Розділ ІІІ ЖИТЛОВІ КАМЕРИ АНАХОРЕТІВ ТА УМОВИ ЇХНЬОГО ІСНУВАННЯ

Відомий релігійно-політичний діяч України Іван Огієнко (митрополит Іларіон) стверджує, що початки чернечого руху та поява найдавніших монастирів на українських землях є тісно пов'язані з анахоретством^{[311] [312].}

Середньовічне анахоретство охоплювало різні релігійні аскетичні течії та напрями. Визначальним передусім було місце та умови перебування анахорета. Наприклад, ченці-анахорети селилися окремо, але поблизу монастирських осель, відшельники - у глибоких та важкодоступних лісових нетрях, пустинники - у віддалених від населених пунктів пустинних місцях тощо.

Відомості Києво-Печерського патерика свідчать, що традицію анахоретства ще на початку ХІ ст. на українські землі приніс з Афону чернець Антоній Печерський. Характерні риси аскетизму можна простежити на прикладі коротких, нижче поданих описів з життя печерського патріарха (“обыкль единь жити..., не тръпя всякого мятежа и мълвы”, “затворися въ единой келии пецеры”), а також його учнів (Ісаакія) та послідовників (єпископа Микити, затворника Лаврентія, Івана Багатостраждального), які у повній темряві київського підземелля, “яко зракъ вынимая человъку”, зуміли “невидънием и молчанием” осягнути “свът божественный”, “неизречененъ ^,2λ2.

Християнське анахоретство багато дослідників вважають вагомим чинником протистояння давнім язичницьким традиціям та архаїчному суспільному світогляду східних слов'ян, які наприкінці Х ст. мали давні та глибокі корені^[313]. Цей факт наголошено у давньоруському літописі, коли літописець наводить перелік та подає характеристику пантеону язичницьких богів в пізнішому часі відомого релігійного реформатора - князя Володимира.

Про існування християнського анахоретства у Галичині в часи середньовіччя передусім свідчать численні невеличкі житлові печерні порожнини, які ще й досі мають характерні чернечі топонімічні назви (“Ґрот монаха”, “Келія схимника”, “Печера самітника” тощо.). Важливо, що багато печерних пам'яток зберігають характерні ознаки чернечого перебування.

Упродовж багатьох віків на засадах норм та вимог аскези відшельництво розвивалося та удосконалювалося. Поява різних форм та напрямків відшельництва знайшла своє місце також у багатьох інших стародавніх релігіях народів світу^[314].

Одним з напрямів анахоретства було відшельництво. Воно стало однією із ранніх та найбільш поширених форм існування чернецтва на землях Давньої Русі. У християнстві течія відшельництва бере свій початок від найдавніших часів появи християнської релігії у світі^[315]. Крім того, також відомо, що саме ченці-відшельники є засновниками першого християнського монастиря^{[316] [317].}

Здебільшого свої невеличкі житла ченці-відшельники влаштовували далеко від мирських поселень. Для створення житлових споруд вони обирали глухі та відлюдні місця, важкодоступні гірські масиви, печерні порожнини, ґрунтові землянки тощо. Відшельництво було відмежованим від мирського суспільства. Від зовнішнього світу воно ховало багато таємниць. Навіть у церковних та монастирських писемних джерелах прямих свідчень про цю форму існування чернецтва збереглося дуже мало³¹, що ускладнює наукове вивчення даного суспільного явища.

Наголосимо, що писемні повідомлення про діяльність анахоретів, здебільшого, мають загальний та інформативний характер. Це не дає змоги для належного вивчення та трактування цього суспільного явища. На думку відомого українського релігійного та суспільно-політичного діяча Івана Огієнка, багато ченців-відшельників, які в княжі часи опинилися на галицьких землях, стали творцями печерних монастирів. Адже відшельництво в більшості випадків у християнстві сприймали, як короткочасну акцію духовного самоочищення.

У християнському відшельництві треба розрізняти:

- часове відшельництво;

318

- довічне відшельництво.

Якщо довічне перебування інока у відшельництві розглядали, як найвищу форму аскетизму, то часове відшельництво трактували як тимчасове фізичне випробування терпимості, покірності, відданості та сили волі того чи іншого ченця. Це залежало від того, яку форму схими приймав чернець - Малу чи Велику.

Крім того, кожен із зазначених напрямів відшельницького існування ще поділявся на різні групи. Зокрема, наприклад, довічні та часові відшельники були представлені стовпниками, затворниками, печерниками, мовчальниками, 319 дендритами тощо.

Варто зазначити, що православне стовпництво та дендритство не набуло значного поширення не лише в Галичині, а й на інших українських землях. Воно є більш характерним для Балканських країн^{[318] [319] [320].}

Проте затворництво і печерництво в Україні отримало панівне значення. За результатами спелеологічних досліджень порожнин Києво-Печерської лаври та інших відомих печерних пам'яток України, сучасний київський дослідник Т. Бобровський стверджує, що більшість середньовічних ченців- відшельників на українських землях упродовж XI-XVI ст. намагалися реалізувати себе у печерництві^[321].

Можливо, певною мірою цьому сприяла значна кількість печерних порожнин, які були на українських землях.

Значного поширення печерництво набуло і в Галичині. Унаслідок пошукових робіт, які були проведені археологічною експедицією Львівського державного університету імені Івана Франка в 1994-1995 рр. на Розточчі^[322], лише у верхньому побережжі Верещиці між селами Крехів та Страдч Яворівського р-ну Львівської обл. (тобто між Крехівським та Страдецьким печерними монастирями) на площі, яка становила приблизно 10 км², було виявлено 17 печерних порожнин, з них 12 за характерними ознаками могли належати ченцям-відшельникам.

Найчастіше печерні порожнини самітників зафіксовано у непомітних та важкодоступних місцях.

Певні відмінності простежено і в конструктивних формах житлових камер. Серед них виділяються тунелеподібні житлові камери з овальним склепінням, а також печерні порожнини округлої, яйцеподібної, куполоподібної та інших форм.

Щодо особливостей проживання середньовічних анахоретів на українських землях, то митрополит Іларіон зазначив, що живуть анахорети “одинцем... в якихось невидних для стороннього розщілинах земних”^[323].

Одним з таких прикладів може слугувати житло анахорета, яке ми виявили на Розточчі у гористому, покритому лісом масиві, що поблизу с. Фійна на Львівщині. Вхід у споруду розташований на потужному кам'яному відрозі скельного виступу, який виділяється над поверхню землі. Як показано на світлині (фото 3) вхідна частина у печерну порожнину має видовжену форму. Такі форми входів є характерними для печерних порожнин, які споруджували анахорети, пристосовуючись до природних тріщин гірської кам'яної породи.

Про штучне освоєння зазначеної печерної порожнини також свідчать сліди від рубання та сколювання каменю, яке робили за допомогою металевих знарядь. Відбитки залізних інструментів зафіксовано на стінках обабіч вхідного отвору. Звичайно, вирубувати камінь могла лише людина з метою пристосування печерної порожнин для власних потреб. Це дає підстави стверджувати, що зазначена печерна пам'ятка має природно-штучне походження. У плані житлова камера є продовгуватою. Вхідний отвір в неї має незначні розміри - висоту 0,7 м та ширину - 0,45 м. На стінках вхідного отвору та житлової камери простежено сліди грубих сколів, відбитки клиноподібних знарядь тощо.

