплені водою. Внаслідок природної катастрофи змінився рельєф Причорноморської зони і велику частину міст Кітей, Акра, Німфей, Мірмекій, Портмій, Атіллій, Теллапіла, Тіра-Така та інші частково, а то і зовсім поглинула вода.
Страбон пише, що Чорне море було недоступне для плавання, називалось „Аксинським” негостинним через зимові шторми і дикі племена, особливо скіфи, які приносили в жертву чужоземців.
Та все ж таки філософ помилявся. Геологічні знахідки недалеко від Аккермана декількох бронзових сак (сокир) кіммерійського типу, говорять про те, що кіммерійці туди заходили морем. В усякому разі вони могли на своїх човнах ходити вздовж берегів Понту. В Керчі археологами знайдена бронзова сокира на якій викарбуваний тур і сонце – гербовий знак оріїв-кіннотників. Прослідковуються морські зв’язки кіммерійців між містами Подніпровя, Криму, Кубані, Колхіди і Дністра. Відомо, що в античні часи по Меотиді (Азовському морю) плавали на шкіряних човнах. Відомий дальній морський похід карійців із малоазіатського міста Фокеї до Танаїса. Полководець понтійського царя Митродата VI, (132-63 р.р. до Р.Х.), повідомляв володаря про морську битву з флотилією скіфів за підпорядкування кримського узбережжя, в якій здобуто перемогаунад варварами.
Російський вчений Л.І. Лавров стверджує, що скіфські племена володіли морськими суднами і плавали навіть в Середземне море.
Пояснення назви "кіммерійці" можна знайти в мовах народів Кавказу і Закавказзя. В кубанських козаків і осетинів - нащадків скіфів, у грузинів і вірмен збереглися слова "гумері", "гмірі", "гмір", що означають "велетень", "герой", "богатир", "велет", "могут". Ассирійське "гімміраї" також означає "велетень". Народи Закавказзя, котрі жили поруч войовничих кіммерійців, і дали їм їхню назву. Кіммерійці займались виноградарством та землеробством, полюванням із прирученими собаками і розводили коней. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Всі згадки у давніх письмових джерелах про кіммерійців пов'язані з їх військовими походами. Сильне кіммерійське військо, що складалося з рухливих загонів вершників, озброєних чудовими сталевими і залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами, бойовими сокирами-саками, молотами і булавами, десятиліттями наганяло жах. На ворогів. Вплив кіммерійської культури, головно в предметах озброєння і кінській упряжі, поширився не лише на сусідні з ними племена, а й значно далі на територію Східної та Центральної Європи і Малої Азії. Археологічні пам'ятки, залишені кіммерійцями на території України- це в основному підкурганні поховання воїнів зі зброєю і кінським спорядженням та кам'яні надмогильні стели-обеліски, що зображають постать воїна, оперезаного бойовим поясом із підвішеною зброєю. У кіммерійців існували ковалі і кузні, де виготовляли чи не найкращі на той час в Стародавньому Світі залізні та сталеві мечі й кинджали.
Греки-переселенці з'явились масово в українському Надчорномор’ї в VI ст. до Р.Х., майже на 400 років пізніше заснування кіммерійського царства.
