Античне місто Тіра

Тіра – столиця Кіммерійського царства, східний форпост, розташований на правому березі Дніпровського лиману, біля річки Тіраса на території сучасного міста Білгород-Дністровського Одеської області.

В середині III тисячоліття до Р.Х., вірніше у 2024 році наші близькі родичі сумерійці ( орійці вод) були витіснені з Месопотамії аркадськими племенами – Еламом. Вони майже півтисячоліття вели кочове життя і врешті осіли на теренах Закавказзя, Криму та частково у Єгипті. Інша їх частина, що лишилась у містах Межиріччя Ур, Урук, Кіш, Лагаш, Умма, до кінця II тисячоліття повністю асимілювались з асирійцями. Останнім царем Месопотамії був цар із міста Лагаш Урукагіна ( 24 ст. до Р.Х.).

Проживаючи на прабатьківщині, сумерійці були творцями клинопису, сумерійської мови, дали високий рівень розвитку архітектури і не без їх участі єгиптянами витворена копська абетка. Вони перші написали оповіді про героїв, міфи про створення світу, про рай, про потоп. Використання в античному Криму святих писань на копській мові до появи кирилиці входить у надбання єгипетської частини орійців.

Самобутня культура сумерійців, що за часи скитальства занепала, була основана на скотарстві, а в віддалених від Оратти місцевостях – землеробстві та рибальстві.

Підтвердженням тому, що кіммерійці мають оріанське (українське) походження є існуючі численні пам’ятки археології Новочеркаського і Чорногорівського типів. Причому, Чорногорівський комплекс кіммерійської культури – заснований на подальшому формуванні Скіфської культури. За твердженням вченого археолога А.І. Треножкіна, історія кіммерійської культури в рамках 900-750 і 750-650 р.р. до Р.Х. продовжувалась зрубною культурою із східним впливом. Отже, знайдена в кіммерійських і скіфських курганах зброя, кераміка, кінська збруя у скіфів має прототип кіммерійської із деяким його удосконаленням у скіфів.

Інший учений О.О. Ісен писав: „...кіммерійці були першим найбільшим об’єднанням племен і потім, на рубежі VII століття, частково були витіснені, але не може бути й мови про повну зміну населення. Більшість племен, що входили в кіммерійське об’єднання, збереглись після його розпаду.”

Археологічні письмові джерела свідчать, що з IX по VI ст. до Р.Х. на території України і в Криму мешкало стародавнє землеробське населення, корені якого сягало бронзового віку і неоліту. Це нащадки „трипільців”, автохтони, що пройшли через вікову історію певними етапами розвитку, змінюючи вождів, утверджуючи самобутність і змінюючи особисту назву. Кочівники змогли тільки частково асимілюватись в хліборобські племена, не залишаючи своєї напівдикої культури і турбот в боротьбі за самозбереження.

Про могутність Кіммерійського царства і його головної фортеці Тіра говорить більш ніж тисячолітнє панування кіммерійців на землях від Дону до Дунаю і від Сурожу до Троянських валів Куявії. Торговим центром в Кіммерії стає „Торжище Борисфенітов” на місці якого виникло місто Ольвія. Особливе значення мали водні комунікації, що з’єднували Придніпровські та Причорноморські землі і давали можливість виробничо-культурного прогресу. Високий рівень життя скотарів, хліборобів, виноробів приваблював не тільки кочові племена півночі (андрофагів) та сходу (тисагетів), але і греко-римські військові галери.

В 6 ст. до Р.Х. Тіру було завойовано греками з міста Мілета, а згодом грецькі рабовласники почали поступово здобувати на Кримському півострові та Причорномор’ї Кіммерік, Кокур, Сурож, Укрух, Ор, Опук, Телапілу, Левопіль, Учансу, Манкопію, Маріопіль.

Так, розкопки 1950-51 рр на схилах гори Опук, де був розташований Кіммерік, під культурним шаром 6-5 ст. до Р.Х. дають підстави пов’язувати це місто з кіммерійцями до грецької навали. Збереглися археологічні пам’ятки кіммерійців, їх поселення і курганні поховання, особливо в Криму і на нижньому Дніпрі.

Деякі історики вважають, що назва міста Тіра з’явилось після того, як цю фортецю здобули, а потім відбудували грецькі колонізатори. До падіння Тіра виглядала неприступним форпостом, розміщалась на крутій скелі, як більшість фортець кіммерійського царства. Назва міста. ймовірно була запозичена від ріки Тіраса (теперішній Дністер). Столиця Кіммерійського царства височіла на правому боці лиману і піднімалась над низинами грізними кам’яними банями мурів, що оточували чотирикутні царські висотні палати і храми. Архітектурою вони нагадують житла трипільців. Поруч зі скелею, ближче до моря, виднілись кургани, долю яких описував Геродот в історичних спогадах і доніс нам місце розташування царських поховань поблизу ріки Тіраса. Ніхто ніколи не задумався, кому належав цей край, хто вони, ці кіммерійські вожді, які відіграли значну роль в історії України.

Деякі дослідники не можуть збагнути, що життєвий процес осілих хліборобів автохтонів безперервний і як би не змінювались назва народу чи його нових утворень, вони тисячоліттями жили за законами козаччини, за законами своїх предків, до цього часу утворюючи поселення далеко за межами батьківщини.

Важким випробуванням кіммерійського царства була боротьба за визволення від аркадських племен своєї прабатьківщини і їх походи з боями у VIII і VII ст.. до Р.Х. через Фрігію, Палфагонію, Каппаданію на Ассірію до порогів Хетського царства. Гомери, як буря. своєю швидкою кіннотою справили незабутнє враження і визволили Середню Азію від ассирійсько-семітської неволі і переможеними були прозвані „саки” за їх гострі металеві мечі. Згодом мечі були змінені на шаблі „косі саки”, звідки і пішла назва козаки. Але пройде майже тисячоліття, коли ця лицарська назва оріянського воїнства укоріниться серед української нації.

Отже античне місто Тіра може претендувати на статус фортеці збудованої предками майбутнього козацтва, а міста Телапіла, руїни якого знаходяться у Севастополі в Козачій бухті, та античні Ор, Кіммерік, Укрух, Сурож, Опук, Левопіль та інші на Кримському півострові, перші козацькі міста-фортеці