У поперечному перерізі споруда має яйцеподібну форму (рис. 3). Максимальна довжина печерної порожнини становить близько 1,6 м, ширина - майже 0,9 м, висота - 0,95 м.

Рис.

Печерні камери анахоретів, вирубані у кам’яній основі, ми визначали за характерними ознаками індивідуального печерного чернечого житла кіновіального типу. Значення терміна кіновія вчені виводять від старогрецьких слів κοινο і βιος, що перекладається як спільне (общинне) життя^[324]. У цьому випадку кіновію розглядають як одну із форм організації та існування статутного чернецтва.

У печерних камерах анахоретів часто дослідники фіксують наявність невеликої ніші, заглибленої на одній із стінок споруди. Хоч в окремих камерах нішоподібних заглиблень немає, однак добре простежуються сліди знарядь, що залишилися від вирубування на кам’яних стінках під час розширення печерної порожнини.

Кіновіальний тип чернечого общинного устрою завжди є найбільш приближеним до особливостей та вимог існування анахоретства. Він характерний для окремих середньовічних чернечих печерних комплексів Галичини. Наприклад, частково для Страдецького та Крехівського печерних монастирів.

Індивідуальні чернечі житлові споруди є цінними та важливими історичними об’єктами. Багато з них з часом та під впливом різних чинників

трансформували у протомонастирські та монастирські оселі. Це дає змогу простежити процес еволюції чернечих житлових структур від невеликих камер анахоретів до великих монастирських осель.

Рис. 4. План та переріз житлової камери анахорета куполоподібної форми. Страдч. 2009.

Як показують ілюстративні матеріали (рис. 3, 4; фото 3, 4) основними складовими частинами печерної житлової споруди ченця-анахорета є вхідний коридор та житлова камера. Майже традиційно вхід у житлову камеру є вузьким та характерно заниженим, що давало змогу лише її мешканцю проникати у печерну порожнину.

Очевидно такі невеликі вхідні отвори вважали вигідними тим, що були слабо помітними на місцевості і зручнішими для кращого захисту від небезпеки.

Зазначимо, що вхідні коридори житлових камер анахоретів мають різну довжину. Це, на нашу думку, залежало від місця знаходження житлової камери. Зокрема, у важкодоступних місцях вхідні коридори печерних жител є короткими, у легкодоступних - довгими.

В середньому довжина вхідного коридору зазначеної споруди анахорета, що відзначається легкою доступністю, становила приблизно 1,3-1,5 м. Досить часто вхідні коридори легкодоступних житлових споруд анахоретів ускладнені порогами, гострими кам'яними виступами тощо (фото 4).

Вірогідно, що такі конструктивні особливості формування вхідного отвору мали певне захисне значення.

Як видно на світлині (фото 4), вхідний отвір у печерну порожнину має чітку підпрямокутну форму. Спелеологічні дослідження печерної порожнини показали, що вона має штучне походження. Характерною ознакою її освоєння та тривалого практичного використання виступають добре вигладжені бічні стінки вхідного коридору, а також відбитки металевих знарядь на кам'яній основі печерної камери, які залишилися від тесання, рубання та сколювання каменю.

Дуже часто вхідні отвори у житлові камери анахоретів є невеликими, нерівними та характерно звуженими, що, ймовірно, робили з метою забезпечення непомітного існування житлової споруди. В ілюстрованій на рис. 4 печері ширина вхідного отвору становить всього 0,35 м, висота - 0,65 м (фото 4).

У житлових камерах анахоретів жодного разу нам не вдалося виявити віконних, димохідних чи вентиляційних отворів. Зазвичай вхід у житлову камеру мав універсальне призначення. Тому, крім входу та виходу він одночасно слугував отвором для освітлення, доступу повітря та вентиляції житлової камери.

На підставі порівняння обох зазначених житлових споруд (рис. 3 та рис. 4) зазначимо про наявність певних спільних та відмінних конструктивних ознак. Зокрема, якщо у житлових печерних спорудах продовгуватого чи тунелеподібного типу мешканці могли сидіти та лежати, то в камерах куполоподібної конструктивної форми була можливість лише сидіти.

Отже, форми та розміри печерних житлових споруд можуть слугувати відображенням різних способів та типологічних ознак, які засвідчують особливості перебування анахоретів в келіях.

На нашу думку, створення чернечих житлових споруд відбувалося з дотриманням певних норм та вимог, що дає підстави стверджувати про певні форми зв'язку між окремим анахоретами, а, отже, і про організаційний устрій чернецтва та його трансформацію від одинокого відшельництва до общинного чернецтва, побудованого на статутних засадах кіновії.

Крім печерних житлових споруд куполоподібної форми (рис. 4), значного поширення на галицьких землях у середньовічні часи набули житлові камери, що в перерізі мали у нижній частині споруди характерно заокруглену форму. Це дає підстави виділити такі житлові камери в окрему групу споруд анахоретів яйцеподібної форми (рис. 5).

Зазначимо, що часто долівка таких печерних жител є нерівною. Вона відзначається численними гострими кам'яними виступами, які значно ускладнювали та майже унеможливлювали довготривале перебування у такій печерній порожнині.

В багатьох випадках вхідний отвір у житлову камеру є коротким, прямим та має невеликі розміри. Найчастіше простежуються вхідні отвори округлої форми, які в діаметрі мають 0,36-0,40 м (рис. 5).

Рис. 5. План та переріз житлової споруди анахорета яйцеподібної форми, що знаходиться поблизу смт Івано-Франкове Яворівського р-ну Львівської обл.

Житлові споруди анахоретів є здебільшого куполоподібної та яйцеподібної форми. Такі житла є спорудами сидячого типу, мають невелику площу та об'єм, належать до числа одноосібних житлових камер (рис. 4, 5). Часто на кам'яній стелі та стінках житлових камер та вхідного коридору споруд даного типологічного виду добре простежуються глибокі природні тріщини, а також сліди від сколів каменю та дії металевих знарядь (долот, зубил, широких лез та ін.), які використовували в процесі спорудження житлових камер.

Таким чином, печерні житла анахоретів, які знаходяться у легкодоступних місцях, мають довгий вхідний коридор. Зазвичай, він нерівний, зміщений в одну зі сторін, ускладнений кам'яними виступами та порогами (рис. 3, 4, 7, 8). Водночас у подібних житлових спорудах, які розміщені у важкодоступних місцях, вхід є прямим, без виступаючих кам'яних виступів та порогів, а довжина вхідного коридору є приблизно в два рази коротшою.

Нерівна долівка келії яйцеподібної форми з численними гострими виступами (рис. 5) на початках відкидала нашу версію про житлове

призначення зазначеної кам'яної порожнини. Однак дослідження писемних джерел та публікацій дослідників дали змогу зафіксувати ще одну характерну особливість чернечих жител анахоретів. Як свідчить І. Огієнко та інші автори, нерівна долівка була властивою для житла анахорета^[325], як засіб його страждань в ім'я Бога.

У переважній більшості долівка печерних житлових камер анахоретів - кам'яна та нерівна. Часто до вхідного коридору вона легко похила (фото 3, 4, 5, 6). Похилим на зовнішню сторону є також долівка вхідного коридору. Таку похилу та рівну поверхню входу анахорети робили з метою відводу дощової або талої води від житлової камери, щоб запобігти її випадковому підтопленню.

