Хто вони, кіммерійці?
Про цей славний народ широкому загалові відомо вкрай мало. Це пов’язано із цензурою наукових робіт, через що ми раніше ні про кіммерійців, ні про аріїв (оріїв) нічого не знали.
Археологічні розкопки відносять початок кіммерійської цивілізації тільки в I-ше тисячоліття до Р.Х. До кіммерійських володінь належав Кримський півострів і значна територія між Дністром і Доном, а також Подніпров’я північніше Хортиці.
У вересні 1937 року у селі Кічкакс поблизу Хортиці було досліджено 20 могил кіммерійських часів. За найденими в могилах речами вчені дійшли висновку, що в IX – VIII віці до Р.Х. кіммерійці першими в світі оволоділи таємницею виплавки заліза із болотяних руд і вже вміли виготовляти металеві вироби. В той час кіммерійці мали металеву цільну зброю. За знайденими у могилах речами кіммерієць був легкоозброєним кінним воїном, мав булаву, меч, шпичак, лук із металевими кінцівками стріл. Ніякого оборонного обладнання у вигляді щитів чи шлемів у могилах не знайдено. На верхній частині могили ставились кам’яні стели з написами та викарбовувались лук, меч та широчезний пояс, що їх утримував. На згадку приходить подібність озброєння козака.
Багато істориків, посилаючись на грецькі джерела, стверджують, що кіммерійців витіснили скіфи. Таке твердження набуло офіційності, але воно помилкове.
Залишив історичний запис про кіммерійців в 11 розділі „Скіфії” Геродот жодним словом не обмовився, що між кіммерійцями і скіфами коли-небудь були сутички. Більше всього, що їх ніколи не було. А ось внутрішні розлади між кіммерійськими царями Геродот описує чітко: „..боролися між собою і полягли. Кіммерійський народ поховав їх коло річки Тіраса; ще й тепер можна бачити ту могилу.”
Ми вже згадували, що в ассирійських клинописних текстах кіммерійці мають назву „гімірра”.
В „Біблійному словнику” Вільяма Смітта (Торонто -1948) пояснюється, що слово „Гомер” означає „досконала людина” і, що „Гомері – батьки ранніх кімерян”. В поданій до словника мапі, яка відображує Європу у трактуванні „Генезису” книги Мойсея, там, де знаходиться Україна, написано: „ГОМЕР”.
Відомо, що кіммерійське царство, яке існувало в VIII-VII ст.. до Р.Х., складалось із могутньої спілки пастушо-землеробських племен, які мали велику кількість населених пунктів і укріплень. Геродот пише: „Ще й нині є в Скіфії Кіммерійські Мури, Кіммерійський Порт, є країна, що має назву Кіммерійської...” На сьогодні відомо два десятки кіммерійських поселень, що мали свої мури, релігійні святині, печерні міста із своєю неповторною архітектурою і з них більше десяти на Кримському півострові: Кіммерік, Кокур, Сурож, Укрух, Ор, Опук, Телапіла, Левопіль, Учансу, Манкопія, Маріопіль. Але дослідники Криму грішать тим, що подають однобокі висновки, які не стільки відображають природний плин історичних подій, скільки втілюють міфічні спогади та видумки літописців.
Великий грецький поет Гомер в поемі „Одіссея” про кіммерійську землю дав казкове уявлення: „Закотилось сонце, і пітьмою вкрились всі шляхи, а судно наше досягло межі глибокого океану. Там народ і місто людей кіммерійських окуті млою і хмаровиннями...”, а далі говориться, що земля кіммерійців знаходиться біля крайнього кордону обжитого світу біля входу до підземного царства Аїда. В поемі „Іліада” Гомер називає кіммерійців народом „дивовижних доїльників кобилиць, найсправедливіших зі смертних”.
Пізніше, на початку VI століття до Р.Х., коли понтійські греки вдерлися на територію Кримського півострова, вони на протязі століття вели із справедливими кіммерійцями колонізаторські війни, тавруючи їх у рабів. Для боротьби з греками руські князі, брати Славен і Сків наприкінці VI ст. зібрали усі оріянські роди на віче і утворили Скитську державу.
Пізніше, у 5 ст. до Р.Х. Пантікапей (Керч) об’єднує колонії-міста Керченського і Таманського півостровів у Боспорське царство, а у 3 ст до Р.Х.
у Понтійське царство з греко-перським правлінням, з посиленням рабовласницької експлуатації.Кіммерійці були добрими мореходцями. Адже могили їхніх царів знаходилися на протилежному березі Понту біля укріплення Тіра на річці Тирас (Дністер). Укріплення Тіра, побудоване кіммерійцями, відігравало роль столиці царства. Кіммерійці освоїли увесь південний берег Криму і до пам’яток їхньої культури можна віднести гігантські сходини Мердвен біля Байдарських воріт, капище Діви, нині печерний храм Георгіївського монастиря, найдавніші історичні пам’ятники Маткопії.
Великий знавець древньої історії Криму Мартін Броневський у 1793 році особисто бачив у Сурожі багато споруд античного стилю, але будівництвом російських казарм знищені всі їх сліди.
Таким чином були зруйновані і будівлі Херсонесу при будівництві казарм Севастополя.
