Балаклаві 2150 років
Назва античних шумерських міст Ур, Урук відзначена літописом Кам’яної Могили.
Шумерія існувала на території сучасного Іраку з 4-го тисячоліття до Р.Х. і окрім вказаних міст Ур, Урук, там ще виникли древні міста Кіш Лагаш, Умма. Подібні назви міст мали і античні кіммерійці, що жили на території Таврії. До грецького вторгнення ( 6 ст. до Р.Х) вони назвали свої міста - Кокур, Укрух, Ор (Перекоп). До індоєвропейської основи античних назв входять однозвучні і притаманні багатьом родовим гілкам імена і прізвища – Палак, Палазга – Параска.Трагедія корінного народу Криму розпочинається з грецької колонізації. Вона для автохтонного населення була жорстокою. Корінний етнонім на території Криму не підкорився грецькому поневоленню, адже греки почали їх таврувати в своїх рабів. Корінні жителі Криму киммерійці, що пішли від старовинного оріянського племені ( самоназва айдайнлянці), стають рабами, і змінюється їх етнічна назва – таври. Для протистояння рабовласницькій експансії племена оріїянської галузі міцніше об'єднуються в Скитську державу і в VII ст. до Р.Х. частина Криму увійшла до складу Скитської держави з політичним центром Неаполь (3 ст. до Р.Х.). В об’єднання вступили скити, поляни, гали, борисфеніти, саги, роксолани, айдайнляни та ін., що іменували себе сколотами, тобто об’єднаними (сколоченими до купи).
Скитська держава, або ж вона названа Геродотом Скуфією, під час поневолення греками кіммерійців роздрібнилась на невеликі царства. Роздроблення привело до поразки. Греки почали зазіхати на міста Скитії і оволоділи скитською твердинею Напіт. Завойовник насаджував аборигенам свою мову, культуру, державність. Пізніше, у 5 ст. до Р.Х. Пантікапей (Керч) об’єднує грецькі колонії-міста Керченського і Таманського півостровів у Боспорське царство, а у 3 ст до Р.Х.
у Понтійське царство з греко-перським правлінням, з посиленням рабовласницької експлуатації. Наприкінці 2 ст до Р.Х. виникає в Пантікапеї повстання рабів скіфських племен під проводом легендарного Савмака. Повстання охопило увесь Керченськиї півострів, але було жорстоко придушене каральною експедицією полководця Діофанта.Це перше повстання наших пращурів. Про це говорить дощечка 6е „Велесової книги” „...бо були кімморії, також отці наші. А ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених.”
Про заселення Криму праукраїнцями розповідає та ж “Велесова книга”:
“Коли наші пращури Сурож творити почали, греки приходили купцями, до торжищ наших, прибутки шукали і, землю нашу, розглядаючи, посилали до нас багато своїх юнаків і будинки будували, і гради обміну та торгівлі.
І ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах озброєни хі скоро нашу землю прибрали до рук своїх.
Отак наша земля, яка чотири віки була наша, стала грецька.”
Клинописні ассірійські джерела згадують державу Скіфію з початку 7 ст. до Р.Х. і столицю таврів – Телапілу (нині Севастополь), який згодом заселили греки, майже на століття раніше зародження Херсонесу. Найстарішим поселенням є Сурож, створений нашими пращурами на початку 10 ст. до Р.Х. Місто декілька разів перейменовувалось. Греки називали його Cigaгios, генуезці – Судак, інші етноси Сурдак, Судок, Сордая, Суренград.
Грецький географ Страбон ( 63 рік до Р.Х. – 19 рік по Р.)у своїй VII книзі стверджує, що роксолянський князь з Ольвії Скилур заклав у Тавриді три укріплення: Палакіон (скитська назва Палаклава), Хабон (Кемерчак) і Неаполь (біля Сімферополя) і використовував їх у визвольний війні проти Митрида-Євпатора і Херсонесу.
Перша назва міста Балаклави - Палаклава пішло від двох слів: Палак і лава. Цар Скилур побудував фортецю для царювання свого сина Палака, назвавши її його іменем. Давнє українське слово лава відоме.
Це – місце для сидіння. Отже Балаклава – тронне місце Палака. До наших часів назва міста дійшла не зміненою за винятком перших співзвучних літер П і Б ( Балаклава).Створення Балаклави сягає сивої давнини і нараховує не менше 2150 років із дня його заснування. Під час розкопок у Неаполі знайдені мармурові рельєфи із зображеннями Скилура й Палака.
В 4 тис. до Р.Х. містом заволоділи античні греки і називають його Палакіон, зберігаючи в назві ім’я молодого скіфського царя Палака. Згодом колонізатори називають місцевих автохтонів дикунами, піратами, аби виправдати розбійництво й грабіжництво з боку своїх одноплемінників.
З 1357 року місто Палака завоювали генуезці і збудували в ньому фортецю Чембало. В 1457 році фортеця пала від турецької навали. Турки повернули місту дещо змінену назву – Балаклава (рибний став).
У Скіфському Неаполі царя Скилура проведеними розкопками, в 1946 році, виявлено могильник із розписом, що дуже нагадує сучасні українські розписи хат, а на стінах типи автохтонних людей – сцени їх життя, верхи на коні, полювання із собаками, гра на лірі. Це не-хто інший, як названі греками таври, одне із колін древнього українського роду.
З письмових джерел таври відомі у Тмутараканському князівстві до ХI століття й князівстві Феодоро до ХV століття.
В “Кримських ділах”, перевиданих Кирамзіним згадується князь таврів Ісайко(Сак), який у генуезьському документі 1472 року названий “Sigпore del Theodoro” – “Володар Феодоро”. Одне прізвище князя говорить про його походження.
Тмутараканське князівство було засновано Київським князем Святославом після розгрому Хазарського каганату. Причиною визволення Таврії було письмове звернення Таврійського топарха (правителя) у січні 963 року, подане Святославу у Київ, де говорилося: “Учасники віча, як увесь народ півострова, прагнуть незалежності від кочівників-хозарів, тому що не відрізняємось за звичками й побутом від жителів “північної країни”, де править північний князь Святослав”.
Щоб там хто не говорив, а етнічні корені народу Криму ведуть до Києва.
۞