Як уже було зазначено, більшість житлових споруд анахоретів мають чітко виражене природно-штучне походження. На бічних стінках багатьох вхідних отворів житлових камер анахоретів простежуються сліди сколювання, вирубування та підтесування каменю.

Досить часто житлові камери фіксують у місцях існування природних раковин та ніш, тріщин та виступаючих на поверхню розколів гористого масиву (фото 5), або в місцях залягання м'яких гіпсово-піщаних відкладів, тобто там, де було легше розбудовувати житлову камеру.

Цікаву споруду ченця-пустельника недавно зафіксував поблизу села Голігради, що в Борщівському р-ні на Тернопільщині сучасний тернопільський дослідник Михайло Сохацький^[326]. У невеликій житловій печерній камері з нерівною, похилою долівкою, характерно вирубаною склепінчастою стелею та коротким вузьким входом розміщене невелике заглиблення близьке до прямокутної форми, яке, ймовірно, було призначене для збору води в середині приміщення (рис. 6).

Крім того, як зауважив зазначений спелеолог, житлова камера мала вузьку, приплюснутої форми продовгувату нішу, яка була піднята над рівнем долівки та заглиблена у бічну стінку житлової камери. Ніша також відзначалася добре вигладженими бічними стінками, плавно похилою долівкою (рис. 6).

Про її призначення хіба що можна висловити певні припущення. Вірогідно, що бічна ніша при потребі слугувала анахорету лежаком. Це дає підстави висловити думку про існування універсальних сидячо-лежачих камер анахоретів. Але й вірогідним видається і те, що ніша могла слугувати місцем для збереження харчових запасів^[327].

Рис. 6. План та переріз житлової споруди анахорета, яку виявлено біля с. Голігради. (За Сохацьким М., 2000).

Результати пошукових робіт показують, що індивідуальні житлові камери анахоретів мають різні типологічні форми вхідних отворів. В одних вхідні отвори у житла анахоретів мають підпрямокутну форму (фото 4), в інших - підтрикутну (рис. 12), підквадратну, овальну, округлу, овоїдну, трапецієподібну тощо. У багатьох випадках форма вхідного отвору безпосередньо залежала від природних умов штучного формування такого отвору.

Незначного поширення на Прикарпатті набули видовжені (фото 5) та приплюснуті форми вхідних отворів житлових камер анахоретів (фото 6). Появу різних специфічних форм входів у печерних келіях, перш за все треба пов’язувати з особливостями прикарпатського гірського рельєфу, реальним станом гористого масиву, в якому трапляються глибокі природні тріщини, кам’яні природні порожнини, місця поширення ерозійних процесів, а також заляганням м’яких пластів гіпсово-вапнякових відкладів у загальній гірській стратиграфії тощо. Житлові приміщення анахоретів, зазвичай, мають нерівну, округлу або овальну форми. Найбільший діаметр округлих споруд становить 1,1-1,3 м. Середня висота житлових камер коливається від 0,9 до 1,2 м.

За результатами досліджень визначено, що значна кількість печерних келій анахоретів припинила своє існування на етапі переходу від анахоретства до організованого общинного чернецтва. Трапляється чимало пам'яток, що свідчать лише про спроби розбудови печерних порожнин. Цю групу пам'яток теж досліджували.

Наголосимо, що багато жител анахоретів у середньовіччі концентрувалося у недалекій околиці від монастирських обителей. Зокрема, невеликі печерні порожнини було виявлено поблизу Страдецького, Розгірчанського, Галицького, Бакотського, Крехівського та інших печерних монастирів. Відомими є печерні порожнини поблизу давньоруського монастиря в смт Підкамінь Бродівського р-ну на Львівщині^{[328] [329] [330]. Нині унаслідок руйнувань та добування будівельного каменю багато з них втратили свій первісний вигляд.}

Загалом упродовж 1994-2010 рр. в Галичині автору вдалося зафіксувати 387 невеликих одноосібних печерних пам'яток анахоретів. Припускаємо, що їх колись було набагато більше. Здебільшого печерні пам'ятки чернецтва розташовані у місцях виступів кам'яної основи на поверхню землі у географічних межах Опілля, Поділля, Розточчя, Покуття, Гологірсько- Кременецького кряжу і т. п.

Значна кількість житлових споруд відшельників розміщена у важкодоступних гірських місцях Прикарпатття, в глухих лісових закутках, що 329 не мають назв.

Деякі пам'ятки, які розташовані недалеко від населених пунктів, місцеві мешканці ще й досі означують чернечими назвами. Наприклад, “Грот монаха”, розміщений біля с. Одаїв Тлумацького р-ну Івано-Франківської області. Наголосимо, що поблизу зазначеного грота львівські дослідники випадково виявили ще вісім невеликих порожнин, які мають характерні ознаки чернечого перебування. Припускаємо, що вони колись були заселені анахоретами³³. Можна, отже, узагальнити, що житла самітників були невеликими і помітно відрізнялися від житлових споруд мешканців печерних монастирів чи протомонастирів.

Загальний об'єм однієї із таких камер анахорета, яку було виявлено в гористому масиві поблизу смт Івано-Франкове Яворівського р-ну Львівської обл., становить приблизно 1,3-1,4 м³. Невеликий об'єм споруди свідчить про одноосібне проживання в ній.

За формами, розмірами та об'ємом відмежовані, одноосібні печерні житла анахоретів цілком відповідають печерним житловим спорудам ченців- кіновітів, але вони є приблизно вдвічі меншими за житлові камери ченців- келіотів.

Унікальною історичною пам'яткою є Страдецький печерний монастир, який за період свого існування пройшов еволюцію від келіотства до кіновії. Зокрема, вхідна частина Страдецького печерного монастиря приблизно до глибини 40 м від входу за формою, об'ємом та устроєм житлових споруд повністю відповідає келіотському організаційному устрою чернечої общини, що дає підстави визначати її як початкову фазу становлення пам'ятки. Однією з ознак є відсутність одноосібних житлових камер.

Інша частина печерного монастиря, яку можна легко виділити, візуально фіксується на глибині приблизно 40 м від входу аж до кінцевого заглиблення. Вона має зовсім іншу систему забудови печерного коридору, житлових камер тощо, виділяється велике приміщення общинної трапезної³³. Ці ознаки можуть слугувати одним з характерних відображень нового організаційного устрою, який відповідав способу існування кіновітів.

Цінні наукові відомості щодо існування анахоретів у придністерських печерах знаходимо в працях дослідників ХІХ - початку ХХ ст. Варто зазначити, що багато авторів називає їх житловими спорудами пустинників, що, можливо, відображало певну тогочасну традицію авторів у означенні анахоретів. Зокрема, дослідник багатьох печерних порожнин Подністер'я М. Доронович на початку 80-х рр. ХІХ ст. писав, що на терені Дністра в XI і XII ст. пустинників було дуже багато. Їхні поселення творили цілі колонії і займали місцевості так близько один від одного, що мало не самими межами відділялися...”^{[331] [332]. Із праць інших дослідників періоду австрійського підпорядкування Галичини, які присвячені опису жител анахоретів відомо про різні типи житлових камер самітників. Їхнє планування відзначалося простотою. Із усього відомого загалу публікацій також можна виділити житлові камери “сидячого” та “лежачого” типів.}

У більшості печерні “лежачі” житлові чернечі споруди відшельників мали специфічну тунелеподібну конструктивну форму. У такій житловій камері можна було вести лише лежачий спосіб існування, про що свідчить її незначна висота від рівня долівки до склепіння стелі. Це також неодноразово підтвердили результати досліджень автора, які було проведено на багатьох пам'ятках Галичини.