Український емігрант, географ, член наукового товариства ім. Т.Шевченка в Канаді Володимир Паїк в своїй роботі „Україна в минулому і сьогодні” подав історичні і географічні карти міграції в III-II тисячолітті до Р.Х. з Праукраїни оріян (трипільців) через Крим і Керченський півострів до Сумерії, Єгипту, Індії та Західної Європи. Сумерійці були першими творцями клинопису, який згодом перейняли семіти і на базі шумерських літературних творів про рай, про створення світу, про потоп та розповідей про Гільгамеша, створених шумерською мовою, написали свій варіант Божих Законів та створили міф про першорядність семітської нації.. В 2024 році до Р.Х. Сумерія була завойована Еламом і витіснена племенами аккадців.
Синтаксис шумерської мови має багато спільних рис із давньоєгипетською, на основі якої в кінці 2 століття по Р.Х. створена коптська мова, що зараз використана для запису святого письма..
Подібним письмом були писані релігійні книги – Євангеліє й Псалтир, із якими, за твердженням просвітителя Кирила, він ознайомився в 860 році у Криму і, більше всього у Макопії, де на горі Баба існували церкви святого Георгія і святого Костантина і до XV століття по Р.Х.
мангупські князі, як знавці мови Київської Русі, використовувались на Русі послами. Через три роки після цього Кирило витворив свій алфавіт, який традиційно зветься кирилівським.Отже в Криму, окрім грецької писемності, існувала писемність наших пращурів. Літери коптського алфавіту майже не відрізняються від нинішнього українського алфавіту, який існував пів тисячоліття до часткової його доробки Кирилом.
Літерами коптського алфавіту написана і „Велесова книга” та надгробний напис на одному із кіммерійських пам’ятників.
Історики почнуть заперечувати те, що Мангуп Касторн-Готикон „готична вежа”, але хто будував це укріплення, уже не таємниця.
align=left hspace=15> Більше усього Мангупія збудована Кімерійцями. Знавець Криму Мартен Броневський його називає Черкесочерміном. Він писав: „...славні запорожці – найближчі спадкоємці кримської старини.” Належність Мангупа до пращурів кубанського і запорозького козацтва підтверджує різьблене оздоблення воріт Мангупа, на яких зображено восьмикінцеву зірку – родову тамгу оріян. Цей символ можна побачити на банях собору Святої Софії та стелі Михайлівської церкви Видубицького монастиря у Києві, на прапорах і корогвах князів, запорожців і багатьох українських малюнках, кіммерійських стелах і гробниці Ярослава Мудрого. ВХІД ДО МАНГУПА
Сама назва кіммерійців складається із двох давньоукраїнських слів Кімм – кінь і ерійці – орійці, тобто кінні арійці. Подібна назва і в сумерійців, за винятком того, що перші три літери су-м говорять про їх належність до водного басейну в дворіччі Тигру і Євфрату (су – вода).
УКРАЇНСЬКА ТАМГА НА ВОРОТАХ МАНГУПА
Тож недарма київський князь Святослав на теренах колишнього Кіммерійського царства за 1500 років після колонізації греками відтворив Тмутараканське князівство і невипадково тепер Кримський півострів належить до прабатьківщини – України. Кіммерійці на землях Тавриди займались сільським господарством, вирощували зернові культури, які постачали в Афінську республіку.
Перебої з поставками спричиняли голод в містах Греції. Створення на теренах кіммерійської Телапіли полісу Херсонес обумовлене контролем греків постачанням зернових з Кіммерії, як основного експортера хліба для античного світу. Наприклад, із Куявії (Київщини) що увійшла в Сколотські об’єднання племен (грецьке Скуфія), хліб постачався Чумацьким шляхом в обмін на сіль, а далі із порту Телапіли вивозився в Античну Грецію, Рим, Єгипет і на Сицилію. Кіммерійські купці, що ходили „лебедами” у Візантію відігравали роль посередників між орачами Великого Степу і Тавриди та країнами Великого шовкового шляху. В історії Київського князя Ігоря залишилась не вивчена сторінка, яка потребує відповідей на багато питань. Так, при його князюванні між Києвом і Візантією існувала угода про „Корсунську країну” за якою князь Ігор був зобов’язаний не пускати на півострів „чорних булгар”, а у окремих випадках просити у імператора Візантії допомоги, який зобов’язувався її надавати. Це говорить про те, що древньому Києву підпорядковувалось Керченське узбережжя, північ і північний захід Криму, частина колишнього Кіммерійського царства, що історично залишалась під владою Київських князів. Наступне за Ігорем покоління, до якого належав візантійський історик Лев Дякон, стверджує, що флот князя Ігоря в 941 році відправився на Константинополь із Босфору Кіммерійського. Історик навів цитату з листа Іоана Цимисхії до князя Святослава в якому сказано: „ Гадаю, що ти забув про поразку батька твого Ігоря, який порушив клятву, приплив до столиці нашої з великим військом на 10 тисячах суднах, а до Кіммерійського Босфору повернувся тількино з десятком човнів, сам ставши вісником своєї біди...” Те, що українці з княжих часів заеляли Крим, дкументально підтверджено істориками, але на скільки коріння іде у глибину віків, потребує ґрунтовного вивчення походження кіммерійців ( кінних орійців).