Описуючи конструктивну забудову індивідуальних житлових споруд анахоретів, автори публікацій виділяли вхідну та житлову частину пам'ятки, наголошували їхньому штучному походженні, існуванні невеличких настінних заглиблень тощо. Зокрема, відомий галицький дослідник кінця ХІХ - початку ХХ ст. Володимир Деметрикевич у монографічному дослідженні, присвяченому опису печерних порожнин Галичини, зазначав, що житлові камери пустинників, які вирубані у виступах кам'яних масивів, мають невеликі розміри. Вхідні отвори у кам'яні порожнини є нерівними, часто вузькими, іноді продовгуватими. Вони відзначаються характерними кам'яними виступами з бічних стінок, що нерідко значно ускладнюють доступ 333

у житлову камеру.

Цінні наукові відомості про житлові споруди анахоретів поміщено у публікаціях Х. Вердіра³³, В. Заїкіна³³, Б. Януша³³, Є. Сецінського³³, Г. Георгієвського^{[333] [334] [335] [336] [337] [338], В. Антоновича[339], А. Афанасьєва-Чужбинського[340] та багатьох інших дослідників історії чернецтва.}

Найновіші спелеологічні дослідження, проведені на багатьох печерних камерах Верхнього та Середнього Придністер'я дають змогу констатувати, що в середньовічні часи у Галичині існувало велике розмаїття житлових споруд анахоретів, які різнилися між собою певними типологічними ознаками забудови. За свідченнями спелеологів та результатами наших наукових досліджень, можна стверджувати, що значного поширення на землях Верхнього та Середнього Придністер’я набули індивідуальні житлові споруди анахоретів, які ми типологічно зачислювали до житлових камер округлої, куполоподібної та яйцеподібної форм (рис. 7).

Рис. 7. Основні типологічні форми середньовічних житлових камер анахоретів Галичини.

(1 - округла форма; 2 - куполоподібна форма; 3 - яйцеподібна форма).

Значна кількість житлових споруд анахоретів зазначених вище конструктивних форм дає підстави зауважити, що у середньовічні часи на галицьких землях переважали чернечі одноосібні житлові камери “сидячого” типу. Їхні розміри не були однаковими. Найбільша висота індивідуальних житлових печерних камер від рівня долівки до стелі мала в середній частині споруди всього 1,1-1,2 м. Приблизно такою ж була максимальна ширина камер, яка була розміщена дещо вище від рівня основи житла.

Найбільший діаметр округлих та куполоподібних камер анахоретів також фіксується ближче до долівки споруди. В середньому він становить 1,1­1,3 м. У індивідуальних житлових камерах анахоретів, які мають яйцеподібну форму, максимальний діаметр споруди простежується приблизно на висоті 0,4-0,5 м від рівня долівки (рис. 5). Така особливість зумовлена заокругленою нижньою кутовою частиною камери. Наголосимо, що технічні характеристики печерних жител анахоретів відповідають характеристиці окремих житлових камер ченців кіновіальних монастирів (фото 18).

Привертає увагу те, що кам'яні стінки вхідного коридору анахоретів тієї чи іншої пам'ятки, здебільшого, є рівно зрубані та помітно згладжені (фото 3, 4, 5), а житлових камерах - нерівні, часто з характерними гострими кам'яними зазубинами, невеликими заглибленнями, а в окремих випадках - з гладенькими зрізами та глибокими природними тріщинами. На стінках житлових камер багатьох споруд анахоретів простежено чіткі відбитки металевих лез різної ширини. Вона коливається від 1,5 см майже до 10 см. Навіть у межах одного невеликого печерного житла часто простежується використання знарядь різної ширини. Ймовірно, що невисока технічна якість металу зумовлювала низьку виробничу продуктивність знарядь та, ймовірно, часту заміну інструментарію.

В окремих печерних спорудах анахоретів, особливо у невеликих нішоподібних заглибленнях та поблизу них, у багатьох випадках є висічені зображення хрестів, хрестоподібних знаків, ліній та букв (фото 7).

Ці написи та зображення християнських релігійних символів у печерних порожнинах несуть на собі значну історичну інформацію. На думку Т. Бобровського, наявність старослов'янських письмен та християнських знаків є найперше властивими для житлових камер середньовічних ченців- ісихастів³⁴, що також підтримує інший київський спелеолог - Павло Нечитайло^{[341] [342].}

Як показали дослідження, на практиці існувало кілька характерних видів архітектурного планування житлових камер анахоретів. Умовно їх можна поділити на дві основні групи.

Одну групу репрезентують печерні житлові споруди з вхідними отворами, розташованими приблизно у одній горизонтальній площині з камерою. Трапляються, звичайно, невеличкі відхилення від горизонтального рівня, що здебільшого мали місце на більшому чи меншому ступені пологого спорудження вхідного коридору.

До другої групи належать індивідуальні чернечі житла з вертикально (або майже вертикально) влаштованими в них вхідними отворами. Зазначена форма конструкції є характерною не лише для середньовічних житлових камер анахоретів, а й для мешканців печерних протомонастирів та монастирських обителей.

Як показали результати геоморфологічних досліджень місця спорудження індивідуальних чернечих житлових камер анахоретів значною мірою залежали від багатьох природних чинників і передусім від твердості

СЕРЕДНЬОВІЧНІ МОНАСТИРІ ГАЛИЧИНИ

кам'яної породи, залягання м'яких гіпсово-піщаних пластів, наявності природних порожнин, раковин, тріщин тощо.

Для типологічного виду першої групи або чернечих печерних жител горизонтального планування, які найчастіше були розміщені в легкодоступних природних місцях, вхід у житлову камеру, здебільшого, влаштовували в одній з бічних стінок вхідного коридору (зліва або справа). Такі житлові споруди анахоретів в плані мають р або η -подібну форму (рис. 8, 9).

Рис. 8. План печерної житлової споруди анахорета з входом !—подібної конструкції. Страдч.

Наголосимо, що у важкодоступних місцях довжина вхідного отвору є порівняно короткою. Зауважено, що для житлових споруд даного типу характерними є короткі та майже прямі вхідні отвори (рис. 5). Житлові камери цього різновиду печерних споруд анахоретів, зачислюють до келій горизонтального типу планування. У середньому площа печерної житлової споруди анахорета, як уже було зазначено, становить 1,2-1,5 м², а її загальний об'єм сягає приблизно 1,3-1,5 м³.

Більшість середньовічних печерних житлових камер анахоретів Галичини передбачала сидячий спосіб перебування. Про це свідчать невеликі розміри печерних камер округлої, овальної, овоїдної, куполоподібної, квадратної, прямокутної, трапецієподібної та інших типологічних форм. Як

зауважив київський дослідник П. Нечитайло зазначений спосіб перебування має давнє походження^[343]. Ще в перших монастирях Фіваїди, засновником яких був Пахомій Великий, ченцям у келіях було суворо заборонено користуватися ліжком або лежаком для ночівлі. За давньою християнською традицією у багатьох давньоруських монастирях ліжка замінювали спеціальні стільці- “сєдаліша”.

Незважаючи на певну різноманітність цього роду пам'яток, їхньою спільною ознакою залишається те, що така печерна житлова споруда могла помістити лише одну особу, яка там перебувала у сидячому або лежачому положенні.

Рис. 9. План печерної житлової камери анахорета з входом η -подібної конструкції. Страдч.

Порівняно рідко на галицьких землях фіксують печерні житлові камери анахоретів -^-подібної конструктивної форми. Така конструкція передбачала сусіднє існування двох невеликих одноосібних житлових камер, які мали спільний вхідний коридор. Зокрема, спарені одноосібні житлові споруди анахоретів було виявлено у гористому масиві, який покритий лісом, що поблизу містечок Болехів, Долина на Івано-Франківщині, а також в Гологірському кряжі між селами Новосілки - Гологори Золочівського р-ну на Львівщині (рис. 10).

Зауважимо, що у середньовіччі поблизу Новосілок функціонували Словітський та Унівський монастирі^[344]. Можливо, що зазначене печерне житло анахоретів має певне відношення до зазначених монастирів. За переказами місцевих мешканців поблизу Чернечої гори в Уневі колись теж існувала невелика печера, яка мала двостороннє розгалуження. Пам'ятку було зруйновано приблизно на початку 60-х рр. ХХ ст. унаслідок видобутку каменю для будівництва господарських споруд місцевого колгоспу^[345].

Рис. 10. План та переріз куполоподібних житлових споруд анахоретів у-подібної конструктивної форми. Новосілки-Гологори Золочівський р-н Львівська обл.

Звичайно, цей факт, з одного боку, можна розглядати як відхід від норм та вимог аскетичного існування, але на практиці він свідчив про перебіг процесу еволюції монашого життя на шляху від анахоретства до чернечих общин-скитів. Саме скити знайшли найбільше поширення у глухих гірських та важкодоступних районах Карпат та Прикарпаття.

На думку відомого англійського дослідника історії середньовічної Церкви Джозефа Лінча, надмірна матеріальна убогість та висока ідейна духовність, надзвичайно скромний стиль, вкрай невибагливий зміст життя багатьох середньовічних анахоретів не тільки викликав глибоку повагу та пошану до них у місцевого населення, а й захоплення ними, що приваблювало багатьох мирян та численних учнів, які часто селилися поблизу житла ченця- 346 відшельника.

Появу зближених одноосібних жител можна пояснити тим, що учні намагалися наслідувати подвиги свого вчителя. З іншого боку, сам учитель вважав своїм обов’язком навчати учнів праведному християнському буттю та апостольському наслідуванню.

Цілком ймовірно, що саме з появою у ченців-анахоретів учнів (послушників) виникають нетрадиційні житлові споруди відшельників спареного типу або так звані чернечі житлові комплекси -у подібної конструктивної форми.

Учні та послідовники анахоретів, які поселялися поблизу їх жител певним чином впливали на реальний стан анахоретства^{[346] [347] [348]. Відбувалося поступове пом’якшення та згладження суворих умов та вимог існування анахорета від аскетизму до більш м’яких форм існування. На думку Д. Лінча, це негативно впливало на стан середньовічного чернецтва.}

Розвиток інституту послушництва в загальній системі анахоретства став одним з вагомих чинників, що впливав на поступову трансформацію відмежованих споруд анахоретів у невеликі протомонастирські інституції, які об’єднували кілька осіб.

Подібні пам’ятки у середні віки функціонували на землях теперішньої Молдови^[349], Болгарії^[350], Росії^[351] та інших держав.

Щодо житлових споруд анахоретів з вертикально (чи майже вертикально) влаштованим входом у житлову камеру, то вони простежуються порівняно зрідка. Наявність цього роду пам’яток, очевидно, теж свідчить про особливості трансформаційних процесів, які відбувалися на шляху від анахоретства до організованого общинного чернецтва.

Цікаву печерну пам’ятку львівські дослідники зафіксували в 90-х рр. ХХ ст. поблизу с. Одаїв Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.^[352] Це глибока печерна порожнина, у якій, за народними переказами, колись проживали ченці. Пам’ятка має назву Затишна. Як показав на рисунку дослідник В. Артюх, вхідна частина печерної порожнини в процесі поступового та довготривалого освоєння перетворилася у продовгувату та глибоку шахту. Зараз її довжина (глибина) становить близько 6 м від рівня поверхні землі (рис. 11).

Рис. 11. План печерної порожнини Одаїв XVIII із вертикальним входом. Перерізи та результати спелеологічних робіт у печерному комплексі.

(За Артюхом В., 1995).

У “шахті” зафіксовано численні спроби розбудови печерного коридору та порівняно невеликі бічні нішоподібні відгалуження, у яких, ймовірно, колись перебували мешканці. На жаль, автор у публікації не подає жодних матеріалів та відомостей про результати обстеження нішоподібних відгалужень печерної порожнини, їхні вимірні характеристики, що дало б змогу відкрити нові сторінки історії чернецтва.

“Шахта” завершується великою печерною порожниною, в якій могло поміститися декілька осіб^{[353] [354]. Як відомо, спільне проживання кількох ченців в одній житловій камері не є характерним для анахоретів, а відповідає келіотському устрою чернечої общини. Тому зазначати, що ця камера після розбудови належала ченцям-анахоретам немає підстав.}

Розміри порожнини значно перевищують площу уже відомих споруд анахоретів. Очевидно, що збільшення розмірів житлової камери відбувалося в процесі її тривалої розбудови та освоєння. Знахідки, які було виявлено у культурному шарі центрального приміщення, мають доволі широкий асортимент, що дає підстави зазначати тривале використання та час появи пам'ятки. Наведені описи печерної порожнини, результати спелеологічних досліджень, що частково знайшло відображення на рисунку (рис. 11), свідчать, що доступ до печерної споруди не становить труднощів. Напевне, сам цей чинник став основною причиною спорудження значної глибини печерної шахти, чим мешканці намагалися компенсувати порівняно легку доступність до печери та її житлового сектора.

Наприкінці ХХ ст. поблизу с. Стінка Тернопільської обл. група львівських дослідників виявила іншу цікаву чернечу печерну однокамерну пам'ятку. Вона була розташована у невеликому гроті. У культурному шарі грота знайдено фрагменти кружального керамічного посуду Х-ХІІІ ст., кістки тварин тощо. На стінах приміщення зафіксовано хрести, букви, тамгоподібні знаки, а також рисунки³⁵.

Дослідник пам'ятки В. Артюх вважає, що це печерне приміщення могло слугувати печерною чернечою церквою. Таку версію дослідника не можна відкидати, адже у середні віки в Галичині монастирське релігійне життя ґрунтувалося на принципах ідіоритмії, що відображали аналогії його різних виявів та ознак.

Варто зазначити, що слабкою стороною концепції В. Артюха є відсутність ілюстративних матеріалів, які дали б змогу розширити уяву про досліджуваний об'єкт.

Дослідження, проведені на низці середньовічних культових споруд, показують, що для церков не є властивими знахідки побутового керамічного

начиння. Побутові речові матеріали найчастіше трапляються у трапезних або житлових спорудах середньовічного чернецтва^{[355] [356]. Тому здогад В. Артюха про використання означеного гроту як церкви все ж є сумнівним.}

Значна кількість невеликих житлових камер анахоретів розташована у гористій частині Середнього Придністер'я. Про це, передусім, свідчать результати спелеологічних досліджень. Одне з невеликих, відмежованих чернечих жител, виявлено поблизу Галицького печерного монастиря.

З повідомлення чернівецького дослідника Б. Рідуша відомо, що зазначена печерна порожнина була розташована у важкодоступному місці - на гірському схилі, що ускладнює доступ до неї. Вона була вирубана у суцільній кам'яній основі потужного гористого масиву, мала коротку вхідну частину. Як зазначив дослідник, вхід у печерну порожнину мав нетрадиційну для більшості печерних пам'яток підтрикутну форму (рис. 12)³.

Вірогідно, що важкодоступність до пам'ятки певним чином компенсувала невелику довжину вхідного отвору у печерну порожнину.

Рис. 12. План та перерізи житла анахорета, виявленого поблизу Галицького печерного монастиря. (За Рідушем Б., 2000).

Групу відмежованих середньовічних печерних жител анахоретів зафіксував чернівецький спелеолог Б. Рідуш поблизу с. Крутилів Тернопільської обл. Наголосимо, що житлові камери тут були вирубані у гористому масиві у безпосередній близькості між собою (рис. 13).

Печерні порожнини мали невеликі розміри, і тому, без сумніву, становили одноосібні житлові споруди, які, ймовірно, належали ченцям- анахоретам. Проте, за християнською традицією, скупчення кількох чернечих жител анахоретів відповідає характерним ознакам формування помешкань у скитах. Подібно до вище наведених типологічних характеристиках їхніх келій, виявлених на Розточчі, в конструктивних особливостях житлових печерних споруд Опілля, Покуття, Поділля та інших регіонів можна відмітити багато 357 спільних рис.

Рис. 13. План та перерізи жител анахоретів, виявлених поблизу с. Крутилів на Тернопільщині. (За Рідушем Б., 2000).

Передусім, це аналогії у печерних камерах вхідних та житлових приміщень, типологічна схожість форм входів, конструктивних особливостей житлових камер, відсутність у житлах домашніх вогнищ, вентиляційних та ^[357] віконних отворів, нерівна кам'яна долівка, що дає підстави зазначати про певну архітектурну традицію у влаштуванні печерних келій.

Наголосимо, що подібні конструктивні аналоги житлових споруд ченців- самітників (анахоретів) простежуються далеко за межами Галичини, що засвідчує певну спільність та широкомасштабність поширення християнської традиції, яка в середньовіччі побутувала на українських землях. Так, наприклад, поблизу Києва в ур. Протасів Яр Т. Бобровський виявив невелике житло анахорета, яке конструктивно є дуже близьким в плані конструктивного спорудження до печерних жител галицьких анахоретів (рис. 14)^[358].

Рис. 14. План та перерізи житла анахорета, виявленого в ур. Протасів яр на Київщині. (За Бобровським Т., 2007).

Також слід зазначити, що подібні житлові споруди ченців-анахоретів є добре відомими за результатами спелеологічних досліджень середньовічних чернечих пам'яток Криму^[359].

Значна конструктивна схожість галицьких печерних келій відзначається також із чернечими печерними житлами Верхнього Подніпров’я^[360] та Лівобережної України^[361].

Зазначений вище тип споруди має невеликий, помітно “занижений”, короткий та прямий вхідний отвір. Характерною і дещо особливою рисою зазначеної печерної споруди порівняно з житловими камерами галицьких анахоретів є більш чітко окреслені контури, рівно вирубані стінки печерного коридору та келійного приміщення (рис. 14).

Традиційно у печерній порожнині виділяють вхідну та житлову частину з твердою, рівною, кам’яною долівкою. Стінки вхідного отвору та житлової рівні. Як подає в описі пам’ятки зазначений автор, ширина входу становить 0,4 м, найбільша висота - приблизно 0,7 м. Стеля у вхідній та житловій частинах печерної порожнини мають характерну склепінчасту форму (рис. 14). Житлова камера є невеликою. У ній могла поміститися лише одна особа. На плані печерна споруда має підквадратну форму. Лише східна стінка споруди заглиблена в кам’яну основу, що в перерізі нагадує округлу форму апсиди християнських храмів. Максимальна висота житлової камери сягає 1,2 м, ширина та довжина приблизно 0,7-0,8 м.

На стіні у житловому приміщенні виявлено кілька невиразних знаків та зображення хреста (рис. 14). Вірогідно, саме тому дослідник пам’ятки вважає, що зазначене печерне приміщення належало ченцю-ісихасту.

Спелеологічні дослідження дають змогу висловити припущення, що окремі келії виконували функцію ісихастеріїв. Ісихазм походить від древньогрецького слова ησυχiα, що означає “спокій”, “тишина”, “усамітнення”.

Спосіб існування ісихастів передбачав особливу містичну практику православних монахів, які застосовували “безмовну” молитву^[362]. Іноді ісихасти відзначалися неймовірними тілесними аскетичними стражданнями заради пізнання Всевишнього. Тому ісихазм варто розглядати як один із особливих напрямів анахоретства.

Майже у кожній житловій камері анахорета було виявлено неглибокі нішоподібні заглиблення. Вони мали різні розміри, різну форму, різне розташування від рівня долівки та різну величину заглиблення у стінці печерної келії.

Майже у кожному нішоподібному заглиблені, виявленому на одній із стінок печерної келії, у його верхній частині зафіксовано сліди стійкої смолистої кіптяви. Іноді кіптявою частково покрита стеля келії. Зокрема, у південно-східній стінці зазначеної камери анахорета, яку було виявлено поблизу Страдча (рис. 4), на висоті 0,6-0,7 м від рівня долівки зафіксовано невелике нішоподібне заглиблення, яке мало висоту 104 мм, ширину - 65 мм та глибину - 25-40 мм. Верхня частина ніші мала форму, близьку до овальної, а нижня - пряму (рис. 15, 1). Такі ніші ми зачисляємо до групи нішоподібних заглиблень прямокутної форми.

Рис. 15. Основні типи та перерізи настінних ніш із житлових камер анахоретів (1 - ніша прямокутної форми; 2 - ніша округлої форми; 3 - ніша овальної форми).

Вірогідно, що ніша була призначена для поміщення певної реліквії (наприклад, мощі святих) чи символу християнської віри (хреста, іконки, скульптурки тощо). У верхній частині заглиблення та на стелі камери простежено сліди стійкої чорної, смолистої кіптяви, що свідчить про використання для освітлення смоли хвойних порід дерев або смолистої деревини.

Подібно до вище наведених типологічних особливостей жител анахоретів, виявлених на Розточчі, в конструктивних особливостях житлових

споруд Опілля, Покуття, Поділля та інших регіонів можна так само простежити багато спільних рис^[363].

Передусім це виділення у печерних камерах вхідних та житлових приміщень, типологічна схожість форм входів та конструктивних особливостей житлових камер, відсутність у житлах домашніх вогнищ, вентиляційних та віконних отворів, нерівна кам'яна долівка та ін.

Завдяки спелеологічним дослідженням у печерних житлових спорудах анахоретів Галичини зафіксовано ніші прямокутної, квадратної, підтрикутної, трапецієподібної, овальної, овоїдної, округлої (фото 7) та інших форм.

Як видно із наведеної світлини (фото 7), нішоподібні заглиблення в чернечих одноосібних житлах анахоретів мають невеликі розміри та незначне заглиблення. Часто у нижній частині ніші виділяється невелика поличка, на якій, на нашу думку, встановлювали культову символіку та лампадку.

Зазначимо, що в окремих нішах та поблизу них зафіксовано зображення хрестів та різних знаків. Зокрема, в житлі анахорета, яке відкрито поблизу с. Ушковичі Перемишлянського р-ну Львівської обл., у заглибленій ніші виявлено зображення двораменного хреста, яке було “вирізано” у твердій кам'яній основі. Навколо заглиблення зафіксовано знаки, які нагадують літери старослов'янського алфавіту. Проте зміст цих написів поки що не розшифровано.

Камера з цими знаками могла належати ченцю-ісихасту. Саме для ісихастів, як зауважують Т. Бобровський^[364], П. Нечитайло^[365],

О. Пламеницька^[366] та інші дослідники історії печерного чернецтва характерною ознакою є додаткова символізація християнської віри, що має вираз у нанесенні в нішоподібних заглибленнях або на стінках житлових камер символічних знаків, літер, христограм.

У верхній частині нішоподібного заглиблення тої ж камери, і особливо у тріщинах, простежено потужний відклад стійкої кіптяви, що утворилася від тривалого горіння смолистої деревини. Сліди стійкої чорної смолистої кіптяви виявлено у нішах багатьох інших індивідуальних житлових камерах ченців (фото 7). Розміщення ніш фіксується як у середній, так і у нижній частинах стінок. Зокрема, у житлі анахорета, виявленому у лісовому масиві поблизу с. Лозова на Яворівщині, заглиблена ніша розташована ближче до рівня долівки у східній стінці споруди. Вона мала овальноподібну форму. Максимальна висота ніші становила близько 18 см, ширина - 12 см, глибина - 4-5 см.

Варто наголосити, що подібні “приземні” нішоподібні заглиблення є характерними не тільки для відмежованих одноосібних житлових споруд анахоретів, відшельників, пустинників, печерників, затворників, а й, особливо, для багатьох чернечих житлових камер печерних монастирів кіновіального типу. Знову про це свідчать житлові камери Страдецького печерного монастиря^{[367] [368]. Звичайно, келії самітників у Галичині не тільки різняться між собою архітектурними формами, доступністю чи складністю, а й ступенем освоєння печерних порожнин.}

Ще одну групу печерних порожнин репрезентують “недобудовані” житлові камери, які, ймовірно, не отримали практичного використання. Вірогідно, що чимало камер анахоретам так і не вдалося пристосувати до умов аскетичного існування. На побережжі Верещиці, що між селами Страдч та Поріччя, розміщена одна з “недобудованих” печерних порожнин, у якій зроблено вхідний отвір та вирубано лише невелику частину житлової камери. Про спробу розбудови печерної порожнини свідчать численні відбитки металевих лез. Ймовірно, що надмірна твердість кам'яної породи стала головною причиною недовершеності виконання печерних робіт.

Ще одна група представлена значно розбудованими житлами анахоретів, що виходять за межі власне анахоретства. Вони складалися з багатьох келій, що свідчить про пристосування ченців до умов общинного чернечого життя, поступової трансформації від келій самітників у печерні протомонастирі.

Як твердить відомий англійський дослідник Дж. Лінч, “видається іронією історії, що багато монастирських обителей та чернечих орденів виникло в тих пустельних місцях, де спочатку спасався самотою якийсь відлюдник”’⁶⁶⁸. Проте, на нашу думку, не у кожному випадку висловлена думка Лінча може бути правдивою, адже побутує низка чинників, які можуть мати вирішальне значення.

На підставі аналізу результатів печерних досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників (В. Антоновича^[369], Б. Рідуша^[370], А. Попова^[371], П. Нечитайла^[372], В. Курдиновського^[373] та ін.) відомо, що для жител ісихастів новою характерною ознакою є наявність християнських знаків, символізованих літер та написів, нанесених на стінах житлових камер, чого у більшості печерних порожнин анахоретів виявити не вдалося.

Ісихастерії виступають складовою частиною багатьох печерних монастирських комплексів Болгарії^[374], Молдови^[375], Криму^[376] та інших суміжних територій. Вони являли собою невеликі печерні приміщення, які, як зазначають дослідники, були пристосовані для індивідуальних молитв.

Суттєвою ознакою ісихастеріїв є те, що на стінах печерних житлових камер часто простежується значна кількість нанесених написів та знаків, зображень християнських символів тощо^[377].

Середньовічна Церква довго не визнавала учення ісихастів. Упродовж кількох віків ісихазм перебував під забороною та зазнавав переслідувань. На українських землях лише у 1351 р. шляхом канонізації наука ісихазму була визнана Церквою^[378].

За результатами спелеологічного обстеження значної кількості печерних чернечих пам'яток можна свідчити, що і в Галичині ісихазм також був, але не отримав такого поширення як інші форми аскетизму.

Стверджувати про широке розповсюдження на галицьких землях в середньовіччі практики ісихазму вагомих підстав немає. Хоча загалом ісихазм і тут був одною з форм середньовічного анахоретства. Печерні камери анахоретів, аскетів, відлюдників, печерників, затворників, ісихастів, кіновітів та багатьох інших наближених до них мешканців печерних порожнин здебільшого були невеликими, тісними та незручними житловими приміщеннями. Результати практичної перевірки можливостей перебування в одній з чернечих житлових камер анахорета, яка розміщена у лісовому масиві поблизу с. Страдч на Львівщині, показали, що проживання у такій кам'яній порожнині є надзвичайно важким тілесним та моральним випробуванням. Просторове обмеження, повна соціальна ізоляція від навколишнього світу, гостра, холодна та тверда кам'яна основа, що не дає змоги вільно сидіти, стояти чи лежати значно підсилюються поступово зростаючим психологічним навантаженням. Тому необхідно було мати надзвичайно велику силу волі, витримки, а також величезне психологічне терпіння, щоб заставити себе пройти суворе випробування хоча б терміновим анахоретством.

Особливо складним, на нашу думку, видавалося проживання у кам'яних порожнинах у холодні пори року, адже житлові камери анахоретів не мають слідів від функціонування опалювальних пристроїв, а кам'яні стіни здатні швидко поглинати тепло.

Про важкі умови проживання середньовічних ченців-аскетів у невеликих, тісних та незручних приміщеннях зазначали І. Огієнко^[379], А. Пекар^[380], Г. Федотов^{[381] [382] [383] та інші дослідники українського чернецтва.}

На надзвичайно важкі умови дотримання вимог анахоретства звертав особливу увагу один з дослідників цього явища - Атаназій Пекар. Він наголошував, що, матеріальну убогість та обмеженість можна розглядати як одну з важливих вимог аскетичного або еремітичного існування чернецтва. Еремітичне життя анахоретів Михайло Хверенчук називає вищою формою аскетизму. Адже ереміт - це чернець, ніби той самий аскет, але який суто з релігійних переконань живе самітньо у відлюдді чи пустелі^[384].

З різних інформативних джерел відомо, що в періоди негоди та холоду аскети намагалися лише різними способами зберігати власну теплову енергію. У більшості випадків аскети не користувалися жодними опалювальними системами і навіть домашніми вогнищами. З іншого боку, невеликі розміри житлових камер анахоретів свідчать, що у зазначених спорудах по-суті не могли функціонувати навіть традиційні для середньовіччя системи обігріву. Це не узгоджується з побутуючою у сучасній науці думкою про середньовічні житла, до групи яких дослідники відносять лише ті споруди, у яких є опалювальні пристрої^{[385] [386]. Отже, житла аскетів не відповідають встановленим поглядам на житло.}

З багатьох публікацій відомо, що середньовічні ченці-аскети, навіть у холодні пори року, не носили взуття. У чернечому бутті це виступало як епітимія за провини.

Як відомо, довготривале піше ходіння до святих місць або до Святої Землі, за давньою аскетичною традицією, багато православних анахоретів, незважаючи ні на що, здійснювало босоніж^[387]. Чернече аскетичне існування, здебільшого, ґрунтувалося на наслідуванні “біблійних подвигів”, описаних в Старому та Новому завітах. Спелеологічні дослідження багатьох середньовічних печерних споруд анахоретів показали, що нерідко вони слугували основою для формування скитів, тобто общин ченців-аскетів. Через це часто значення терміну “скит” асоціюють із терміном “аскет”. Варто наголосити, що поняття “скит” на українських землях у середньовіччі мало два значення. У одному випадку зазначеним словом називали самостійне житло анахорета або виділене місце для індивідуального проживання в межах монастиря, що є важливим для висвітлення типології індивідуальних житлових камер анахоретів. В іншому - зазначене поняття асоціювалось з маленьким монастирем або невеликим закритим общинним чернечим поселенням монастирського типу.

У пізньому середньовіччі скити виступали однією із важливих складових структур православних монастирів, які послуговуючись ідеями анахоретства, творили закриті чернечі общини та комплекси. Перш за все, скити виступали великими поборниками язичництва, а також захисниками християнства.

Ще однією з цінних скитських печерних пам'яток доби середньовіччя є печерний скит, який розміщений у гористому масиві біля с. Отроків. У другій половині 90-х рр. минулого століття пам'ятку досліджували українські спелеологи Б. Рідуш та В. Захар'єв^[388].

Результати досліджень зазначеного скита дають змогу простежити важливий та черговий етап організаційної еволюції середньовічного українського чернецтва на шляху формування від анахоретства до общинного монастиря кіновіального типу.

Із поданої ілюстрації дослідників (рис. 16) видно, що печерний скит біля Отрокова мав вигляд довгого підземного прохідного коридору, який з півночі на південь проходив через гористий масив. У печерному коридорі можна виділити кілька характерних частин, що різняться між собою практичним призначенням.

Рис. 16. План печерного скита, який знаходиться біля с. Отроків (За Рідушем Б., Захар’євим В., 1997).

На наведеному рисунку видно відмежоване існування невеликих житлових камер, які розташовані обабіч печерного коридору. Така система планування є характерною лише для скитських та кіновіальних общин. Вона репрезентована декількома (4-5) нішоподібними житловими камерами, які були вирубані обабіч у стінках печерної порожнини. Загальне число нішоподібних заглиблень є свідченням того, скільки було мешканців у скиті.

Зафіксоване у скиті і характерне для печерних поселень кіновітів скупчення житлових камер становить виділення місця житлового сектора. Приблизно у середній частині скита розташоване велике приміщення, яке, на

нашу думку, могло слугувати трапезною чернечої общини, що також є характерною ознакою кіновії (рис. 16).

Отже, вважаємо, що скупчені і водночас розмежовані між собою печерні житла анахоретів значно сприяли появі та поширенню скитів. Прикладом може слугувати розглянута вище група житлових споруд анахоретів, яку виявлено поблизу с. Крутилів на Тернопільщині (рис. 13) та інші пам'ятки, про що було вже зазначено.

Аскетизм у християнстві був поширеним серед чоловічого та жіночого чернецтва. Умови дотримання вимог аскетизму для чоловіків, так і для жінок, були суворими. Митрополит Іларіон щодо діянь аскетів на українських землях зазначав, що “як чоловіки, так і жінки, віддають своє тіло жахливим морозам або спекотному сонцю.... Живуть аскети... одинцем. А їхні хатки мають таку широту й висоту, що в них не можна, ані просто стояти, ані спокійно „389 нахилитися.

Місцю та значенню аскетизму в християнстві надавав надзвичайно важливого значення відомий християнський проповідник Євагрій. Проте він не звертав уваги на принципи існування та поділ аскетів на різні напрями і течії, а наголошував, що християнський аскетизм є великим чернечим подвигом, одним із дієвих методів для очищення душі та тіла.

В описах життя та діяльності багатьох християнських аскетів, запозиченому із праць Євагрія, сучасний італійський дослідник чернечого аскетизму Томаш Шпідлік серед середньовічних аскетів виділяв у окремі категорії печерників, дендритів, стояльників, затворників, відлюдників, стовпників, ісихастів та інших представників анахоретства,^{[389] [390] що в багатьох випадках виходить за межі нашого наукового інтересу. Адже багато типологічних форм середньовічного християнського аскетизму, які описує Т. Шпідлік, не мало поширення на землях України. Форми аскетичного існування середньовічного чернецтва в Україні і в Галичині, зокрема, були передусім зумовлені специфікою реального суспільно-політичного становища українських земель.}

Посилаючись на свідчення, взяте з праці відомого історика російської Церкви кінця ХІХ - поч. ХХ ст. Є. Голубінського, митрополит Іларіон повторив, що дехто “...з ченців-аскетів живе разом зі звіриною в якихось невидних для стороннього ока розщілинах земних і часом вони стають звіроподібними, тобто змінюють свій тілесний вигляд та й вид мислення одержують нелюдський”^[391]. Тобто аскетизм часто спотворювався до того, що набирав таких форм, які не мали нічого спільного з християнськими традиціями.

Отже, чернечий аскетизм не має встановлених територіальних меж та хронологічних рамок. Його існування відзначається не лише упродовж доби середньовіччя, а й і в нові та новітні часи. Щодо загальної чисельності аскетів галицьких земель в середньовіччі, то на це питання, на жаль, можна хіба що висловлювати те чи інше припущення, адже в ті часи анахоретів ніхто не облікував, як і монастирів, що часто виникали поза офіційними церковними структурами.

Загалом треба зробити висновок, що явище анахоретства в Галичині у середньовічні часи хоча і простежувалося все ж не набуло такого великого поширення як, наприклад, на землях Близького Сходу чи Балканського півострова³⁹. Вірогідно, що головною причиною цього були реальні умови життя народної маси, яка завжди надавала перевагу і духовно освячувала своїми звичаями і обрядами раціональні заняття.

Тим не менше, анахоретство у різних його проявах стало одним з вагомих чинників, який не тільки значно впливав на формування та розвиток монастирів на галицьких землях у часи середньовіччя, а й сприяв поширенню та утвердженню християнської віри. ^[392]